УХВАЛА
13 серпня 2026 року
м. Київ
справа №160/24683/25
адміністративне провадження № К/990/36543/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Васильєвої І.А.,
суддів: Шишова О.О., Яковенка М.М.,
перевіривши касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.02.2026 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 02.07.2026 у справі №160/24683/25 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
До Верховного Суду 04.08.2026 надійшла касаційна скарга Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.02.2026 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 02.07.2026 у справі №160/24683/25.
Як встановлено з Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.02.2026, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 02.07.2026, відмовлено у задоволенні позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області щодо відмови у внесенні до Реєстру платників єдиного податку відомостей про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 , як платника єдиного податку ІІ групи з 01.08.2024 року; зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області внести до Реєстру платників єдиного податку відомості про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 , як платника єдиного податку ІІ групи з 01.08.2024 року. Справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд приходить до висновку щодо відмови у відкритті касаційного провадження, виходячи з наступного.
Однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом (частина 3 статті 2 КАС України).
Відповідно до частини 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
За правилами пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до пункту 20 частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Частиною 6 статті 12 КАС України передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності. Такий перелік не є вичерпним. Відповідно до пункту 10 частини 6 статті 12 КАС України суд має право віднести до категорії справ незначної складності справу, яка не передбачена у вищезазначеному переліку, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Пунктом 4 частини 4 статті 12 КАС України визначено перелік категорій справ, які розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження. Положення вказаної правової норми процесуального закону узгоджуються з приписами статті 257 КАС України.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині 4 цієї статті.
Суд першої інстанції, врахувавши вимоги статей 12, 257 КАС України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження.
За таких обставин, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу подано на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.
Скаржником зазначено, що дана касаційна скарга має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та має виняткове значення для скаржника. На думку скаржника, встановлення судами загальної системи оподаткування за період з 01.08.2024 без належної реєстраційної процедури створює для скаржника ризик донарахування податку на доходи фізичних осіб, військового збору, штрафних санкцій і ЄСВ, необхідності коригування вже поданої та прийнятої звітності, а також впливає на всі господарські операції позивача за відповідний період. Отже, наслідки спору істотно перевищують суму 302,51 грн та мають виняткове значення для майнового становища й підприємницької діяльності скаржника.
Верховний Суд зауважує, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, то у ній мають зазначатися, щонайменше, новітні, проблемні, засадничі, раніше ґрунтовно не досліджуванні питання права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.
Аргументи та доводи, викладені у касаційній скарзі, не відповідають вказаним вище критеріям, адже вони абстрактні і декларативні, не містять доказів кількісного та якісного виміру щодо наявності питання, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Верховний Суд, оцінивши доводи скаржника, дійшов висновку, що, враховуючи критерії, визначені Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі №922/6554/15, аргументи та мотиви, викладені у касаційній скарзі, не є переконливими, доречними і достатніми для висновку, що дана справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики і її розгляд Верховним Судом є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Також Верховний Суд зауважує, що стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення.
Фактично доводи скаржників зводяться до незгоди із висновками судів попередніх інстанцій та правовою оцінкою встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що не є тотожним неправильному (помилковому) встановленню обставин у справі, які скаржник позбавлений можливості спростувати.
Скаржником вказано, що основною вимогою є «…скасування обох судових рішень та ухвалення нового рішення про задоволення позову, оскільки відповідач не довів належними доказами існування податкового боргу на дату подання заяви та дотримання процедури письмової вмотивованої відмови. Водночас, якщо Верховний Суд дійде висновку, що для остаточного вирішення необхідно дослідити оригінал ППР, докази його вручення, матеріали ІКП, документи щодо земельної пільги та поштові докази вручення листа від 02.08.2024, скаржник просить застосувати статтю 353 КАС України та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Такий альтернативний спосіб є процесуально коректним, оскільки касаційний суд не встановлює нові факти та не переоцінює докази поза межами статті 341 КАС України.».
Верховний Суд зауважує, що ці обставини можуть бути предметом дослідження в межах справи щодо оскарження власне податкового повідомлення-рішення.
Крім того, як встановлено з єдиного державного реєстру судових рішень, який є загальнодоступним, зі змісту оскаржуваних судових рішень встановлено, що наявність боргу з змельного податку не була спростована позивачем під час розгляду справи. Докази на користь того, що позивачем було оскаржено або сплачено вказаний податковий борг матеріали справи не містять.
Слід зауважити, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Слід зазначити, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» («Levages Prestations Services v. France») від 23.10.1996, заява №21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії» («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19.12.1997, заява №26737/95).
Відтак, скаржником не обґрунтовано наявність обставин, передбачених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України, та такі обставини не вбачаються з поданих матеріалів касаційної скарги.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.
На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 12, 257, 328, 333, 355, 359 КАС України,
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.02.2026 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 02.07.2026 у справі №160/24683/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді І.А. Васильєва О.О. Шишов М.М. Яковенко