УХВАЛА
14 серпня 2026 року
м. Київ
справа №160/33937/25
адміністративне провадження № К/990/31797/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білак М.В.,
суддів: Єресько Л.О., Радишевської О.Р.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2026 року у справі №160/33937/25 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,
У С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України», у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №ЦО-17011 від 15 вересня 2025 року, яким позивачу відмовлено у встановленні інвалідності;
- зобов`язати Державну установу «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» (Центр оцінювання функціонального стану особи) повторно розглянути питання щодо встановлення інвалідності позивачу з урахуванням всіх наявних медичних документів, що підтверджують стійкі порушення функцій організму, причинного зв`язку «ТАК, пов`язано із захистом Батьківщини», правової позиції суду, викладеної у рішенні у цій справі, критеріїв та порядку встановлення інвалідності, передбачених постановою КМУ № 133 від 15 листопада 2024 року.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2025 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2025 року позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № ЦО-17011 від 15 вересня 2025 року, яким позивачу відмовлено у встановленні інвалідності.
Зобов`язано Державну установу «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» (Центр оцінювання функціонального стану особи) повторно розглянути питання щодо встановлення інвалідності позивачу.
В решті позовних вимог відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2026 року задоволено апеляційну скаргу Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України». Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2025 року у справі №160/33937/25 скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.
Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2026 року касаційну скаргу повернуто особі, яка її подала на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв`язку з незазначенням у касаційній скарзі належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень.
07 липня 2026 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» повторно надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2026 року у справі №160/33937/25. Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Суддя Єресько Л.О. у період з 06 липня 2026 року по 10 серпня 2026 року (наказ від 26 травня 2026 року №1999/0/5-26) та суддя Білак М.В. у період з 20 липня 2026 року по 12 серпня 2026 року (наказ від 03 липня 2026 року №3108/0/5-26) перебували у відпустках.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 серпня 2026 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Білак М.В., судді: Єресько Л.О., Радишевська О.Р.
На підставі аналізу доводів касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Положеннями пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України та статті 14 Закону України від 30 вересня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» гарантовано право особи на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини п`ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Наведене означає, що положеннями пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України передбачено можливість перегляду, як виняток, судового рішення, що не підлягає касаційному оскарженню судом касаційної інстанції у разі, якщо заявником зазначені випадки, передбачені підпунктами «а»-«г» цієї норми та викладені підстави, визначені частиною четвертою статті 328 КАС України.
Як вбачається з рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2025 року, зазначену справу судом розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак вона може бути оскаржена до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності або розглянутих в порядку спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
У касаційній скарзі позивач зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України), справа становить виняткове значення (підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України).
Верховний Суд зазначає, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Проте, заявником не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин та не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Вживання законодавцем слова «фундаментальне» несе змістовне навантаження особливо складного і важливого питання у правозастосуванні. Доводів щодо такої особливої складності чи важливості питання, якого стосується спір у цій справі, скаржником не наведено. Суб`єктивні труднощі у тлумаченні правової норми не обов`язково свідчать, що питання права має фундаментальне значення для правозастосовчої практики. За змістом підпункту «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, не ставиться у залежність від наявності висновку Верховного Суду з цього питання.
Також Суд зауважує, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі має поставити на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Водночас, позивачем не доведено, що оскаржуване судове рішення створює стан правової невизначеності, матиме системний вплив на значну кількість аналогічних спорів чи що вирішення порушеного питання потребує формування нового правового висновку Верховного Суду.
Позивач, посилаючись на необхідність формування єдиної правозастосовчої практики, у касаційній не наводить обґрунтування наявності саме фундаментального питання права, яке виходить за межі індивідуального спору та потребує уніфікації підходів у масштабі правозастосування.
Саме по собі твердження про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах не свідчить про наявність питання права фундаментального значення. Для застосування підпункту «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України особа, яка подає касаційну скаргу, повинна обґрунтувати існування правової проблеми, вирішення якої має значення для забезпечення єдності та сталості судової практики, а також пояснити, у чому саме полягає неоднакове застосування норм права або існує потреба у формуванні нового правового висновку.
Водночас, наведені у касаційній скарзі доводи таких обставин не містять та зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції щодо правильності застосування норм матеріального права у конкретних правовідносинах. Разом із тим самі по собі твердження про неправильне застосування судом норм права або про важливість спору для заявника не свідчать про те, що рішення суду касаційної інстанції у цій справі матиме значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Встановлення в КАС України виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи та гарантувати особі права на остаточне та обов`язкове судове рішення.
Суд зазначає, що саме по собі посилання скаржника на важливість спірних правовідносин для нього, можливі негативні наслідки прийняття оскаржуваного судового рішення або незгоду з висновками суду апеляційної інстанції не свідчить про наявність виняткового значення справи у розумінні підпункту «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Для застосування зазначеної підстави касаційного оскарження особа має довести наявність таких особливих обставин, які за своїм характером виходять за межі звичайних наслідків розгляду справи для учасника та об`єктивно зумовлюють необхідність касаційного перегляду справи як винятку із загального правила.
Наведені позивачем аргументи свідчать про важливість вирішення спору для нього як учасника конкретних правовідносин, однак самі по собі не підтверджують наявності обставин, які б надавали цій справі виняткового характеру у процесуальному значенні та обумовлювали необхідність перегляду судового рішення в касаційному порядку.
При цьому оцінка правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та перевірка обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції щодо конкретних обставин справи виходить за межі вирішення питання про наявність підстав для відкриття касаційного провадження.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
Отже, враховуючи наведене, Верховний Суд вважає недоведеним посилання позивача на підпункти «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Інші, наведені у касаційній скарзі доводи та мотиви також не дають підстав для висновку, що судові рішення, постановлені у зазначеній справі, можливо віднести до випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Щодо посилання позивача на підстави касаційного оскарження, визначені у частині четвертій статті 328 КАС України, Суд зазначає, що передумовою для перевірки наявності підстав касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, встановлених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу у справі незначної складності, є наявність обставин, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
З огляду на зазначене та враховуючи, що заявник, оскаржуючи судове рішення у цій справі, не обґрунтував наявності випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.
Суд повторно зазначає, що доводи касаційної скарги зводяться до опису обставин справи, незгоди з висновками суду апеляційної інстанції, цитуванням норм законодавства, переоцінки доказів та неповного з`ясування обставин справи, що виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
При цьому суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог позивача, дійшов висновку, що експертна команда з оцінювання повсякденного функціонування особи, приймаючи рішення від 15 вересня 2025 року №ЦО -17011, згідно з яким позивачу відмовлено у визнанні його особою з інвалідністю, діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені чинним законодавством, будь-яких доказів порушення відповідачем процедури прийняття такого рішення матеріали справи не містять та судом не встановлено.
Зокрема, апеляційним судом зазначено, що у спірному рішенні 15 вересня 2025 року Експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи за результатами розгляду скарги позивача встановлено, що він з 27 травня 2025 року по 03 червня 2025 року повторно пройшов обстеження у клініці ДУ «УкрДержНДІ МСПІ МОЗ України». Під час обстеження в клініці інституту встановлено діагноз: «Наслідки вибухової травми (07 липня 2022 року), акуботравми, ЗЧМТ: СГМ у вигляді хронічної сенсоневральної приглухуватості 1 ст. праворуч, ст.IV ліворуч, вестибулярної дисфункції 1 ст.цефалгічного синдрому. Консолідований перелом основи 1п`ясної кістки лівої кистізі зміщенням з незначним порушенням функції лівої кисті. Хронічна вертеброгенна цервікоторакалгія, радикулопатія 1,5, SI двобічна, рецидивуючий больовий синдром, чутливі розлади на тлі остеохондрозу, спондилоартрозу, спондильозу шийного та поперекового відділів хребта, протрузії МХД С-2, С-3, L-3-L-4, L-4-L-5, грижі диска L-5-S-1 (згідно МРТ від 2024 року), ПФХ 0-1 ст. Гіпертонічна хвороба ІІ стадії, ступінь 2 , ризик 3. Гіпертензивне серце. СН стадія В із збереженою ФВ. Двобічна пахова надбана вправима крижа». Виявлені функціональні порушення обмежуть життєдіяльність пацієнта в легкому ступені, що згідно з Постановою КМУ від 15 листопада 2024 року №1338 не дає підстав для встановлення жодної групи інвалідності.
Судом встановлено, що зміст форми Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я від 10 грудня 2024 року №2067, не містить пункту/графи, де слід зазначати медичні документи, що стосуються захворювання чи стану здоров`я, відповідно до якого особу направлено на проведення оцінювання, та на основі яких експертна команда приймає відповідне рішення за результатами оцінювання повсякденного функціонування особи.
А тому апеляційний суд зазначив, що відсутність у витязі з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи переліку медичних документів, на основі яких здійснюється таке оцінювання, жодним чином не означає їх неврахування експертною командою.
Також судом зауважено, що до компетенції суду не відноситься здійснення власної оцінки підставності прийняття відповідачем висновку щодо встановлення позивачеві групи інвалідності та причини інвалідності, оскільки це є дискреційним повноваженнями експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є найвищим судом у системі судоустрою України, забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначений процесуальним законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України,
У Х В А Л И В:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2026 року у справі №160/33937/25 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді М.В. Білак
Л.О. Єресько
О.Р. Радишевська