Справа № 199/15341/25
(2/199/1552/26)
РІШЕННЯ
Іменем України
29 липня 2026 року м. Дніпро
Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра, в складі:
головуючого судді - Богун О.О.,
при секретареві Дубовик А.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в м.Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання права власності на частку нерухомого майна в порядку спадкування, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на частку нерухомого майна, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулась до Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра з цивільним позовом до ОСОБА_2 , про визнання права власності в порядку спадкування на частку житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами та земельної ділянки.
В обґрунтування позовних вимог позивачкою зазначено, що вона народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , і її батьками були ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , має також рідного брата ОСОБА_2 - відповідача по справі. 7 січня 1984 року позивачка уклала шлюб, у зв?зку з чим змінила прізвище з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 ". 16 квітня 1965 року батько позивачки ОСОБА_3 за договором дарування отримав в дар житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер. Після його смерті відкрилась спадщина в вигляді житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, та земельної ділянки, площею 0,0922 га, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , яку прийняли та належним чином оформили в рівних частках (по 1/3 частині) позивачка, дружина померлого - мати сторін у справі ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_2 . На день смерті ОСОБА_3 домоволодіння АДРЕСА_1 складалось з: житлового будинку літ.А-1, житловою площею 65,5 кв.м, сараю літ.Б, входу в погріб літ.Г, вбиральні літ.Д, сараю літ.Е, літньої кухні літ.З, гаражу літ.К, навісу літ.Л, вольєру літ.Н, сараю тимчасового літ.О, зливної ями літ.П, споруди 1-10, І, ІІ. На підставі рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 14.11.2006 року за спадкоємцями ОСОБА_3 було визнано право власності на сіні літ.а-1 (коридор 1-1), літ.а??-1 (санвузол 1-10) та сарай літ.М, однак вказане рішення не було зареєстровано в Державному реєстрі прав на нерухоме майно. Заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 17.02.2012 року з урахуванням Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23.08.2012 року домоволодіння АДРЕСА_1 було визнано спільною сумісною власністю батьків сторін у справі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , за ОСОБА_4 було визнано право власності на 4/6 частин будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті її чоловіка ОСОБА_3 , визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 11.12.2003 року державним нотаріусом четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Яворською Л.А. (реєстровий номер 2-1051). Але за життя ОСОБА_4 вказані судові рішення не було зареєстровані в Державному реєстрі прав на нерухоме майно. 30 травня 2002 року ОСОБА_4 склала заповіт, згідно якого на випадок її смерті все своє майно, що буде належати їй на день смерті, а також на що вона буде мати право, заповідала позивачці. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 померла. 21 травня 2025 року позивачка звернулась до Четвертої Дніпровської державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, але отримала постанову нотаріуса від 21.05.2025 р. про відмову у вчиненні нотаріальної дії через невизначеність частки спадкового майна, яка належала ОСОБА_4 після смерті батька ОСОБА_3 , адже відомості з Державного реєстру прав на нерухоме майно не співпадають з відомостями, які містяться в судових рішеннях. Відповідно до Інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно від 09.09.2025 року право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_7 на 1/3 частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , в той час як згідно заочного рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпра (справа № 2-82/11 ) від 17.02.2012 року з урахуванням рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області (категорія 5 пров. № 22-ц/490/6102/12) від 23.08.2012 року за нею було визнано право власності на 4/6 частини житлового будинку. У зв`язку з тим, що їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, вона вимушена звернутися до суду за захистом своїх спадкових прав. Також з урахуванням частково скасованого свідоцтва про право на спадщину від 11.12.2003 року, та судових рішень, вважає, що вона, як спадкоємиця першої черги після смерті батька ОСОБА_3 має право на 1/6 частину домоволодіння та на 1/3 частину земельної ділянки, площею 0,0922 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а також як спадкоємиця за заповітом після смерті матері ОСОБА_4 з урахуванням ст.1241 ЦК України має право на 3/6 (1/2) частин домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , та на 3/12 (1/4) частин земельної ділянки, площею 0,0922 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Представниця позивачки надала до суду заяву, в якій просила розглянути справу без її участі та без участі позивачки, позовні вимоги підтримала, посилаючись на обставини, викладені в позові, просила позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.
08 лютого 2026 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра надійшла зустрічна позовна заява від відповідача ОСОБА_2 , яка була прийнята судом і 11.03.2026 року об?єднана в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 .
В своєму зустрічному позові ОСОБА_2 посилався на те, що він є рідним сином ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а також рідним братом позивачки ОСОБА_8 . Після смерті їх батька ОСОБА_3 він згідно рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 17.02.2012 р. (справа № 2-82/11), частково зміненого рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області, отримав у спадщину 1/6 частину домоволодіння та 1/3 частину земельної ділянки, площею 0,0922 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Після смерті матері ОСОБА_4 з урахуванням наявності заповіту від її імені та з урахуванням того, що він є особою з інвалідністю та в силу ст.1241 ЦК України і має обов?язкову частку в спадщині, вважає, що йому має належати 1/6 частина домоволодіння та 1/12 частина земельної ділянки. У зв?язку з тим, що нотаріусом йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину звернувся до суду за захистом своїх прав.
Представник відповідача звернулась до суду із заявою, в якій просила справу розглядати без її участі та без участі відповідача, позицію викладену у зустрічному позові підтримала та просила його задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в зустрічному позові.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі та дослідивши матеріали справи встановлено наступне.
Позивачка ОСОБА_9 , народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , і її батьками зазначені ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Відповідач ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , і його батьками зазначені ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
7 січня 1984 року позивачка уклала шлюб, у зв?зку з чим змінила прізвище з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 ».
16 квітня 1965 року ОСОБА_3 за договором дарування отримав в дар житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер. Після його смерті відкрилась спадщина в вигляді житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, та земельної ділянки, площею 0,0922 га, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , яку прийняли та належним чином оформили в рівних частках (по 1/3 частині) позивачка ОСОБА_1 , дружина померлого ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_2 .
На день смерті ОСОБА_3 домоволодіння АДРЕСА_1 (на той момент) складалось з: житлового будинку літ.А-1, житловою площею 65,5 кв.м, сараю літ.Б, входу в погріб літ.Г, вбиральні літ.Д, сараю літ.Е, літньої кухні літ.З, гаражу літ.К, навісу літ.Л, вольєру літ.Н, сараю тимчасового літ.О, зливної ями літ.П, споруди 1-10, І, ІІ.
На підставі рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 14.11.2006 року за спадкоємцями ОСОБА_3 було визнано право власності на сіні літ.а-1 (коридор 1-1), літ.а??-1 (санвузол 1-10) та сарай літ.М, проте вказане рішення не було зареєстровано в Державному реєстрі прав на нерухоме майно.
Заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 17.02.2012 року з урахуванням Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23.08.2012 року домоволодіння АДРЕСА_1 було визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ; за ОСОБА_4 було визнано право власності на 4/6 частин будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті її чоловіка ОСОБА_3 ; визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 11.12.2003 року державним нотаріусом четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Яворською Л.А. (реєстровий номер 2-1051). Але за життя матері вказані судові рішення не було зареєстровані в Державному реєстрі прав на нерухоме майно.
30 травня 2002 року ОСОБА_4 склала заповіт, згідно якого на випадок її смерті все своє майно, що буде належати їй на день смерті, а також на що вона буде мати право, заповідала її доньці позивачці ОСОБА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 померла.
21 травня 2025 року позивачка отримала постанову нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв?язку з невизначеністю частки спадкового майна, яка належала ОСОБА_4 після смерті батька ОСОБА_3 , адже відомості з Державного реєстру прав на нерухоме майно не співпадають з відомостями, які містяться в судових рішеннях.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно від 09.09.2025 року право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_7 на 1/3 частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , в той час як згідно заочного рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпра (справа № 2-82/11 ) від 17.02.2012 року з урахуванням рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області (категорія 5 пров. № 22-ц/490/6102/12) від 23.08.2012 року за нею було визнано право власності на 4/6 частини житлового будинку.
Відповідно до технічного паспорту від 10.09.2025 р. домоволодіння АДРЕСА_1 складається з житлового будинку літ.А1-1, житлової прибудови літ.А2-1 з погребом, прибудови літ.а3-1, прибудови літ.а4-1, прибудови літ.а5-1, ґанку літ.а6, ґанку літ.а7, сараю літ.Б, літ.В, входу в погріб літ.Г, вбиральні літ.Д сараю літ.Е, літньої кухні літ.З, гаражу літ.К з оглядовою ямою, навісу літ.Л, сараю літ.М, вольєру літ.Н, сараю літ.О, споруд №№ 1, 5, 10-12, І, ІІ, ІІІ. Всі будівлі та споруди на земельних ділянках будовані на підставі дозвільних документів і з урахуванням діючого законодавства не потребуються введення в експлуатацію.
Статтею 55 Конституції України та статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Виходячи з принципу диспозитивності цивільного судочинства та змагальності сторін (статті 12, 13 ЦПК України), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Відповідно до статей 1216, 1217 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають рідні діти спадкодавця.
У відповідності до ч.3 ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Згідно ч.1 ст.1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Відповідно до ст.1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).
У постанові Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у справі №6-1320цс17 зроблено висновок, що «право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини".
Згідно ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення суду з прав людини Жоффр де ля Прадель проти Франції).
Суд враховує принцип легітимних очікувань, який пов`язаний з розширеним тлумаченням поняття «майно», зокрема якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «легітимне очікування», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (Рішення ЄСПЛ у справі «Копецький проти Словаччини» (заява № 44912/98, п. 52).
Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., ратифікованою законом від 17.07.97 № 475/97-ВР, зокрема ст.1 Першого протоколу до неї (1952 р.), передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства й на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Згідно положення ст.8 Конституції України щодо верховенства права та збереження справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (рішення ЄСПЛ у справі «Федоренко проти України» від 01.06.2006 року), рішення ЄСПЛ у справі «Маркс проти Бельгії» від 13.06.1979 року, та ст.1 Першого Протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які по своїй суті є гарантом права власності, оскільки визнають право будь-якої особи на безперешкодне користування своїм майном.
Позивачка має право на спадщину після смерті матері як спадкоємиця за заповітом. Відповідач має право на обов?язкову частку в спадщині після смерті матері, як повнолітня непрацездатна дитина.
З урахуванням частково скасованого свідоцтва про право на спадщину від 11.12.2003 року, та судових рішень, вважаю, що позивачка ОСОБА_1 , як спадкоємиця першої черги після смерті батька ОСОБА_3 має право на 1/6 частину домоволодіння та на 1/3 частину земельної ділянки, площею 0,0922 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а також як спадкоємиця за заповітом після смерті матері ОСОБА_4 з урахуванням ст.1241 ЦК України має право на 3/6 (1/2) частин домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , та на 3/12 (1/4) частин земельної ділянки, площею 0,0922 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому відповідач ОСОБА_3 після смерті батька має право на 1/6 частину домоволодіння та на 1/3 частину вищевказаної земельної ділянки, та після смерті матері з урахуванням ст.1241 ЦК України має право на 1/6 частину домоволодіння та 1/12 частину земельної ділянки за вищевказаною адресою.
Таким чином, оцінивши в сукупності здобуті докази, а також за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні обставин справи, суд прийшов до висновку, що первісний та зустрічний позови підлягають до задоволення, оскільки сторони не мають можливості вирішити свій спір в позасудовому порядку.
Керуючись ст.ст.374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання права власності на частку нерухомого майна в порядку спадкування - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на 1/6 частинужитлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , та який складається житлового будинку літ.А1-1, житлової прибудови літ.А2-1 з погребом, прибудови літ.а3-1, прибудови літ.а4-1, прибудови літ.а5-1, ґанку літ.а6, ґанку літ.а7, сараю літ.Б, літ.В, входу в погріб літ.Г, вбиральні літ.Д сараю літ.Е, літньої кухні літ.З, гаражу літ.К з оглядовою ямою, навісу літ.Л, сараю літ.М, вольєру літ.Н, сараю літ.О, споруд №№ 1, 5, 10-12, І, ІІ, ІІІ, в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , та який складається житлового будинку літ.А1-1, житлової прибудови літ.А2-1 з погребом, прибудови літ.а3-1, прибудови літ.а4-1, прибудови літ.а5-1, ґанку літ.а6, ґанку літ.а7, сараю літ.Б, літ.В, входу в погріб літ.Г, вбиральні літ.Д сараю літ.Е, літньої кухні літ.З, гаражу літ.К з оглядовою ямою, навісу літ.Л, сараю літ.М, вольєру літ.Н, сараю літ.О, споруд №№ 1, 5, 10-12, І, ІІ, ІІІ, в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на 1/3 частину земельної ділянки, площею 0,0922 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на 1/4 частину земельної ділянки, площею 0,0922 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на частку нерухомого майна - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності на 1/6 частинужитлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , та який складається житлового будинку літ.А1-1, житлової прибудови літ.А2-1 з погребом, прибудови літ.а3-1, прибудови літ.а4-1, прибудови літ.а5-1, ґанку літ.а6, ґанку літ.а7, сараю літ.Б, літ.В, входу в погріб літ.Г, вбиральні літ.Д сараю літ.Е, літньої кухні літ.З, гаражу літ.К з оглядовою ямою, навісу літ.Л, сараю літ.М, вольєру літ.Н, сараю літ.О, споруд №№ 1, 5, 10-12, І, ІІ, ІІІ, в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Визнати за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , та який складається житлового будинку літ.А1-1, житлової прибудови літ.А2-1 з погребом, прибудови літ.а3-1, прибудови літ.а4-1, прибудови літ.а5-1, ґанку літ.а6, ґанку літ.а7, сараю літ.Б, літ.В, входу в погріб літ.Г, вбиральні літ.Д сараю літ.Е, літньої кухні літ.З, гаражу літ.К з оглядовою ямою, навісу літ.Л, сараю літ.М, вольєру літ.Н, сараю літ.О, споруд №№ 1, 5, 10-12, І, ІІ, ІІІ, в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Визнати за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності на 1/3 частину земельної ділянки, площею 0,0922 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Визнати за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності на 1/4 частину земельної ділянки, площею 0,0922 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Рішення суду може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .
Суддя О.О.Богун
29.07.2026