Справа №204/12403/25
Провадження №2/204/2851/26
РІШЕННЯ
іменем України
14 серпня 2026 року м. Дніпро
Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі головуючого судді Книш А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить стягнути з останнього на свою користь 396734 грн 50 коп., з яких: 387 664 грн 90 коп. - сума основного зобов`язання за договором позики, 8500 грн - сума штрафу за прострочення виконання зобов`язання, 569 грн 60 коп. - три проценти річних від простроченої суми зобов`язання, а також просив покласти на відповідача судові витрати, серед яких: 3333,90 судовий збір за подання позовної заяви, 484 грн 48 коп. - судовий збір за подання заяви про забезпечення позову, 19500 грн - витрати на професійну правничу допомогу. На обґрунтування позовних вимог зазначено, що 02 травня 2025 року між сторонами укладений договір позики грошових коштів. У п.1.2 Договору сторони підтвердили той факт, що на момент укладення цього Договору вказана у п. 1.1 грошова сума у розмірі 9685 доларів США отримана позичальником від позикодавця в повному обсязі. Станом на 02.11.2025 (кінцевий строк повернення боргу) грошові кошти відповідачем позивачу не повернуті. 07.11.2025 представником ОСОБА_1 - адвокатом Ломагою К.В., кур`єрською доставкою направлено на поштову адресу ОСОБА_2 досудову вимогу щодо повернення ним грошових коштів за договором позики від 02.05.2025. Втім, станом на дату подання цієї позовної заяви грошові кошти за договором позики відповідачем не повернуті.
Ухвалою Чечелівського районного суду міста Дніпра від 01 квітня 2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
24 квітня 2026 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовної заяви. На обґрунтування відзиву зазначено, що позовні вимоги ґрунтуються на договорі позики від 02.05.2025 р. Однак цей правочин є удаваною позикою (ст. 235 ЦК України), оскільки він приховує фактичні господарські відносини з реалізації одягу. В момент підписання договору жодні грошові кошти від позивача відповідач не отримував, правові підстави для виникнення зобов`язання за договором позики відсутні. Зазначено, що сума 9685 доларів США, вказана в договорі, не була передана відповідачу готівкою чи іншим способом. Це залишок за товар (одяг), що підтверджується спільною електронною таблицею обліку (Файл «Что взял у Славика»). Зокрема, у таблиці «Что взял у Славика», лист «Долг» чітко зафіксовано «Остаток» у розмірі 9219,31 $ (комірка D1). Різниця між цією сумою та договором виникла виключно через перерахунок залишків товару (оскільки включає в себе повернені позивачу «відкази» (товар який був повернутий з поштового відділення), що зафіксовано в таблиці «Что взял у Славика», лист «Долг» (рядок «Отказы» на суму 17150 грн). Наведені обставини підтверджують, що спірна сума виникла у межах господарських взаєморозрахунків за товар і не є результатом передання грошових коштів у позику. На відеозаписі від 02.05.2025, який зафіксовує процес підписання спірного договору, відсутні будь-які ознаки передачі грошових коштів (готівкою чи іншим способом). Висловлювання на відеозаписі підтверджують, що на момент підписання договору мова йшла не про передачу нових грошових коштів, а про вже існуючі взаємні зобов`язання сторін, які виникли раніше. Таким чином, відеозапис безпосередньо спростовує твердження позивача про передачу грошових коштів 02.05.2025 та підтверджує відсутність факту укладення договору позики у розумінні частини 2 статті 1046 Цивільний кодекс України. Зазначено, що між сторонами відбувалася переписка, яка містить фіксацію передачі грошових коштів у готівковій формі із зазначенням сум та дат, що відображаються у повідомленнях сторін. Фіксація таких розрахунків у переписці свідчить про погоджений сторонами спосіб обліку переданих готівкових коштів та підтверджує їх системний характер. Таким чином, надані матеріали підтверджують, що між сторонами здійснювалися регулярні розрахунки у готівковій формі, які фіксувалися у переписці, що не відповідає природі договору позики як одноразової передачі грошових коштів. Зазначені обставини свідчать про те, що на момент підписання договору сторони перебували у процесі врегулювання вже існуючих взаєморозрахунків, а не у відносинах, пов`язаних із наданням позики. Також зазначено, що підписання договору відбувалося у конфліктній обстановці, за наявності психологічного напруження між сторонами. За таких умов підписання документа не може розцінюватися як результат вільного та усвідомленого волевиявлення сторін щодо укладення договору позики, який передбачає передачу грошових коштів. Натомість обставини справи свідчать про те, що договір був підписаний з метою формалізації наявних між сторонами спірних взаєморозрахунків, що виникли у межах господарських відносин. Сума у розмірі 9685 доларів США, зазначена у договорі, не є фактично переданими грошовими коштами за договором позики, а сформована шляхом довільного підрахунку, до якого включено спірні господарські нарахування, що не мають правової природи позики. До складу заявленої суми безпідставно включено так звані «виробничі збитки» позивача у розмірі 45500 грн за нібито «втрачені костюми». Таким чином, позивач неправомірно переклав власні господарські ризики на відповідача, штучно включивши їх до складу «позики». При формуванні суми позивачем не враховано повернення товару («відмови покупців»), який був фактично повернутий позивачу. Наведені обставини свідчать про довільність формування кінцевої суми 9685 доларів США. Позивач не надав належного та допустимого розрахунку, який би підтверджував походження саме такої суми як позики. Окремо зазначено, що відповідач діє добросовісно та не ухиляється від виконання реальних зобов`язань у межах господарських правовідносин між сторонами. Зокрема, після звернення позивача до суду, 02.01.2026 відповідачем було здійснено платіж у розмірі 20000 грн, що є частковим розрахунком у межах фактичних господарських взаєморозрахунків між сторонами, що підтверджується даними обліку, а не виконанням зобов`язань за спірним договором позики. Позовна вимога про стягнення пені у розмірі 500 грн за кожен день прострочення є незаконною та не підлягає задоволенню, оскільки заявлений розмір пені є явно неспівмірним із можливими наслідками порушення зобов`язання. Фіксований розмір пені у 500 грн за день (близько 15 000 грн на місяць) значно перевищує будь-які можливі збитки позивача та не відповідає компенсаційній природі неустойки.
27 квітня 2026 року представник позивача ОСОБА_4 подала до суду заяву про залишення відзиву без розгляду, в якому також виклала свою відповідь на відзив, відповідно до якої зазначила, що до відкриття провадження у справі ОСОБА_2 подавалися до Чечелівського районного суду м. Дніпра заяви щодо зміни способу забезпечення позову та скасування заходів забезпечення позову, в яких він фактично не заперечував щодо наявності у нього заборгованості за договором позики та зазначав, що не ухиляється від виконання взятих на себе зобов`язань за цим договором, а також бажає виконувати його шляхом здійснення щомісячних платежів. Крім того, зазначив, що 02.01.2026 він здійснив часткове погашення заборгованості за договором позики у розмірі 20000 грн, що також не заперечувалося позивачем. Однак, після винесення 01.04.2026 Чечелівським районним судом м. Дніпра ухвал, якими відповідачу відмовлено у задоволенні заяв щодо зміни способу забезпечення позову та скасування заходів забезпечення позову, відповідач з пропущенням строку подав до суду відзив, в якому заперечує наявність у нього заборгованості за договором позики. Таким чином, в діях відповідача вбачається суперечлива поведінка, яка додатково свідчить про ухилення від виконання зобов`язання щодо повернення грошових коштів позивачу. Наданими доказами ОСОБА_2 додатково підтвердив, що договір позики грошових коштів від 02.05.2025 підписаний ним власноручно, а предметом заборгованості є грошові кошти у заявленому розмірі сум. Вказаний договір позики є дійсним та жодною зі сторін не оспорювався. Доводи відповідача про те, що у наданому ним до суду відео не зафіксований факт передачі грошових коштів є непереконливими та не повинні братися судом до уваги, оскільки невідомо у який момент розпочалася зйомка цього відео. Крім того, на цьому відео позивач та відповідач не знімаються безперервно. Додатково зазначено, що подані разом з відзивом квитанції про перерахунок відповідачем позивачу різних сум грошових коштів не стосуються предмету позову, оскільки вказані платежі здійснені до укладення між сторонами договору позики від 02.05.2025. Надані відповідачем скріншоти листувань та складена ним одноосібно таблиця «Что взял у Славика» також не стосуються предмета спору та не спростовують доводів, викладених у позовній заяві.
04 травня 2026 року до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач зазначає, що адвокат позивача стверджує, що у заявах від березня 2026 року він нібито «фактично не заперечував» наявність боргу за договором позики, але це не відповідає дійсності. У зазначених заявах йшлося про наявність грошових зобов`язань загалом, які виникли з господарських відносин (постачання товару), а не про визнання саме договору позики. Позивач у своїй відповіді не спростував зміст розмов, зафіксованих на відеозаписі, де прямо обговорюється «долг за 3 года». Це свідчить про інший характер правовідносин між сторонами та підтверджує удаваний характер договору позики (ст. 235 ЦК України). Твердження про відсутність безперервної зйомки не спростовує зафіксованих фактів, зокрема відсутності передачі грошових коштів у момент підписання документу.
06 травня 2026 року до суду надійшли додаткові пояснення у справі представника позивача ОСОБА_4 , у яких вона просить позов задовольнити у повному обсязі та зазначено, що для укладення між фізичними особами правочинів на суму більшу ніж 340 грн (20 нмдг*17 грн), письмова форма правочину є обов`язковою. Відповідно до умов договору позики грошова заборгованість ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 складає 9685 доларів США, що станом на дату укладення договору позики було еквівалентно сумі у національній валюті гривні - 402 842,7 грн. Сума заборгованості ОСОБА_2 не заперечується. Однак, ОСОБА_2 , послаючись на відсутність підписаного ним власноруч договору позики грошових коштів та наявність договору поставки товару (якого товару - невідомо), не надає на підтвердження своїх слів жодного належного, достатнього, достовірного та допустимого доказу, яким мав би бути договір поставки, укладений між відповідачем та позивачем в письмовій формі. Відтак, відповідач посилається на припущення та таким способом намагається уникнути виконання ним взятих на себе грошових зобов`язань за договором позики перед ОСОБА_1
12 серпня 2026 року до суду надійшли письмові пояснення представника відповідача ОСОБА_5 , в яких вона просить відмовити у задоволенні позову повністю. На обґрунтування пояснень зазначено, що підставою для виникнення спірного зобов`язання є договір позики від 02.05.2025. Водночас відповідач неодноразово зазначав, що між сторонами існували господарські відносини щодо постачання товару, а спірна сума фактично відображала заборгованість за поставлений товар, а не кошти, передані у позику. Саме тому при вирішенні спору визначальним є не найменування документа, а встановлення дійсного змісту правовідносин, які виникли між сторонами. Крім того, позивач залишив поза увагою зміст відеозапису, долученого відповідачем до матеріалів справи. Під час розмови сторони обговорюють «борг за три роки», проте позов ґрунтується на тому, що грошове зобов`язання виникло 02 травня 2025 року внаслідок укладення договору позики та передачі відповідачу 9685 доларів США. У цій справі відповідач не заперечує факт підписання договору від 02 травня 2025 року. Водночас відповідач заперечує, що спірне зобов`язання виникло саме внаслідок передачі йому грошових коштів у позику, оскільки між сторонами вже існували відносини щодо постачання товару, а спірна сума відображала заборгованість, яка сформувалася раніше. За таких обставин вирішальне значення має встановлення не лише формального змісту договору, а й фактичних обставин його укладення, дійсної підстави виникнення спірного зобов`язання та оцінка всіх доказів у їх сукупності. Щодо стягнення штрафу та трьох відсотків річних представник відповідача зазначає, що законодавець звільнив позичальників від відповідальності визначеної статтею 625 ЦК України, а також неустойки (штрафу, пені) та від інших платежів за прострочення виконання зобов`язань за договором, які булі нараховані у період дії в Україні воєнного стану, тобто з 24.02.2022 та такі нарахування підлягають списанню. Щодо витрат на професійну правничу допомогу представник відповідача Зачепіло З.Я. зазначила, що з огляду на характер спору, його складність, обсяг наданих суду документів, відсутність необхідності участі представника позивача у судових засідання, а також враховуючи принцип розумності та співмірності судових витрат, заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 19500 грн є явно завищеним, не відповідає критеріям співмірності та не є обґрунтованим.
Ухвалою Чечелівського районного суду міста Дніпра від 14 серпня 2026 року поновлено відповідачу процесуальний строк на подання відзиву на позовну заяву.
Суд, дослідивши письмові та електронні докази, встановив такі фактичні обставини.
02 травня 2025 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, згідно якого, ОСОБА_1 надав, а ОСОБА_2 отримав позику у розмірі 9685 доларів США. Розрахунки за цим Договором здійснюються в готівковій або безготівковій формі не пізніше ніж через 6 місяців з моменту укладення цього договору. Сторони домовилися про те, що повернення позики може здійснюватися позичальником частинами протягом шести місяців до повного погашення заборгованості (п.1.1., п.2.1.) (а.с.11 зворотна сторона-12).
Пунктом 1.2. вказаного договору позики сторони підтвердили, що станом на момент укладення цього Договору вказана у п.1 грошова сума у розмірі 9685 доларів США отримана позичальником від позикодавця у повному обсязі (а.с.11 зворотна сторона-12).
Відповідно до п.3.2. договору позики від 02 травня 2025 року сторони погодили, що у разі порушення позичальником строку виконання встановленого цим Договором зобов`язання, позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю плату за користування позикою у розмірі 500 грн за кожен день прострочення виконання зобов`язання, починаючи з першого дня, який розпочинається після спливу встановленого п.2.1. цього Договору шестимісячного строку (а.с.11 зворотна сторона-12).
Пунктом 5.8. договору позики від 02 травня 2025 року визначено, що цей договір укладено за згодою дружини відповідача - третьої особи ОСОБА_3 та зафіксовано у письмовому вигляді (а.с.10 зворотна сторона-12 зворотна сторона).
У заяві від 02 травня 2025 року третя особа ОСОБА_3 також підтвердила, що грошові кошти в розмірі 9685 доларів США отримані відповідачем від позивача в повному обсязі (а.с.12 зворотна сторона).
08 листопада 2025 року позивач звернувся з досудовою вимогою до відповідача щодо здійснення розрахунків за договором позики від 02 травня 2025 року (а.с.14-15).
Сторонами у заявах по суті справи визнано, що після подання даного позову до суду відповідачем було частково виконано зобов`язання, а саме сплачена частина коштів у розмірі 20000 грн (а.с.90).
Відповідно до наданого позивачем розрахунку відповідач станом на 19 листопада 2025 року має наступну заборгованість (а.с.1-5,77-78):
- сума основного зобов`язання 387664,90 грн;
- штраф 8500 грн;
- 3% річних у сумі 569,60 грн.
Щодо позовних вимог у частині стягнення з відповідача за договором позики заборгованості у розмірі 387664,90 грн.
Згідно частини першої статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та якості.
За частиною першою статті 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
За частиною другою статті 1047 ЦК України, на підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Згідно частини першої статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Строк виконання грошового зобов`язання за договором позики на час розгляду справи минув.
Матеріали справи не містять та відповідачем не надано жодних доказів на спростування факту укладення договору позики між ним та позивачем.
Крім того, судом ураховується, що відповідачем було здійснено часткове погашення боргу за спірним договором позики у вигляді 20000 грн у рахунок сплати частини суми заборгованості, що свідчить про визнання ним боргу.
Наведені обставини, поза всяким розумним сумнівом доводять той факт, що відповідач суму позики до цього часу не повернув, доказів зворотного відповідачем суду не надано.
За змістом частин першої, другоїстатті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане в гривнях. Якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Традиційним в доктрині приватного права та судовій практиці є розмежування валюти боргу та валюти платежу як елементів грошового зобов`язання. Валюта боргу - це грошові одиниці, в яких обчислена сума зобов`язання (що дозволяє визначити його ціннісне значення). У свою чергу, під валютою платежу розуміються грошові знаки, які є засобом погашення грошового зобов`язання і в яких повинне здійснюватися його фактичне виконання.
За загальним правилом при наявності «валютного застереження», тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Інші правила визначення суми платежу можуть встановлюватися, зважаючи на прямий припис в частині другій статті 533 ЦК України, тільки договором, законом чи іншими нормативно-правовими актами (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2019 року в справі № 755/9348/15-ц (провадження № 61-30272св18).
Якщо у договорі передбачено інший порядок, суду необхідно з`ясувати сутність такого визначення (постанови Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2134цс15 та від 08 лютого 2017 року у справі № 6-1905цс16).
Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, в якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Отже, вирішуючи в якому саме розмірі відповідач повинен повернути борг позивачу, судом ураховується, що відповідно п.2.2. договору позики від 02 травня 2025 року відповідач зобов`язався повернути позивачу заборгованість або в валюті - долари США, або в національній валюті, еквівалентній долару США по курсу продажу валюти в АТ «ПриватБанк», встановленому станом на дату повернення грошових коштів. Позивач просить стягнути з відповідача суму заборгованості за основним зобов`язанням у розмірі 387664,90 грн, розрахованому за курсом долара США станом на день подання позову за вирахуванням добровільно повернутих позивачу 20000 грн (9685*42,0924-20000), а тому саме у такому розмірі підлягає стягненню з відповідача на користь позивача сума заборгованості за договором позики від 02 травня 2025 року.
Доводи відповідача висновків суду не спростовують та не свідчать про відсутність у нього боргу за договором позики від 02 травня 2025 року.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року за наслідками розгляду цивільної справи N 464/3790/16-ц.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, відповідач зазначив, що спірний договір позики є удаваним та він приховує фактичні господарські відносини з реалізації одягу, а зазначена в договорі позики сума 9685 доларів США не була передана відповідачу готівкою чи іншим способом, оскільки це залишок за товар (одяг), що підтверджується спільною електронною таблицею обліку (Файл «Что взял у Славика»).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідачем на підтвердження наявності господарських відносин між ним та позивачем та того, що 9685 доларів США є залишком за товар (одяг), а тому договір позики є удаваним, надано суду відомості відображені в таблицях Excel, скріншоти зняття готівки через NovaPay, переписку у месенджері та платіжні інструкції щодо перерахування відповідачем коштів на суму 92000 грн та 100050 грн, однак такі докази не є належними та допустимим доказами на підтвердження таких обставин та на спростування існування боргу відповідача перед позивачем. З наданих суду доказів неможливо встановити ким та для кого було створено таблицю Excel, між ким ведеться переписка у месенджері, в платіжній інструкції на суму 100050 грн відсутні відомості щодо призначення платежу (зазначено лише «Переказ власних коштів»), в платіжній інструкції на суму 92000 грн відсутні відомості на чий рахунок перераховувалися кошти та яке призначення перерахування таких коштів (а.с.54-59,61-62, 65-69).
Таким чином, судом не встановлено іншої правової природи укладеного між сторонами 02 травня 2025 року договору позики.
Належних та допустимих доказів на підтвердження недійсності договору позики від 02 травня 2025 року суду не надано.
Наданий суду відеозапис, здійснений під час укладання спірного договору позики від 02 травня 2025 року, також не спростовує наявність між сторонами правовідносин, що виникли з договору позики (а.с.53). Відсутність на вказаному відеозаписі факту передачі позивачем відповідачу спірних грошових коштів на виконання договору позики не свідчить про відсутність факту отримання відповідачем спірної суми коштів у борг, оскільки факт отримання відповідачем спірної суми у борг зафіксовано у пункті 1.2. договору позики та у заяві третьої особи ОСОБА_3 від 02 травня 2025 року, яка також підтвердила, що грошові кошти в розмірі 9685 доларів США отримані відповідачем від позивача в повному обсязі (а.с.11 зворотна сторона -12 зворотна сторона). Крім того, суд звертає увагу, що з наданого відповідачем відеозапису, здійсненого під час укладання спірного договору позики від 02 травня 2025 року, останнім не заперечується факт існування у нього перед позивачем боргу у розмірі 9685 доларів США.
Щодо позовних вимог в частині стягнення штрафу та 3% річних від простроченої суми.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частини перша та друга статті 549 ЦК України).
Пунктом 3.2. договору позики від 02 травня 2025 року сторони погодили, що у разі порушення позичальником строку виконання встановленого цим Договором зобов`язання, позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю плату за користування позикою у розмірі 500 грн за кожен день прострочення виконання зобов`язання, починаючи з першого дня, який розпочинається після спливу встановленого п.2.1. цього Договору шестимісячного строку (а.с.11 зворотна сторона-12).
Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач просить стягнути з відповідача штраф у сумі 8500 грн за прострочення виконання зобов`язання та 3% річних від простроченої суми зобов`язання у сумі 569,60 грн.
У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введений воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року, який неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.
Вказана обставина є загальновідомою, а тому відповідно до ч. 3 ст. 82 ЦК України, така обставина не потребує доказування.
Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» доповнено, серед іншого, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України пунктом 18.
Відповідно до п. 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Таким чином, наслідки невиконання цивільно-правових зобов`язань за кредитними договорами змінились. Зокрема, боржники за такими договорами звільняються від оплати штрафу, пені, трьох процентів річних, інфляційних втрат та іншої відповідальності.
Отже на підставі викладеного вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача штрафу та 3% річних від простроченої суми задоволенню не підлягають.
Ураховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та з відповідача на користь позивача слід стягнути лише заборгованість за основним зобов`язанням за договором позики від 02 травня 2025 року у розмірі 387664,90 грн.
Згідно частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 3574,72 грн ((3173,87+484,48)*387664,90/396734,50) (а.с.100,101).
Щодо решти суми сплаченого судового збору судом враховуються вимоги ст. 7 Закону України «Про судовий збір». Так пунктом 1 ч.1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог. Отже, решта суми сплаченого судового збору поверненню судом позивачу не підлягає, оскільки на час розгляду справи у суду відсутнє відповідне клопотання позивача про повернення судового збору у зв`язку зі зменшенням розміру позовних вимог. Також судом враховується, що у позивача відсутні перешкоди для звернення до суду з відповідним клопотанням про повернення судового збору пізніше.
Також позивач просить стягнути з відповідача на свою користь понесені витрати на професійну правничу допомогу, що складає 19500 грн.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу суду надано: свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю; ордер на надання правничої допомоги; договір про надання правової (правничої) допомоги від 05 листопада 2025 року; додаткову угоду №1 до Договору про надання правової (правничої) допомоги №б/н від 05 листопада 2025 року; прибутковий касовий ордер №1 від 28 квітня 2026 року про сплату позивачем 19500 грн за надання правничої допомоги; акт про надання правової допомоги (а.с.6,7,79-82).
У постанові Верховного Суду від 13 лютого 2026 року у справі № 911/1065/24 року зроблено висновок, що оцінюючи надані позивачем на підтвердження понесених витрат документи, Верховний Суд зазначав, що вони не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката у такому розмірі з іншої сторони, адже розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. Метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
04 травня 2026 року відповідач у запереченнях просив відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу у розмірі 19500 грн як неспівмірних, зазначив, що заявлена позивачем сума витрат на правничу допомогу у розмірі 19500 грн є явно завищеною, необґрунтованою та неспівмірною зі складністю справи. Справа розглядається у спрощеному провадженні без виклику сторін. Окремо звертає увагу, що включення до акту послуг витрат на складання заяв про «ігнорування відзиву» (2000 грн) фактично є спробою перекласти на відповідача витрати за процесуальні дії, спрямовані на обмеження його права на захист.
У письмових поясненнях, які надійшли до суду 12 серпня 2026 року, представник відповідача Зачепіло З.Я. також зазначила, що зазначила, що з огляду на характер спору, його складність, обсяг наданих суду документів, відсутність необхідності участі представника позивача у судових засідання, а також враховуючи принцип розумності та співмірності судових витрат, заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 19500 грн є явно завищеним, не відповідає критеріям співмірності та не є обґрунтованим.
Суд вважає частково обґрунтованою вимогу позивача про розподіл понесених ним витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом цієї справи. Обставини надання позивачеві у цій справі послуг з професійної правничої допомоги, які зазначені позивачем, підтверджуються матеріалами справи. Однак, ураховуючи, що не всі послуги, що надані позивачеві адвокатом, підлягають відшкодуванню за рахунок іншої сторони, та ураховуючи заяви відповідача та його представника щодо неспівмірності таких витрат, суд вважає, що відшкодування позивачеві витрат на професійну правничу допомогу в суді має бути здійснено в розмірі 13000 грн, що відповідатиме критерію пропорційності, розумності та справедливості.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у розмірі 16574,72 грн (3574,72+13000).
Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 89, 141, 264 ЦПК України, суд
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 02 травня 2025 року у розмірі 387664 (триста вісімдесят сім тисяч шістсот шістдесят чотири) гривні 90 (дев`яносто) копійок.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 16574 (шістнадцять тисяч п`ятсот сімдесят чотири) гривні 72 (сімдесят дві) копійки.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Третя особа: ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Головуючий