ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 серпня 2026 року м. Львів Справа № 380/4334/26 пров. № А/857/28056/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Львівської обласної прокуратури на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,
суддя у І інстанції Чаплик І.Д.,
час ухвалення рішення не зазначено,
місце ухвалення рішення м. Львів,
дата складення повного тексту рішення 04 травня 2026 року,
ВСТАНОВИВ:
У березні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила:
визнати протиправними дії Львівської обласної прокуратури щодо відмови у розгляді кандидатури ОСОБА_1 на заміщення вакантної посади прокурора Львівської обласної прокуратури, викладеної у листі від 30.01.2026 № 07-134Вих-26;
зобов`язати Львівську обласну прокуратуру повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.01.2026 про призначення на посаду прокурора Львівської обласної прокуратури відповідно до пункту 5-4 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням висновків суду щодо зарахування стажу роботи ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста з питань захисту державних таємниць Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області у Франківській окружній прокуратурі м. Львова до стажу роботи в галузі права.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05.05.2026 у справі № 380/4334/26, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, вказаний позов було задоволено повністю.
При цьому суд першої інстанції виходив із того, що відповідач передчасно, поверхнево та без ґрунтовного аналізу дійшов висновку про невідповідність позивача вимогам ч. 1 ст. 27 Закону України «Про прокуратуру». Оцінку діяльності позивача відповідачем надано лише на підставі посадових інструкцій, без урахування функціональних обов`язків та розподілу обов`язків, а також без надання оцінки фактично здійснюваній кандидатом діяльності.
У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено Львівською обласною прокуратурою, яка у своїй скарзі просила скасувати таке рішення та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач зазначив, що оскільки згідно з ч.2 ст.6, ч.1 ст.19, ч.2 ст.20 Закону України «Про державну службу» займані позивачем посади відносяться до посад державної служби категорії «В», які за кваліфікаційними вимогами не потребують виключно повної вищої юридичної освіти, яка є необхідною в розумінні Закону України «Про прокуратуру», перебування на таких не підлягає зарахуванню до стажу роботи в галузі права, що є необхідною умовою зайняття посади прокурора обласної прокуратури. За таких обставин помилковими є висновки суду першої інстанції про протиправність дій Львівської обласної прокуратури.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг, виходячи із такого.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідно до диплому спеціаліста серії НОМЕР_1 від 05.06.2012 позивач здобула повну вищу освіту за спеціальністю «Історія» та здобула кваліфікацію історик, а згідно з дипломом спеціаліста ДСП № 011304 від 15.04.2016 ОСОБА_1 присвоєно кваліфікацію спеціаліст-юрист.
Згідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 15.11.2012, позивач:
з 15.11.2012 по 14.12.2015 працювала на посаді спеціаліста 1 категорії прокуратури Галицького району м. Львова,
15.11.2012 присвоєно 13 ранг держслужбовця та прийняла Присягу державного службовця;
з 15.12.2015 по 17.06.2016 працювала на посаді спеціаліста 1 категорії Львівської місцевої прокуратури № 2 Львівської області (в порядку переведення),
04.05.2016 позивачу присвоєно 9-й ранг держслужбовця категорії посад державної служби «В»,
з 17.06.2016 по 12.03.2021 працювала на посаді спеціаліста Львівської місцевої прокуратури № 2 Львівської області,
з 15.03.2021 по 11.05.2021 займала посаду спеціаліста Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області,
з 11.05.2021 по даний час ОСОБА_1 обіймає посаду головного спеціаліста з питань захисту державних таємниць Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області,
21.05.2024 присвоєно 8 ранг державного службовця з 12.05.2024.
29.01.2026 позивач звернулася до відповідача із заявою щодо призначення її на посаду прокурора Львівської обласної прокуратури відповідно до п. 5-4 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру».
Листом відповідача від 30.01.2026 № 07-134Вих-26 повідомлено, що відповідно до вимог ч.2 ст.6 Закону України «Про державну службу», посади, які обіймала ОСОБА_1 відносяться до посад державної служби категорії «В». Загальними кваліфікаційними вимогами для особи, яка претендує на зайняття посади державної служби категорії "В" є наявність вищої освіти ступеня не нижче молодшого бакалавра або бакалавра (п. 5 ч. 2 ст. 20 Закону України «Про державну службу»). Оскільки згідно з ч. 2 ст. 6, ч. 1 ст. 19, ч. 2 ст. 20 Закону України «Про державну службу» займані позивачем посади відносяться до посад державної служби категорії «В», які за кваліфікаційними вимогами не потребують виключно повної вищої юридичної освіти, яка є необхідною в розумінні Закону України «Про прокуратуру», перебування на таких не підлягає зарахуванню до стажу роботи в галузі права. Враховуючи вищенаведене, кандидатура ОСОБА_1 на заміщення вакантної посади прокурора Львівської обласної прокуратури на підставі поданих документів не розглядається у зв`язку із відсутністю стажу роботи в галузі права, який дає право на зайняття посади прокурора обласної прокуратури.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами першою та другою статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Згідно з пунктом 14 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, організація і діяльність прокуратури.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі також Закон № 1697-VII).
Законом України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо особливостей досудового розслідування кримінальних правопорушень, пов`язаних із зникненням осіб безвісти за особливих обставин під час дії воєнного стану» від 22.07.2025 року № 4555-IX Розділ XIII Закону України «Про прокуратуру» доповнено п.5-4, яким передбачено, що у період дії воєнного стану прокурором обласної прокуратури може бути призначено особу, яка не обіймала посаду прокурора на день набрання чинності.
Така особа має відповідати вимогам до кандидата на посаду прокурора прокуратури відповідного рівня, передбаченим статтею 27 Закону України «Про прокуратуру».
Відповідно до частини другої статті 27 Закону № 1697-VII прокурором обласної прокуратури може бути призначений громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи в галузі права не менше трьох років, володіє державною мовою, а також проходив базову загальновійськову підготовку або військову службу, крім осіб, визнаних за станом здоров`я непридатними до військової служби.
Для цілей цього Закону: 1) вищою юридичною освітою є освіта, здобута в Україні (або на території колишнього СРСР до 1 грудня 1991 року) за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра, а також вища юридична освіта за відповідним освітньо-кваліфікаційним рівнем, здобута в іноземних державах та визнана в Україні в установленому законом порядку; 2) стажем роботи в галузі права є стаж роботи особи за спеціальністю після здобуття нею вищої юридичної освіти за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра (ч. 7 ст. 27 Закону № 1697-VII).
Крім цього, згідно з пунктом 2 частини сьомої статті 69 Закону № 1402-VIII стаж професійної діяльності у сфері права - стаж професійної діяльності особи за спеціальністю після здобуття нею вищої юридичної освіти.
16.09.2014 набрав чинності Закон України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 № 1556-VII (далі - Закон № 1556-VII), яким установлено, що освітня діяльність за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста, що провадиться закладами вищої освіти і започаткована до набрання чинності цим Законом, продовжується у межах строку навчання за певною освітньо-професійною програмою з видачею державного документа про вищу освіту встановленого зразка диплома спеціаліста. Останній прийом на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста проводиться у 2016 році (підпункт 1 пункту 2 розділу XV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1556-VII).
Як вірно зазначив суд першої інстанції, при вирішенні питань щодо віднесення діяльності кандидата до професійної діяльності у сфері права враховуються кваліфікаційні вимоги за відповідною посадою, передбачені посадовою інструкцією, а також загальні відомості з Класифікатора професій ДК 003:2010.
Отже, для того аби набути право на зарахування певного періоду роботи до стажу професійної діяльності у сфері права, насамперед, кандидат повинен підтвердити визначеними законодавством документами (відповідним дипломом магістра, спеціаліста чи свідоцтвом про визнання документа про вищу освіту, здобуту за кордоном) наявність у нього вищої юридичної освіти.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно з дипломом спеціаліста ДСП № 011304 від 15.04.2016, виданим Львівським національним університетом імені Івана Франка, ОСОБА_1 присвоєно кваліфікацію: спеціаліст-юрист.
На підтвердження стажу роботи в галузі права позивачем подано відповідні докази, а саме: трудову книжку серії НОМЕР_2 від 15.11.2012, та, крім того, функціональні обов`язки головного спеціаліста з питань захисту державних таємниць Франківської окружної прокуратури м. Львова Нанівської А.В., затверджені 12.05.2021 керівником Франківської окружної прокуратури м. Львова, розподіл обов`язків між працівниками режимно-секретного органу Франківської окружної прокуратури м. Львова, затверджений 12.05.2021 керівником Франківської окружної прокуратури м. Львова, та посадові інструкції головного спеціаліста з питань захисту державних таємниць Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області, затверджену 21.01.2022 керівником Франківської окружної прокуратури м. Львова, та державного службовця Нанівської А.В., затверджену 22.09.2023 керівником Франківської окружної прокуратури м. Львова.
Дослідивши подані позивачем функціональні обов`язки, розподіл обов`язків та посадові інструкції за період перебування позивача на посадах державної служби у Франківській окружній прокуратурі м. Львова, на посадах державної служби категорії «В» у період з 11.05.2021 по теперішній час, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що характер її посадових обов`язків відповідає визначеному ч. 1 ст. 27 Закону № 1697-VII критерію для включення цієї роботи до стажу роботи позивача в галузі права з метою призначення прокурором обласної прокуратури.
З врахуванням висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2018 року у справі № 800/540/17, суд першої інстанції вірно зазначив, що попри те, що на посади, які займав позивач, призначаються особи, які мають як базову, так і вищу освіти в галузі знань «Право» за спеціальністю «Право», не відміняє того, що така робота на цих посадах з моменту здобуття позивачем вищої юридичної освіти за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра підлягає зарахуванню до стажу роботи в галузі права.
Апеляційний суд наголошує, що у випадках, коли уповноважений державний орган самостійно встановлює додаткові вимоги або розширює перелік документів, він не може перекладати негативні наслідки на кандидата в разі, якщо певні кваліфікаційні характеристики не були належним чином внесені до посадової інструкції відповідним органом державної влади. Такий підхід суперечив би принципу верховенства права, який включає елемент юридичної визначеності та добросовісності. Особа, яка діяла відповідно до вимог закону та подала всі передбачені законодавством документи, не може нести відповідальність за формальні недоліки в оформленні внутрішніх документів державних органів, якщо ці недоліки не залежать від її волі.
Покладення на позивача тягаря несприятливих наслідків через відсутність у посадовій інструкції формального пункту про вимогу юридичної освіти, при тому, що сам відповідач визнає посадову інструкцію як релевантний доказ, не узгоджується з принципами правової визначеності, добросовісності та недопущення зловживання дискрецією.
У разі наявності сумнівів щодо відповідності посад, які позивач обіймав кваліфікаційній вимозі про наявність вищої юридичної освіти за спеціальністю «Право», відповідач мав можливість реалізувати своє процесуальне право та звернутися безпосередньо до кандидата із запитом про надання додаткових пояснень або документального підтвердження відповідності посадової діяльності вимогам законодавства щодо стажу в галузі права.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що найголовніше при оцінці займаної посади кандидата - це визначити чи відноситься вона до галузі права та роботи по спеціальності, чи взагалі вимагає вона від особи юридичної освіти, незважаючи від рівня, а також чи пов`язаний характер виконуваної особою роботи на цій посаді з правознавством.
Отже, відповідач в даному випадку щодо посади позивача, має здійснити не формальну оцінку наданих документів, а дослідити функціональні обов`язки, які виконував кандидат відповідно до займаної посади.
Таким чином, слід погодитись із судом першої інстанції, що відповідач передчасно, поверхнево та без ґрунтовного аналізу дійшов висновку про невідповідність позивача вимогам ч. 1 ст. 27 Закону № 1697-VII.
Безпідставними є доводи апелянта про те, що діяльність позивача має організаційно-технічний та контрольний характер, а не характер професійної діяльності у сфері права, оскільки таку оцінку відповідачем надано лише на підставі посадових інструкцій, без урахування функціональних обов`язків та розподілу обов`язків, а також без надання оцінки фактично здійснюваній кандидатом діяльності. Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що дії відповідача щодо відмови у розгляді кандидатури ОСОБА_1 на заміщення вакантної посади прокурора Львівської обласної прокуратури, викладеної у листі від 30.01.2026 № 07-134Вих-26, є протиправними внаслідок своєї передчасності.
Обираючи ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд першої інстанції підставно зобов`язав відповідача повторно розглянути заяву позивача від 29.01.2026 про призначення на посаду прокурора Львівської обласної прокуратури відповідно до пункту 5-4 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні щодо зарахування стажу її роботи на посаді головного спеціаліста з питань захисту державних таємниць Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області у Франківській окружній прокуратурі м. Львова до стажу роботи в галузі права.
Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.
Безпідставними є доводи апелянта про порушення судом першої інстанції щодо допущених судом першої інстанції процесуальних порушень, які полягають у розгляді справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Сторонами у справі не заявлялось клопотання про розгляд справи у загальному позовному провадженні.
Матеріалами справи не встановлено будь-яких ознак, за якими, відповідно до положень частини четвертої статті 12 КАС України, дана справа підлягала обов`язковому розгляду в порядку загального позовного провадження.
Відтак, в даному випадку визначення порядку розгляду справи, є виключною дискрецією суду.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Львівської обласної прокуратури залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 травня 2026 року у справі № 380/4334/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар