ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 серпня 2026 року м. Львів Справа № 300/178/25 пров. № А/857/11537/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Заверухи О.Б., Матковської З.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 березня 2025 року у справі №300/178/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення,
суддя у І інстанції Григорук О.Б.,
час ухвалення рішення не зазначено,
місце ухвалення рішення м. Івано-Франківськ,
дата складення повного тексту рішення 05 березня 2025 року,
ВСТАНОВИВ :
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - ГУ ПФУ в Івано-Франківській області), у якому просила:
визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Івано-Франківській області від 17.09.2024 № 092850024108 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2;
зобов`язати відповідача призначити позивачці пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ з 22.03.2024 (з дня звернення за призначенням пенсії) із зарахуванням до стажу роботи за Списком № 2 періодів: з 01.07.1997 по 31.05.2001, з 01.06.2001 по 10.10.2001, з 01.01.2004 по 31.07.2004, з 01.08.2004 по 11.10.2004, з 01.11.2004 по 30.06.2005, з 01.07.2005 по 30.09.2010, з 01.10.2010 по 26.08.2013, з 27.08.2013 по 10.06.2014, з 11.06.2014 по 30.06.2014.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.03.2025 у справі №300/178/25, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, позов було задоволено.
При цьому суд першої інстанції виходив із того, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Разом із тим, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії не є підставою для позбавлення позивачки права на перерахунок пенсії. Обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Окрім того, непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах.
При цьому час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми до досягнення ними трирічного віку зараховується до страхового стажу та встановлюється на підставі свідоцтва про народження дитини або паспорта та документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала. Вимоги про обов`язкову наявність у свідоцтві про народження дитини відмітки про одержання паспорта чинним законодавством не передбачені.
У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, яке у своїй скарзі просило таке скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що до страхового стажу, починаючи з 01.07.2000, зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який сплачені страхові внески.
Крім того, враховуючи дані форми ОК вбачається, що страхувальник зазначав коди підстав для обліку спецстажу у спірний період виключно ЗП 3013 Б1 що відноситься до Списків № 2 відповідно тільки у 2000 (3 місяці) - 2001 (5 місяців) роках. Коду ЗП 3013 Б1 відомості по спеціальному/пільговому стажу позивача у 2001-2014 не містять.
Код підстави для обліку стажу БСВ - ЗП 3056 Е1 у 2001 році позначає період тимчасової непрацездатності.
Код підстави для обліку стажу БСВ - ЗП 3056 Ж1 у 2001, 2002, 2003 роках позначає час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Код підстави для обліку стажу БСВ - ЗП 3056 АЗ у 2017 році позначає період отримання допомоги по безробіттю.
Трудова книжка позивачки НОМЕР_1 не містять відповідних записів про характер і час виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи тощо, в ній не зазначено про зайнятість повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці.
Апелянт зазначає, що на момент прийняття рішення від 17.09.2024, позивачкою не було надано до пенсійному органу уточнюючої довідки, яка б підтвердила або спростувала наявність у позивачки стажу роботи на пільгових умовах.
Разом із тим, у межах спірних правовідносин заява позивачки про призначення пенсії від 22.03.2024 розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області, а тому дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що розглядав заяву позивачки.
Вважає, що суд першої інстанції не врахував зазначене при прийнятті свого рішення.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , зверталась із заявами від 22.03.2024, 19.04.2024, 18.06.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які розглядались територіальними органами Пенсійного фонду України.
Відповідно до рішень про відмову в призначенні пенсії № 092850024108, ухвалених Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області 29.03.2024, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Вінницькій області 26.04.2024, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області від 26.06.2024, у призначенні позивачці пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058 відмовлено.
За результатом розгляду заяви позивачки про підтвердження періодів роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах від 23.03.2024, рішенням комісії при ГУ ПФУ в Івано-Франківській області від 05.09.2024 № 3 (Додаток 2 до п.10 Порядку) підтверджено позивачці стаж роботи на пільгових умовах за Списком № 2, розділу ХХVІІ, позиції 27, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 № 36: з 11.01.1993 по 30.06.1997, з 11.10.2001 по 31.12.2003 - ізолювальником на термоізоляції, що дає право на призначення пільгової пенсії.
На виконання рішення комісії від 05.09.2024 № 3 ГУ ПФУ в Івано-Франківській області повторно розглянуто заяву позивачки 18.06.2024, за результатом розгляду якої прийнято оскаржуване рішення від 17.09.2024 № 092850024108 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV, з обґрунтувань недосягнення заявницею пенсійного віку та відсутністю пільгового стажу. Враховано позивачці страховий стаж 27 років 2 місяці 25 днів, стаж роботи на пільгових умовах за Списком № 2 - 6 років 8 місяців 11 днів. Вік позивачки на дату звернення становить 51 рік 4 місяці. За результатами повторного розгляду документів, доданих до заяви, до стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 зараховано періоди роботи з 11.01.1993 по 30.06.1997 та з 11.10.2001 по 31.12.2003 згідно із рішенням комісії від 05.09.2024 № 3. Зазначено, що до страхового стажу згідно із записами трудової книжки НОМЕР_1 від 12.01.1993 зараховано всі періоди роботи.
Вважаючи таке рішення пенсійного органу протиправним, ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду за захистом своїх прав із позовом, що розглядається.
При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).
Закон №1058-IV набрав чинності 01.01.2004, до цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ).
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.
У статті 13 Закону № 1788-ХІІ до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 за № 213-VIII (далі - Закон № 213-VIII) було встановлено такий пенсійний вік: у пункті "а" для чоловіків - 50 років, для жінок - 45 років; у пунктах "б"-"з" для чоловіків - 55 років, для жінок - 50 років.
У Законі № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII, збережено вказану пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок. У частині першій статті 13 Закону № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII, встановлено однаковий пенсійний вік для чоловіків та жінок, а саме: у пункті "а" - 50 років (на 10 років менше, ніж загальний пенсійний вік), у пунктах "б"-"з" - 55 років (на 5 років менше, ніж загальний пенсійний вік).
Таким чином, статтею 13 Закону № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII, передбачено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених у цих нормах.
Отже на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Пунктом 3 Порядку застосування Списків № 1 та № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 № 383 встановлено, що при визначені права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. При цьому до пільгового стажу роботи зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати внесення цієї посади чи професії до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за № 637 (далі - Порядок №637), передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. У разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно із Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 № 442 (далі - Порядок № 422) та Методичними рекомендаціями.
Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.
Згідно із пунктом 4 Порядку № 442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Так, згідно із статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність керівників суб`єктів господарювання. Порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб`єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У разі, якщо непроведення атестації мало своїм наслідком заподіяння шкоди здоров`ю працівнику, керівник підприємства може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за статтею 271 Кримінального кодексу України.
Атестація робочих місць відповідно до Порядку № 442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.
За змістом пунктів 8 та 9 Порядку № 442 проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров`я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.
При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку № 2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку № 442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов`язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.
За таких обставин, особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2.
Вказана правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 в справі № 520/15025/16-а, в якій Велика Палата Верховного Суду не вбачала підстав для відступу від висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 16.09.2014 у справі № 21-307а14, згідно із якими, якщо чергова атестація була проведена з порушенням передбачених пунктом 4 Порядку № 442 проведення атестації строків, а працівник до її проведення виконував роботу, яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, цей період його роботи має бути зарахований до пільгового стажу за результатами попередньої атестації.
Апеляційним судом встановлено, що на виконання рішення омісії від 05.09.2024 № 3 ГУ ПФУ в Івано-Франківській області повторно розглянуло заяву позивачки 18.06.2024, за результатом розгляду якої прийняло оскаржуване рішення від 17.09.2024 № 092850024108 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону № 1058-IV.
Підставами для відмови були недосягнення заявницею пенсійного віку та відсутність пільгового стажу. Враховано позивачці страховий стаж 27 років 2 місяці 25 днів, стаж роботи на пільгових умовах за Списком №2 - 6 років 8 місяців 11 днів. Вік позивачки на дату звернення становить 51 рік 4 місяці. До стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 зараховано періоди роботи з 11.01.1993 по 30.06.1997 та з 11.10.2001 по 31.12.2003 згідно із рішенням комісії від 05.09.2024 №3. Відповідно до розрахунків стажу за пенсійною справою № 092850024108 спірні періоди: з 01.07.1997 по 31.05.2001, з 01.01.2004 по 31.07.2004 (догляд за дитиною до 3-х років), з 01.08.2004 по 11.10.2004, з 01.11.2004 по 30.06.2005, з 01.07.2005 по 30.09.2010, з 01.10.2010 по 26.08.2013, з 27.08.2013 по 10.06.2014, з 11.06.2014 по 30.06.2014 зараховано позивачці до загального страхового стажу, проте не зараховано до пільгового стажу. При цьому період з 01.06.2001 по 10.10.2001 не зараховано до страхового стажу позивачки.
Згідно із записами трудової книжки НОМЕР_1 від 12.01.1993 ОСОБА_1 працювала у періоди:
- з 11.01.1993 по 11.10.2004 ізолювальником у Калуській дільниці спецуправління «Укренергомонтажізоляція» (ДП «Укренергомонтажізоляція» ВАТ «Укренергозахист»), наказ 18-л від 01.02.1993, наказ №14-к від 08.10.2004, записи 1-3;
- з 01.11.2004 по 30.06.2005 ізолювальником дільниці термоізоляційних робіт у ЗАТ «Меркурій Холдинг групп», наказ 104-к від 01.11.2004, наказ 62-к від 30.06.2005, записи 4-5;
- з 01.07.2005 по 30.09.2010 ізолювальником дільниці термоізоляційних робіт у ТОВ «Меркурій Холдинг групп», наказ 3-к від 01.07.2005, наказ 53-к від 30.09.2010, записи 6-7;
- з 01.10.2010 по 26.08.2013 ізолювальником дільниці термоізоляційних робіт у ТОВ «Меркурій Холдинг», наказ 1-к від 01.10.2010, наказ 17-к від 26.08.2013, записи 8-9;
- з 27.08.2013 по 10.06.2014 - ізолювальником дільниці термоізоляційних робіт у ТОВ «Меркурій Групп», наказ 4-к від 27.08.2013, наказ 8-к від 10.06.2014, записи 10-11;
- з 11.06.2014 по 30.06.2014 ізолювальником дільниці термоізоляційних робіт у ТОВ «Карпатенергохім», наказ з-к від 11.06.2014, наказ 6-к від 30.06.2014, записи 12-13.
Апеляційний суд звертає увагу, що посада ізолювальник на термоізоляції передбачена Списком № 2, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 № 162, що діяв з 11.03.1994 по 15.01.2003, розділ ХХVII, підрозділ "А", код КП 2290000а-12531 та Списком № 2, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 36 від 16.01.2003, що діяв з 16.01.2003 по 01.08.2016, розділ ХХVII, позиція 27а.
Відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, здійснені в чіткій послідовності, з посиланням на накази на підставі яких вони вчинені, засвідчені відтиском печатки та підписом відповідальної особи відповідних підприємств та не містить ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості. Жодних підстав для неврахування зазначених вище періодів трудової діяльності до пільгового страхового стажу, а також наявність недоліків у трудовій книжці НОМЕР_1 від 12.01.1993 позивачки у спірному рішенні відповідачем не наведено.
Таким чином, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, що спірні періоди виконання позивачкою роботи, яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 підлягають зарахуванню позивачці до пільгового стажу.
Щодо твердження скаржника про те, що починаючи з 01.07.2000 зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який сплачені страхові внески. Згідно із матеріалами справи, відповідачем не зараховано до страхового стажу позивачки період роботи з 01.06.2001 по 10.10.2001, з цього приводу апеляційний суд зазначає таке.
Як визначено частиною 1 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до абзацу першого частини 2 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Згідно із абзацом першим частини першої статті 21 Закону № 1058-IV персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування.
Для формування інформаційної бази системи персоніфікованого обліку використовуються відомості, що надходять, зокрема від роботодавців та застрахованих осіб (абзаци другий, четвертий, п`ятий частини першої статті 21 Закону № 1058-IV).
Як визначено у частині першій статті 1 Закону № 1058-IV, страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.
Порядок обчислення та сплати страхових внесків встановлено статтею 20 Закону №1058-IV.
Так, абзацом 1 частини 1 статті 20 Закону № 1058-IV передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Відповідно до частини 2 зазначеної статті обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Згідно із частиною 10 статті 20 Закону № 1058-IV якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Нормами статті 106 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Аналіз наведених приписів законодавства свідчить про те, що обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, та вказані внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника таких внесків.
Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті. Однак, застраховані особи без сприяння державних органів позбавлені можливості безпосередньо і оперативно впливати на повноту і своєчасність такої сплати, що, фактично, у випадку неповної чи несвоєчасної сплати, означатиме порушення їх прав на призначення (перерахунок) пенсії.
Несплата страхових внесків призвела до порушення принципу рівності особи перед законом.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що позивачка не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення періоду роботи до страхового стажу за порушення, вчинене роботодавцями, оскільки згідно із Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник.
Таким чином, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідач протиправно не зарахував позивачці до страхового стажу період роботи з 01.06.2001 по 10.10.2001.
Щодо незарахування до стажу роботи за Списком № 2 періоду догляду за дитиною до 3-х років з 01.01.2004 по 31.07.2004, апеляційний суд зазначає наступне.
Частиною третьою статті 56 Закону № 1788-ХІІ передбачені види трудової діяльності, що зараховуються до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, зокрема, пунктом "ж" вказаної норми, встановлено, що до стажу роботи зараховується також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Пунктом 11 Порядку № 637 врегульовано, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.
Разом із цим, відповідно до частини 2 статті 181 Кодексу законів про працю України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю. Час відпусток, зазначених у цій статті, до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зараховується.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 20.01.2021 у справі № 311/2865/13-а дійшов до висновків, що за змістом статті 181 Кодексу законів про працю України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку та відпустка без збереження заробітної плати зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу за спеціальністю.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №686/1015/16-а.
Враховуючи наведене, до спеціального стажу, що дає право на пенсію на пільгових умовах, зараховується час догляду працюючої особи за дитиною до досягнення нею 3-річного віку.
Апеляційним судом встановлено, що відповідно до довідки від 06.03.2024 № 64, розрахунків стажу у спірний період з 01.01.2004 по 31.07.2004 позивачка здійснювала догляд за дитиною до 3-х років, вказаний період врахований позивачці до страхового стажу, проте не до пільгового.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що період догляду за дитиною з 01.01.2004 по 31.07.2004 підлягає до зарахування позивачці до пільгового стажу за Списком № 2.
Щодо доводів апелянта про те, що у межах спірних правовідносин заява позивачки про призначення пенсії від 22.03.2024 розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області, а тому дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що розглядав заяву позивачки, апеляційний суд зазначає наступне.
Зважаючи на висновок Верховного суду у постанові від 08.02.2024 при розгляді справи № 500/1216/23, дії зобов`язального характеру щодо зарахування до стажу позивача спірних періодів роботи та призначення пенсії відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що приймав рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії.
Апеляційний суд зауважує, що відповідно до матеріалів справи заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 18.06.2024 розглянуло та прийняло рішення про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах саме ГУ ПФУ в Івано-Франківській області (рішення про відмову в призначенні пенсії № 092850024108 від 17.09.2024) (а.с. 62).
Відтак, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ :
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 березня 2025 року у справі №300/178/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді О. Б. Заверуха
З. М. Матковська