ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 серпня 2026 року Справа №160/26626/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Єфанової О.В.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Приватного акціонерного товариства "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" до Державної податкової служби України про визнання протиправною та скасування податкової консультації,-
УСТАНОВИВ:
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» до Державної податкової служби України, в якій позивач просить визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію Державної податкової служби України від 05.09.2025 №4771/ІПК/99-00-24-03-03.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на звернення позивача від 28.07.2025, подане в порядку ст. 52 Податкового кодексу України з метою роз`яснення практичного застосування норм цього Кодексу щодо порядку виконання податкових обов`язків, які виникають під час виконання рішень суду про стягнення моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я внаслідок професійного захворювання або виробничої травми на підприємстві, відповідач надав індивідуальну податкову консультацію від 05.09.2025 № 4771/ІПК/99-00-24-03-03. Позивач вважає цю консультацію протиправною, оскільки вона не містить обґрунтування застосування норм законодавства та висновку з питань практичного використання таких норм конкретним платником податків у визначеному колі правовідносин, а зводиться лише до цитування окремих норм права, що не відповідає вимогам ст. 52 Податкового кодексу України. На вичерпний перелік поставлених питань консультація містить один формальний висновок, який по своїй суті відповідей на ці питання не дає, у зв`язку з чим позивач не отримав роз`яснення щодо моделі своєї поведінки і керуватися такою консультацією не може. Позивач також зазначає, що контролюючий орган не врахував підпункт «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України та висновки Верховного Суду, за якими суми, стягнуті за рішенням суду на відшкодування моральної шкоди, завданої життю та здоров`ю на виробництві, оподаткуванню не підлягають.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позову відмовити повністю. Позиція Державної податкової служби України зводиться до того, що оскаржувану консультацію надано на виконання вимог ст. 52 Податкового кодексу України, вона є вичерпною, містить посилання на норми цього Кодексу, які регулюють спірні відносини, і не суперечить їх змісту; податкова консультація може бути визнана недійсною виключно у випадку, коли вона суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору, чого в цьому разі не сталося; невиправдання наданою консультацією сподівань та очікувань платника податків не є підставою для визнання її протиправною; податкові консультації не мають сили нормативно-правового акта та не породжують для платника юридичних наслідків; доводи позивача зводяться до бажання викладення контролюючим органом норм чинного законодавства в інший спосіб. Одночасно відповідач заявив клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження за участі сторін.
Позивач подав відповідь на відзив, у якій заперечив проти доводів відповідача, звернув увагу на подання відзиву поза межами встановленого судом строку та підтримав позовні вимоги в повному обсязі.
Розглянувши клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження з викликом сторін, суд, з урахуванням характеру спірних правовідносин, предмета доказування у справі та достатності наявних у справі доказів для повного і всебічного встановлення обставин справи, підстав для його задоволення не встановив.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Згідно з ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Приватне акціонерне товариство «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (ЄДРПОУ 00190977) є юридичною особою та платником податків.
28.07.2025 позивач звернувся до Державної податкової служби України зі зверненням на отримання індивідуальної податкової консультації у письмовій формі в порядку ст. 52 Податкового кодексу України (вх. ДПС № 4636/ІПК/6 від 28.07.2025).
У зверненні платник податків виклав фактичні обставини, що зумовили практичну необхідність отримання консультації: з урахуванням шкідливих умов праці на підприємстві виникають судові спори щодо стягнення з підприємства сум моральної шкоди внаслідок отримання працівниками хронічних професійних захворювань або виробничих травм під час виконання ними своїх трудових обов`язків; суди цивільної юрисдикції доходять висновку, що стягнута моральна шкода у зв`язку з ушкодженням здоров`я та стійкою втратою працездатності не є об`єктом оподаткування доходу платника податку, у зв`язку з чим у резолютивних частинах рішень відповідні суми стягуються з формулюваннями «без стягнення», «без врахування», «без утримання» податків та обов`язкових платежів; під час примусового виконання таких рішень шляхом списання коштів з рахунку підприємства воно позбавлене можливості утримати податок на доходи фізичних осіб та військовий збір, а після примусового списання державним або приватним виконавцем усієї стягнутої суми сплачує ці платежі до бюджету за рахунок власних коштів, унаслідок чого у фізичної особи, на користь якої здійснено стягнення, може виникати додаткове благо в сумі сплачених за неї податків. У зверненні платник податків також послався на індивідуальну податкову консультацію Державної податкової служби України від 30.06.2025 № 3594/ІПК/99-00-24-03-03 та на постанови Верховного Суду у справах № 212/4843/24 і № 235/3132/24, копії яких додав до звернення.
У зверненні від 28.07.2025 платник податків поставив перед контролюючим органом такі питання:
1) чи повинно підприємство нараховувати та сплачувати до бюджету саме за рахунок власних коштів суми податку на доходи фізичних осіб та військового збору, які обчислені з суми моральної шкоди, заподіяної фізичній особі внаслідок отриманого нею хронічного професійного захворювання, яку стягнуто з підприємства за рішенням суду, у випадку, якщо всю стягнуту за рішенням суду суму було примусово списано державним або приватним виконавцем з банківського рахунку підприємства в рамках виконавчого провадження, відкритого на виконання зазначеного рішення суду;
1.1) якщо на питання 1 буде надано позитивну відповідь, то на підставі якої норми законодавства підприємство повинно нараховувати та сплачувати до бюджету суми податку на доходи фізичних осіб та військового збору за рахунок саме власних коштів, а не за рахунок коштів фізичної особи, яка отримує дохід у вигляді виплат сум відшкодування моральної шкоди, стягнутих за рішенням суду;
1.2) якщо на питання 1 буде надано негативну відповідь, то яким чином підприємство може нарахувати суми податку на доходи фізичних осіб та військового збору, утримати їх з виплачуваних фізичній особі сум стягнутої за рішенням суду моральної шкоди та перерахувати ці суми до бюджету у разі, якщо такі стягнуті судом суми примусово списані державним або приватним виконавцем з банківського рахунку підприємства в повному обсязі, тобто без можливості утримання та перерахування до бюджету сум податку та збору;
2) чи є нараховані та сплачені підприємством до бюджету суми податку на доходи фізичних осіб та військового збору за рахунок власних коштів підприємства доходами, які згідно з пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України можна вважати отриманим фізичною особою додатковим благом, суми якого також є об`єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військовим збором;
2.1.1) якщо на питання 2 буде надано позитивну відповідь, чи є в такому випадку підприємство податковим агентом щодо утримання та сплати до бюджету сум податку та збору, нарахованих на суму наданого фізичній особі додаткового блага, у зв`язку зі сплатою підприємством за рахунок власних коштів сум податку на доходи фізичних осіб та військового збору, нарахованих на суму стягнутої за рішенням суду моральної шкоди внаслідок отриманого фізичною особою хронічного професійного захворювання, яку в рамках виконавчого провадження примусово списано приватним виконавцем з банківського рахунку підприємства;
2.1.2) чи повинно в такому випадку підприємство нараховувати та сплачувати до бюджету суми податку на доходи фізичних осіб та військового збору за рахунок саме власних коштів, а не за рахунок коштів фізичної особи, яка отримує дохід у вигляді додаткового блага в розумінні пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України.
За наслідками розгляду цього звернення Державна податкова служба України надала позивачу індивідуальну податкову консультацію від 05.09.2025 № 4771/ІПК/99-00-24-03-03, зареєстровану в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій. Зазначену консультацію позивач отримав 05.09.2025.
У тексті консультації контролюючий орган відтворив викладені платником податків фактичні обставини та повний перелік наведених вище питань, після чого зазначив:
«Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом ІV Кодексу.
Нарахування, утримання та сплата (перерахування) податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету здійснюється у порядку, встановленому ст. 168 Кодексу та п.п. 1.4 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.
При цьому податковий агент, поняття якого наведено у п.п. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб та військовий збір із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 Кодексу, та ставку військового збору, встановлену в п.п. 1.3 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу (п.п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Кодексу та п.п. 1.4 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).
Відповідальність за своєчасне та повне перерахування сум податку до відповідного бюджету несе юридична особа або її відокремлений підрозділ, що нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід (п.п. 168.4.7 п. 168.4 ст. 168 Кодексу).
Згідно з п.п. 1.5 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) військового збору до бюджету з доходів платників, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16-1 підрозділі 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, є особи, визначені у ст. 171 Кодексу, зокрема, податкові агенти.
Таким чином, оскільки обов`язок щодо нарахування та виплати доходу на користь фізичної особи у вигляді виплат, визначених рішенням суду, виникає безпосередньо у юридичної особи (боржника), то відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку на доходи фізичних осіб і військового збору до бюджету з вказаного доходу несе виключно юридична особа (боржник) незалежно від того, що рішення суду виконано шляхом примусового списання (стягнення) коштів з рахунку боржника.
Крім того, слід зазначити, що відповідно до п. 18.2 ст. 18 Кодексу податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов`язки, встановлені Кодексом для платників податків.
Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу)».
Іншого змісту оскаржувана індивідуальна податкова консультація не має.
Не погоджуючись із вказаною індивідуальною податковою консультацією, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи справу по суті, надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі - ПК України).
Згідно з пп. 14.1.172 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкова консультація - індивідуальна податкова консультація та узагальнююча податкова консультація, що надаються в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до пп. 14.1.172-1 п. 14.1 ст. 14 ПК України індивідуальна податкова консультація - роз`яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій.
Пунктом 52.1 ст. 52 ПК України встановлено, що за зверненням платників податків у паперовій або електронній формі контролюючий орган, визначений пп. 41.1.1 п. 41.1 ст. 41 цього Кодексу, надає їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом. Абзацами другим - сьомим цього пункту визначено вимоги до звернення платника податків, яке, зокрема, обов`язково повинно містити зазначення, в чому полягає практична необхідність отримання податкової консультації (наведення фактичних обставин).
Згідно з п. 52.2 ст. 52 ПК України індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.
Відповідно до п. 52.3 ст. 52 ПК України за вибором платника податків індивідуальна податкова консультація надається в усній, у паперовій або електронній формі. Індивідуальна податкова консультація, надана у паперовій або електронній формі, обов`язково повинна містити назву - індивідуальна податкова консультація, реєстраційний номер в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій, опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, зазначених у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання таких норм законодавства.
Пунктом 52.4 ст. 52 ПК України визначено, що індивідуальні податкові консультації у паперовій та електронній формах надаються контролюючим органом, визначеним пп. 41.1.1 п. 41.1 ст. 41 цього Кодексу, крім державних податкових інспекцій, та підлягають реєстрації в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій.
Зі змісту наведених норм вбачається, що письмова індивідуальна податкова консультація є правовим актом індивідуальної дії, обов`язковими складовими якого є: назва; реєстраційний номер в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій; опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, зазначених у зверненні платника податків; обґрунтування застосування норм законодавства; висновок з питань практичного використання таких норм законодавства. Наявність цих складових у їх сукупності і надає документу якість податкової консультації. При цьому обґрунтування застосування норм законодавства має здійснюватися саме з урахуванням фактичних обставин, наведених платником податків, а висновок повинен стосуватися практичного використання цих норм, тобто відповідати на поставлені питання і давати платнику податків конкретну модель поведінки у визначеному колі податкових правовідносин.
Такий підхід узгоджується з висновками Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15.05.2025 у справі № 320/2039/23 (адміністративне провадження № К/990/7724/25) зазначено, що усталеним є підхід про те, що індивідуальна податкова консультація за своєю правовою природою є фактично відповіддю контролюючого органу платнику податків на його питання, яка повинна містити конкретні роз`яснення такому платнику практичної форми та/або моделі його поведінки у визначеному колі податкових правовідносин; податкова консультація надається платнику податків для правильності практичного застосування конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування, нарахування та сплати податків чи зборів безпосередньо у його податковому обліку при здійсненні ним господарської діяльності; вона не може встановлювати (змінювати чи припиняти) відповідну норму законодавства, а лише надає роз`яснення щодо практичного її застосування, і має мету - викладення (роз`яснення) платнику податків офіційного розуміння контролюючим органом змісту конкретної правової норми з питань оподаткування для забезпечення правильного її застосування.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Перевіряючи оскаржувану індивідуальну податкову консультацію на відповідність наведеним вимогам, суд зіставляє питання, поставлені платником податків у зверненні від 28.07.2025, зі змістом наданої на них відповіді.
Уся змістовна (роз`яснювальна) частина консультації складається з відтворення тексту норм ПК України (розділ IV, пп. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14, п. 18.2 ст. 18, ст. 167, пп. 168.1.1 п. 168.1 та пп. 168.4.7 п. 168.4 ст. 168, ст. 171, пп. 1.3, 1.4, 1.5 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення») та одного узагальнюючого твердження про те, що відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку на доходи фізичних осіб і військового збору до бюджету несе виключно юридична особа (боржник) незалежно від того, що рішення суду виконано шляхом примусового списання (стягнення) коштів з рахунку боржника.
Зіставлення цього змісту з поставленими питаннями свідчить про таке.
На питання 1 - чи повинно підприємство нараховувати та сплачувати податок і збір саме за рахунок власних коштів у разі примусового списання всієї стягнутої за рішенням суду суми - відповіді по суті не надано. Наведене в консультації твердження вказує лише на те, хто є відповідальною за перерахування податку особою (боржник), проте не дає відповіді на поставлене питання про джерело сплати, тобто про те, чи має підприємство сплачувати ці платежі за рахунок власних коштів, чи за рахунок коштів фізичної особи. Ані ствердної, ані заперечної відповіді на це питання консультація не містить.
На питання 1.1 - на підставі якої норми законодавства підприємство повинно сплачувати податок і збір за рахунок саме власних коштів - відповіді не надано взагалі. Жодної норми, яка передбачала б обов`язок або можливість сплати податку податковим агентом за рахунок власних коштів, у консультації не названо. Навпаки, процитовані в ній пп. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 та пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПК України вказують на нарахування, утримання та сплату податку «від імені та за рахунок фізичної особи» і «із суми такого доходу за його рахунок», тобто вказують на протилежне джерело сплати, ніж те, про яке питав платник податків. Наявну в цьому суперечність контролюючий орган не розкрив і не пояснив.
На питання 1.2 - яким чином підприємство може нарахувати, утримати та перерахувати до бюджету податок і збір, якщо вся стягнута сума примусово списана з його рахунку в повному обсязі - відповіді не надано. Жодного практичного механізму дій платника податків за таких обставин консультація не описує, хоча саме ця практична ситуація й була наведеною у зверненні підставою для отримання консультації.
На питання 2 - чи є сплачені підприємством за рахунок власних коштів суми податку і збору додатковим благом фізичної особи в розумінні пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України - відповіді не надано. Підпункт 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України в тексті консультації не згадується і не аналізується взагалі, попри те, що платник податків прямо поставив питання про застосування саме цієї норми.
На питання 2.1.1 - чи є підприємство податковим агентом щодо утримання та сплати до бюджету сум податку і збору, нарахованих на суму додаткового блага, - та на питання 2.1.2 - за чий рахунок такі суми мають сплачуватися - відповідей також не надано, оскільки питання додаткового блага контролюючий орган не розглядав.
Таким чином, на шість поставлених платником податків питань оскаржувана індивідуальна податкова консультація містить одне узагальнене твердження, яке не є відповіддю на жодне з них і навіть не розмежоване за питаннями, унаслідок чого неможливо встановити, на які саме питання контролюючий орган намагався надати консультацію. Опис питань, що порушуються платником податків, у консультації відтворено, проте обґрунтування застосування норм законодавства з урахуванням фактичних обставин, зазначених у зверненні платника податків, та висновок з питань практичного використання таких норм законодавства в ній відсутні: замість них наведено виклад (цитування) тексту норм ПК України, не пов`язаний із конкретною ситуацією платника податків і позбавлений будь-якої вказівки на спосіб дій, про роз`яснення якого просив платник податків.
Суд наголошує, що цитування норм права саме по собі не є ані обґрунтуванням застосування цих норм, ані висновком з питань їх практичного використання у розумінні п. 52.3 ст. 52 ПК України. Норми ПК України є загальнодоступними, і платник податків, звертаючись за індивідуальною податковою консультацією, розраховує не на їх переказ, а на роз`яснення того, як саме ці норми належить застосувати у наведеній ним фактичній ситуації. Консультація, яка обмежується відтворенням нормативних приписів, не виконує свого призначення - надати платнику податків методичну і практичну допомогу при виконанні ним податкового обов`язку, - а тому керуватися нею платник податків не може.
Крім того, поза увагою контролюючого органу залишилося правове регулювання, яке безпосередньо стосується поставлених у зверненні питань.
Так, відповідно до пп. «а» пп. 164.2.14 п. 164.2 ст. 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Саме ця норма визначає, чи є взагалі об`єктом оподаткування сума моральної шкоди, стягнута за рішенням суду у зв`язку з ушкодженням здоров`я на виробництві, а отже, є визначальною для відповіді на питання про наявність у підприємства обов`язку нараховувати і сплачувати податок на доходи фізичних осіб та військовий збір із такої суми і про джерело такої сплати. Попри те, що платник податків прямо навів цю норму у своєму зверненні, оскаржувана індивідуальна податкова консультація її не згадує і не застосовує.
Не враховано контролюючим органом і висновків Верховного Суду, на які платник податків посилався у зверненні та копії яких до нього долучив.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 січня 2025 року у справі № 212/4843/24 (провадження № 61-13530св24), ухваленій у спорі про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, стороною якого було саме Приватне акціонерне товариство «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», викладено висновок про те, що граматичне та системне тлумачення пп. «а» пп. 164.2.14 п. 164.2 ст. 164 ПК України у чинній редакції дозволяє зробити висновок, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються: 1) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди; 2) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров`ю; 3) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом. Оскільки шкода, завдана життю та здоров`ю, може бути як майновою, так і немайновою (моральною), а до цієї частини наведеної норми зміни законодавцем не внесені, підстав для ототожнення відшкодування моральної шкоди, завданої життю та здоров`ю, з іншим відшкодуванням моральної шкоди, яке підлягає оподаткуванню в разі перевищення чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, немає. За наслідками такого тлумачення Верховний Суд дійшов висновку, що суми, стягнуті на відшкодування моральної шкоди у зв`язку із заподіянням шкоди життю та здоров`ю на виробництві, не підлягають оподаткуванню.
Аналогічний за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2025 року у справі № 235/3132/24 (провадження № 61-15926св24): сума моральної шкоди, стягнута на підставі рішення суду про відшкодування моральної шкоди, завданої життю та здоров`ю, не підлягає оподаткуванню. У цій справі спір виник щодо моральної шкоди, завданої працівникові внаслідок нещасного випадку на виробництві, а стягнення відповідної суми з формулюванням про виплату без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів визнано таким, що відповідає закону. Подібні за змістом правові висновки викладено також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2023 року у справі № 598/438/21 (провадження № 61-283св22).
Наведені правові позиції прямо стосуються питань, поставлених платником податків, оскільки визначають, чи виникає у підприємства обов`язок податкового агента щодо сум моральної шкоди, стягнутих за рішенням суду у зв`язку з ушкодженням здоров`я на виробництві, а отже, і чи має підприємство підстави сплачувати з таких сум податок на доходи фізичних осіб та військовий збір за рахунок власних коштів. Проте оскаржувана індивідуальна податкова консультація цих правових позицій не враховує і не наводить жодних мотивів, з яких контролюючий орган вважав би їх незастосовними до наведеної платником податків ситуації, хоча в силу ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України висновки Верховного Суду щодо застосування норм права враховуються при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Загальними вимогами, які висуваються до акта індивідуальної дії як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних та юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів. Невиконання контролюючим органом законодавчо встановлених вимог щодо змісту, обґрунтованості та вмотивованості індивідуальної податкової консультації призводить до її протиправності.
Відповідно до п. 53.2 ст. 53 ПК України платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому у паперовій або електронній формі індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору. Скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду. Протягом 30 календарних днів з дня набрання законної сили рішенням суду про скасування наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, або контролюючий орган з урахуванням висновків суду зобов`язані опублікувати узагальнюючу податкову консультацію або надати платнику податків індивідуальну податкову консультацію.
Отже, скасування судом оскаржуваної індивідуальної податкової консультації в силу прямого припису п. 53.2 ст. 53 ПК України є підставою для надання позивачу нової індивідуальної податкової консультації з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні, у визначений цією нормою строк. Тому обраний позивачем спосіб захисту - визнання оскаржуваної консультації протиправною та її скасування - є ефективним і достатнім для поновлення порушеного права позивача на отримання роз`яснення щодо практичного застосування норм податкового законодавства.
Суд також враховує, що законний інтерес позивача полягає у визначеності щодо обсягу власних податкових обов`язків та у можливості діяти відповідно до роз`яснення контролюючого органу без ризику застосування заходів відповідальності, оскільки згідно з пп. 112.8.2 п. 112.8 ст. 112 ПК України обставиною, що звільняє від фінансової відповідальності за вчинення податкових правопорушень, є вчинення діяння особою, яка діяла у відповідності до індивідуальної податкової консультації, наданої такому платнику податків, за умови її реєстрації в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій. Консультація, яка не містить відповідей на поставлені питання і не визначає моделі поведінки платника податків, такої визначеності не забезпечує і відповідної гарантії платнику податків не надає.
За наведених обставин суд доходить висновку, що індивідуальна податкова консультація Державної податкової служби України від 05.09.2025 № 4771/ІПК/99-00-24-03-03 надана без дотримання вимог п. 52.3 ст. 52 ПК України, оскільки не містить обґрунтування застосування норм законодавства з урахуванням фактичних обставин, зазначених у зверненні платника податків, та висновку з питань практичного використання таких норм законодавства, а її зміст не відповідає нормам ПК України, які регулюють оподаткування сум відшкодування моральної шкоди, завданої життю та здоров`ю. Така консультація є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно зі ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 цього Кодексу визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно зі ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Відповідач як суб`єкт владних повноважень правомірності оскаржуваної індивідуальної податкової консультації під час розгляду справи не довів.
За таких обставин позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позов задоволено повністю, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 2422,40 грн підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позовну заяву Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію Державної податкової служби України від 05.09.2025 № 4771/ІПК/99-00-24-03-03.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України (ЄДРПОУ 43005393) на користь Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (ЄДРПОУ 00190977) судовий збір у розмірі 2422, 40 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Єфанова