Дата документу 14.08.2026 Справа № 336/5515/26
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ЄУН № 336/5515/26 Головуючий у І інстанції: Петренко Л.В.
Провадження № 22-ц/807/1831/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 серпня 2026 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду:
головуючого Полякова О.З.,
суддів Кочеткової І.В.,
Кухаря С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 червня 2026 року про передачу за підсудністю справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за несвоєчасну сплату аліментів на утримання неповнолітньої доньки,
У С Т А Н О В И Л А:
У червні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення пені за несвоєчасну сплату аліментів на утримання неповнолітньої доньки.
Ухвалою від 18 червня 2026 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя передав зазначену справу на розгляд за підсудністю до Вільнянського районного суду Запорізької області.
Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 червня 2026 року та направити справу до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя для продовження розгляду.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи та порушив вимоги ч. 1 ст. 27, ст. 187 ЦПК України, оскільки цивільний процесуальний закон не наділяє суд повноваженнями використовувати для встановлення зареєстрованого місця проживання фізичної особи відомості з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери; єдиним джерелом відомостей про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи є відомості, отримані від уповноваженого органу реєстрації місця проживання за запитом суду, або відомості Єдиного державного демографічного реєстру.
Апелянт посилається на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24 червня 2024 року у справі № 554/7669/21, згідно з яким у нормах ЦПК України передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, а фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення для встановлення територіальної підсудності, оскільки фактичне місце проживання може змінюватися, тоді як особа може мати лише одне зареєстроване місце проживання.
Ухвалою від 07 липня 2026 року Запорізький апеляційний суд відкрив апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою та призначив справу до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи в порядку ч. 2 ст. 369 ЦПК України.
Згідно з ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
За приписами ч. 2 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскаржувана ухвала суду першої інстанції у цій справі входить до переліку ухвал, які розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (п. 9 ч. 1 ст. 353 ЦПК України).
Відзивів від осіб, які беруть участь у справі, на вищезазначену апеляційну скаргу не надійшло, що в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з огляду на таке.
Відповідно до п. 6 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно з п. 4 ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам оскаржувана ухвала суду не відповідає.
Передаючи справу на розгляд іншого суду, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є внутрішньо переміщеною особою та перебуває на обліку за адресою: АДРЕСА_1 , яка територіально відноситься до юрисдикції Вільнянського районного суду Запорізької області, у зв`язку з чим дійшов висновку про непідсудність справи Шевченківському районному суду м. Запоріжжя та необхідність її передачі за підсудністю.
Однак, колегія суддів не погоджується з таким висновком з огляду на таке.
З матеріалів справи встановлено, що звертаючись з вищевказаною позовною заявою до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя, ОСОБА_1 посилалась на ч. 1 ст. 28 ЦПК України, відповідно до якої позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
З довідки переселенця встановлено, що фактичним місцем проживання/перебування позивача є: АДРЕСА_1 .
Зі змісту позовної заяви зареєстроване місце проживання позивача є: АДРЕСА_2 .
Згідно з ч. 1 ст. 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 28 ЦПК України, позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
Тлумачення ст. ст. 27, 28 ЦПК України свідчить, що підсудність за вибором позивача (альтернативна підсудність) - це підсудність, при якій позивачеві надається право за своїм вибором пред`явити позов в один з декількох вказаних у законі судів.
У постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 263/14171/19 (провадження № 61-21991св19) зазначено, що тлумачення ст. ст. 27, 28 ЦПК України свідчить про те, що підсудність за вибором позивача (альтернативна підсудність) - це такий вид підсудності, за умовами якої позивачеві надається право за своїм вибором пред`явити позов в один з декількох визначених у законі судів. Разом із тим, правила альтернативної підсудності не позбавляють позивача права звернутися із позовом за правилами загальної підсудності (стаття 27 ЦПК України), оскільки позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої ст. 30 цього Кодексу (ч. 16 ст. 28 ЦПК України). Право вибору між судами, яким згідно з правилом загальної підсудності і правилом альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачеві.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у ст. 1 цього Закону.
У постанові від 29 липня 2019 року у справі №409/2636/17 Верховний Суд вказав на те, що, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, необхідно також враховувати імперативні положення спеціального Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», згідно зі ст. 5 якого довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у ст. 1 цього Закону.
Особи, які залишили або покинули своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації та стали на облік як внутрішньо переміщені особи можуть звертатися з позовами до судів за місцем фактичного проживання/перебування. Таким чином, якщо особа-переселенець зареєструвалася на новому місці як ВПО (внутрішньо переміщена особа), то маючи відповідну довідку про взяття на облік, переселенець може звертатись з позовом до суду у місці свого тимчасового перебування.
Відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 14 серпня 2024 року у справі № 607/5535/22.
Разом з тим, наведені положення законодавства не свідчать про встановлення для внутрішньо переміщеної особи обов`язку звертатися з позовом виключно до суду за місцем її фактичного проживання чи перебування. Навпаки, у випадках, коли законом передбачено альтернативну підсудність, право вибору між судами, яким справа може бути підсудна, належить саме позивачу. Тобто можливість звернення внутрішньо переміщеної особи до суду за місцем її фактичного проживання або перебування є додатковою процесуальною гарантією, а не імперативним правилом, яке позбавляє її права обрати інший суд, визначений законом.
Таким чином, звертаючись до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя, позивач скористалася наданим їй процесуальним законом правом на вибір суду. При цьому посилання суду першої інстанції на наявність у Єдиній інформаційній системі соціальної сфери відомостей про місце фактичного проживання позивача як на безумовну підставу для передачі справи за підсудністю саме до Вільнянського районного суду Запорізької області є передчасним, оскільки питання щодо зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання чи перебування позивача за адресою, зазначеною у позовній заяві, судом належним чином не перевірено.
За таких обставин, висновок суду першої інстанції про непідсудність справи Шевченківському районному суду м. Запоріжжя є передчасним, а тому оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до цього ж суду для продовження розгляду, під час якого суду належить перевірити відомості щодо зареєстрованого місця проживання чи перебування позивача у встановленому законом порядку.
За наведених обставин, апеляційний суд дійшов висновку про те, що оскаржувана ухвала постановлена судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, а тому апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379, п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 червня 2026 року - скасувати з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ч. 13 ст. 7, ст. 367, ч. 1 ст. 369, ст.ст. 379, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів,
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 червня 2026 року - скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 14 серпня 2026 року.
Головуючий
Судді