ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/5556/26 Справа № 202/9335/24 Суддя у 1-й інстанції - Маринін О. В. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 серпня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого суддіАгєєва О.В.,
суддів: Гапонова А.В., Красвітної Т.П.
за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №202/9335/24 за позовом Акціонерного товариства «Банк кредит Дніпро» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом про визнання недійсними пунктів кредитного договору №22032000470188 від 29.12.2020 року в частині сплати позичальником щомісячної комісії за обслуговування кредиту, вартості всіх супутніх послуг, процентної ставки за користування кредитом на прострочену заборгованість у розмірі 56,0%, платежів за розрахунково-касове обслуговування, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 02 лютого 2026 року,ухвалене у складі судді Мариніна О.В., -
ВСТАНОВИВ:
У липні 2024 позивач за первісним позовом АТ «Банк Кредит Дніпро» звернувся до Індустріального районного суду міста Дніпра з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування своїх вимог зазначив, що 29 грудня 2020 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №22032000470188 відповідно до умов якого позивач надав відповідачу у тимчасове платне користування грошові кошти на споживчі потреби, а відповідач зобов`язався повернути наданий кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісії, що передбачені цим Договором, а також здійснити всі інші платежі за кредитом у встановлених цим Договором розмірах і строках та виконати свої зобов`язання за цим Договором в повному обсязі.
Вказує, що Банк надав відповідачу грошові кошти у розмірі 142 458,49 грн, на строк до 29 грудня 2025 року на споживчі потреби.
Зауважує, що 29 грудня 2020 року між відповідачем та ПрАТ СК «ПЗУ Україна страхування життя» було укладено договір добровільного страхування життя позичальника на випадок смерті в результаті нещасного випадку №PZ-22032000470188 предметом якого є майнові інтереси, що не суперечать закону та пов`язані з життям застрахованої особи. Вигодонабувачем, у разі настання страхового випадку, виступає АТ «Банк Кредит Дніпро».
Зазначає, що в договорі страхування та кредитному договорі, розмір страхового платежу, здійсненого на користь страховика, становив 15 263,41 грн. В подальшому, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану банк не враховував несплату за кредитами протягом 24 лютого 2022 року 30 червня 2022 року як прострочення (кредитні канікули). Після завершення встановлених Банком кредитних канікул, 28 липня 2022 року між позивачем і відповідачем було укладено Додаткову Угоду №1/28072022 до Кредитного Договору №22032000470188 від 29 грудня 2020 року. Сторони домовились, що на дату підписання Додаткової Угоди сума загальної заборгованості ОСОБА_1 за Кредитним договором становить 139 943,04 грн. Тобто, заборгованість за процентами та комісіями, мала бути погашена за рахунок збільшення строкової заборгованості за Кредитом, і в подальшому підлягала погашенню в межах розробленого в додатковій угоді Графіку.
Вказує, що Додатковою Угодою було відтерміновано погашення строкової заборгованості за кредитом на 12 місяців, починаючи з першої визначеної графіком платежів дати платежу за кредитним договором, що слідує за датою укладення цієї додаткової угоди (тобто до 29 липня 2023 року відповідно до Розділу 4 Додаткової Угоди).
Звертає увагу, що ОСОБА_1 як позичальник свої обов`язки за Кредитним договором не виконував протягом тривалого проміжку часу навіть після поліпшення умов кредитування, внаслідок чого утворилась заборгованість, загальний розмір якої станом на 09 травня 2024 року становить 175 928,43 грн., які позивач просив стягнути з відповідача, а також понесені судові витрати.
Також, у лютому 2025 року відповідачем ОСОБА_1 подано зустрічний позов про визнання недійсними пунктів Кредитного договору №22032000470188 від 29 грудня 2020 року в частині сплати позичальником щомісячної комісії за обслуговування кредиту, вартості всіх супутніх послуг процентну ставку за користування кредитом на прострочену заборгованість у розмірі 56,0%, платежів за розрахунково-касове обслуговування.
В обґрунтування зустрічного позову зазначив, що вказаний споживчий договір містить в собі нікчемні умови в силу приписів ст.ст.11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» про несправедливі умови, а саме: відповідно до п. 1.2. відповідно до п. в) Додаткової угоди, встановлено з 28 липня 2022 року новий розмір щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості, а саме 2% від суми заборгованості за Кредитом, визначеної за наслідком застосування умов цієї Додаткової угоди та зазначеної в п.3 цієї Додаткової угоди; При цьому, в розділі 4 Додаткової угоди зазначені платежі за розрахунково-касове обслуговування.
Вважав, що положення Кредитного договору про сплату позичальником на користь банку щомісячної комісії за обслуговування, процентної ставки на прострочену заборгованість за кредитом у розмірі 56,0%, обслуговування кредитної заборгованості, а також вартості всіх супутніх та супровідних послуг (п.п. 1.2., 1.3. Кредитного договору, п.2 та розділ 4 Додаткової угоди) є нікчемними в силу закону.
Зауважує, що ОСОБА_1 не отримував грошові кошти у розмірі 142 458,5 грн., навіть із вирахуванням послуг страховика у розмірі 152 63,41 грн. відповідач не отримував.
У зв`язу з чим, просив визнати недійсними пункти 1.2., 1.3., 2.1., 4 Кредитного договору №22032000470188 від 29 грудня 2020 року укладеного між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 в частині сплати позичальником щомісячної комісії за обслуговування кредиту, вартості всіх супутніх послуг процентну ставку за користування кредитом на прострочену заборгованість у розмірі 56,0%, платежів за розрахунково-касове обслуговування. Визнати недійсним пункт 1, підпункт «а», «в» пункту 2, пункт 3 Додаткової угоди № 1/28072022 до Кредитного договору №22032000470188 від 29 грудня 2020 року в частині визначення строкової заборгованості за комісією, погашення заборгованості за процентами і комісією, вказану в п.1 Додаткової угоди № 1/28072022 до Кредитного договору №22032000470188 від 29 грудня 2020 року, за рахунок збільшення строкової заборгованості за кредитом,, встановлення нового розміру щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 2% від суми заборгованості за кредитом, стягнення платежів за обслуговування кредитної заборгованості, платежів за розрахунково-касове обслуговування.
Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпра від 02 лютого 2026 року позовні вимоги АТ «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Банк Кредит Дніпро» заборгованість за Кредитним договором №22032000470188 від 29 грудня 2020 року у сумі 175 928, 43 гривень, яка складається із: суми залишку простроченого кредиту 139 943,04 гривень; суми прострочених відсотків 2,13 гривень; суми прострочених комісій 35 983,26 гривень. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Банк Кредит Дніпро» судовий збір у сумі 2 422, 40 гривень. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання недійсними пунктів Кредитного договору №22032000470188 від 29 грудня 2020 року в частині сплати позичальником щомісячної комісії за обслуговування кредиту, вартості всіх супутніх послуг процентну ставку за користування кредитом на прострочену заборгованість у розмірі 56,0%, платежів за розрахунково-касове обслуговування - відмовлено повністю.
Не погодившись з таким рішенням суду представник позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 - адвокат Іваненкова Н.М. подала апеляційну скаргу.
В обґрунтування скарги зазначає, що при винесенні оскаржуваного рішення, суд першої інстанції неповно з`ясував обставин, що мають значення для справи, при винесення рішення наявна недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а також, наявна невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Вказує, що у позовній заяві позивач підтверджує, що було надано саме споживчий кредит. Тобто, вказаний кредит є споживчим. Вказаний Кредитний договір містить в собі нікчемні умови в силу приписів ст.ст.11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» про несправедливі умови.
Вважає, що банк не може вимагати від ОСОБА_1 сплатити заборгованість в частині простроченої плати за обслуговування кредиту. Суд першої інстанції не перевірив цю інформацію та ухвалив рішення ґрунтуючись на припущеннях, а отже, наявна недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а також наявна невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Звертає увагу, що згідно умов Кредитного договору, процентна ставка за користування Кредитом є фіксованою та нараховується у наступному розмірі: на строкову заборгованість за Кредитом: 0,001% річних, на прострочену заборгованість за Кредитом: 56,0% річних, а відповідно до графіку платежів, що міститься в розділі 4 Кредитного договору, процент за користування кредитом становить: 0,12%, 0,11%, 0,10%. Тобто, банк застосовував процентну ставку, що не обумовлена Кредитним договором, а суд першої інстанції на це уваги не звернув та виніс рішення, неповно з`ясувавши обставин, що мають значення для справи.
Наголошує, що встановивши у кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, банк не повідомив, які саме послуги за вказану плату надаються позичальнику, а розмір такої комісії, з огляду на обставини справи (зокрема, розмір кредиту та процентів), вносить істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу, що в сукупності свідчить про те, що оспорювані умови кредитного договору є несправедливими. При цьому згідно з графіком платежів /розрахунку загальної вартості кредиту для клієнта та реальної річної процентної ставки за договором (п. 4 Кредитного договору), загальний розмір плати за розрахунково-касове обслуговування складає 96 159,39 грн. (сума всіх значень в графі розрахунково-касове обслуговування), що є суттєвим порівняно із розміром кредиту, отриманого позивачем у розмірі 142 458,49 грн., що вочевидь не можна визнати справедливим та розумним (різниця в 46 299,1 грн.).
Зазначає, що відповідно, пункти 1.2., 1.3., 2.1., 4 Кредитного договору №22032000470188 від 29 грудня 2020 року укладеного між АТ «Банк Кредит Дніпро» повинні бути визнані недійсними, оскільки в них йде мова про щомісячну комісію за обслуговування кредитну - умову, яка є несправедливою та не відому які саме дії банку входять до цієї «щомісячної комісії з обслуговування кредиту».
Вважає, що при винесенні оскаржуваного рішення, суд першої інстанції неповно з`ясував обставин, що мають значення для справи, наявна недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, наявна невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Вказує, що сума всіх комісій за розрахунково-касове обслуговування, відповідно до Додаткової угоди складає 201 517,92 грн., що на 73 533,34 грн. більша за строкову заборгованість за Кредитом, зазначену в п. 1 Додаткової угоди (127 984,58 грн.), що також свідчить про несправедливі умови договору.
Зазначає, що як вбачається із матеріалів справи, 22 березня 2012 року позивач направив відповідачу письмове повідомлення з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості, чим змінив строк виконання зобов`язання за кредитним договором з 1 грудня 2027 року на 22 квітня 2012 року». З огляду на викладене, Кредитний договір припинив свою дію з дати заявлення вимоги про дострокове погашення кредиту. Оскільки, Кредитний договір припинив свою дію то у позивача відсутні підстави для стягнення відсотків, пені, штрафів після дати заявлення вимоги про дострокове припинення Кредитного договору. Однак суд першої інстанції на це уваги не звернув, що виразилось у неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи і винесенні рішення, що не ґрунтується на дійсних обставинах справи.
Також, суд першої інстанції не звернув уваги, що наданий Банком розрахунок викладений не зрозуміло, так як у графах складових заборгованості містяться лише цифрові дані, без наведення математичного обґрунтування, його не можна перевірити, а, отже, він не є належним доказом обґрунтованості заявлених Банком вимог.
Отже, розрахунок позивача у графах складових заборгованості містить лише цифрові дані, без наведення математичного обґрунтування, а тому визначити за ним час та період утворення заборгованості у ОСОБА_1 та перевірити правильність її нарахування за відсутності належних первинних документів неможливо. Таким чином, позивачем не надано належних та допустимих доказів які б підтверджували наявність заборгованості у відповідача з врахуванням пунктів, які є нікчемними та сплачених відповідачем сум, які були зараховані не за правилами та законом в погашення інших платежів за даним кредитом.
У зв`язку з чим просить рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 02 лютого 2026 року скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог АТ «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом та задовольнити вимоги ОСОБА_1 за зустрічним позовом до АТ «Банк Кредит Дніпро» про визнання недійсним вимог кредитного договору та додаткової угоди. Стягнути витрати на правову допомогу з позивача на користь ОСОБА_1 .
Представник відповідача за зустрічним позовомАТ «Банк Кредит Дніпро» - Гайдо О.В. скориставшись своїм правом подала відзив на апеляційну скаргу в якому не погоджується з аргументами апеляційної скарги, та вважає, що оскаржуване відповідачем рішення суду було ухвалене судом з повним дотриманням приписів статтей 263-265 ЦПК України, тобто є законним та обґрунтованим належним чином. На виконання приписів вказаних статтей, суд першої інстанції всебічно дослідив обставини, на які посилалась сторони, та оцінив докази, надані на підтвердження та заперечення позовних вимог. При цьому, процесуальні права учасників під час судового розгляду жодним чином не були обмежені чи порушені. Зокрема, норми процесуального права судом першої інстанції були дотримані, отже, це не може бути підставою для задоволення вимог апеляційної скарги сторони відповідача.
Зауважує, що можливість і право Банку нараховувати комісії прямо передбачено Законом України «Про споживче кредитування» та нормативними актами НБУ. Комісії є необхідними складовими формул, завдяки яким розраховують реальну річну процентну ставку та сукупну вартість споживчого кредиту. Ці норми чинні та не визнані неконституційними.
Вважає, що умова кредитного договору про сплату комісії не є нікчемною, а також не може бути визнана судом недійсною, оскільки її встановлення в кредитних договорах не забороняється законом, та не порушує публічний порядок, отже є цілком правомірним.
Звертає увагу, що умови кредитної угоди були розроблені позивачем з врахуванням статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», та не є тотожним статті 11 даного Закону. Перелік дій, за які стягують комісії, в Законі України «Про споживче кредитування» обмежується саме положеннями, наведеними в статті 11 Закону, в яких чітко вказується, за які свої дії, відносно кредиту, Банк не може стягувати плату з позичальника. Обслуговування кредиту до таких дій не належить, отже отримання плати у вигляді комісій за його здійснення регулюється Кредитним договором №22032000470188, та статтею 8 Закону України «Про споживче кредитування».
Зауважує, що узгодження сторонами істотних умов кредитування, фактичне надання Банком кредитних коштів відповідачу та, найважливіше, взаємодія ОСОБА_1 з позивачем з приводу погашення заборгованості та укладення угоди про її реструктуризацію дають підстави стверджувати, що сторони кредитного договору № 22032000470188 фактично приступили до його виконання. Зокрема, відповідач приступив до виконання договору, здійснювавши протягом певного часу погашення заборгованості за комісіями. Тобто, ОСОБА_1 вважав положення договору укладеними та обов`язковими для себе. Його вимога щодо визнання кредитного договору недійсним в частині встановлення комісій та позиція щодо порушення Банком публічного порядку суперечать фактичним діям. Виконання відповідачем протягом певного проміжку часу умов договору в частині сплати комісій підтверджує, що він погоджувався і не заперечував проти умов договору як в цілому, так і в частині сплати комісій.
Вважає, що положення кредитного договору в частині сплати комісій не є нікчемними чи недійсними, і при укладенні кредитного договору відповідач не заперечував щодо умов їх сплати, а тому оскаржуване рішення суду в цій частині є законним та обґрунтованим. Суд першої інстанції належно дослідив вказані умови кредитного договору, і його висновок щодо законності комісій є правильним та зробленим на підставі норм цивільного законодавства та законодавства про споживче кредитування. Тому рішення в цій частині не може бути скасоване.
Вказує, що інші складові кредитної заборгованості - проценти та кредит - заявлені Банком до стягнення з ОСОБА_1 , також були визначені та нараховані у відповідності до чинних норм цивільного законодавства та законодавства про споживче кредитування.
Враховуючи період виникнення у відповідача простроченої заборгованості за кредитним договором, позивач АТ «Банк Кредит Дніпро» на виконання вимог законодавства про споживче кредитування не здійснював нарахування за відсотковою ставкою, встановленою договором на прострочену заборгованість. Тобто, процентна ставка на прострочену заборгованість у розмірі 56% річних взагалі не застосовувалась Банком протягом строку кредитування та набуття заборгованістю за кредитом статусу простроченої. Замість цього продовжувала діяти процентна ставка, встановлена договором для строкової заборгованості за кредитом - 0.001% річних. Таким чином, позиція сторони відповідача про безпідставне нарахування Банком 56% річних як відповідальності за кредитом не знаходить свого підтвердження.
Вважає, що суд першої інстанції належно дослідив обставини укладання додаткової угоди та її істотних умов, і на підставі наданих доказів дійшов висновку, що підстав для визнання її недійсності немає. Оскільки обставина укладення між сторонами додаткової угоди до кредитного договору, була належно встановлена судом першої інстанції після дослідження доказів, а також враховуючи законність нарахування заборгованості за процентами та комісіями, додаткова угода між позивачем та відповідачем була укладена на законних підставах, істотні умови погоджені у відповідності до цивільного законодавства та законодавства про споживче кредитування. Таким чином, підстави для визнання даної угоди недійсною відсутні. Отже, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов правильного висновку, в результаті чого задовольнив первісні позовні вимоги Банку.
Зауважує, що суми судових витрат, наведені в апеляційній скарзі, необґрунтовані належним чином, та не підтверджуються жодними доказами, отже не можуть бути враховані, а вартість наданих адвокатом послуг не відповідає складності проведеної роботи.
Отже, вважає, що витрати на правничу допомогу, понесені відповідачем, є необґрунтованими, непропорційними та неспівмірними заявленим позовним вимогам, вимогам зустрічного позову та апеляційної скарги. Дані витрати не були заявлені суду у належний спосіб, встановлений ЦПК України, а тому не підлягають врахуванню судом при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
У зв`язу з чим, просила апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 02 лютого 2026 року по справі №202/9335/24 - залишити без змін.
Представник позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 - Іваненкова Н.М. в судовому засіданні апеляційного суду підтримала доводи своєї апеляційної скарги, просила її задовольнити.
Представник відповідача за зустрічним позовомАТ «Банк Кредит Дніпро» - Гайдо О.В. в судовому засіданні апеляційного суду заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила у її задоволенні відмовити.
Інші учасники справи в судове засідання апеляційного суду не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Вислухавши представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують.
Рішення суду не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону.
Судом встановлено, що 29 грудня 2020 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №22032000470188 відповідно до умов якого позивач надав відповідачу у тимчасове платне користування грошові кошти на споживчі потреби, а відповідач зобов`язався повернути наданий кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісії, що передбачені цим Договором, а також здійснити всі інші платежі за кредитом у встановлених цим Договором розмірах і строках та виконати свої зобов`язання за цим Договором в повному обсязі.
Банк надав відповідачу грошові кошти 142 458,49 грн. Кінцева дата погашення кредиту: 29 грудня 2025 року. Цільове призначення - на споживчі потреби. Щомісячна комісія за обслуговування кредиту: з 29 грудня 2020 року по 28 квітня 2022 року - 3% від суми кредиту; з 29 квітня 2022 року по 28 липня 2023 року - 2,5% від суми кредиту; з 29 липня 2023 року по 28 жовтня 2024 року - 1,5% від суми кредиту; з 29 жовтня 2024 року по 29 грудня 2025 року - 0,925% від суми кредиту, що підтверджується випискою по особовому рахунку НОМЕР_1 про перераховування коштів на рахунок ОСОБА_1 .
Процентна ставка за користування кредитом на строкову заборгованість - 0,001 % річних, процентна ставка за користування кредитом на прострочену заборгованість - 56,0 % річних.
29 грудня 2020 року, між відповідачем та ПрАТ СК «ПЗУ Україна страхування життя» було укладено договір добровільного страхування життя позичальника в результаті нещасного випадку №PZ-22032000470188, предметом якого є майнові інтереси, що не суперечать закону та пов`язані з життям застрахованої особи. Вигодонабувачем, у разі настання страхового випадку, виступає АТ «Банк Кредит Дніпро».
У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, Правилами роботи банків затвердженими постановою Правління Національного банку України від 25 лютого 2022 року №23 «Про деякі питання діяльності банків України та банківських груп» (із подальшими змінами), Національний банк України дозволив банкам не враховувати несплату за кредитами протягом 24 лютого 2022 року - 30 червня 2022 року як прострочення (кредитні канікули) про що повідомлено клієнтів через офіційний сайт Банку www.creditdnepr.com.ua.
У пункті 2.1 Кредитного договору передбачено, що ОСОБА_1 мав здійснювати платежі з погашення заборгованості за кредитом, сплати процентів та щомісячної комісії у вигляді щомісячних рівномірних платежів, які є обов`язковим платежем.
Після завершення встановлених Банком кредитних канікул, 28 липня 2022 року між позивачем і відповідачем було укладено Додаткову Угоду №1/28072022 до Кредитного Договору №22032000470188 від 29 грудня 2020 року. Сторони домовились, що на дату підписання Додаткової Угоди сума загальної заборгованості ОСОБА_1 за Кредитним договором становить 139 943,04 грн.
Додатковою Угодою було відтерміновано погашення строкової заборгованості за кредитом на 12 місяців, починаючи з першої визначеної графіком платежів дати платежу за кредитним договором, що слідує за датою укладення цієї додаткової угоди (тобто до 29 липня 2023 року відповідно до Розділу 4 Додаткової Угоди).
Додаткова Угода була підписана Клієнтом за допомогою ОТР-паролю, надісланого на електронну пошту клієнта або за допомогою системи FreeBank; Банком - шляхом накладення факсиміле, що підтверджується наданим представником позивача аудіо записом розмови ОСОБА_1 із працівником Банку.
Даною Додатковою угодою сторони домовились про Реструктуризацію боргу ОСОБА_1 , однак, позичальник свої обов`язки за Кредитним договором не виконував внаслідок чого утворилась заборгованість, загальний розмір якої станом на 09 травня 2024 року становить 175 928,43 грн. що підтверджується наданими розрахунками та виписками за рахунком.
Обґрунтовуючи вимоги зустрічного позову представник позивача просила визнати недійсним положення договору в частині сплати позичальником щомісячної комісії за обслуговування кредиту, вартості всіх супутніх послуг процентну ставку за користування кредитом на прострочену заборгованість у розмірі 56,0%, платежів за розрахунково-касове обслуговування.
Задовольняючи позовні вимоги за первісним позовом, суд першої інстанції виходив з того, що між позивачем та відповідачем виникли кредитно-договірні відносини, і відповідач неналежним чином виконував прийняті на кредитним договором зобов`язання, а отже наявні порушення прав позивача, які підлягають захисту у судовому порядку.
Відмовляючи у задоволені зустрічного позову суд першої інстанції виходив з того, що можливість і право Банку нараховувати комісії прямо передбачено Законом України «Про споживче кредитування», а отже підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Колегія суддів не в повній мірі погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56)).
Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Так, згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на виникнення спірних правовідносин) цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції станом на виникнення спірних правовідносин) до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У справі, що переглядається судом встановлено, що 29 грудня 2020 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №22032000470188 відповідно до умов якого позивач надав відповідачу у тимчасове платне користування грошові кошти на споживчі потреби, а відповідач зобов`язався повернути наданий кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісії, що передбачені цим Договором, а також здійснити всі інші платежі за кредитом у встановлених цим Договором розмірах і строках та виконати свої зобов`язання за цим Договором в повному обсязі.
Банк надав відповідачу грошові кошти 142 458,49 грн. Кінцева дата погашення кредиту: 29 грудня 2025 року. Цільове призначення - на споживчі потреби. Процентна ставка за користування кредитом на строкову заборгованість - 0,001 % річних, Процентна ставка за користування кредитом на прострочену заборгованість - 56,0 % річних.
28 липня 2022 року між позивачем і відповідачем було укладено Додаткову Угоду №1/28072022 до Кредитного Договору №22032000470188 від 29 грудня 2020 року. Сторони домовились, що на дату підписання Додаткової Угоди сума загальної заборгованості ОСОБА_1 за Кредитним договором становить 139 943,04 грн.
Даною Додатковою угодою сторони домовились про Реструктуризацію боргу ОСОБА_1 , однак, позичальник свої обов`язки за Кредитним договором не виконував внаслідок чого утворилась заборгованість, загальний розмір якої станом на 09 травня 2024 року становить 175 928,43 грн. що підтверджується наданими розрахунками та виписками за рахунком.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що між позивачем та відповідачем виникли кредитно-договірні відносини, а відповідач неналежним чином виконував прийняті за кредитним договором зобов`язання, а отже наявні порушення прав позивача, які підлягають захисту у судовому порядку в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача за первісним позовом заборгованості за Кредитним договором у сумі 139 943,04 грн., яка визнана сторонами на дату укладення додаткової угоди від 28.07.2022р., що не дійсною не визнавалась.
Отже, суд першої інстанції загалом правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню та, надавши належну правову оцінку доказам, що містяться в матеріалах справи у їх сукупності, дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту.
Між тим, з висновком суду щодо стягнення залишку простроченої комісії у сумі 35 983,26 грн., суд апеляційної інстанції не погоджується, оскільки, встановивши у кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту в розмірі: з 29.12.20 по 28.04.22 - 3%; з 29.04.22 по 28.07.23 - 2,5%; 29.07.23 по 28.10.24 - 1,5% від суми кредиту, банк не повідомив, які саме послуги за вказану плату надаються позичальнику, що суперечить ЗУ «Про споживче кредитування» та ЗУ «Про захист прав споживачів».
Доводи апеляційної скарги в цій частині колегія суддів вважає обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню (з підстав наведених нижче).
Щодо зустрічного позову, колегія суддів зазначає наступне.
Звертаючись до суду з зустрічним позовом ОСОБА_1 посилався на те, що умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача, відповідно до ч.2 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», в редакції, станом на дату укладання кредитного договору - 29 грудня 2020 року.
Зокрема зазначав, що несправедливими є умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором (п.5 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, станом на дату укладання кредитного договору - 29 грудня 2020 року).
Тобто, встановлення в договорі (п.1.2 Договору) відсотків на прострочену заборгованість за кредитом в розмірі 56,0% річних є несправедливою умовою.
Також зазначав, що згідно з графіком платежів/розрахунку загальної вартості кредиту для клієнта та реальної річної процентної ставки за договором (п.п. 1.3, 2.1, 4 Кредитного договору), загальний розмір плати за розрахунково-касове обслуговування складає 96 159,39 грн. (сума всіх значень в графі розрахунково-касове обслуговування), що є суттєвим порівняно із розміром кредиту, отриманого позивачем у розмірі 142 458,49 грн., що вочевидь не можна визнати справедливим та розумним (різниця в 46 299,1 грн.).
Відмовляючи у задоволені зустрічного позову суд першої інстанції виходив з того, що можливість і право Банку нараховувати комісії прямо передбачено Законом України «Про споживче кредитування», а отже підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Колегія не може повністю погодитись з рішенням суду в частині висновків суду щодо зустрічних позовних вимог з огляду на наступне.
Дійсно, істотною умовою укладеного між сторонами кредитного договору №22032000470188 визначено розмір відсотків на прострочену заборгованість за кредитом, який складає 56% річних. Додатковою угодою №1/28072022 від 28.07.2022р. до договору №22032000470188 внесення змін до розміру відсоткової ставки не передбачалось.
Між тим, як вбачається з матеріалів справи, враховуючи період виникнення у відповідача простроченої заборгованості за кредитним договором, позивач, на виконання вимог законодавства про споживче кредитування, не здійснював нарахування за підвищеною відсотковою ставкою, встановленою договором на прострочену заборгованість (див. розрахунок). Тобто, процентна ставка на прострочену заборгованість у розмірі 56% річних взагалі не застосовувалась Банком протягом строку кредитування та набуття заборгованістю за кредитом статусу простроченої. Замість цього продовжувала діяти процентна ставка, встановлена договором для строкової заборгованості за кредитом, що підтверджується розрахунком заборгованості.
Звертаючись у 2024 році до відповідача, до закінчення строку дії кредитного договору (згідно додаткової угоди строк договору було продовжено до 2028 року), Банк фактично змінив істотні умови договору в частині строку повернення кредиту.
Крім того, як зазначено вище, Банк не ставив питання про стягнення суми боргу за прострочені відсотки виходячи зі ставки 56% річних.
З урахуванням наведеного, вимога зустрічного позову щодо визнання недійсною умови договору про підвищену відсоткову ставку на прострочену заборгованість задоволенню не підлягає.
Щодо вимог зустрічного позову (аналогічні доводи апеляційної скарги) про визнання недійсними пунктів Кредитного договору №22032000470188 від 29 грудня 2020 року укладеного між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 , оскільки в них йде мова про щомісячну комісію за обслуговування кредиту - умову, яка є несправедливою, суд виходить з наступного.
З 10 червня 2017 року, тобто до укладення спірного кредитного договору, стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - це витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Отже, чинним законодавством України відповідачу за зустрічним позовом надано право отримувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості, оскільки таке прямо передбачено Законом України «Про споживче кредитування».
Колегія суддів також зауважує, що Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Згідно частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит, кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
З матеріалів справи вбачається, що пунктом 1.2 кредитного договору встановлено плату щомісячної комісії за обслуговування кредиту в розмірі: з 29.12.20 по 28.04.22 - 3%; з 29.04.22 по 28.07.23 - 2,5%; 29.07.23 по 28.10.24 - 1,5% від суми кредиту, при цьому відсутні докази на підтвердження повідомлення Банком позичальнику, які саме послуги, з якою періодичністю їх надання (систематичністю запиту), за вказану плату надаються позичальнику, що суперечить ЗУ «Про споживче кредитування» та ЗУ «Про захист прав споживачів», а тому такі умови є нікчемними.
Як неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду, судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Taкi висновки сформульовані в п.63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18 (провадження №12-204гс19), п.6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (провадження №12-80гс20). Судове рішення щодо правових наслідків недійсного правочину, в якому суд у мотивувальній частині робить висновки щодо дійсності чи нікчемності правочину, відповідає зазначеному принципу.
Згідно частин другої, третьої статті 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Таким чином зустрічні позовні вимоги про визнання недійсними положень пунктів кредитного договору та додаткової угоди укладених між сторонами не підлягають задоволенню, саме у зв`язку із обранням неналежного способу захисту порушеного права.
Оскільки судом в цій частині відмовлено у задоволені зустрічного позову, але з посиланням на норми ЗУ «Про споживче кредитування», яким передбачено сплату відповідних комісій за послуги з обслуговування кредиту, без дослідження фактичних обставини справи: - які саме послуги з обслуговування кредиту за договором оплачуються, їх види, систематичність надання і т.і., тобто відмовлено з інших підстав, то колегія дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення в зазначеній частині підлягає скасуванню та відмові в задоволені зустрічного позову в цій частині (щодо недійсності пунктів договорів) з інших мотивів.
Таким чином, доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні зустрічного позову про визнання недійсними умов кредитного договору та додаткової угоди щодо недійсності їх положень підлягають частковому задоволенню.
Враховуючи вищенаведене, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскарженому судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення прострочених комісій за обслуговування кредиту в сумі 35 983,26 грн. підлягає скасуванню з відмовою у стягненні даної суми, та стягненню остаточно з відповідача на користь позивача суми заборгованості за кредитним договором в розмірі 139 945,17 грн., що складається з заборгованості за тілом кредиту та відсотками.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскаржене судове рішення не в повній мірі відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що оскаржуване рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 02 лютого 2026 року підлягає скасуванню у відповідній частині та зміні (зменшенню) в частині загальної суми стягнення.
Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки вимоги позивача задоволено на 79%, а відповідно, з урахуванням задоволеної частини апеляційна скарги, вимоги за зустрічним позовом фактично задоволено на 21%, то з урахуванням ч.10 ст.141 ЦПК України, з ОСОБА_1 на користь АТ «Банк кредит Дніпро» підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи у суді першої та апеляційної інстанцій у сумі 1150,64 грн.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 -задовольнити частково.
Рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 02 лютого 2026 року в частині стягнення з ОСОБА_1 суми прострочених комісій в сумі 35983,26 грн. та судових витрат -скасувати.
У задоволені позову в частині стягнення прострочених комісій - відмовити.
Рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 02 лютого 2026 року в частині загальної суми стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Банк кредит Дніпро» - змінити, зменшивши суму стягнення зі 175 928,43 грн. до 139 945 (сто тридцять дев`ять дев`ятсот сорок п`ять) грн. 17 коп.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства «Банк кредит Дніпро» (ЄДРПОУ 14352406) судовий збір за розгляд справи у суді першої та апеляційної інстанцій у сумі 1150 (одна тисяча сто п`ятдесят) грн. 64 коп.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді:
Повний текст постанови складено 17.08.2026 року
Головуючий суддя О.В.Агєєв