Справа № 344/5226/26
Провадження № 22-ц/4808/1475/26
Головуючий у 1 інстанції Атаманюк Б. М.
Суддя-доповідач Луганська
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 серпня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Луганської В.М.
суддів: Девляшевського В.А., Мальцевої Є.Є.,
за участю секретаря -Кузів А.В.
учасники справи
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Івано-Франківського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 червня 2026 року, ухвалене в складі судді Атаманюка Б.М.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про стягнення заборгованості по заробітній платі,
в с т а н о в и в:
У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 про стягнення заборгованості по заробітній платі, в обґрунтування якого зазначив, що постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2022 року у справі № 300/2902/21 було скасовано рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 року та прийнято нове рішення, яким зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 15.08.2019 року по 11.05.2021 року.
Відповідно до постанови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Леськів Л.З. від 29.04.2022 року було відкрито виконавче провадження щодо примусового виконання рішення суду.
Відповідач на виконання рішення суду самостійно розрахував на переказав на картковий рахунок ПАТ «Приватбанк» позивача грошові кошти в сумі 10 111,15 грн.
Позивач зазначив, що під час виконання рішення суду ним вживались заходи щодо здійснення контролю за виконанням відповідачем рішення суду, проте ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 липня 2022 року по справі 300/2902/21 позивачу було відмовлено в задоволенні клопотання, поданого до суду першої інстанції, в порядку ст.383 КАС.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2023 року по справі 300/2902/21 в задоволенні апеляційної скарги на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2022 року по справі 300/2902/21 про повернення заяви, поданої в порядку ч.4 ст.383 КАС України також було відмовлено, в зв`язку із пропуском процесуального строку на звернення до суду першої інстанції.
Позивачу було відмовлено у відкритті провадженні за новим позовом у зв`язку з на наявністю спору між тими самими сторонами з аналогічним предметом. Зазначене судове рішення було залишено без змін судом апеляційної та касаційної інстанції.
Позивачем оскаржувалась постанова державного виконавця від 23 листопада 2022 року про закінчення виконавчого провадження № 6890478, однак постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2024 року у справі № 300/8129/23 у задоволенні апеляційної скарги відмовлено.
Позивач звертався з заявою про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, однак постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2024 року у справі № 300/2902/21 у її задоволенні відмовлено. Подані надалі клопотання про роз`яснення зазначеної постанови також були відхилені.
Позивач зазначив, що згідно з довідкою відповідача, розмір грошового забезпечення за два останні місяці служби перед звільненням становив 563,83 грн (34 393.5/61), кількість календарних днів за червень 2019 року - липень 2019 року становить 61 день. Отже, середній заробіток, який підлягає виплаті становить 358 032,05 грн (563,83 грн х 635 календарних днів).
З метою перевірки правильності розрахунків позивач звернувся із запитом до аудиторської фірми «ЮРЕК -АУДИТ». Згідно Довідки-розрахунку від 04 серпня 2022 року середній заробіток позивача за період із 15.08.2019 року по 11.05.2021 року складає 358 032,00 грн, тому сума заборгованості з урахуванням проведених мені виплат складає (358 032,00 - 10 111,15) =347 920, 85 грн.
У відповідь на його звернення до старшого державного виконавця з клопотанням про вжиття заходів до боржника щодо виконання рішення суду у повному обсязі, позивачу було повідомлено, що рішення суду було фактично виконано боржником у спосіб, який визначений в резолютивній частині Постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2022 року по справі 300/2902/21.
Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) від 23.11.2022 року було закінчено виконавче провадження 68904783 у зв`язку із фактичним виконанням його ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У зв`язку з викладеним, просив суд стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_3 заборгованість по заробітній платі у сумі 347 920,90 грн.
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 червня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про стягнення заборгованості по заробітній платі відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, у якій посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, неправильне застосування норм процесуального та матеріального права, просить рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 червня 2026 року скасувати, ухвалити у справі нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник послався на те, що суд першої інстанції під час судового розгляду правильно встановив фактичні обставини у справі, однак в мотивувальній своїй частині дійшов до не вірних висновків щодо мотивів відмови у задоволенні позову, оскільки як на підставу відмови у позові зазначив, що правовідносини між сторонами виникли в ході виконання судового рішення в адміністративній справі і суд не може оцінювати повноту чи правильність виконання вказаного судового рішення.
Скаржник вважає, що суд першої інстанції при розгляді справи неправильно застосував норми матеріального права та помилково визначив характер спірних правовідносин між сторонами.
При вирішенні спору суд першої інстанції повинен був врахувати, що ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, а також наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. У цьому випадку спір має приватноправовий характер, оскільки пов`язаний із порушенням мого майнового права, яке підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для приватноправових відносин, навіть якщо таке порушення стало наслідком владних управлінських дій суб`єкта владних повноважень.
На думку скаржника, вирішуючи спір по суті суд першої інстанції повинен був застосувати ст. 625 ЦК України, оскільки положення ст. 625 ЦК України застосовуються у випадку неналежного виконання боржником грошового зобов`язання, яке виникло з рішення суду.
Чинне законодавство не обмежує дію ст. 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання боржником її грошового зобов`язання, підтвердженого у грошовому еквіваленті судовим рішенням.
Зазначає, що відповідач по справі виконав рішення суду на власний розсуд виходячи із власних розрахунків із застосуванням свого «коефіцієнту співмірності». Водночас позивачем були використані всі можливі способи захисту порушеного права в порядку адміністративного судочинства України. Пред`явлення позову про стягнення боргу з ІНФОРМАЦІЯ_4 за рішенням суду відповідає вимогам ст.15 ЦК України та ст.1166 ЦК України. При вирішенні спору, суд першої інстанції повинен був перевірити правильність проведення розрахунків, проведених відповідачем на виконання рішення суду, а при їх необґрунтованості стягнути існуючий борг у відповідності до статті 625 ЦК України.
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 26 червня 2026 року відкрито апеляційне провадження та роз`яснено учасникам справи право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача зазначив, що 30.06.2022 року ІНФОРМАЦІЯ_1 на виконання рішення суду самостійно розрахував на переказав на картковий рахунок ПАТ «Приватбанк» позивача грошові кошти в сумі 10 111, 15 грн, цим самим виконав рішення суду про зобов`язання нарахувати та виплатити середнє, грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, за період із 15.08.2019 по 11.05.2021.
У зв`язку виконанням рішення суду, старшим державним виконавцем 23.11.2022 року було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 300/2902/21, виданого 08.04.2022. ОСОБА_1 не погоджуючись з правильністю виконання рішення в справі №300/5471/21 та вичерпавши можливість доказування в адміністративному процесі, ініціював спір у даній цивільній справі в якому просив суд стягнути з відповідача заборгованість за заробітною платою у сумі 347 920,90 грн, проте мова фактично йде про до стягнення невиплаченого за рішенням суду в справі № 300/2902/21.
Факт виконання рішення у вказаній адміністративній справі є обставиною, яка свідчить про відсутність у відповідача перед позивачем заборгованості по заробітній платі, яка пов`язана із невиплатою середнього грошового забезпечення за вказаний період, тому спростовує доводи позивача про наявність у відповідача боргу перед позивачем по заробітній платі у сумі 347 920,90 грн, яка пов`язана з невиплатою середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, за період із 15.08.2019 року по 11.05.2021 року.
У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу в межах її доводів.
У судовому засіданні представник відповідача Бесараб Н.С. проти задоволення апеляційної скарги заперечував.
Заслухавши доповідача, вислухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що рішення суду в адміністративній справі № 300/2902/21 має преюдиційне значення для розгляду цієї справи, оскільки ним встановлено протиправність бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо непроведення з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні з військової служби, а також обов`язок відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 15.08.2019 року по 11.05.2021 року.
При цьому суд першої інстанції зазначив, що факт виконання рішення суду у вказаній адміністративній справі свідчить про відсутність у відповідача заборгованості перед позивачем, пов`язаної з невиплатою середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за зазначений період.
Також суд виходив із того, що правовідносини, пов`язані з виконанням судового рішення в адміністративній справі, мають вирішуватися в порядку, встановленому нормами КАС України для виконання судових рішень, а тому в межах цієї справи суд не вправі надавати оцінку повноті чи правильності виконання рішення суду в адміністративній справі № 300/2902/21.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що виконання рішення суду в адміністративній справі № 300/2902/21 спростовує доводи позивача про наявність у відповідача заборгованості перед ним у розмірі 347 920,90 грн, пов`язаної з невиплатою середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 15.08.2019 року по 11.05.2021 року.
Переглядаючи справу, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.
Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно із статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Тобто у порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та (або) інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).
Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
Одним з критеріїв розмежування справ цивільної й адміністративної юрисдикції є суб`єктний критерій.
Згідно із частиною першою статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба є діяльністю на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 368/561/19, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 520/13190/17, зазначено, що під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні керуватися сутністю права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
З матеріалів справи встановлено, що постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2022 року визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні з військової служби 15.08.2019 року.
Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, за період із 15.08.2019 року по 11.05.2021 року.
Відповідно до постанови про закінчення виконавчого провадження від 23.11.2022 року боржником виконано рішення суду фактично в повному обсязі. Витрати виконавчого провадження, боржником сплачено в повному обсязі в сумі 148,09 грн.
Звертаючись до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 про стягнення заборгованості із заробітної плати, позивач як на підставу позову послався на те, що постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2022 року у справі № 300/2902/21 скасовано рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 року та прийнято нове рішення, яким зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 15.08.2019 року по 11.05.2021 року.
Разом із тим, на думку позивача, відповідач, виконуючи зазначене судове рішення, самостійно визначив розмір середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 15.08.2019 року по 11.05.2021 року, внаслідок чого нарахована та виплачена йому сума не відповідає розміру належного до виплати середнього грошового забезпечення за період із 15.08.2019 року по 11.05.2021 року.
Позивач вважає, що внаслідок неправильного визначення відповідачем розміру належної йому виплати утворилася заборгованість із заробітної плати у розмірі 347 920,90 грн, яку він просив стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Отже, спір виник між фізичною особою та ІНФОРМАЦІЯ_1 з приводу неправомірності дій останнього щодо виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2022 року у справі №300/2902/21 при нарахуванні та виплаті позивачу середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 15.08.2019 року по 11.05.2021 року.
Частиною другою статті 3 Закону України «Про Збройні Сили України» передбачено, що Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з`єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій (частина друга статті 3 Закону України «Про Збройні Сили України»).
Згідно з пунктами 1, 3, 7 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства.
Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що відповідно до покладених завдань та функцій на ІНФОРМАЦІЯ_1 , він є суб`єктом владних повноважень, а спір, що виник між сторонами, є публічно-правовим, оскільки пов`язаний зі здійсненням відповідачем як суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій щодо виконання вимог постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2022 року.
Таким чином, з огляду на характер спірних правовідносин та суб`єктний склад сторін, колегія суддів приходить до висновку, що вирішення цього спору належить до юрисдикції адміністративних судів.
Суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, не звернув уваги на зміст позовних вимог та обставини, яким вони були обґрунтовані, і належним чином не дослідивши питання юрисдикційності спору, помилково розглянув справу по суті в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до вимог частини першої статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги (частина друга статті 377 ЦПК України).
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тому рішення суду про відмову в задоволенні позовних вимог підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 та частин першої, другої статті 377 ЦПК України, оскільки заявлені позовні вимоги мають розглядатися за правилами адміністративного, а не цивільного судочинства.
На виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне роз`яснити ОСОБА_1 , що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду.
Керуючись ст.ст. 255, 367, 374, 377, 381, 384 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 червня 2026 року скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про стягнення заборгованості по заробітній платі закрити.
Роз`яснити ОСОБА_1 , що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 14 серпня 2026року.
Головуючий В.М. Луганська
Судді В.А. Девляшевський
Є.Є. Мальцева