СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 серпня 2026 року м. Харків Справа № 922/904/26
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Демідова П.В., суддя Тарасова І.В.,
розглянувши у приміщенні Східного апеляційного господарського суду в порядку письмового провадження (без виклику учасників справи) апеляційну скаргу Харківського національного університету радіоелектроніки (вх. № 1336 Х/2)
на рішення Господарського суду Харківської області від 27.05.2026 у справі № 922/904/26, ухвалене у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Присяжнюк О.О., у порядку спрощеного позовного провадження (повне рішення складено 28.05.2026)
за позовом Харківського національного університету радіоелектроніки, м. Харків,
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем "Квант-Радіолокація", м. Київ,
про стягнення коштів,
ВСТАНОВИВ:
Харківський національний університет радіоелектроніки звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем "Квант-Радіолокація", в якій просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем "Квант-Радіолокація" на користь Харківського національного університету радіоелектроніки заборгованість загальним розміром 20 332, 23 грн, що виникла внаслідок невиконання ТОВ "Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем "Квант-Радіолокація" умов договору від 04.12.2018 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю №6634-Н від 04.12.2018, а також судовий збір, що був сплачений заявником під час звернення до суду.
Позов обґрунтовано з посиланням на порушення відповідачем умов договору від 04.12.2018 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 04.12.2018 № 6634-Н.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 27.05.2026 у справі №922/904/26 у задоволенні позову відмовлено.
Місцевий господарський суд, відмовляючи в задоволення позовних вимог, вказує на та те, що доказів (первинних документів) на підтвердження надання позивачем відповідачу послуг за договором про відшкодування позивачем не надано. Зокрема суд вказує на суперечності між наданими документами та додатковими поясненнями позивача. Так, "Розрахунок податку за землю" та "Розрахунок експлуатаційних витрат" датовані та складені на 2021 рік, тоді як у додаткових поясненнях позивач стверджує, що більша частина цих витрат виникла у січні та лютому 2023 року. Крім того позивач не надав суду жодних пояснень та первинних документів, які б дозволили встановити, яким чином односторонні розрахунки тарифів за 2021 рік можуть підтверджувати фактичні витрати та обсяги споживання у 2023 році. Господарський суд першої інстанції також наголошує на тому, що розрахунки позивача не підтверджені первинними документами: показниками приладів обліку (лічильників), рахунками від безпосередніх енерго- чи водопостачальних організацій, актами приймання-передачі наданих послуг, в той час, як пункт 2.2 договору про відшкодування зобов`язує відповідача не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним місяцем, вносити плату на рахунок балансоутримувача будівлі за послуги, вказані в п. 2.1.1 договору, саме згідно з рахунків балансоутримувача. В свою чергу наявний в матеріалах справи акт звірки складено позивачем в односторонньому порядку та не визнається з боку відповідача, що вказує на відсутність його самостійної доказової сили у спірних правовідносинах.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Харківський національний університет радіоелектроніки 16.06.2026 через підсистему "Електронний суд" звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 27.05.2026 у справі №922/904/26 та ухвалити нове рішення, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем "Квант-Радіолокація" на користь Харківського національного університету радіоелектроніки заборгованість загальним розміром 20332,23 грн, що виникла внаслідок невиконання ТОВ "Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем "Квант-Радіолокація" умов договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 04.12.2018 № 6634-Н.
Одночасно апелянт просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем "Квант-Радіолокація" на користь Харківського національного університету радіоелектроніки судовий збір, що був сплачений заявником під час звернення до суду.
В обґрунтування заявлених апеляційних вимог вказує про таке:
- суд першої інстанції неправильно визначив предмет договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 04.12.2018 № 6634-Н. Розділом 1 договору про відшкодування сторони погодили той факт, що для забезпечення орендованого майна комунальними послугами відповідач має або укласти окремі договори з відповідними організаціями постачальниками послуг, або сплатити спожиті комунальні послуги згідно з розрахунку саме балансоутримувача. Тобто, позивач не є надавачем вказаних послуг. Відповідач у порушення п. 1 статті 74 ГПК України не надав до суду доказів про укладення окремих договорів з відповідними комунальним службами. Відсутність таких доказів встановлює обов`язок відповідача сплатити спожиті комунальні послуги із розрахунку, складеному позивачем (п.1.2 договору);
- під час ухвалення рішення від 27.05.2026 суд не взяв до уваги розрахунки, які були здійсненні позивачем з постачальниками комунальних послуг, а також докази, надані позивачем, зокрема направлений на адресу відповідача акт звірки;
- уникнення відповідачем свого обов`язку підписати акт звірки або надати мотивовані заперечення щодо вказаних в ньому розрахунків свідчить про відсутність у боржника доказів на їх спростування.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.06.2026 для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Демідова П.В., суддя Тарасова І.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Харківського національного університету радіоелектроніки (вх. №1336 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 27.05.2026 у справі №922/904/26; постановлено розглянути апеляційну скаргу Харківського національного університету радіоелектроніки (вх. № 1336 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 27.05.2026 у справі № 922/904/26 у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (в порядку письмового провадження); витребувано у Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/904/26.
Згідно з ч.13 ст.8 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
За приписами ч.10 ст.270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Клопотань від учасників справи про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням не надійшло.
За таких обставин, не вбачаючи підстав для розгляду апеляційної скарги в даній справі у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи з власної ініціативи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги в порядку письмового провадження, в межах встановленого чинним процесуальним законодавством строку, без проведення судового засідання.
Ухвала суду про відкриття апеляційного провадження була направлена учасникам справи через підсистему "Електронний суд" до електронного кабінету користувачів і доставлена учасникам справи 19.06.2026 о 21:13 год.
Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції було вчинено всі належні та допустимі заходи, направленні на повідомлення учасників справи про відкриття апеляційного провадження у даній справі і її розгляд у порядку письмового провадження (без виклику учасників справи в судове засідання), а також створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.
24.06.2026 матеріали справи надійшли до Східного апеляційного господарського суду.
26.06.2026 Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем "Квант-Радіолокація" через підсистему «Електронний суд» подано відзив на апеляційну скаргу (вх.№ 7138), в якому просить апеляційну скаргу Харківського національного університету радіоелектроніки залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 27.05.2026 у справі № 922/904/26 - без змін; судові витрати покласти на Харківський національний університет радіоелектроніки.
В обґрунтування своєї позиції у справі вказує про таке:
- доводи скаржника про те, що договір не є договором про надання послуг не є необґрунтованими, оскільки ним взагалі не вказується, яким, на його думку, є предмет цього договору, що вказує на відсутність у скаржника власної позиції щодо визначення предмету договору; позиція скаржника спростовується протилежними за змістом висновками Верховного Суду в аналогічних спорах (справи № 911/27/21, № 910/22073/17);
- скаржником надано розрахунки лише щодо податку за землю та експлуатаційних витрат і витрат на вивіз сміття, проте не надано будь-яких інших документів щодо розрахунку інших трьох складових заборгованості: щодо послуг з електропостачання, послуг з теплопостачання, витрат холодної води. Наявні розрахунки не можуть бути належними доказами заборгованості, адже вони складені одноособово скаржником та не містять взагалі жодної інформації про вихідні дані, джерела цих даних або будь-які документи, на підставі яких здійснено такі розрахунки. Зокрема, скаржник не надано жодних пояснень та первинних документів, які б дозволили встановити, яким чином односторонні розрахунки тарифів за 2021 рік можуть підтверджувати фактичні витрати та обсяги споживання у 2023 році; у матеріалах справи відсутні будь-які виставлені постачальниками комунальних послуг рахунки за надані послуги, які б підтверджували факт та розмір спожитих відповідачем послуг; скаржником не надано жодних банківських документів (квитанцій, платіжних інструкцій, платіжних доручень тощо), які б підтверджували здійснення ним будьяких оплат цих послуг, як про стверджується в апеляційній скарзі. Таким чином, відповідач вказує, що за відсутності доказів на підтвердження факту та розміру фактично спожитих у відповідному періоді послуг - у відповідача не виникає обов`язку оплачувати ці послуги;
- відповідач не може мати обов`язок підписати наданий позивачем "акт звіряння" (в якому вказана сума боргу 20 963,00 грн), адже це автоматично свідчитиме про визнання ним суми заборгованості та самого позову, хоча це не відповідає дійсності та суперечить волі відповідача. Оскільки комунальні послуги відповідачем не споживалися, це у свою чергу виключає таку заборгованість та можливість звірки взаєморозрахунків щодо цих послуг. Крім того вказує на те, що сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій (поставки, надання послуг тощо), оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
03.07.2026 Харківського національного університету радіоелектроніки через підсистему "Електронний суд" подано відповідь на відзив на апеляційну скаргу (вх.№7387), в якому вказує про те, що суд першої інстанції ухвалив рішення на підставі доводів відповідача, що не були підтвердженні жодними документальними доказами. Покази лічильників, на яких наполягає відповідач, не можуть встановити факт заборгованості боржника, адже відповідачем не було встановлено окремих лічильників на той об`єкт, який орендувався ним, а загальні покази лічильників на будівлю не мають сенсу для встановлення наявності заборгованості. Для об`єктивності встановлення обставин справи, суд першої інстанції мав встановити наявність відповідних договорів (оренди та відшкодування експлуатаційних витрат); наявність договірного обов`язку у відповідача компенсувати позивачу спожиті послуги; факт споживання самим позивачем експлуатаційних послуг; обов`язок відповідача сплачувати кошти в межах договору відшкодування на підставі розрахунків позивача. Судом першої інстанції були проігноровані абсолютно всі докази на перевагу позовних вимог, але прийнята позиція відповідача, яка не була підтверджена доказами.
Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 ГПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги (з урахуванням пояснень, викладених у відповіді на відзив на апеляційну скаргу), відзиву на неї, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції встановила таке.
Як вбачається з матеріалів справи, між Регіональним відділенням Фонду Державного майна України по Харківській області (орендодавець) та Державним підприємством Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем "Квант-Радіолокація" (орендар) 04.12.2018 укладено договір оренди №6634-Н.
За умовами п. 1.1 розділу 1 договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно: нежитлове приміщення - кім. № Д-42 на 2-му поверсі 4-поверхової будівлі навчального корпусу, що є пам`яткою архітектури, загальною площею 16,2 кв.м, за адресою місто Харків, проспект Науки, 14, що перебуває на балансі Харківського національного університету радіоелектроніки (код ЄДРПОУ 02071197) (балансоутримувач).
Відповідно до п. 1.2 розділу 2 договору оренди майно передається в оренду з метою розміщення науково-дослідного відділення сучасних методів обробки цифрової інформації.
Згідно з п. 5.12 розділу 5 договору оренди ТОВ "Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем "Квант-Радіолокація" прийняло на себе зобов`язання здійснювати витрати, пов`язані з утриманням орендованого майна. Протягом 15 робочих днів після підписання договору оренди № 6634-Н укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна у тому числі на компенсацію плати за землю або договори з відповідними комунальними службами на надання комунальних послуг орендарю, з наданням орендодавцю копії цих договорів.
На виконання п. 5.12 договору оренди № 6634-Н між Харківським національним університетом радіоелектроніки та ДП Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем "Квант-Радіолокація" укладено договір від 04.12.2018 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № 6634-Н від 04.12.2018 (далі - договір про відшкодування).
Пунктом 1.1 договору про відшкодування сторони передбачили, що балансоутримувач забезпечує обслуговування, експлуатацію та ремонт державного окремо індивідуально визначеного майна - нежитлові приміщення - кім.№Д-42 на 2-му поверсі 4-х поверхової будівлі навчального корпусу, що є пам`яткою архітектури, загальною площею 16,2 кв.м, за адресою проспект Науки, 14, м. Харків, з метою розміщення науково-дослідного відділення сучасних методів обробки цифрової інформації.
Орендар укладає договори з відповідними комунальними службами та підприємствами про надання комунальних послуг або сплачує за комунальні послуги згідно розрахунку балансоутримувача. Крім того, відшкодовує витрати балансоутримувача на утримання орендованого майна та компенсує плату за землю, вивіз сміття, інші витрати - згідно розрахунку (додаток 1, додаток 2) (пункт 1.2 договору про відшкодування).
Згідно з п. 2.1 договору про відшкодування балансоутримувач будівлі зобов`язується забезпечити:
- виконання всього комплексу робіт, пов`язаних з обслуговуванням та утриманням будівлі і прибудинкової території та створення необхідних умов для здійснення господарської діяльності, у тому числі орендарю і його співробітникам, згідно з вимогами чинного законодавства про користування будівлями та прибудинковими територіями. Розмір плати за обслуговування і ремонт будівлі, прибудинкової території, утримання допоміжних приміщень будівлі залежить від складу робіт і послуг, які надаються балансоутримувачу житлово-експлуатаційними, ремонтно-будівельними організаціями, установами та підприємствами, іншими суб`єктами господарювання, незалежно від форми власності та відомчого підпорядкування та визначається розрахунком щомісячних платежів за обслуговування та ремонт будівлі, комунальні га інші послуги балансоутримувача;
- надання орендарю комунальних послуг за діючими розцінками і тарифами;
- інформування орендаря про зміни витрат на утримання будівлі і тарифу на послуги.
Орендар згідно з п. 2.2 договору про відшкодування зобов`язується:
- дотримуватись вимог встановлених правил користування будівлею, прибудинковою територією, майном за цим договором. Призначити відповідальних за безпеку експлуатації електрообладнання;
- своєчасно інформувати балансоутримувача або організацію, яка обслуговує будівлю, про виявлені несправності елементів будівлі, майна;
- не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним місяцем, вносити плату на рахунок балансоутримувача будівлі за послуги, вказані в п. 2.1.1 договору, згідно рахунків балансоутримувача;
- протягом одного тижня з моменту підписання сторонами акта прийому-передачі об`єкта оренди орендар зобов`язаний надати балансоутримувачу копію наказу (або розпорядчого рішення) про призначення відповідальних осіб за дотримання норм протипожежної та техногенної безпеки та охорони праці;
- виконувати правила пожежної та техногенної безпеки та нести відповідальність за їх порушення. Забезпечувати додержання протипожежних вимог стандартів, норм, правил, а також виконання вимог приписів і постанов органів державного пожежного нагляду, органів державного нагляду у сфері цивільного захисту та техногенної безпеки, та інших структурних підрозділів Держтехногенбезпеки України. Не допускати використання засобів протипожежного захисту і зв`язку, пожежної техніки, обладнання та інвентарю не за призначенням;
- не перешкоджати в денний час, а при аваріях і в нічний час, входженню в приміщення представникам балансоутримувача або працівникам організацій, що обслуговують будівлю, для проведення огляду конструкцій та технічного обладнання приміщення і усунення несправностей. Передати дублікати ключів від орендованих приміщень у відділ охорони балансоутримувача на випадок екстрених ситуацій (пожежа тощо). Призначити відповідального за збереження електрогосподарства.
- відшкодувати в установленому порядку усі збитки від пошкодження елементів будівлі, які сталися з вини орендаря або осіб, які є його співробітниками.
Позивач стверджує, що прийнятті на себе зобов`язання виконав у повному обсязі, проте відповідач не сплатив спожитті комунальні послуги і не здійснив компенсацію позивачу плати за землю, у зв`язку з чим станом на день звернення позивача до суду загальний розмір заборгованості ТОВ "Науково дослідний інститут радіолокаційних систем "Квант-Радіолокація" перед Харківським національним університетом радіоелектроніки становить 20 332,23 грн, яка складається з суми 7 546,35 грн витрат за послуги з електропостачання станом на лютий 2023 рік, суми 8 721,64 грн витрат за послуги з теплопостачання станом на лютий 2023 рік, суми 2 588,20 грн витрат холодної води станом на лютий 2023 рік, суми 1237,88 грн експлуатаційних витрат станом на лютий 2023 рік, суми 238,16 грн - податок на землю станом на лютий 2023 рік.
Такі обставини стали підставою з звернення позивача до господарського суду для захисту своїх прав у судовому порядку.
27.05.2026 ухвалено оскаржуване рішення у справі з підстав, викладених вище.
За приписами ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, визначені Законом України "Про житлово-комунальні послуги".
Відповідно до пункту 5 статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Згідно зі пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.
Відповідно до частини другої статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" індивідуальний споживач зобов`язаний: укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; своєчасно вживати заходів до усунення виявлених неполадок, пов`язаних з отриманням житлово-комунальних послуг, що виникли з його вини; забезпечувати цілісність обладнання приладів (вузлів) обліку комунальних послуг відповідно до умов договору та не втручатися в їхню роботу; власним коштом проводити ремонт та заміну санітарно-технічних приладів і пристроїв, обладнання, іншого спільного майна, пошкодженого з його вини, яка доведена в установленому законом порядку; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Отже, пунктом 5 частини другої статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором.
Згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448 цс 19) та постановах Верховного Суду: від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц (провадження № 61-11107 св 18), від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16 (провадження № 61-26204 св 18), від 04 вересня 2022 року у справі № 201/1807/21 (провадження № 61-2572 св 22), від 07 листопада 2023 року у справі № 643/17352/20 (провадження № 61-9449 св 22), від 22 грудня 2023 року у справі № 607/2611/22 (провадження № 61-9399 св 23).
Обов`язок орендаря (наймача) майна, зокрема комунальної чи державної форми власності, здійснювати оплату (компенсувати балансоутримувачу) витрат на комунальні послуги в орендованому приміщенні та витрат на утримання орендованого майна випливає з положень:
- статті 759 Цивільного кодексу України - щодо змісту правовідносин, що виникають з договору оренди;
- статті 174 Господарського кодексу України та статті 11 ЦК України - щодо підстав для виникнення господарських зобов`язань (цивільних прав та обов`язків);
У цьому висновку суд звертається до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 22.03.2017 у справі № 916/3164/14, що залишилась незмінною згідно зі сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 12.02.2019 у справі № 916/1134/18 та від 24.09.2019 у справі № 922/3129/18.
Водночас Верховний Суд зазначив, що правова природа цих зобов`язань - що виникають з надання/споживання послуг, зумовлює врахування (при вирішенні питання/спору щодо виникнення обов`язку їх оплати, розміру та вартості для їх оплати) загальних положень Закону щодо надання/споживання/підстав для оплати послуг та відповідних особливостей, що регламентовані, зокрема положеннями статей 901, 903 Цивільного кодексу України.
Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (стаття 626 ЦК України).
Частиною 1 статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
За правилами ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Загальні правила надання послуг визначені Цивільного кодексу України, статтею 901 якого передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.
Частиною першою статті 903 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. При цьому загальне правило статті 903 Цивільного кодексу України передбачає оплатність послуги за договором про надання послуги, якщо договором передбачено надання послуг за плату, у зв`язку з чим правила та вимоги щодо оплатності послуг застосовуються у разі їх надання. Тоді як за відсутності факту та доказів надання відповідних послуг надавач послуг позбавлений права та підстав вимагати їх оплати від отримувача послуг.
Водночас положення статей 901, 903 Цивільного кодексу України, що презюмують виникнення правовідносин щодо надання послуг за договором, не виключають застосування до цих правовідносин у передбачених Законом випадках положень частини третьої статті 11 Цивільного кодексу України, за якими цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
У цьому висновку судова колегія звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 16.11.2021 у справах №№ 915/208/20, 915/127/20, а також до правової позиції, сформульованої Верховним Судом складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського 03.06.2022 справа № 915/104/21.
З урахуванням висновку щодо обов`язку оплатити житлово-комунальні послуги також за відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг у разі, якщо споживачі фактично користувалися ними, судова колегія зазначає, що до цих правовідносин у передбачених Законом випадках також застосовуються положення пункту 3 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України, за якими цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з інших юридичних фактів, цим фактом у спірних правовідносинах є фактичне споживання комунальних послуг в орендованому приміщенні та послуг з утримання орендованого майна.
При цьому, якщо на обов`язок сплачувати орендну плату за період фактичного користування майном (до укладення договору оренди) можна поширити умови цього договору (зокрема, і в частині розміру орендної плати), то на правовідносини зі споживання в той же період комунальних послуг в орендованому приміщенні (його неподільній частині тощо) та послуг з утримання нерухомого майна за відсутності відповідного договору (у сфері комунальних послуг тощо) таку аналогію застосовувати не можна, оскільки правовідносини з надання/споживання/оплати комунальних послуг та послуг з утримання нерухомого майна мають розрахунково-фактичний характер, а виконання відповідного обов`язку - позадоговірний.
Тобто, за відсутності доказів факту надання/отримання та розміру отриманої (спожитої) орендарем відповідної послуги обов`язок з її оплати у нього не виникає.
Для встановлення розміру цього обов`язку орендаря нерухомого майна (вартості спожитих послуг) визначальним є не факт оренди конкретного нерухомого майна та укладення договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 04.12.2018 №6634-Н, а факт споживання відповідної послуги орендарем та її розмір.
А тому, за відсутності доказів на підтвердження розміру фактично спожитої у відповідному періоді орендарем (наданої йому безпосереднім надавачем відповідних послуг або державним підприємством, організацією, господарським товариством, на балансі яких перебуває орендоване майно) послуги (послуг) у орендаря не виникає обов`язку оплачувати ці послуги.
Статтями 13 та 74 ГПК України встановлено обов`язок кожної сторони довести ті обставини, які мають значення для справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Разом з цим, частиною 3 статті 74 ГПК України передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, в той час як частиною 4 цієї статті встановлено заборону суду збирати докази , що стосуються предмету спору з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.
Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Використання орендованих приміщень відповідачем у спірний період (2023 рік) підтверджується наявністю Акту приймання - передачі орендованого майна від 04.12.2018 (а.с. 17), який є додатком договору оренди від 04.12.2018 № 6634-Н та відсутністю акту повернення відповідного майна з оренди.
Відповідно до п. 2.2 договору про відшкодування зобов`язує відповідача не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним місяцем, вносити плату на рахунок балансоутримувача будівлі за послуги, вказані в п. 2.1.1 договору, згідно рахунків балансоутримувача.
Як зазначено вище, з огляду на зміст спірних правовідносин щодо відшкодування балансоутримувачу орендованого нерухомого майна вартості фактично спожитих орендарем комунальних послуг щодо вказаного майна, на відміну від правовідносин зі сплати орендної плати, яка має фіксований в договорі розмір, мають розрахунково-фактичний характер, а виконання відповідного обов`язку - позадоговірний характер, позивач має надати докази визначення відповідних сум відшкодування на підставі повірених засобів обліку або даних безпосередніх надавачів таких послуг.
При цьому, колегія суддів виходить з того, що позовна вимога про стягнення грошових коштів може бути задоволена лише за умови, якщо її розмір є таким, що піддається арифметичній (математичній) перевірці судом. Якщо ж заявлена до стягнення сума не може бути верифікована та перевірена у ході судового розгляду, така вимога не підлягає задоволенню, навіть коли загальні підстави позову видаються суду переконливими.
У матеріалах справи відсутні докази, в яких містяться дані надавачів комунальних послуг щодо обсягів спожитих відповідачем комунальних послуг за адресою орендованого майна або посилання на визначення розміру спожитих комунальних послуг на підставі даних певних надавачів комунальних послуг, в той час як відповідач повністю заперечує правильність визначеного позивачем розміру заборгованості, зазначаючи, що ним не споживалось зазначених в наданому позивачем розрахунку, і такі обсяги не підтверджено жодними первинними документами.
Зокрема, судом апеляційної інстанції встановлено, що:
- матеріали справи не містять визначені в договорі про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 04.12.2018 № 6634-Н додатки ("розрахунок земельного податку, розрахунок витрат по комунальним та експлуатаційним послугам"), підписані обома сторонами договору;
- до матеріалів справи надано копію довідки від 03.12.2025 №04/17-1965, складеної та підписаної ректором та головним бухгалтером позивача та скріпленої печаткою позивача, відповідно до якої станом на 01.12.2025 відповідач має заборгованість перед позивачем у загальному розмірі 20 332,23 грн. Водночас наданий документ не містить розрахунку кожної із заявлених до стягнення з відповідача витрат. Позивач не є надавачем комунальних послуг, в той час як надана позивачем довідка не містять жодних відомостей щодо того, що зазначена в них вартість спожитих послуг визначена на підставі даних відповідних надавачів (позивач не надав рахунків надавачів комунальних послуг на оплату відповідних витрат на ім`я позивача у справі (актів прийому-передачі таких послуг). Матеріали справи також не містять даних тарифів, за якими здійснювались нарахування позивачем, штатного розпису відповідача, а також первинних документів, якими підтверджуються вихідні данні для визначення розміру податку на землю тощо.
- на підтвердження наявності заборгованості відповідача, яка виникла у 2023 році, позивачем до матеріалів справи надано "Розрахунок податку за землю" та "Розрахунок експлуатаційних витрат" датовані та складені на 2021 рік. Як вірно зазначив суд першої інстанції, позивач не надав суду жодних пояснень та первинних документів, які б дозволили встановити, яким чином односторонні розрахунки тарифів за 2021 рік можуть підтверджувати фактичні витрати та обсяги споживання у 2023 році;
- наданий акт звірки взаєморозрахунків складено позивачем в односторонньому порядку, а відповідач його не підписав та заперечує проти боргу в цілому. Водночас акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, спрямовані на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості.
За таких обставин, надані документи не підтверджують вимоги позивача про стягнення з відповідача саме 20 332,23 грн, оскільки та не відповідають критеріям вірогідності доказів та ставлять під сумнів фактичне споживання відповідачем комунально-експлуатаційних послуг в орендованому ним приміщенні саме в тих обсягах, які зазначені позивачем в позові у даній справі, розподілення відповідних послуг пропорційно до орендованої відповідачем площі нежитлового приміщення.
Судова колегія звертає увагу, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях про наявність у відповідача заборгованості в розмірі 20 332,23 грн на підставі розрахунків позивача. Інших доказів, які би підтверджували заявлений розмір зобов`язання відповідача з відшкодовування витрат балансоутримувача на підставі договору про відшкодовування витрат балансоутримувача від 04.12.2018, позивачем не подано.
Виходячи з викладеного, в умовах відсутності доказів в підтвердження даних для здійсненого розрахунку, надані на підтвердження розміру заборгованості докази - довідка позивача від 03.12.2025 за № 04/17-1965 не є достатніми для встановлення обсягу спожитих комунально-експлуатаційних послуг в розмірі заборгованості, яка заявлена позивачем до стягнення, як наслідку відсутності підстав для задоволення позову.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, враховуючи, що місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх фактичних обставин, що мають значення для справи, та дав належну правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу Харківського національного університету слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 27.05.2026 у справі № 922/904/26 - залишити без змін.
Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 129, 256, 269-270, 273, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, ст.ст. 282-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Харківського національного університету радіоелектроніки залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 27.05.2026 у справі №922/904/26 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 17.08.2026.
Головуючий суддя В.В. Лакіза
Суддя П.В. Демідова
Суддя І.В. Тарасова