Справа № 752/14805/25
Провадження №: 2/752/2515/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 серпня 2026 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі головуючої судді Митрофанової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу про стягнення недоотриманої заробітної плати,
У С Т А Н О В И В :
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу (далі - Інститут) про стягнення недоотриманої заробітної плати в розмірі 5696,33 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що він знаходиться у трудових відносинах з Українським науково-дослідним інститутом продуктивності агропромислового комплексу з 02.03.2017, а з 10.02.2025 відповідно до наказу відповідача за №21/к від 07.02.2025 був переведений на посаду наукового співробітника науково-дослідного відділу інноваційних технологій та цифрових трансформацій в галузях АПК.
Вказував, що постановою Київського апеляційного суду від 08 квітня 2025 року у справі №752/17411/24 з відповідача на користь позивача було стягнуто своєчасно ненараховану та невиплачену позивачу індексацію заробітної плати у розмірі 2730,41 грн, яка складається з помісячних індексацій заробітної плати позивача: у червні 2021 року в розмірі 77,18 грн, у липні 2021 року в розмірі 111,81 грн, у серпні 2021 року в розмірі 118,95 грн, у вересні 2021 року в розмірі 118,95 грн, у жовтні 2021 року в розмірі 114,19 грн, у листопаді 2021 року в розмірі 142,74 грн, у грудні 2021 року в розмірі 173,67 грн, у квітні 2024 року в розмірі 435,48 грн, у травні 2024 року в розмірі 1087,71 грн, у червні 2024 року в розмірі 349,73 грн.
У зв`язку із тим, що відповідачем не було нараховано та своєчасно виплачено індексацію заробітної плати, як наслідок ОСОБА_1 було не в повному обсязі виплачені й інші нарахування, а саме: недоплачено грошову компенсацію за 65 календарних днів невикористаної відпустки в сумі 157,30 грн; недоплачено заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 3586,32 грн; недоплачено середню заробітну плату за час затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі в сумі 36,72 грн; недоплачено заробітну плату за час відрядження у період з 13 по 17 травня 2024 року в сумі 311,05 грн; недоплачено заробітну плату при переведенні на нижчеоплачувану посаду в червні 2024 року в сумі 611,40 грн; а також недоплачено заробітну плату за використаних 85 календарних днів відпусток у період з вересення по грудень 2024 року в сумі 757,58 грн та за 19 календарних днів у березні 2025 року в сумі 205,96 грн. Загальна сума невиплачених коштів, які підлягали до нарахуванню позивачеві при обчисленні вказаних вище виплат складає 5696,33 грн. У зв`язку із тим, що відповідач у добровільному порядку не сплачує вказані нарахування, які було обраховано без врахування належної до виплати позивачеві індексації заробітної плати, він змушений був звертатися до суду із вказаним позовом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.06.2025 для розгляду цивільної справи №752/14805/25 визначено суддю Голосіївського районного суду міста Києва Митрофанову А.О.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 19 червня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, запропоновано відповідачу у 15-денний строк з дня вручення копії цієї ухвали суду подати суду відзив на позов.
Відзиву на позовну заяву чи інших письмових пояснень щодо суті спору, а також заява про проведення розгляду справи з повідомленням учасників справи від відповідача на адресу суду не надходило.
Відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи, що підтверджується матеріалами справи, зокрема, довідкою про доставку до електронного кабінету - ухвали суду про відкриття провадження у справі від 19 червня 2025 року, а також рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, у якому на адресу місцезнаходження відповідача були направлені копії вказаної вище ухвали суду та позовної заяви з додатками.
Згідно вимог частини тринадцятої статті 7 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У відповідності до вимог частини восьмої статті 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Положеннями статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Оскільки відповідач у встановлений судом строк не подав до суду відзив на позовну заяву, а тому суд на підставі частини восьмої статті 178 ЦПК України вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд, дослідивши наявні матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню з огляду на таке.
Положеннями статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому,що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).
Відповідно до приписів статті 12 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Судом установлено, що наказом Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу від 01.03.2017 за №14-к позивача ОСОБА_1 було прийнято на роботу з 02.03.2017 тимчасово до проведення конкурсного відбору в науково-дослідний відділ соціально-трудових відносин, розвитку та аналітики статистичної звітності сільських територій на посаду завідувача відділу (а.с.19).
З матеріалів справи також убачається, що наказом Інституту від 29.12.2021 за №194/к ОСОБА_1 було звільнено з посади завідувача науково-дослідного відділу соціально-трудових відносин, розвитку та аналітики статистичної звітності сільських територій з 31.12.2021, у зв`язку зі зміною організаційної структури за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) з виплатою вихідної допомоги в розмірі середнього місячного заробітку за статтею 44 КЗпП України та грошової компенсації за 65 календарних днів невикористаної відпустки за період роботи з 02.03.2019 по 31.12.2021 (а.с.25).
Постановою Київського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року по справі №752/2070/22 було скасовано рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 12 квітня 2023 року та ухвалено у справі нове судове рішення, яким частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу, третя особа: ОСОБА_2 , про скасування наказу поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Визнано незаконним наказ Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу №194/к від 29.12.2021 про звільнення ОСОБА_1 , поновлено останнього на роботі в Українському науково-дослідному інституті продуктивності агропромислового комплексу з дати звільнення на посаді завідувача науково-дослідного відділу соціально-трудових відносин, розвитку та аналітики статистичної звітності сільських територій. Стягнуто з Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 379645,96 грн, а також судові витрати в розмірі 3731 грн (а.с.26-31).
На виконання вказаної вище постанови суду наказом відповідача від 22.04.2024 за №95/к позивача ОСОБА_1 було поновлено на посаді завідувача науково-дослідного відділу соціально-трудових відносин, розвитку та аналітики статистичної звітності сільських територій з 31.12.2021.
Разом із тим, доручено головному бухгалтеру-завідувачу відділу бухгалтерського обліку та фінансово-господарської діяльності ОСОБА_3 провести ОСОБА_1 виплати, що передбачені постановою Київського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року, справа №752/2070/22 (а.с.32).
Згідно наданої суду копії наказу відповідача від 07.02.2025 №21/к позивача було переведено з 10.02.2025 з посади завідувача відділу наукового та методичного забезпечення на посаду наукового співробітника науково-дослідного відділу інноваційних технологій та цифрових трансформацій в галузях АПК (а.с.20).
З матеріалів справи також убачається, що постановою Київського апеляційного суду від 08 квітня 2025 року по справі №752/17411/24 було скасовано рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 23 грудня 2024 року та ухвалено у справі нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу про виплату індексації заробітної плати задоволено. Стягнуто з Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу на користь ОСОБА_1 індексацію заробітної плати у розмірі 2730,41 грн (а.с.21-24).
Частиною четвертою статті 82 ЦПК України передбачено, що встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.
Суб`єктивними межами є те, що в двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.
Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі.
При цьому, оскільки обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ лише в тому разі, коли в них беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, чи їх правонаступники, то в інших випадках - ці обставини встановлюються на загальних підставах.
Положеннями частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» передбачено, що суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
За офіційними даними Єдиного державного реєстру судових рішень постанова Київського апеляційного суду від 08 квітня 2025 року по справі №752/17411/24 у касаційному порядку не переглядалась, та відповідно до приписів статті 384 ЦПК України набрала законної сили у день її ухвалення. Вказана вище постанова Київського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року по справі №752/2070/22 була залишена без змін постановою Верховного Суду від 31 жовтня 2024 року.
Таким чином, оскільки зазначені вище судові рішення - постанови Київського апеляційного суду від 08 квітня 2025 року по справі №752/17411/24 та від 11 квітня 2024 року по справі №752/2070/22 були ухвалені судом у справах між тими самими сторонами, вони набрали законної сили у встановленому законом порядку, то у розумінні положень частини четвертої статті 82 ЦПК України вони мають преюдиційний характер відносно даної справи, що розглядається.
Зі змісту описової та мотивувальної частини постанови Київського апеляційного суду від 08 квітня 2025 року по справі №752/17411/24 убачається, що предметом спору у цій справі виступала саме ненарахована та невиплачена відповідачем ОСОБА_1 індексація його заробітної плати за період з січня 2021 року по червень 2024 року включно, і її сукупний розмір становив 2730,41 грн.
Суд апеляційної інстанції у своїй постанові зазначив, що «такий розмір індексації обраховано відповідно до ч.4 ст.4 Закону №1282-XI за період роботи на посаді завідувача науково-дослідного відділу соціально-трудових відносин, розвитку та аналітики статистичної звітності сільських територій: в червні 2021 року в розмірі 77,18 грн (2270 х 3,4 : 100 = 77,18), в липні 2021 року в розмірі 111,81 грн (2379 х 4,7 : 100 = 111,81), в серпні 2021 року в розмірі 118,95 грн (2379 х 5,0 : 100 = 118,95), у вересні 2021 року в розмірі 118,95 грн (2379 х 5,0 : 100 = 118,95), в жовтні 2021 року в розмірі 114,19 грн (2379 х 4,8 : 100 = 114,19), в листопаді 2021 року в розмірі 142,74 грн (2379 х 6,0 : 100 = 142,74), в грудні 2021 року в розмірі 173,67 грн (2481 х 7,0 : 100 = 173,67), в квітні 2024 року в розмірі 435,48 грн (3028 х 45,2 : 100 : 22 х 7 = 435,48), в травні 2024 року в розмірі 1087,71 грн (3028 х 45,9 :100 : 23 х 18 = 1087,71), в червні 2024 року в розмірі 349,73 грн (3028 х 46,2 : 100 :20 х 5 = 349,73).
Таким чином відповідач відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» повинен виплатити апелянту індексацію заробітної плати в розмірі 2730,41 грн. (дві тисячі сімсот тридцять грн.) 41 коп.».
Звертаючись до суду із позовом у цій справі, ОСОБА_1 посилався на те, що Інститут не провів своєчасно індексацію його заробітної плати, яка вказаною вище постановою Київського апеляційного суду від 08 квітня 2025 року була стягнута з відповідача на його користь. Тому, оскільки вказана складова його заробітної плати не була своєчасно нарахована та сплачена відповідачем, відповідно вона не була врахована роботодавцем при здійсненні й інших нарахувань, при розрахунку яких бралася за основу середня заробітна плата. Зокрема, було нараховано та виплачено не у повному розмірі грошову компенсацію за невикористані відпустки за період роботи з 02.03.2019 по 31.12.2021, середній заробіток за час вимушеного прогулу, середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі, заробітну плату за час відрядження з 13 по 17 травня 2024 року, заробітну плату при переведенні на нижчеоплачувану посаду в червні 2024 року, заробітну плату для оплати часу відпусток.
Так, статтею 43 Конституції України регламентовано, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до положень статті 2 Кодексу законів про працю України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - КЗпП України), право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою.
Статтею 94 КЗпП України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до положень частини 1 статті 1 закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року №108/95-ВР в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №108/95-ВР) заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Структура заробітної плати визначена у статті 2 Закону №108/95-ВР.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців (частина 1 цієї статті).
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій (частина 2 цієї статті).
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина 3 цієї статті).
Статтею 33 Закону №108/95-ВР визначено, що в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року №1282-ХІІ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №1282-ХІІ) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).
Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін (стаття 4 Закону № 1282-ХІІ).
Статтею 10 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексація доходів працюючого населення проводиться за основним місцем роботи.
Згідно з пунктом 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі - Порядок №1078), індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.
Пунктом 5 Порядку №1078 передбачено, що у разі підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Суд з аналізу вищенаведених норм зазначає, що законодавством установлений обов`язок для підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, проводити індексацію заробітної плати у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.
При цьому, суми виплат, пов`язаних з індексацією заробітної плати працівників, входять до складу фонду додаткової заробітної плати згідно з підпунктом 2.2.7 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року №5. Таким чином, суми індексації заробітної плати та компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати є складовими частинами заробітної плати (додатковою заробітною платою).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі №695/984/16-ц та від 23 лютого 2021 року у справі №803/1423/17.
Зі змісту позовних вимог та матеріалів справи вбачається, що предметом її спору виступає саме невиплачені частини основної та додаткової заробітної плати, а також інших компенсаційних виплат, які розраховуються, виходячи із середньої заробітної плати працівника, куди при його розрахунку не увійшла обов`язкова складова - індексація заробітної плати, що у подальшому була стягнута за судовим рішенням. А саме, за твердженнями позивача він недоотримав частини компенсації за невикористані відпустки, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі, заробітної плати за час відрядження з 13 по 17 травня 2024 року, заробітної плати при переведенні на нижчеоплачувану посаду в червні 2024 року, а також заробітної плати для оплати часу відпусток.
Так, згідно зі статтею 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок №100), зокрема пунктом 2 розділу ІІ «Період, за яким обчислюється заробітна плата» передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.
Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. З розрахункового періоду також виключається час, за який відсутні дані про нараховану заробітну плату працівника внаслідок проведення бойових дій під час дії воєнного стану.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Згідно пункту 3 Розділ ІІІ «Виплати, що включаються у розрахунок середньої заробітної плати» Порядку №100, при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Відповідно до наведеного у пункті 4 цього Порядку №100 переліку таких сум відсутня індексація заробітної плати працівника, а відтак, вона повинна враховуватися при розрахунку середньої заробітної плати, як складова додаткової заробітної плати працівника.
Відповідно до пункту 8 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача недоотриманої частини середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі, суд зазначає таке.
Так, відповідно до вимог частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі, орган який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Статтею 236 КЗпП України також передбачено, що у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Підпунктом «з» пункту 1 Порядку №100 передбачено, що він застосовується у випадках обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення суду.
На підставі абзацу четвертого пункту 2 Порядку №100 середня заробітна плата за час вимушеного прогулу та затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі відповідно повинна обчислюватися, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.
Постановою Київського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року у справі №752/2070/22, якою позивача було поновлено на роботі в Українському науково-дослідному інституті продуктивності агропромислового комплексу на попередній посаді, судом також був стягнутий з Інституту на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 379645,96 грн.
Вказаною постановою суду, яка має преюдиційне значення, встановлено, що «Наказом від 30 листопада 2021 року ОСОБА_1 з 01 грудня 2021 року був визначений посадовий оклад у розмірі 10531 грн, надбавка за науковий стаж - 3159 грн, за науковий ступінь - 1053 грн. Тобто загальний розмір заробітної плати, без вирахування податків та зборів, становив 14743 грн.
Матеріали справи не містять даних про зміну розміру заробітної плати позивача з 20 квітня 2017 року до 01 грудня 2021 року. Однак згідно з наданими стороною позивача даними позивачу відповідачем була нарахована і виплачена у жовтні 2021 року сума 13605 грн і у листопаді 2021 року сума 13605 грн, при цьому у виписках дані про відпуски, лікарняні та інше відсутні, що свідчить про те, що ці два місяці є повними відпрацьованими позивачем. Вказані дані стороною відповідача не спростовані. А тому апеляційний суд вважає за можливе прийняті їх до уваги. Кількість робочих днів у жовтні 2021 року становила - 20 днів, а у листопаді 2021 року - 22 дні. А отже середньоденна заробітна плата позивача у цей період становить 647,86 грн (13605*2:42=647,86).
У 2022 році кількість робочих днів становила 254 днів, в 2023 році -258 днів, в 2024 році станом на 11 квітня -74 дні. Тобто загальна кількість робочих днів вимушеного прогулу становить 586. А сума середнього заробітку визначена за формулою середньоденна заробітна плата помножена на кількість днів вимушеного прогулу становить 379645,96 грн (647,86*586=379645,96).».
Крім того, постановою Київського апеляційного суду від 08 квітня 2025 року у справі №752/17411/24 було визначено розмір невиплаченої відповідачем індексації заробітної плати позивача за період з червня 2021 року по грудень 2021 року та з квітня 2024 року по червень 2024 року. За жовтень 2021 року судом стягнута індексація у розмірі 114,19 грн, а за листопад 2021 року - 142,74 грн.
Таким чином з огляду на те, що до розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача при його звільненні та поновленні на роботі у 2024 році не увійшла така складова для його обчислення, як індексація заробітної плати, то відповідно позивач вправі вимагати стягнення недоотриманої частини такого заробітку, що відповідно до закону підлягала сплаті роботодавцем.
А саме, відповідно до наведеного позивачем у позовній заяві розрахунку недоотриманої частини середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з яким погоджується суд, при розрахунку такої компенсаційної виплати середньоденна заробітна плата позивача за останні два місяці, які передували події звільнення, з урахуванням індексації заробітної плати за жовтень та листопад 2021 року фактично збільшується на 6,12 грн ((114,19 грн + 142,74 грн (індексація)) / 42 дні).
Відтак, оскільки постановою Київського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року у справі №752/2070/22 було встановлено загальну кількість робочих днів вимушеного прогулу позивача у кількості 586 днів, то відповідно з відповідача на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню невиплачена частина середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 3586,32 грн.
Разом з тим, рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2024 року у справі №752/10119/24 було задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу про стягнення заробітної плати за час затримки виконання рішення суду. Стягнуто з Інституту на користь позивача 4303,68 грн середнього заробітку за час невиконання рішення суму про поновлення на роботі.
Вказане судове рішення відповідно до офіційних відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень не оскаржувалося в апеляційному порядку та набрало законної сили 22.11.2024.
Зі змісту описової та мотивувальної частини рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2024 року, яке також має преюдиційне значення у цій справі, убачається, що судом було встановлено факт виконання Інститутом судового рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді 22.04.2024, тобто з затримкою у 6 днів.
У зв`язку із цим, враховуючи установлені судовим рішенням обставини невиплати позивачеві індексації заробітної плати за період жовтня та листопада 2021 року, відповідно до пунктів 1, 2 та 8 Порядку №100 визначення середньоденної заробітної плати позивача з урахуванням суми такої індексації повинна була бути збільшена на 6,12 грн.
Відповідно недоотримана ОСОБА_1 сума середньої заробітної плати за час затримки виконання рішення суду про його поновлення на роботі складає 36,72 грн (6,12 грн х 6 днів).
Що стосується вимог позову про стягнення недоотриманої заробітної плати за час відрядження, то суд дійшов наступних висновків.
Згідно наданої у матеріали справи копії наказу відповідача від 06.05.2024 за №121 ОСОБА_1 було відряджено до Широківської громади, Запорізького району, Запорізької області з метою проведення робіт по напряму формування паспорту територіальної громади, термін відрядження - п`ять днів з 13 по 17 травня 2024 року з урахуванням часу перебування в дорозі (а.с.37).
Відповідно до наданої суду копії роздруківки розрахункового листа по заробітній платі позивача у травні 2024 року йому було нараховано відряджувальні у сумі 3202,50 грн за п`ять днів. При цьому, заробітна плата за відпрацьованих 7 робочих днів у квітні була нарахована в сумі 4483,50 грн, з яких 3092,41 грн основна плата, 463,59 грн доплата за науковий ступінь та 927,50 грн - доплата за науковий стаж (а.с.42).
Отже, розрахунок заробітної плати позивача на відрядження був розрахований відповідачем виходячи із розміру заробітної плати отриманої у місяці, що передував відрядженню (4483,50 грн / 7 робочих днів х 5 днів відрядження)
Так, статтею 121 КЗпП України передбачено, що за відрядженими працівниками зберігаються протягом усього часу відрядження місце роботи (посада).
Працівникам, які направлені у службове відрядження, оплата праці за виконану роботу здійснюється відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором, і розмір такої оплати праці не може бути нижчим середнього заробітку.
Тобто, зі змісту вищевказаної норми випливає, що у випадку службового відрядження оплата праці працівника на період такого відрядження не може бути меншою за розмір його середнього заробітку.
Пунктом «ж» Порядку №100 передбачається, що він також застосовується у випадках обчислення середньої заробітної плати у випадках службових відряджень працівників (крім службових відряджень державних службовців).
Вище зазначалося, що вказаним Порядком №100 врегульовано, що у всіх інших випадках, окрім обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки, дня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.
Суд встановив, що позивача після його звільнення з 31.12.2021 на виконання судового рішення було поновлено на роботі наказом відповідача від 22.04.2024 за №95/К, у квітні 2024 року відпрацьовано сім робочих днів, а невиплачена своєчасно відповідачем індексація заробітної плати за квітень 2024 року склала 435,48 грн.
Таким чином, суд погоджується з твердженням позивача, що при розрахунку середньої заробітної плати позивача за час відрядження у травні до заробітної плати за квітень 2024 року з вини відповідача неврахована недоотримана індексація заробітної плати в розмірі 435,48 грн, яка пізніше була стягнута за судовим рішенням .
Середньоденна заробітна плата позивача у квітні 2024 року повинна бути збільшена на (435,48/7) = 62,21 гривень.
Враховуючи викладене, сума недоотриманої заробітної плати за 5 днів відрядження позивача становить (62,21 х 5) = 311,05 грн.
Стосовно вимог позову про стягнення з відповідача недоотриманої заробітної плати при переведенні на нижчеоплачувану посаду в червні 2024 року, то суд зазначає таке.
Зі змісту долученої до позовної заяви копії наказу відповідача від 14.03.2025 за №42/к убачається, що у зв`язку із переведенням на нижчеоплачувану посаду ОСОБА_1 , за його згодою, на виконання вимог статті 114 КЗпП України та згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, позивачу було проведено розрахунок заробітної плати при переведенні на нижчеоплачувану посаду. Враховано, що сума недоотриманої заробітної плати за червень 2024 року на нижчеоплачуваній посаді становить 373 грн, а саму недоотриманої заробітної плати за лютий 2025 року на нижчеоплачуваній посаді становить 278,97 грн. На підставі зазначено бухгалтерії підприємства було надано розпорядження провести виплату недоотриманої заробітної плати ОСОБА_1 в сумі 651,97 грн (а.с.41).
Так, статтею 114 КЗпП України передбачено, що при переведенні працівника на іншу постійну нижчеоплачувану роботу за працівником зберігається його попередній середній заробіток протягом двох тижнів з дня переведення.
У тих випадках, коли в результаті переміщення працівника (частина друга статті 32) зменшується заробіток з не залежних від нього причин, провадиться доплата до попереднього середнього заробітку протягом двох місяців з дня переміщення.
Отже, враховуючи обставини несвоєчасного нарахування відповідачем індексації заробітної плати позивача за квітень 2024 року в розмірі 435,48 грн (7 днів) та за травень 2024 року в розмірі 1087,71 грн (18 днів), а також зважаючи на встановлену як наслідок недоплату заробітної плати за час відрядження у травні 2024 року в розмірі 311,05 грн (5 днів), то у відповідності до визначеного законом порядку обрахування середньої заробітної плати, середньоденна заробітна плата позивача для розрахунку суми середнього заробітку, який зберігається протягом двох тижнів при переведенні на нижчеоплачувану роботу, мала бути збільшена на 61,14 грн.
А відтак, недоотримана позивачем сума середнього заробітку при переведенні на нижчеоплачувану посаду в червні 2024 року за два тижні, тобто 10 робочих днів, складає 611,40 грн.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 у частині стягнення з Інституту недоотриманої грошової компенсації за невикористані відпустки, а також заробітної плати за час відпусток, то суд дійшов таких висновків.
Так, при зверненні до суду із позовом у цій справі, позивач зазначав, що 31.01.2022 відповідач виплатив йому грошову компенсацію за 65 календарних днів невикористаної відпустки за період роботи з 02.03.2019 по 31.12.2021 згідно наказу від 29.12.2021 №194/к. Проте, у зв`язку із тим, що вказаною вище постановою Київського апеляційного суду від 08 квітня 2025 року по справі №752/17411/24 було встановлено факт недоотримання позивачем індексації заробітної плати у період з червня 2021 року по грудень 2021 року, який входить у обчислювальний період для нарахування компенсації за невикористані відпустки, то вказана складова заробітку фактично не була включена до розрахунку такої компенсації, та відповідно її було нараховано та виплачено не у повному розмірі.
Статтею 74 КЗпП України передбачено, що громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.
Згідно статті 21 Закону України «Про відпустки» заробітна плата працівникам за весь час відпустки виплачується до початку відпустки, якщо інше не передбачено законодавством, трудовим або колективним договором.
Порядок обчислення заробітної плати працівникам за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, відпустки у зв`язку з усиновленням дитини, відпустки для підготовки та участі в змаганнях, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи та компенсації за невикористані відпустки, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Як було зазначено вище, відповідно до вимог пункту 2 розділу ІІ «Період, за яким обчислюється заробітна плата» Порядку №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Згідно пункту 7 розділу IV вказаного Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.
Таким чином, при розрахунку компенсації за невикористані відпустки при визначенні сумарного заробітку позивача за попередні 12 місяців роботи в межах розрахункового періоду з 01.12.2021 по 31.12.2021 повинна була бути також врахована індексація заробітної плати, як складова додаткової заробітної плати за цей період.
Встановлено, що за судовим рішенням з відповідача у 2025 році було стягнуто недоотриману індексацію заробітної плати за період з червня 2021 року по грудень 2021 року на загальну суму 857,49 грн.
Тобто, розмір недоотриманої позивачем компенсації за 65 календарних днів відпустки за наказом відповідача від 29.12.2021 №194/к складає 157,30 грн (857,49 грн / 354 днів х 65 днів) та відповідно підлягає стягненню з Інституту на користь позивача, з огляду на відсутність доказів її виплати у обсязі, що передбачався до нарахування і виплати у визначеному законом розмірі.
Окрім того, як убачається з долучених до позовної заяви повідомлень відповідача про надання відпустки, останній повідомляв позивача під підпис щодо надання йому відповідно до затвердженого графіку частин щорічних відпусток тривалістю 24 календарні дні з 12.11.2024, 21 календарний день з 09.12.2024, 25 календарних днів з 15.10.2024, 19 календарних днів з 17.03.2025 та 15 календарних днів відповідно до заяви позивача від 19.09.2024 (а.с.38-40).
Також, з офіційних відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що 22 липня 2025 року Голосіївським районним судом міста Києва було ухвалено рішення у справі №752/27068/24 за позовом ОСОБА_1 до Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу про стягнення недоотриманої заробітної плати за час відпусток.
Вказане судове рішення набрало законної сили 22.08.2025, ухвалене між тими самими сторонами як у справі, що наразі розглядається, а відтак в силу приписів частини четвертої статті 82 ЦПК України воно має преюдиційне значення для даного судового розгляду.
Зі змісту описової та мотивувальної частини вказаного судового рішення убачається, що судом під час судового розгляду цивільної справи №752/27068/24 були встановлені такі обставини:
«Наказом №244/к від 19 вересня 2024 року позивачу надана частина щорічної відпустки тривалістю 15 календарних днів з 26.09.2024 року. 28 вересня 2024 року на підставі вказаного наказу позивач отримав заробітну плату за 15 календарних днів відпустки.
Наказом №252/к від 24 вересня 2024 року позивача надана частина щорічної відпустки тривалістю 25 календарних днів з 15 жовтня 2024 року. 28 вересня 2024 року відповідно до вказаного наказу позивач отримав заробітну плату за 25 календарних днів відпустки.
Наказом №274/к від 20 жовтня 2024 року позивачу надана частина щорічної відпустки тривалістю 24 календарні дні з 12 листопада 2024 року. 14 листопада 2024 року відповідно до вказаного наказу позивач отримав заробітну плату за 24 календарних дня відпустки.
Наказом № 333/к від 06 грудня 2024 року позивачу надана частина щорічної відпустки тривалістю 21 календарний день з 09 грудня 2024 року. 13 грудня 2024 року відповідно до вказаного наказу позивач отримав заробітну плату за 21 каленларний день відпустки.».
Вище судом вже зазначалося, що згідно постанови Київського апеляційного суду
від 08 квітня 2025 року по справі №752/17411/24 з відповідача на користь ОСОБА_1 було стягнуто індексацію заробітної плати за період з квітня 2024 року по червень 2024 року в загальному розмірі 1872,82 грн (435,48 грн + 1087,71 грн + 349,73 грн).
Зазначений період та суми індексації згідно вимог пункту 7 розділу IV Порядку №100 відповідно підлягали врахуванню при обчисленні заробітної плати для оплати часу вказаних вище відпусток позивача.
Крім того, через несвоєчасну виплату індексації заробітної плати позивача у 2024 році при розрахунку його середньої заробітної плати за час відпустки в розрахунковий період також враховуються згадані вище недоотримана заробітна плата за 5 днів відрядження у травні 2024 року в розмірі 311,05 грн, недоотримана заробітна плата на нижчеоплачуваній посаді в червні 2024 року в розмірі 611,40 грн та відповідно до наказу від 14.03.2025 №42/к заробітна плата на нижчеоплачуваній посаді в червні 2024 року в сумі 373 грн.
У зв`язку із цим та з огляду на несвоєчасне нарахування та сплати відповідачем індексації заробітної плати ОСОБА_1 за період з квітня 2024 року по червень 2024 року, розмір недоотриманої позивачем середньої заробітної плати для оплати часу відпусток складає: за 15 календарних днів з 26.09.2024 - 129,90 грн ((435,48 грн + 1087,71 грн + 349,73 грн) + 311,05 грн + 611,40 грн + 373 грн) : 366 днів х 15 днів); за 25 календарних днів з 15.10.2024 - 219,50 грн ((435,48 грн + 1087,71 грн + 349,73 грн) + 311,05 грн + 611,40 грн + 373 грн + 43,30 грн (недоотримана заробітна плата за час відпустки протягом 5 днів у вересні 2024 року) : 366 днів х 25 днів); за 24 календарні дні з 12.11.2024 - 226,08 грн ((435,48 грн + 1087,71 грн + 349,73 грн) + 311,05 грн + 611,40 грн + 373 грн + 43,30 грн (недоотримана заробітна плата за час відпустки протягом 5 днів у вересні 2024 року) + 235,86 грн (недоотримана заробітна плата за час відпустки протягом 27 днів у жовтні 2024 року) : 366 днів х 24 днів); за 21 календарний день з 09.12.2024 - 212,10 грн ((435,48 грн + 1087,71 грн + 349,73 грн) + 311,05 грн + 611,40 грн + 373 грн + 43,30 грн (недоотримана заробітна плата за час відпустки протягом 5 днів у вересні 2024 року) +235,86 грн (недоотримана заробітна плата за час відпустки протягом 27 днів у жовтні 2024 року) + 249,22 грн (недоотримана заробітна плата за час відпустки протягом 27 днів у листопаді 2024 року) : 366 днів х 21 день); за 19 календарних днів з 17.03.2025 - 205,96 грн ((435,48 грн + 1087,71 грн + 349,73 грн) + 311,05 грн + 611,40 грн + 373 грн + 787,58 грн (недоотримана заробітна плата за попередні спірні 85 календарних днів відпустки) : 365 днів х 19 днів).
Отже, загальний розмір недоотриманої позивачем заробітної плати позивача за 85 та 19 календарних днів відпусток складає 993,54 грн та відповідно підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 .
Суд зауважує, що відповідно до положень КЗпП України та вимог Закону України «Про оплату праці» обов`язок доказування відсутності заборгованості перед позивачем із недовиплаченої заробітної плати покладається на роботодавця, а не на позивача (робітника).
Верховний Суд сформував усталену практику щодо трудових спорів про оплату праці в яких звертає увагу, що працівник є слабшою ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах і обов`язок дотримання трудового законодавства, зокрема доказування відсутності заборгованості по заробітній платі (в тому числі індексації) покладається на роботодавця.
Необхідно звернути увагу, що невиплата у позивачеві заробітної плати у повному розмірі є обмеженням його права на майно, що є незаконним.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 08 листопада 2015 року у справі «Кечко проти України» висловив правову позицію, що поняття «власності», яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу №l Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права», і, таким чином, як «власність» в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу №1.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач отримав копію позовної заяви з додатками, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Своїм процесуальним правом на подання до суду відзиву на позовну заяву із викладом будь-яких заперечень проти вимог позивача не скористався, як і не надав будь-яких доказів на підтвердження здійснення виплати ОСОБА_1 заробітної плати повному обсязі.
За таких обставин, суд наголошує, що відповідач, будучи обізнаним про дане судове провадження, не заперечував, що він не нараховував та не виплачував позивачу спірні виплати у повному у обсязі.
Отже, підсумовуючи все викладене вище, суд доходить до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача недоотриманого середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 3586,32 грн, недоотриманого середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі в сумі 36,72 грн, недоотриманої заробітної плати за час відрядження у розмірі 311,05 грн, недоотриманої заробітної плати при переведенні на нижчеополачувану посаду в сумі 611,40грн, недоотриманої грошової компенсації за невикористані відпустки в розмірі 157,30грн, а також недоотриманої заробітної плати за період відпусток у сумі 993,54 грн, що разом складає 5696,33 грн.
Згідно вимог статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат.
Оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору при пред`явленні позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 1211,20 грн .
Керуючись статтями 2, 4, 7, 10, 12, 13, 76-83, 89, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352-355, 430 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ :
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу про стягнення недоотриманої заробітної плати - задовольнити.
Стягнути з Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу на користь ОСОБА_1 3586,32 грн недоотриманого середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 36,72 грн недоотриманого середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі, 311,05 грн недоотриманої заробітної плати за час відрядження, 611,40грн недоотриманої заробітної плати при переведенні на нижчеополачувану посаду, 157,30грн недоотриманої грошової компенсації за невикористані відпустки та 993,54 грн недоотриманої заробітної плати за період відпусток, а всього стягнути 5696,33 грн.
Стягнути з Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи:
1. Позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ;
2. Відповідач - Український науково-дослідний інститут продуктивності агропромислового комплексу, адреса місцезнаходження: 03035, місто Київ, площа Солом`янська, будинок №2, Код ЄДРПОУ - 00689160.
Повне рішення складено 17.08.2026.
Суддя А.О. Митрофанова