ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 274/4024/25 Головуючий у 1-й інст. Большакова Т. Б.
Категорія 71 Доповідач Панкеєва В.А.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 серпня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Панкеєвої В.А.,
суддів Григорусь Н.Й.,
Галацевич О.М.,
за участю секретаря Добровольської В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 274/4024/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Орган опіки і піклування Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Швайківської сільської ради Бердичівського району Житомирської області, про позбавлення батьківських прав,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Коваленко Марина Володимирівна,
на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 04 березня 2026 року,
встановив:
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав стосовно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позов мотивовано тим, що сторони з 31.05.2008 по 18.07.2014 перебували у шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після розірвання шлюбу у 2014 році дитина залишилась проживати з матір`ю та перебуває на її повному утриманні. Протягом останніх трьох років відповідач повністю самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків, не зустрічається з сином, не цікавиться його навчанням, розвитком, харчуванням та станом здоров`я, не вітає дитину зі святами.
Крім того, відповідач ухиляється від матеріального утримання сина, внаслідок чого у межах виконавчого провадження з примусового стягнення аліментів утворилася заборгованість. Вона несе усі витрати на забезпечення потреб сина, а фактичні обов`язки батька щодо його виховання та піклування виконує її нинішній чоловік, якого дитина сприймає як тата. Така поведінка відповідача свідчить про свідоме нехтування батьківськими обов`язками, що, на думку позивачки, є підставою для позбавлення його батьківських прав у найкращих інтересах дитини.
Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 04 березня 2026 року у задоволенні позову відмовлено. Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання свого сина ОСОБА_3 .
Контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків щодо дитини - ОСОБА_3 покладено на Орган опіки і піклування Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 через свого представника адвоката Коваленко М.В. подала апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права через неповноту з`ясування обставин справи та ігнорування поданих доказів.
Апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно визнав проблеми відповідача з ТЦК та СП об`єктивною перешкодою для спілкування з дитиною, оскільки ухилення від військового обов`язку не є поважною причиною для повного самоусунення від виховання сина, тим паче, що батько не намагався зв`язатися з дитиною телефоном чи через інтернет, не шукав зустрічей та не звертався до органів опіки чи суду для усунення нібито існуючих перешкод. Суд повністю проігнорував найкращі інтереси дитини та грубо порушив норми статті 171 СК України та статті 12 Конвенції про права дитини, не надавши належної оцінки категоричній та зрілій думці 14-річного ОСОБА_4 , який чітко заявив про небажання спілкуватися з біологічним батьком, назвав татом свого вітчима (який виховував його останні 7 років і наразі зник безвісти на фронті) та просив позбавити відповідача батьківських прав через психоемоційне відчуження та спогади про тижневе ігноруванні батьком його сильного зубного болю. Крім того, суд дав помилкову оцінку поведінці відповідача щодо матеріального утримання сина, не врахувавши, що одноразова сплата 20000,00 грн прямо напередодні судового засідання була лише демонстративною спробою уникнути відповідальності та ввести суд в оману, адже після цього жодних поточних аліментів чи виплат у рахунок залишку боргу від працевлаштованого відповідача не надходило.
Поміж тим вказує, що суд першої інстанції не навів у рішенні мотивів відхилення позитивного висновку Орган опіки і піклування Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, який рекомендував позбавити відповідача батьківських прав, та залишив поза увагою той факт, що ОСОБА_2 проігнорував засідання цієї комісії, а також абсолютно не змінив своєї пасивної поведінки навіть після винесення судом попередження, що свідчить про повний розрив психологічного зв`язку з вини відповідача та необхідність юридичного закріплення цього факту шляхом позбавлення його батьківських прав.
Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 07 травня 2026 року відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду на 10:00 год 13 серпня 2026 року.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно частини 3 статті 360 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У судове засідання не з`явилися позивач та представники третіх осіб, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином та вчасно.
25 травня 2026 року представник Служби у справах дітей Швайківської сільської ради - Куць А.О. направила до суду клопотання про розгляд справи без участі їх представника. При вирішенні спору просили врахувати надані матеріали.
За приписами ст.372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Представник позивача апеляційну скаргу підтримала в повному обсязі, просила її задовольнити з викладених підстав.
Відповідач заперечив щодо позбавлення його батьківських прав.
Прокурор заперечив щодо задоволення апеляційної скарги, посилаючись на законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції.
Вислухавши пояснення учасників справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, сторони у даній справі є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (а.с.16).
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 18.07.2014 (справа № 755/14175/14-ц) шлюб між сторонами розірвано (а.с.19).
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 14.07.2014 у справі № 755/15121/14-ц вирішено стягувати із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 щомісячно, у розмірі 1/4 частини із усіх видів доходів, починаючи із 06.06.2014 і до повноліття дитини (а.с.17).
У Дніпровському відділі державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 08.08.2014 відкрито виконавче провадження №44327599, де стягувачем є ОСОБА_1 , а боржником - відповідач (а.с.18).
23.06.2022 ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 (а.с.20).
Згідно листа директора ліцею № 42 Дніпровського району м. Києва Дубовецького Ю. від 16.05.2025 № 347 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , навчається у даному навчальному закладі з 01.09.2021. За період з 2021 по 2025 класні керівники з усіма питаннями щодо ОСОБА_3 зверталися до матері ОСОБА_1 . Інформацією з приводу того, хто оплачує дитині різне шкільне приладдя тощо, хто приводив та забирав дитину до закладу, заклад освіти та класні керівники не володіють. Батько дитини ОСОБА_2 успіхами дитини не цікавився, з класними керівниками не спілкувався, у батьківському чаті відсутній, навчальний заклад не відвідував (а.с.21).
Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 01.08.2025 по виконавчому листу 755/15121/14-ц, виданому 31.07.2014 Дніпровським районним судом м. Києва, щодо стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , станом на 01.01.2023 заборгованість зі сплати аліментів відсутня, заборгованість зі сплати аліментів станом на 01.08.2025 становить 51170,87 грн (а.с.41-42).
Відповідно до висновку органу опіки та піклування Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації (протокол засідання комісії від 09.07.2025 № 12), встановлено, що батьки ОСОБА_3 перебували в шлюбі, який розірвано в липні 2014. Мати з сином мешкають за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 самостійно займається вихованням та утриманням дитини. Батько дитини ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , з сином не проживає з 2014 року, вихованням та утриманням не займається, не цікавиться його життям та здоров`ям, інтересами, не бере участі у фізичному, духовному та моральному розвитку дитини, не виявляє бажання спілкуватися з сином, матеріально не допомагає. На засіданні комісії не був присутній, хоча був двічі запрошений належним чином. Враховуючи думку дитини та рекомендації комісії, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно його неповнолітнього сина ОСОБА_3 (а.с.58-59).
Згідно витягу з рішення від 21.08.2025 (протоколу комісії від 21.08.2025 № 6) орган опіки та піклування виконавчого комітету Швайківської сільської ради Бердичівського району Житомирської області не має можливості надати висновок щодо доцільності чи недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його неповнолітнього сина ОСОБА_3 у зв`язку з відсутністю достатньої інформації (а.с.61).
Відповідно до протоколу комісії з питань захисту прав дитини Швайківської сільської ради Бердичівського району Житомирської області від 20.11.2025 № 9, Комісія вважає за недоцільне позбавляти батьківських прав батька ОСОБА_3 у зв`язку з відсутністю достатніх підстав, що підтверджують ухилення батька від виконання батьківських обов`язків, та дійшла висновку, що дане питання не відноситься до повноважень органу опіки та піклування Швайківської сільської ради (а.с.118-122).
Відповідно до характеристики старости с. Малосілка ОСОБА_7 , ОСОБА_2 за період проживання в с. Малосілка зарекомендував себе з позитивної сторони, допомагав батькам утримувати підсобне господарство, виховував та піклувався за неповнолітнього сина, який завжди проводив час на канікулах тата. Користувався авторитетом серед товаришів та односельців. Скарг та заяв на останнього до старостату не надходило (а.с.115).
Працівниками служби у справах дітей Швайківської сільської ради Бердичівського району Житомирської області обстежено умови проживання відповідача за адресою: АДРЕСА_3 та встановлено, що умови проживання задовільні, в одній із кімнат є усі необхідні умови для проживання сина на час приїзду до батька (а.с.117).
Відповідно до довідки про доходи від 30.10.2025 ОСОБА_2 до 24.04.2024 працював у товаристві з обмеженою відповідальністю "Бердичівський хлібозавод", загальна сума доходу без урахування аліментів за період з січня 2023 року по грудень 2023 року становила 85374,82 грн; за період з січня 2024 року по квітень 2024 року становила 26295,83 грн (а.с.129-130).
Згідно копій квитанцій до платіжних інструкцій, ОСОБА_2 перерахував ОСОБА_1 з липня 2024 року по листопад 2025 року 20000,00 грн в рахунок сплати заборгованості по аліментах (а.с.131-136).
Неповнолітній ОСОБА_3 у судовому засіданні суду першої інстанції повідомив, що з батьком не бажає спілкуватися, ображений на нього, за те що під час останнього перебування у батька, він більше уваги приділяв дітям своєї дружини, а не йому. Не звертав уваги, коли у нього болів зуб. Вітчим більше приділяє йому уваги. Зазначив, що звертався до батька за коштами, але той їх йому не дав. Хоче, щоб його позбавили батьківських прав. Вважає татом вітчима.
Відмовляючи у задоволенні позову про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо неповнолітньої дитини, суд першої інстанції виходив із того, що позбавлення батьківських прав є винятковим і крайнім заходом впливу, який допускається лише за умови повністю доведеної винної поведінки батька та його свідомого, умисного нехтування своїми обов`язками, коли змінити таку поведінку в кращу сторону вже неможливо. Позивачка не надала беззаперечних доказів саме злісного та умисного ухилення відповідача від виховання сина, а сама по собі бездіяльність чи наявність заборгованості зі сплати аліментів не є достатніми підставами для такого радикального кроку. Суд врахував заперечення відповідача проти позову, наявність у нього задовільних житлових умов для прийому дитини, позитивну характеристику з місця проживання та його прагнення відновити спілкування з сином, перерване через об`єктивні труднощі воєнного стану та проблеми з ТЦК та СП. Оцінюючи висновки органів опіки та піклування, суд зазначив, що позитивний висновок Органу опіки і піклування Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації має лише рекомендаційний характер і не містить доказів існування реальної загрози для життя чи психічного здоров`я підлітка, тоді як профільна комісія Швайківської сільської ради взагалі висловилася про недоцільність позбавлення прав. Попри невирішений конфлікт та небажання самого 14-річного хлопця спілкуватися з батьком, суд, керуючись принципом якнайкращих інтересів дитини та практикою ЄСПЛ щодо недопустимості передчасного розриву сімейних зв`язків, дійшов висновку про передчасність позовних вимог. Натомість суд застосував м`якший захід виховного характеру - попередив відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання сина та поклав контроль за виконанням ним батьківських обов`язків на орган опіки та піклування.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 51 Конституції України та положення статті 5 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
За змістом пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, прийнятій Резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27.02.1991 (далі - Конвенції про права дитини) слідує, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Згідно статей 18, 19 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Статтею 150 СК України передбачено, що батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Згідно із частинами 2 і 3 статті 11 Закону України "Про охорону дитинства" від 26.04.2001 № 2402-III (далі - Закон № 2402-III) кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 12 Закону № 2402-III виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я та безпеку, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Держава надає батькам або особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов`язків щодо виховання дітей, захищає права сім`ї, сприяє розвитку системи послуг з підтримки сімей з дітьми та мережі дитячих закладів.
Згідно із частинами 1 і 2 статті 15 Закону № 2402-III дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини, забезпечення безпечних умов життя дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти (пункт 2 частини 1 статті 164 СК України).
Статтею 165 СК України встановлено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла 14 років.
Відповідно до частини 5 і 6 статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Предметом спору між сторонами є позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_2 відносно неповнолітнього сина, з підстав ухилення від обов`язків по його вихованню та утриманню.
Позбавлення батьківських прав за пунктом 2 частини 1 статті 164 СК України має такі особливості: ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками; позбавлення батьківських прав є виключною мірою, що тягне за собою правові наслідки, як для батька (матері), так і для дитини, передбачені статтею 166 СК України.
Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду, зокрема від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 13 жовтня 2021 року у справі № 359/8130/19.
Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що відповідач не спілкується з дитиною, не надає матеріальної допомоги на її утримання, свідомо не виконує покладених на нього законом обов`язків щодо участі у вихованні дитини, а тому вважає наявними підстави для позбавлення відповідача батьківських прав щодо їх спільного сина.
Вирішуючи спір про позбавлення батьківських прав, суд передусім повинен дати оцінку дотриманню якнайкращих інтересів дитини, що передбачає пошук і знаходження балансу між усіма елементами, які потрібні для ухвалення справедливого судового рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, тощо), які надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати виключно після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Верховний Суд у постанові від 20.03.2024 у справі № 204/2097/22 вказав, що при вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.
Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків. Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 01.03.2020 у справі № 638/16622/17, від 29.04.2020 у справі №522/10703/18, від 22.11.2023 у справі № 1915/2789/12, від 07.02.2024 у справі №455/307/22.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 07.02.2022 у справі № 759/3554/20, від 12.02.2024 у справі № 202/1931/22, від 28.02.2024 у справі № 303/4697/22 та інші).
Відповідно до статті 81 ЦПК України доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача (постанова Верховного Суду від 30.11.2023 у справі № 358/689/22).
Суд відхиляє доводи позивача про ненадання відповідачем матеріальної допомоги на утримання дитини, оскільки вказана обставина в силу положень статті 164 СК України не є підставою для позбавлення особи батьківських прав, адже не свідчить про ухилення відповідачем від виконання обов`язків із виховання дитини.
Сам по собі факт заборгованості зі сплати аліментів не може бути підставою для позбавлення особи батьківських прав, оскільки не є підтвердженням ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини, свідомого нехтування батьком своїми обов`язками (постанова Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі №638/16622/17).
Очевидно, що сімейні відносини мають "складний" характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. Простої бездіяльності з боку батька недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька призвела до розриву зв`язків між ним та його сином, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дитиною, то ця обставина не є достатньою для позбавлення батька батьківських прав. Особливо в ситуації, коли батько вказував, що він хоче відновити стосунки зі своїм сином.
Аналогічний висновок зазначено Верховним Судом у складі Касаційного цивільного суду у постанові від 04.04.2024 у справі № 553/449/20.
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини. Особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 22.11.2023 у справі № 320/4384/18; від 07.03.2024 у справі № 947/7448/22).
Органом опіки та піклування Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації надано висновок, згідно якого було визнано за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітнього ОСОБА_3 .
Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку, і не може бути безумовною підставою для задоволення, або у відмові у позові щодо позбавлення одного із батьків батьківських прав (постанови Верховного Суду від 07.02.2022 у справі № 759/3554/20, від 10.11.2023 у справі № 401/1944/22, від 15.11.2023 у справі № 932/2483/21).
Суд вважає, що висновок органу опіки та піклування не містить належного та достатнього обґрунтування доцільності позбавлення відповідача батьківських прав щодо сина, а також не містить переконливих мотивів і фактичних даних, покладених в основу такого висновку.
У зазначеному висновку вказано тільки про те, що ОСОБА_3 проживає разом із матір`ю, ОСОБА_2 з сином не проживає з 2014 року, вихованням та утриманням не займається, не цікавиться його життям та здоров`ям, інтересами, не бере участі у фізичному, духовному та моральному розвитку дитини, не виявляє бажання спілкуватися з сином, матеріально не допомагає.
При цьому висновок не містить належного аналізу характеру взаємовідносин між батьком та дитиною, не містить відомостей про наявність з боку батька загрози життю, здоров`ю чи нормальному фізичному, психічному та моральному розвитку дитини. Крім того, у висновку відсутні дані про вжиття органом опіки та піклування заходів, спрямованих на налагодження взаємовідносин між батьком та сином, усунення причин неналежного виконання ним батьківських обов`язків та оцінку можливості зміни його поведінки без застосування такого виключного заходу, як позбавлення батьківських прав.
Матеріали справи не містять доказів проведення органом опіки та піклування після складання висновку від 19.08.2025 повторного обстеження умов проживання сім`ї або вжиття інших заходів для перевірки зміни обставин.
Окрім того, участь ОСОБА_2 у судових засіданнях під час розгляду справи в суді першої інстанції, заперечення проти позбавлення його батьківських прав, може свідчити про його інтерес до сина, про бажання брати участь у його вихованні та зміни ставлення до виконання батьківських обов`язків.
Крім того, висновок органу опіки та піклування не може замінити судову оцінку доказів та не звільняє позивача від обов`язку доведення обставин, передбачених статтею 164 СК України. Висновок цього органу є одним із доказів у справі та підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами відповідно до статті 89 ЦПК України.
Апеляційний суд відхиляє доводи позивача щодо неврахування думки дитини під час вирішення спору, з таких підстав.
Відповідно до ч.2, 3 ст.171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
Озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї. Подібний висновок викладено в постанові Верховного суду від 13 липня 2022 року в справі № 705/3040/18.
Отже, колегія суддів зважає на те, що хоча думка дитини у вирішенні спору про позбавлення батьківських прав є важливою, вона не може бути визначальною, і така думка не є свідченням того, що позбавлення батьківських прав призведе до забезпечення якнайкращих інтересів дитини.
Ураховуючи практику Верховного Суду у спірних правовідносинах, позбавлення батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач належними доказами не довів.
Доказів, які свідчили б про наявність виключних підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, як і доказів неможливості змінити поведінку батька на краще, позивач не надала.
Матеріали справи не містять доказів притягнення відповідача до відповідальності за невиконання батьківських обов`язків, вчинення щодо дитини насильства чи іншої поведінки, яка б свідчила про реальну загрозу її життю, здоров`ю або нормальному фізичному чи психічному розвитку. За таких обставин застосування такого виняткового заходу, як позбавлення батьківських прав, не відповідатиме принципу пропорційності втручання у сімейне життята якнайкращим інтересам дитини.
Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ст.141 ЦПК України судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374-375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Коваленко Марина Володимирівна, залишити без задоволення.
Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 04 березня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий В.А. Панкеєва
Судді Н.Й. Григорусь
О.М. Галацевич
Повний текст постанови складено 17 серпня 2026 року.