ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
УХВАЛА
про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову
"14" серпня 2026 р. Справа № 916/3180/26
Господарський суд Одеської області у складі судді Желєзної С.П., розглянувши заяву акціонерного товариства «Таскомбанк» (вх. №2-1590/26 від 12.08.2026) про забезпечення позову, пред`явленого до фізичної особи-підприємця Дмітрієва Сергія Михайловича, ОСОБА_1 , -
ВСТАНОВИВ:
04.08.2026 до Господарського суду Одеської області від акціонерного товариства «Таскомбанк» (далі по тексту - АТ «Таскомбанк») надійшла позовна заява, пред`явлена до фізичної особи-підприємця Дмітрієва Сергія Михайловича (далі - ФОП Дмітрієв С.М.), ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідачів у солідарному порядку заборгованість по тілу кредиту у розмірі 174 990,00 грн, заборгованість по комісії у розмірі 63 617,05 грн, заборгованість по процентах у розмірі 0,11 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням ФОП Дмітрієвим С.М. зобов`язань за кредитним договором, укладеним на підставі заяви-договору №ID26488569 про приєднання до Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ «Таскомбанк», виконання зобов`язань за яким забезпечено договором поруки №Т 28.01.2020 І 12593 від 16.05.2024.
Разом з позовною заявою АТ «Таскомбанк» було подано до суду заяву про забезпечення позову (вх. №2-1556/26 від 04.08.2026), відповідно до якої позивач просив накласти арешт на належне ОСОБА_1 майно (об`єкти нерухомого майна з реєстраційними номерами 2762698251100, 1674911751115); накласти арешт на грошові кошти відповідачів в межах суми позову.
Ухвалою від 06.08.2026 судом було повернуто АТ «Таскомбанк» заяву про забезпечення позову.
Ухвалою від 10.08.2026 судом було залишено позовну заяву АТ «Таскомбанк» без руху для усунення позивачем недоліків позовної заяви.
12.08.2026, а також 14.08.2026 до суду від АТ «Таскомбанк» надійшли заяви про усунення недоліків позовної заяви.
12.08.2026 до суду від АТ «Таскомбанк» надійшла заява про забезпечення позову, відповідно до якої позивач просить суд:
1) накласти арешт на належне ОСОБА_1 нерухоме майно (реєстраційні номери об`єктів нерухомого майна 2762698251100; 1674911751115);
2) накласти арешт на грошові кошти, що належать ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та знаходяться на всіх рахунках в банківських або інших фінансово-кредитних установах в межах суми позову.
У поданій до суду заяві про забезпечення позову АТ «Таскомбанк» наголошено, що позичальником в порушення зобов`язань за кредитним договором не було повернуто грошові кошти у визначені договором строки у зв`язку з чим станом на 18.06.2026 загальна заборгованість відповідачів становить 238 607,16 грн. АТ «Таскомбанк» посилається на існування обґрунтованої неможливості виконання рішення суду про стягнення коштів з відповідачів, що стало підставою для звернення позивача до суду із заявою про забезпечення позову. Вжиття заходів забезпечення позову, як зазначає позивач, сприятиме гарантованому відновленню його порушених прав в разі задоволення позову та виконання рішення суду, що повністю відповідає вимогам Європейського суду з прав людини. Згідно з позицією позивача господарський суд повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого рішення. Крім того, позивач стверджує, що обрані заходи забезпечення позову не будуть мати наслідком припинення господарської діяльності ФОП ОСОБА_2 у зв`язку з чим вжиття судом заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на рухоме майно боржника не позбавить останнього права власності та не завдасть збитків.
Розглянувши заяву АТ «Таскомбанк» про забезпечення позову, господарський суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ст. ст. 136, 137 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому судових рішень і задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Згідно зі ст. 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).
Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами щодо наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
У постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Вирішуючи питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 914/2072/20.
Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Водночас, для встановлення наявності правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття відповідних заходів має значення правильне визначення предмета спору.
Разом з цим, при дослідженні наявності або відсутності підстав для забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту. Суд зазначає, що відмова у задоволенні заяви про забезпечення позову за певних обставин може повністю нівелювати результати судового процесу. Позиція суду з даного питання відповідає висновкам, до яких дійшов Верховний Суд у постанові від 11.10.2023 по справі № 922/1533/23, постанові від 11.09.2023 по справі №910/7974/23.
Предметом заявленого АТ «Таскомбанк» позову є вимоги про солідарне стягнення з ФОП Дмітрієва С.М., ОСОБА_1 заборгованості у загальному розмірі 238 607,16 грн.
Суд зазначає, що у випадку задоволення заявлених вимог про стягнення грошових коштів у розмірі 238 607,16 грн виконання судового рішення буде здійснюватися, в першу чергу, за рахунок грошових коштів, які знаходяться на рахунках відповідачів, відкритих у будь-яких банківських установах.
Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.03.2023 у cправі №905/448/22 дійшов висновку, згідно з яким виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову. При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
Подібні висновки про можливість накладення арешту на майно у спорі про стягнення коштів зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.06.2022 у справі №908/2382/21.
Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22 також звернула увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Верховним Судом у постанові від 04.12.2025 у справі № 916/3385/25 було вказано, що висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/448/22 свідчить, що вимога про надання доказів витрачання відповідачем коштів не може розглядатися як єдина підстава для застосування заходів забезпечення позову, однак не виключає зобов`язання заявника щодо доведення необхідності такого забезпечення шляхом подання доказів підтверджуючих підставність заявлених вимог та ризик утруднення чи унеможливлення виконання у майбутньому відповідного судового рішення.
Верховний Суд у постанові від 18.06.2025 у справі №918/73/25 зазначив те, що наведений об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду підхід передбачає необхідність доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує застосування такого заходу забезпечення позову, обґрунтування позивачем відомих останньому обставин або тих обставин, про які він об`єктивно може дізнатися, які б свідчили про утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову. Крім того, наведений зміст вказаної постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду засвідчує, що у ній взагалі відсутні правові висновки про те, що у питанні застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та/або грошові кошти, що знаходяться на рахунках відповідача/зацікавленої особи, позивач (заявник) звільняється від доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує застосування такого заходу забезпечення позову (з таких мотивів виходила об`єднана палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, повертаючи справу №917/1610/23 відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду ухвалою від 01.03.2025).
Наявність у Дмітрієвої О.А. права розпорядитися належним їй майном, а також наявність у відповідачів права розпорядитися належними їм грошовими коштами, є очевидною та не потребує доведення. Проте лише наявність такої можливості не може бути безумовною та єдиною підставою для накладення арешту на грошові кошти відповідача, що, в тому числі, підтверджується висновками Верховного Суду від 04.12.2025 у справі № 916/3385/25.
У ч. 1 ст. 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
В порушення вимог процесуального закону, який покладає на позивача обов`язок доведення існування фактичних обставин, з якими закон пов`язує застосування заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти, АТ «Таскомбанк» не було надано суду жодного доказу, який може підтвердити правомірність накладення арешту на майно та кошти відповідачів. Так, позивачем не було надано суду жодних доказів, які можуть підтвердити, наприклад, недобропорядну поведінку ФОП Дмітрієва С.М., ОСОБА_1 в інших судових процесах (невиконання судового рішення), невиконання законних вимог органів державної влади, наявність заборгованості зі сплати податків, наявність ознак, які спростовують реальність здійснення ФОП Дмітрієвим С.М. господарської діяльності тощо.
Згідно з позицією позивача господарський суд повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого рішення. Проте згідно з такими принципами господарського судочинства як змагальність та диспозитивність АТ «Таскомбанк» має спочатку навести доводи, які можуть свідчить про наявність потенційного ризику невиконання рішення суду, і лише після цього суд може надати оцінку відповідним доводам та оцінити наявність ризику.
Господарський суд звертає увагу АТ «Таскомбанк», що під час оцінки наявності підстав для забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, а, отже, суду слід встановити виключно наявність підстав, з якими процесуальний закон пов`язує можливість забезпечення позову. Водночас фактично позивач пов`язує можливість застосування заходів забезпечення позову виключно з невиконанням відповідачами прийнятих на себе зобов`язань. Проте застосування заходів з наведених позивачем підстав матиме наслідком надання судом оцінки обґрунтованості заявлених позовних вимог, обґрунтованість яких повинна встановлюватися в процесі вирішення спору по суті.
Підсумовуючи викладені вище обставини, враховуючи ненадання АТ «Таскомбанк» будь-яких доказів неможливості виконання судового рішення про стягнення коштів з ФОП Дмітрієва С.М., ОСОБА_1 у випадку задоволення позову, неможливість накладення арешту на майно та кошти лише з мотивів наявності у відповідачів права ними розпоряджатися, та неможливість забезпечення позову з підстав неналежного виконання відповідачами прийнятих на себе зобов`язань, які будуть предметом оцінки при вирішенні спору по суті, господарський суд доходить висновку про необхідність відмови у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.
Керуючись ст. ст. 136, 137, 140, 141, 234 Господарського процесуального кодексу України , суд, -
У Х В А Л И В :
1.Відмовити акціонерному товариству «Таскомбанк» у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Ухвала набрала законної сили 14.08.2026 та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її прийняття.
Суддя С.П. Желєзна