ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 серпня 2026 року м. Житомир справа № 240/26026/25
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Приходько О.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якій позивачка просить суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо не проведення індексації пенсії шляхом збільшення мінімального розміру пенсії з 01 березня 2025 року - на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,115 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року № 209 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році" (надалі - Постанова № 209);
- зобов`язати відповідача здійснити з 01 березня 2025 року індексацію пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбачену частиною третьою статті 54 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (надалі - Закон № 796-XII) шляхом збільшення мінімального розміру пенсії з 01 березня 2025 року - на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,115 відповідно до пункту 1 Постанови № 209;
- визнати протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати пенсії у неповному розмірі шляхом застосування обмежуючих коефіцієнтів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року № 1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період дії воєнного стану" (надалі - Постанова № 1) та без урахування індексації, передбаченої Постановою № 209;
- зобов`язати відповідача нараховувати та виплачувати 01 серпня 2025 року пенсію без обмеження максимального розміру із урахуванням індексації, передбаченої Постановою № 209 та без застосування обмежуючих коефіцієнтів, передбачених Постановою № 1.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що на виконання судового рішення у справі № 240/15432/24 пенсійним органом проведено перерахунок пенсії виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка відповідає прожитковому мінімуму для осіб, які втратили працездатність, відповідно до Закону про Державний бюджет на відповідний рік, проте без урахування положень частини четвертої статті 54 Закону № 796-XIІ щодо індексації пенсійної виплати з урахуванням коефіцієнтів збільшення, встановлених, відповідно, Постановою № 209. Також стверджує про безпідставне обмеження пенсійної виплати максимальним розміром із застосуванням статті 46 загального Закону України від 19 листопада 2024 року № 4059-IX"Про Державний бюджет України на 2025 рік" (надалі - Закон № 4059-IX), що суперечить, як доводить позивачка, нормам спеціального Закону № 796-ХII, оскільки запроваджує правове регулювання згідно із яким величина пенсій відповідної категорії суб`єктів права Закону № 796-ХII суттєво зменшується під час її перерахунку із застосуванням обмежуючих коефіцієнтів, передбачених Постановою № 1, та призводить до невиплати пенсії позивачки у повному розмірі.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні).
Відповідач позов не визнав. Подав відзив на позовну заяву, у якому зазначає, що станом на 01 серпня 2025 року розмір пенсії позивачки становить 26312,64 грн, у тому числі на виконання рішення суду пенсія по інвалідності - 23610,00 грн (2361,00 грн х 10), додаткова пенсія особам з інвалідністю 1 групи з числа потерпілих ЧАЕС, 1-ї категорії Пост. № 112 пункт 5 - 341,64 грн, доплата згідно зі статтею 45 Закону № 4059-IX (статтею 39 Закону № 796-ХII) - 2361,00 грн та виплачується в максимальному розмірі, визначеному частиною третьою статті 27 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон № 1058-IV), тобто 23610,00 грн, (2361,00 грн х 10). З таких підстав просить суд відмовити у позові.
Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному їх дослідженні, встановивши фактичні обставини справи, що мають значення для вирішення спору, суд враховує таке.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року у справі № 240/18181/24, яке набрало законної сили 30 червня 2025 року, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити перерахунок основної пенсії ОСОБА_1 за період з 25 квітня 2024 року відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р (ІІ)/2021, статті 54 Закону № 796-ХII у редакції Закону України від 06 червня 1996 року № 230/96-ВР "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (надалі - Закон № 230/96-ВР) у розмірі десяти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням виплачених сум.
На виконання цього судового рішення пенсійним органом з 25 квітня 2024 року проведено відповідний перерахунок пенсії по інвалідності позивачки виходячи з десяти мінімальних пенсій за віком, яка (мінімальна пенсія) відповідає прожитковому мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на 01 січня календарного року відповідно до Закону про Державний бюджет на відповідний рік.
На звернення представника позивачки щодо індексації перерахованої пенсії відповідно до Постанови № 209 та її виплати без обмеження максимальним розміром, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області у листі від 10 листопада 2025 року № 37496-35461/Ч-02/8-0600/25 повідомило про виплату пенсійних нарахувань відповідно до ухваленого судового рішення у справі № 240/18181/24, й при цьому мінімальний розмір пенсії по інвалідності складає 23610 грн (2361 грн х 10), звертаючи увагу, що рішенням суду не покладалось на пенсійний орган зобов`язання щодо індексації перерахованої на виконання рішення суду у справі № 240/18181/24 пенсії позивачки.
Вирішуючи спір у цій справі в частині заявлених позовних вимог щодо індексації пенсії, призначеної відповідно до статті 54 Закону № 796-ХІІ, відповідно до вимог Постанови № 209 з урахуванням частини четвертої статті 54 Закону № 796-ХІІ, суд враховує, що ухвалою Верховного Суду від 24 лютого 2026 року було відкрито касаційне провадження у справі № 240/16039/25 на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) у зв`язку з відсутністю висновку Верховного Суду щодо питання нарахування пенсії на виконання судового рішення у розмірі від мінімальних пенсій за віком, яка дорівнює прожитковому мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного з 01 грудня 2021 року Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", встановлену відповідно до пункту 4 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р (ІІ)/2021, з виконанням вимог частини четвертої статті 54 Закону № 796-XII та Постанов № 118, № 168, № 185, № 209 з урахуванням коефіцієнтів збільшення 1,14; 1,197, за період з 01 березня 2024 року по 28 лютого 2025 року з урахуванням коефіцієнтів збільшення 1,14; 1,197; 1,0796; з 01 березня 2025 року з урахуванням коефіцієнтів збільшення 1,14; 1,197; 1,796; 1,115.
Роблячи правові висновки у справі № 240/16039/25 за подібних зі спірними правовідносин Верховний Суд у постанові від 15 травня 2026 року виходив з такого, що враховано судом в силу норми частини п`ятої статті 242 КАС України при вирішенні цієї справи в частині спору щодо індексації пенсії.
Приписами частини четвертої статті 54 Закону № 796-XII в редакції Закону № 230/96-ВР було передбачено, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком; по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком; по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком; дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком.
28 грудня 2014 року Верховна Рада України прийняла Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" за № 76-VIII, яким статтю 54 Закону № 796-ХІ було викладено у редакції, згідно з якою умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначає Кабінет Міністрів України в актах із відповідних питань.
Змінивши підпунктом 13 пункту 4 розділу I Закону № 76-VIII законодавче регулювання мінімальних розмірів державних пенсій, Верховна Рада України скасувала соціальні гарантії, передбачені частиною четвертою статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР.
Згодом, мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, було визначено в Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зі змінами (надалі - Порядок № 1210).
Згідно з підпунктом 1 пункту 11 Порядку № 1210 мінімальний розмір пенсії становить: для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї: осіб з інвалідністю I групи - 180 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; осіб з інвалідністю II групи - 160 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; осіб з інвалідністю III групи - 145 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Тобто раніше визначений статтею 54 Закону № 796-XII розмір пенсій було знижено.
Рішенням від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 Конституційний Суд України визнав такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Конституційний Суд України вирішив, що частина третя статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, визнана неконституційною, втрачає чинність через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
За рішенням Конституційного Суду України, Верховній Раді України належало протягом трьох місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення привести нормативне регулювання, встановлене статтею 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням (від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021).
За результатами виконання рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 Верховна Рада України, з метою врегулювання на законодавчому рівні розмірів пенсій для осіб з інвалідністю, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, мала прийняти не будь-який закон, а такий, що відповідає Конституції України та Рішенню Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021.
29 червня 2021 року Верховна Рада України на виконання Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(II)/2021 прийняла Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб" № 1584-IX, який набрав чинності 01 липня 2021 року, відповідно до якого статтю 54 Закону № 796-XII викладено у новій редакції: "В усіх випадках розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижчими: для I групи інвалідності - 6000 гривень; для II групи інвалідності - 4800 гривень; для III групи інвалідності - 3700 гривень; для дітей з інвалідністю - 3700 гривень.".
Як убачається зі змісту статті 54 Закону № 796-XII в редакції Закону № 1584-IX визначені розміри пенсій є нижчими, аніж були в редакції Закону № 230/96-ВР.
У Рішенні від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 Конституційний Суд України, здійснивши порівняльний аналіз частини четвертої статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР та пунктів 11, 12 Порядку № 1210, дійшов висновку, що Кабінет Міністрів України визначив істотно менші мінімальні розміри державної пенсії особам, на яких поширюється дія статті 54 Закону № 796-XII, ніж їх було гарантовано на законодавчому рівні частиною четвертою цієї статті Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР. Водночас приписи статей 3, 16, 50 Конституції України у їх взаємозв`язку зобов`язують державу за будь-яких обставин забезпечити особам з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причиновий зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, посилений соціальний захист, реалізацію їх права на відшкодування завданої шкоди здоров`ю.
Конституційний Суд України виходив із того, що держава може змінювати законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, проте в разі зміни такого регулювання вона не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність їх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережено.
Однак держава в особі Кабінету Міністрів України визначила у Порядку № 1210 мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах істотно менших, ніж їх було гарантовано Законом № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР, знівелювавши саму сутність визначених статтями 3, 16, 50 Конституції України прав та гарантій, що фактично є недодержанням державою свого позитивного обов`язку забезпечувати цю категорію осіб гарантованим рівнем соціального захисту.
Також у наведеному Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що соціальні зобов`язання держави перед громадянами, які втратили здоров`я внаслідок того, що держава свого часу зобов`язала їх взяти участь у подоланні наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - катастрофи планетарного масштабу, та які зазнали інвалідності внаслідок таких дій, а також перед особами з інвалідністю з числа потерпілих від цієї катастрофи не мають залежати від фінансових можливостей держави та її економічного становища.
Конституційний Суд України у Рішенні від 03 квітня 2024 року № 4-р(І)/2024 дійшов висновку, що пенсія за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначається особам виходячи з імперативних вимог Конституції України як особлива форма відшкодування завданої їм шкоди та є такою, що не може бути скасованою чи зменшеною, поставленою в залежність від наявних фінансових ресурсів чи будь-яких інших обставин. Скасування, обмеження або зменшення пенсії для осіб з інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призведе до порушення сутнісного змісту конституційних засад, якими людське життя та здоров`я визнано найвищими соціальними цінностями. Частиною третьою статті 54 Закону № 796-XII вчергове порушено належний рівень соціального захисту та засадничий обов`язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не відповідає частині першій статті 3, частині другій статті 8, статті 16, частині третій статті 22, частині першій статті 46, частині першій статті 50 Конституції України.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 10 грудня 2024 року у справі № 240/1121/24, прийнявши до уваги зазначені висновки Конституційного Суду України та здійснивши аналіз статті 54 Закону № 796-XII в редакції Закону № 1584-IX, дійшов висновку, що незважаючи на те, що формально законодавець виконав рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 (щодо повноваження уряду право визначати розміри пенсій для осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи), проте встановлені нові розміри пенсій є суттєво меншими, аніж їх було гарантовано Законом № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР. Прийняттям Закону № 1584-IX не досягаються всупереч Рішенню Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 мінімальні гарантії у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Змінюючи законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, держава не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність їх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережено. Така позиція була висловлена у Рішенні Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 і має бути застосована судами під час вирішення подібних спорів.
Як вже було зазначено вище, у пункті 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 приписано Верховній Раді України протягом трьох місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення привести нормативне регулювання, встановлене статтею 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням.
Окремо Конституційний Суд України зауважив, що у разі неприведення нормативного регулювання, встановленого статтею 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, застосуванню підлягатиме частина четверта статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР.
Крім того, у Рішенні від 03 квітня 2024 року у справі № 4-р(І)/2024 Конституційний Суд України зазначив, що на виконання імперативних вимог статей 3, 16, 50 Конституції України парламент у частині четвертій статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими, по ІІ групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком.
Враховуючи наведені вище висновки, до спірних правовідносин слід застосувати норми Закону № 796-XII в редакції Закону № 230/96-ВР, як на це вказав Конституційний Суд України у вказаному Рішенні.
Наведена правова позиція узгоджується з висновками, сформульованими Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 10 грудня 2024 року у справі № 240/1121/24 та Верховним Судом, зокрема у постановах від 02 жовтня 2024 року у справі № 400/5534/23, від 02 жовтня 2024 року у справі № 240/955/24, від 08 жовтня 2024 року у справі № 240/1189/24.
Судом установлено, що на виконання рішення суду у справі № 240/18181/24 відповідач провів нарахування та виплату пенсії позивачки відповідно до частини третьої статті 54 Закону № 796-XII. Спірним питанням у цій справі є правомірність індексації відповідно до Постанови № 209 з урахуванням частини четвертої статті 54 Закону № 796-ХІІ.
Тому слід враховувати, що мінімальний розмір пенсії за віком визначений положеннями статті 28 Закону № 1058-ІV, згідно з частиною першою якої мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Своєю чергою, статтею 4 Закону України від 15 липня 1999 року № 966-XIV "Про прожитковий мінімум" (надалі - Закон № 966-XIV) встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що прожитковий мінімум є динамічною величиною, яка визначається законодавчим органом щороку в залежності, зокрема, від економічних показників, для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості на визначену у Законі України про Державний бюджет України на відповідний рік дату.
Отже, пенсія, розрахована виходячи з показника прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, підлягає перерахунку щоразу, коли Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік змінюється відповідна величина.
Тим часом передбачена частиною другою статті 42 Закону України № 1058-ІV індексація проводиться саме у зв`язку з незмінністю розрахункової величини, з якої проведено обрахунок пенсії згідно з положеннями Закону № 1058-ІV, а саме середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.
У разі застосування коефіцієнтів збільшення до пенсій, які обраховані виходячи з такої розрахункової величини як мінімальна пенсія за віком, яка дорівнює розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом про Державний бюджет України на відповідний рік, буде мати місце подвійна індексація, оскільки при визначенні щороку розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, законодавець вже ураховує інфляційній процеси, що відбуваються у державі на момент прийняття Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік.
Саме такий правовий висновок зроблено Верховним Судом у згаданій постанові від 15 травня 2026 року у справі № 240/16039/25.
До того ж подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2025 року у справі № 400/6254/24 за результатами надання правової оцінки діям органу Пенсійного фонду України щодо відсутності підстав для проведення індексації пенсії позивача після проведення її перерахунку у зв`язку зі зміною розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У цій постанові Велика Палата дійшла висновку, що перерахунок пенсії позивача на підставі рішення суду у справі вважається таким, що виник на підставі, встановленій нормативно-правовим актом, а саме через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом України про Державний бюджет на певний рік, що мало наслідком зміну розміру пенсії та є підставою для перерахунку пенсії. У цьому випадку не має значення, що перерахунок пенсії здійснено на виконання рішення суду, про що стверджує позивач, чи/або одразу на підставі безпосередньо поданої уповноваженим органом довідки до пенсійного органу. Ключовим фактором для визначення пенсій, які переглядалися (перераховувалися) після 01 березня 2018 року є саме підвищення пенсії після її перерахунку у зв`язку зі зміною прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, як розрахункової величини. Твердження позивача про те, що перерахунок пенсії, здійснений на виконання рішення суду є відновленням його порушеного права на належний розмір пенсії, право на отримання якого у нього виникло до 01 березня 2018 року, і не є перерахунком пенсії у зв`язку зі зміною складових грошового забезпечення чи інших показників основного розміру пенсії - помилкове, оскільки перерахунок пенсії позивача проведений саме у зв`язку зі зростанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом України про Державний бюджет на певний рік (незалежно від того, на виконання рішення суду чи на підставі безпосередньо поданої уповноваженим органом довідки до пенсійного органу). Тому відсутні підстави для виплати позивачу щомісячної доплати, адже пенсія позивача при її перерахунку збільшилася за рахунок зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідний рік.
Тому з викладеного Верховний Суд у постанові від 15 травня 2026 року у справі № 240/16039/25 виснував, що такий висновок суду не протирічить наведеним вище положенням Закону України № 796-ХІІ, якими передбачається проведення індексації пенсії по інвалідності, призначеної згідно з названим Законом.
Оскільки Закон № 796-ХІІ передбачає два можливих варіанти розрахунку пенсії по інвалідності: виходячи з заробітку, отриманого за період роботи у зоні забруднення, або із заробітку, отриманого не в такій зоні, а також виходячи з мінімальної пенсії за віком, відрізняються і способи проведення індексації таких пенсій: для першого варіанту шляхом застосування коефіцієнтів збільшення, для другого - шляхом зміни розміру мінімальної пенсії за віком, який дорівнює розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Наведене узгоджується, як резюмував Верховний Суд у постанові від 15 травня 2026 року у справі № 240/16039/25, з приписами Постанови № 124, яка обумовлює проведення перерахунку пенсій, обчислених відповідно до статті 54 Закону № 796-ХІІ, саме у розмірі відшкодування фактичних збитків, а не у мінімальному розмірі.
З огляду того, що позивачці проведено перерахунок у зв`язку зі зміною прожиткового мінімуму і виходячи із встановленого прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб, суд доходить переконання про відсутність підстав для перерахунку пенсії позивачки із застосуванням коефіцієнтів збільшення за Постановою № 209, тому у позові у цій частині належить відмовити.
Вирішуючи спір в частині перерахунку пенсії без обмеження максимальним розміром та без застосування обмежуючих, як вказує у позові представник позивачки, коефіцієнтів, передбачених Постановою № 1, суд, насамперед, дослідивши зміст доводів позовної заяви, враховує, що обґрунтовуючи звернення до суду представник позивачки стверджує про неправомірне, на його думку, застосування пенсійним органом до розрахунку спірної пенсійної виплати положень Закону № 4059-IX та понижуючих коефіцієнтів за Постановою № 1 та, обираючи спосіб захисту порушеного права, просить суд зобов`язати відповідача виплачувати пенсію з 01 серпня 2025 року без обмеження максимальним розміром, із урахуванням індексації (спір щодо якої вирішено судом у цьому судовому рішенні) та без застосування обмежуючих (як вказано у позові) коефіцієнтів, передбачених Постановою № 1.
Разом з тим, суд, вирішуючи спір, згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін та визначити норми матеріального права, якими врегульовані спірні правовідносини, самостійно надавши правову кваліфікацію останніх (таку правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц та від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).
У постанові від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу судів на те, що з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.
Велика Палата неодноразово, зокрема й у вищевказаних постановах, зазначала, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Тому, виходячи зі встановлених обставин цієї справи, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам у цій частині суд виходить з такого.
Обмеження максимального розміру пенсії вперше були введені в дію Законом України від 08 липня 2011 року № 3668-VІ "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (надалі - Закон № 3668-VІ).
Згідно зі статтею 2 Закону №3668-VI, який набрав чинності 01 жовтня 2011 року, (максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Разом з тим, частиною третьою статті 67 Закону № 796-XII унормовано, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Конституційний Суд України у Рішенні від 20 березня 2024 року № 2-р(ІІ)/2024 дійшов висновку, що припис статті 2 Закону № 3668-VI, першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796-XII є такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним).
У пункті 2 резолютивної частини вказаного рішення зазначено, що означені приписи Закону №3668-VI та Закону № 796-XII втрачають чинність з дня ухвалення цього рішення.
Дослідивши розрахунок по пенсійній справі № 918150813241 станом на 01 березня 2025 року, суд з`ясував, що пенсійну виплату позивачки обмежено максимальним розміром на рівні десяти прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб (23610 грн) при нарахованій виплаті 26312,64 грн, що не відповідає висновкам Конституційного Суду України у Рішенні № 2-р(ІІ)/2024 щодо неконституційності припису першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796-XII, та який у цьому Рішенні наголосив, що будь-яке обмеження максимального розміру пенсій, призначених відповідно до Закону № 796-XII, порушує гарантії, закріплені у статті 46 Конституції України. А тому таке обмеження, відповідно, є протиправним.
Такі висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду за подібних зі спірними правовідносин у постанові від 17 червня 2025 року у справі № 560/5370/24, яку в силу норми частини п`ятої статті 242 КАС України суд враховує при вирішенні спору у цій частині.
Проте застосування будь-яких обмежуючих коефіцієнтів згідно з Постановою № 1, про що йдеться у позові, розрахунками пенсійної виплати позивачки не підтверджено, тому у цій частині заявлені вимоги не знайшли підтвердження фактичними обставинами, тому позов у цій частині, відповідно, заявлено безпідставно.
При цьому суд зазначає про невідповідність обраного у позові способу захисту, як-то зобов`язати відповідача "виплачувати" пенсію, порушеному праву, й у цьому аспекті суд звертає увагу позивачки на те, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Тож вирішенню у судовому порядку не підлягають позовні вимоги, які заявлені на майбутнє, та не спрямовані на захист і відновлення вже порушених прав позивача, що відповідає усталеній сформованій позиції у судовій практиці щодо надання судового захисту фактично порушеному праву.
Оскільки вимогу "виплачувати пенсію" скеровано на майбутнє, тому, відповідно, заявлено безпідставно.
За результатом розгляду цієї справи, з урахуванням висновків судової практики Верховного Суду у такій категорії спорів, за наведеного правового регулювання та відповідно до висновків суду у цьому судовому рішенні, позовні вимоги слід задовольнити частково визнавши протиправними дії пенсійного органу в частині обмеження максимальним розміром пенсійної виплати позивачки із зобов`язанням її виплати без обмеження максимальним розміром.
За відсутності документально підтверджених понесених позивачкою судових витрат у цій справі, підстави для їх розподілу у порядку частини третьої статті 139 КАС України у суду відсутні.
Керуючись статтями 6-9, 77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 262, 295, 297 КАС України, суд,
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, буд. 7, м. Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 13559341) задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо обмеження максимальним розміром пенсії ОСОБА_1 .
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України провести з 01 серпня 2025 року виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром.
У решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.Г. Приходько
17.08.26