ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 серпня 2026 року справа № 380/13463/26
Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівського комунального підприємства «Львівавтодор» про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-
в с т а н о в и в:
у провадженні суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Львівського комунального підприємства «Львівавтодор» (далі - відповідач) в якому просить:
- визнати протиправними дії Львівського комунального підприємства «Львівавтодор» щодо відмови у видачі ОСОБА_1 пільгової транспортної картки «ЛеоКарт»;
- зобов`язати Львівське комунальне підприємство «Львівавтодор» видати ОСОБА_1 , пільгову транспортну картку «ЛеоКарт» для безкоштовного проїзду в громадському транспорті м. Львова.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вона є пенсіонером та отримує пенсію за вислугу років по лінії Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (далі - Держспецзв`язок) відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», що підтверджується Довідкою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 20.04.2026 № 1300-0203-8/61898. Позивач вказує, що її військове звання - старший прапорщик, а віку 60 років вона досягла ще у 2017 році.
Позивач зазначає, що 21.04.2026 за попереднім записом звернулася до Центру обслуговування пасажирів м. Львова на вул. Івана Горбачевського, 10 для подачі повного комплекту документів (у тому числі «Витягу з реєстру Львівської територіальної громади») з метою оформлення пільгової транспортної картки «ЛеоКарт», однак працівником центру в усній формі їй було відмовлено у прийомі документів з посиланням на те, що згідно з пунктом 1.2 ухвали Львівської міської ради від 15.01.2026 № 7468 пільговий проїзд надається пенсіонерам, які отримують пенсію за вислугу років із числа осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів, військовослужбовців надстрокової служби і військової служби за контрактом та досягли пенсійного віку (не менше ніж 60 років), а особи начальницького і рядового складу Держспецзв`язку, які досягли пенсійного віку, під пільгову категорію не підпадають. Позивач наполягає на протиправності такої відмови, наводячи такі доводи. Посилаючись на чинну редакцію Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII), позивач зазначає, що згідно зі статтею 2 пункту 11 цього Закону структура військового резерву людських ресурсів встановлюється Кабінетом Міністрів України, а у Додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 18 червня 2024 р. № 741 «Про Структуру військового резерву людських ресурсів» зазначено, що Держспецзв`язок є невід`ємною складовою частиною військових формувань України, таких як Збройні Сили, СБУ, розвідувальні органи України, та інших формувань, які утворені відповідно до законів України, а також правоохоронних органів спеціального призначення. Згідно зі статтею 20 «Прийняття на військову службу за контрактом» цього Закону військовослужбовці Держспецзв`язку приймаються за контрактом на рівні військовослужбовців СБУ та УДО. Відтак, на думку позивача, військовослужбовці Держспецзв`язку, як і інші представники військових формувань, проходять військову службу саме за контрактом, а тому повністю підпадають під категорію на рівні із пенсіонерами ЗСУ, СБУ чи прикордонників, які мають право на отримання пільгової картки «ЛеоКарт». Щодо статусу військовослужбовця Держспецзв`язку позивач посилається на Закон України від 23.02.2006 № 3475-IV «Про Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації України» (далі - Закон № 3475-IV), відповідно до якого Держспецзв`язок є державним органом, який входить до складу сектору безпеки і оборони України, а статтею 11 цього Закону визначено, що комплектування Держспецзв`язку військовослужбовцями і проходження ними військової служби здійснюються відповідно до Закону № 2232-XII, та передбачено соціальні гарантії за Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Позивач також посилається на Закон України № 2262-XII, статтею 1-2 (пункт «г») якого, за її твердженням, визначено, що умови пенсійного забезпечення для осіб офіцерського та контрактного складу Держспецзв`язку регулюються абсолютно однаково і на тих самих підставах, що й для Збройних Сил України, СБУ, Служби зовнішньої розвідки та УДО, а відтак статус військовослужбовця Держспецзв`язку (а в майбутньому - військового пенсіонера) є тотожним статусу військових інших відомств. Позивач звертає увагу, що у її довідці з ПФУ чітко зазначено, що пенсію призначено відповідно до Закону України № 2262-XII, що, на її думку, автоматично прирівнює її статус у розрізі соціальних гарантій до інших звільнених військовослужбовців. Також позивач посилається на право на пільговий проїзд як пенсіонера за віком. За її доводами, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.05.1993 № 354 «Про безплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування» введено безплатний проїзд для пенсіонерів за віком на міському пасажирському транспорті загального користування (крім метрополітену і таксі) та приміському залізничному транспорті незалежно від того, яка установа чи відомство призначили їм пенсію. Позивач зазначає, що їй виповнилося 68 років, вона перебуває на обліку в ПФУ і є пенсіонером, а законодавство не обмежує право на пільговий проїзд пенсіонерів залежно від специфіки органу, де вони проходили службу. Крім того, позивач наголошує, що постанова Кабінету Міністрів України має вищу юридичну силу, ніж будь-яка ухвала Львівської міської ради (у тому числі № 7468), і є обов`язковою для виконання всіма нижчестоящими органами, посадовими особами, фізичними та юридичними особами. Позивач вважає, що відмова ЛКП «Львівавтодор» у видачі їй пільгової картки «ЛеоКарт» є штучним обмеженням її прав та дискримінацією за ознакою відомчої належності органу, де вона проходила службу, а тому такі дії та рішення відповідача є протиправними, такими, що порушують її конституційні права та чинне законодавство України.
Ухвалою судді від 06.07.2026 відкрито провадження у справі № 380/13463/26 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою суду від 17.08.2026 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін.
24.07.2026 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив у повному обсязі, вважаючи позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Відповідач зазначає, що спір у цій справі виник у зв`язку із застосуванням Ухвали Львівської міської ради від 15.01.2026 № 7468 «Про надання права пільгового проїзду для окремих категорій пасажирів» (далі - Ухвала № 7468), якою для окремих категорій осіб запроваджено додаткову місцеву пільгу на проїзд у пасажирському транспорті загального користування Львівської міської територіальної громади (далі - Львівська МТГ). ЛКП «Львівавтодор» є комунальним підприємством, яке відповідно до рішень виконавчого комітету Львівської міської ради виконує функції оператора автоматизованої системи обліку оплати проїзду (далі - АСОП), і не наділене повноваженнями щодо визначення кола осіб, на яких поширюється дія зазначеної ухвали, встановлення, зміни чи розширення умов надання цієї пільги, а також офіційного тлумачення нормативно-правових актів Львівської міської ради. Повноваження відповідача мають виключно виконавчий характер і полягають у застосуванні чинного нормативного регулювання та забезпеченні функціонування АСОП. Відповідач посилається на положення частини 4 статті 8, частини 8 статті 4 Закону України від 29.06.2004 № 1914-IV «Про міський електричний транспорт», частини 9 статті 6, частини 17 статті 35 Закону України від 05.04.2001 № 2344-III «Про автомобільний транспорт», пункту «а» частини першої статті 30 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні», а також пункт 1 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 р. № 176, вказуючи, що саме орган місцевого самоврядування, а не оператор АСОП, уповноважений визначати порядок функціонування АСОП, правила користування міським транспортом та механізм реалізації права окремих категорій осіб на пільговий проїзд. Відповідач зазначає, що на виконання зазначених повноважень у Львівській МТГ впроваджено АСОП, функціонування якої регулюється Порядком функціонування автоматизованої системи оплати проїзду у пасажирському транспорті загального користування на території Львівської МТГ, затвердженим рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 13.08.2021 № 690. Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 23.04.2021 № 304 відповідача визначено уповноваженою особою (Оператором) щодо впровадження та функціонування АСОП. Згідно з пунктом 3.26 Положення про уповноважену особу до повноважень Оператора належить забезпечення видачі персоналізованих транспортних карток «ЛеоКарт» у порядку, встановленому рішенням виконавчого комітету від 19.11.2021 № 1009 «Про затвердження порядку оформлення та видачі персоналізованої транспортної картки «ЛеоКарт» (далі - Рішення № 1009). Відтак відповідач наголошує, що його повноваження мають виключно виконавчий (операційний) характер, він не здійснює оцінку права особи на отримання місцевої пільги, а лише перевіряє відповідність поданих документів вимогам нормативно-правових актів. Відповідач повідомив, що позивач здійснила запис на прийом для подачі документів на 21.04.2026, під час звернення адміністратором Центру обслуговування пасажирів було відмовлено у прийнятті документів у зв`язку з відсутністю нормативно визначених підстав для оформлення транспортної картки відповідного типу. Згодом позивач надіслала письмове звернення (інформаційний запит) від 22.05.2026, який зареєстровано за № 1331 від 25.05.2026. Листом від 01.06.2026 № 1431 позивача повідомлено, що її інформаційний запит буде розглядатися як звернення відповідно до Закону України «Про звернення громадян» № 393/96-ВР; листом від 24.06.2026 № 1561 позивача повідомлено про відсутність правових підстав для оформлення персоналізованої транспортної картки «ЛеоКарт» (пільгової), оскільки дія Ухвали № 7468 на неї не поширюється. ЛКП "Львівавтодор" наголошує, що згідно з наданими позивачем пенсійним посвідченням серії НОМЕР_1 та довідкою ГУ ПФУ у Львівській області від 20.04.2026 вона перебуває на обліку по лінії Держспецзв`язку як «старший прапорщик» (спеціальне звання особового складу Держспецзв`язку), а не як військовослужбовець. Відповідно до статті 10 Закону № 3475-IV (у редакції, чинній на момент виходу позивача на пенсію) до особового складу Держспецзв`язку належать особи рядового і начальницького складу, які проходять службу за контрактом, державні службовці та інші працівники; особам рядового і начальницького складу встановлюються спеціальні звання, зокрема старший прапорщик Держспецзв`язку. Відтак, на думку відповідача, законодавець чітко розмежував статус військовослужбовців (які проходять військову службу та мають військові звання) та осіб рядового і начальницького складу Держспецзв`язку (які мають спеціальні звання), а вичерпний перелік осіб у пункті 1.2 Ухвали № 7468 оперує виключно категоріями військовослужбовців та військових звань і не містить згадок про осіб зі спеціальними званнями рядового і начальницького складу Держспецзв`язку. Посилання позивача на підзаконні акти 2024 року щодо структури військового резерву та на чинну редакцію частини 2 статті 20 Закону № 2232-XII, за твердженням відповідача, не змінюють правового статусу позивача на момент виходу на пенсію з огляду на приписи статті 58 Конституції України про відсутність зворотної дії нормативно-правових актів у часі. Також посилається на роз`яснення Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради (лист № 4-37-2708 від 06.03.2026), яким визначено перелік військових формувань, службовці яких можуть підпадати під пункт 1.2 Ухвали № 7468, та зазначає, що при застосуванні ухвали він обґрунтовано керувався роз`ясненням структурного підрозділу Львівської міської ради - розробника проєкту ухвали. Крім того відповідач зазначає, що позивач не зверталася з проханням оформити картку «ЛеоКарт» як пенсіонеру за віком, а у позові фактично ототожнює поняття «досягнення пенсійного віку» зі статусом «пенсіонера за віком», що не відповідає чинному законодавству. Постановою Кабінету Міністрів України від 17.05.1993 № 354 та рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 25.01.2019 № 61 безоплатний проїзд запроваджено саме для пенсіонерів за віком. Відповідно до пункту «а» статті 2 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» пенсія за вислугу років є самостійним видом пенсії, який не є тотожним пенсії за віком, а стаття 6 цього Закону встановлює право особи на одну пенсію за її вибором. Оскільки позивачу призначено пенсію за вислугу років, сам факт досягнення пенсійного віку не створює права на оформлення картки «ЛеоКарт» як пенсіонеру за віком; крім того, з відповідною заявою позивач до відповідача не зверталася. Відповідач додатково зазначає, що ухвалою Львівської міської ради від 18.06.2026 № 8151 підпункт 1.2 Ухвали № 7468 викладено у новій редакції, згідно з якою право пільгового проїзду надано пенсіонерам, які зареєстровані на території Львівської МТГ та отримують пенсію за вислугу років із числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, та які досягли пенсійного віку (не менше ніж 60 років). Просив у задоволенні позову відмовити.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є пенсіонером та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» по лінії Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України.
Зазначені обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами, а саме: пенсійним посвідченням серії НОМЕР_1 (№ НОМЕР_2 ), виданим Пенсійним фондом України 03.02.2010, у якому зазначено вид пенсії: «За вислугу років», відомство: «Держспецзв`язок», термін дії: довічно; довідкою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (Управління обслуговування громадян) від 20.04.2026 № 1300-0203-8/61898, відповідно до якої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області по лінії Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (старший прапорщик); підстава - пенсійна справа № [номер приховано]; витягом з реєстру територіальної громади № 2026/006199688, сформованим 19.04.2026, відповідно до якого позивач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (з 30.08.2002);
Судом встановлено, що 21.04.2026 позивач за попереднім записом звернулася до Центру обслуговування пасажирів м. Львова (вул. Івана Горбачевського, 10) з метою подачі документів для оформлення персоналізованої транспортної картки «ЛеоКарт» для пільгового проїзду у пасажирському транспорті загального користування Львівської МТГ як пенсіонер, що отримує пенсію за вислугу років. Під час звернення адміністратором Центру обслуговування пасажирів в усній формі відмовлено у прийнятті документів у зв`язку з відсутністю, на думку відповідача, нормативно визначених підстав для оформлення транспортної картки відповідного типу.
З метою отримання письмової відповіді позивач звернулася до директора ЛКП «Львівавтодор» з письмовим зверненням (інформаційним запитом) від 22.05.2026, поіменованим як «Інформаційний запит згідно Закону України /про доступ до публічної інформації/», у якому просила дати розпорядження на прийняття її документів для виготовлення та отримання пільгової «ЛеоКарт». До звернення додано копії пенсійного посвідчення № НОМЕР_3 , паспорта громадянина України та довідки з ПФУ у Львівській області. Зазначене звернення зареєстровано в журналі вхідної кореспонденції ЛКП «Львівавтодор» 25.05.2026 за № 1331.
Листом ЛКП «Львівавтодор» від 01.06.2026 № 1431 позивача повідомлено, що з огляду на положення Закону України від 13.01.2011 № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації», зокрема пункту 2 частини п`ятої статті 19, пункту 1, пункту 4 частини першої статті 22 цього Закону, та з урахуванням позиції Пленуму Вищого адміністративного суду України, викладеної у постанові від 29.09.2016 № 10, її звернення не є інформаційним запитом у розумінні Закону № 2939-VI, оскільки станом на момент подання у володінні ЛКП «Львівавтодор» не знаходиться заздалегідь зафіксована (задокументована) інформація, щодо якої зроблено запит, а тому таке звернення буде розглядатися як звернення відповідно до Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР із наданням відповіді у строк, визначений статтею 20 цього Закону.
Листом ЛКП «Львівавтодор» від 24.06.2026 № 1561, наданим по суті звернення, позивача повідомлено про відмову в оформленні персоналізованої транспортної картки «ЛеоКарт» для пільгового проїзду. У листі відповідач послався на те, що Ухвалою № 7468 передбачено надання права пільгового проїзду пенсіонерам, які отримують пенсію за вислугу років із числа осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів, військовослужбовців надстрокової служби і військової служби за контрактом та досягли пенсійного віку (не менше ніж 60 років), за умови реєстрації на території Львівської МТГ; що відповідно до підпункту 3.4.2 пункту 3.4 Порядку оформлення та видачі персоналізованої транспортної картки «ЛеоКарт» (додаток 2 до Рішення № 1009) для оформлення картки особи цієї категорії подають, зокрема, пенсійне посвідчення та довідку органів Пенсійного фонду України, яка підтверджує належність саме до осіб з числа військовослужбовців; та що служба в Держспецзв`язку не є військовою службою у розумінні Закону № 2232-XII, а особи, які її проходили, не належать до категорій військовослужбовців, визначених Ухвалою № 7468. З огляду на це відповідач дійшов висновку, що дія Ухвали № 7468 на позивача не поширюється, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для оформлення їй пільгової транспортної картки «ЛеоКарт».
Судом також встановлено, що при застосуванні Ухвали № 7468 відповідач керувався роз`ясненням Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради, викладеним у листі від 06.03.2026 № 4-37-2708, адресованому директору ЛКП «Львівавтодор». У зазначеному листі, який має виключно рекомендаційний характер, не є офіційним тлумаченням нормативно-правових актів та не встановлює правових норм, наведено перелік військових формувань, до яких, зокрема, віднесено Національну гвардію України, Службу зовнішньої розвідки України, Службу безпеки України, Державну прикордонну службу України, Управління державної охорони України, а також інші військові формування, визначені законодавством України, по лінії Міністерства оборони України, у тому числі Збройні Сили України та Державну спеціальну службу транспорту, та зазначено, що до категорії осіб, передбаченої пунктом 1.2 Ухвали № 7468, можуть належати військовослужбовці, звільнені зі служби у зазначених військових формуваннях, виключно за умови одночасної відповідності особи всім критеріям, встановленим ухвалою.
Не погоджуючись із відмовою у видачі пільгової транспортної картки «ЛеоКарт», позивач звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Судом встановлено, що правовідносини у сфері функціонування автоматизованої системи обліку оплати проїзду та надання права пільгового проїзду в межах Львівської МТГ регулюються сукупністю нормативно-правових актів.
Відповідно до частини 4 статті 8 Закону України від 29.06.2004 № 1914-IV «Про міський електричний транспорт» органи місцевого самоврядування запроваджують автоматизовану систему обліку оплати проїзду, встановлюють порядок її функціонування, визначають особу, уповноважену здійснювати справляння плати за транспортні послуги в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду. Частина 8 статті 4 цього Закону встановлює, що правила користування міським електричним транспортом затверджуються відповідним органом місцевого самоврядування.
Згідно із частиною 9 статті 6 Закону України від 05.04.2001 № 2344-III «Про автомобільний транспорт» органи місцевого самоврядування запроваджують автоматизовану систему обліку оплати проїзду та встановлюють порядок її функціонування; визначають особу, уповноважену здійснювати справляння плати за транспортні послуги. Частина 17 статті 35 цього Закону встановлює, що правила користування міським пасажирським автомобільним транспортом затверджуються відповідним органом місцевого самоврядування.
Відповідно до пункту «а» частини першої статті 30 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв`язку належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема: затвердження маршрутів і графіків руху, правил користування міським пасажирським транспортом незалежно від форм власності (підпункт 10); прийняття рішення про впровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду в міському пасажирському транспорті незалежно від форм власності та визначення особи, уповноваженої здійснювати справляння плати за транспортні послуги в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду (підпункт 10-1); встановлення порядку функціонування та вимог до автоматизованої системи обліку оплати проїзду в міському пасажирському транспорті незалежно від форм власності, а також видів, форм носіїв, порядку обігу та реєстрації проїзних документів (підпункт 10-2).
Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 23.04.2021 № 304 ЛКП «Львівавтодор» визначено уповноваженою особою (Оператором) щодо впровадження та функціонування АСОП у пасажирському транспорті загального користування у Львівській МТГ. Згідно з пунктом 3.26 Положення про уповноважену особу (Оператора) до повноважень Оператора належить забезпечення видачі персоналізованих транспортних карток «ЛеоКарт» у порядку, встановленому Рішенням № 1009. Порядок оформлення та видачі персоналізованої транспортної картки «ЛеоКарт» затверджено рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 19.11.2021 № 1009 (додаток 2).
Наведене свідчить, що саме орган місцевого самоврядування (Львівська міська рада та її виконавчий комітет), а не оператор АСОП, уповноважений визначати коло осіб, на яких поширюється право пільгового проїзду, та встановлювати порядок його реалізації. Водночас відповідач як оператор АСОП зобов`язаний застосовувати чинне нормативне регулювання і за умови подання особою документів, які підтверджують її належність до пільгової категорії, забезпечити оформлення персоналізованої транспортної картки «ЛеоКарт» з пільговим профілем.
Суд зазначає, що доводи відповідача про виключно виконавчий (операційний) характер його повноважень не звільняють відповідача від обов`язку правильно застосувати чинне нормативне регулювання і не виключають можливості судового контролю за правомірністю його дій. Перевірка відповідності поданих особою документів вимогам нормативно-правових актів, за наслідками якої особі надається або не надається пільговий профіль, безпосередньо зачіпає права такої особи, а тому дії відповідача щодо відмови в оформленні пільгової транспортної картки є предметом судового контролю в порядку адміністративного судочинства.
При цьому суд враховує сталу практику Верховного Суду, відповідно до якої повноваження державних органів (суб`єктів владних повноважень) не є дискреційними, коли з настанням визначених законодавством умов існує лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень (зокрема, постанови Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 1640/2594/18, від 23.01.2019 у справі № 823/532/17). За умови встановлення факту протиправності відмови та відповідності поданих особою документів вимогам законодавства суд не позбавлений можливості зобов`язати суб`єкта до вчинення конкретних дій, оскільки таке зобов`язання не є втручанням у дискреційні повноваження.
Щодо правового статусу позивача та її належності до пільгової категорії, визначеної Ухвалою № 7468 суд враховує таке.
Судом встановлено, що Ухвалою Львівської міської ради від 15.01.2026 № 7468 «Про надання права пільгового проїзду для окремих категорій пасажирів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, зокрема, надання права пільгового проїзду (у кількості не більше ніж 60 безоплатних поїздок на календарний місяць) у міському пасажирському транспорті загального користування Львівської МТГ пенсіонерам, які отримують пенсію за вислугу років із числа осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів, військовослужбовців надстрокової служби і військової служби за контрактом та досягли пенсійного віку (не менше ніж 60 років), за умови реєстрації на території Львівської МТГ (підпункт 1.2).
Відповідно до підпункту 3.4.2 пункту 3.4 Порядку оформлення та видачі персоналізованої транспортної картки «ЛеоКарт» (додаток 2 до Рішення № 1009) для оформлення транспортної картки особи цієї категорії подають, зокрема, пенсійне посвідчення та довідку органів Пенсійного фонду України, яка підтверджує належність саме до осіб з числа військовослужбовців (офіцерський склад, прапорщики, мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом).
Ключовим для вирішення спору є питання про те, чи належить позивач - особа, якій призначено пенсію за вислугу років по лінії Держспецзв`язку у званні «старший прапорщик», - до категорії осіб, визначених підпунктом 1.2 Ухвали № 7468.
Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено загальні засади проходження в Україні військової служби, у тому числі склад військовослужбовців та військові звання. Військовослужбовцями є громадяни України, які проходять військову службу. Військовий обов`язок установлюється з метою забезпечення особовим складом Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Суд враховує, що особливість Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України полягає у тому, що її особовий склад є неоднорідним. Відповідно до Закону України від 23.02.2006 № 3475-IV «Про Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації України» служба в Держспецзв`язку може проходитися як військовослужбовцями (яким присвоюються військові звання і які проходять військову службу відповідно до Положення, затвердженого Указом Президента України від 31.07.2015 № 463), так і особами рядового і начальницького складу (яким присвоюються спеціальні звання і які проходять службу відповідно до Положення про проходження служби в Держспецзв`язку особами рядового і начальницького складу).
Отже, звання «старший прапорщик» у системі Держспецзв`язку може бути як військовим званням (для військовослужбовців), так і спеціальним званням (для осіб рядового і начальницького складу). Визначальним для встановлення правового статусу конкретної особи є те, у якому саме статусі особа проходила службу та була звільнена, і на підставі якого правового регулювання їй призначено пенсію.
Суд бере до уваги, що згідно з поясненнями самої позивача, викладеними у позовній заяві та письмовому зверненні від 22.05.2026, вона є пенсіонером, звільненим за вислугою років з Держспецзв`язку, та досягла віку 60 років ще у 2017 році, тобто вийшла на пенсію за правовим регулюванням, чинним на той час. У наданих позивачем пенсійному посвідченні серії НОМЕР_1 та довідці ГУ ПФУ у Львівській області від 20.04.2026 позивач значиться як «старший прапорщик» по лінії Держспецзв`язку, з призначенням пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 2262-XII.
Разом з тим ані пенсійне посвідчення, ані довідка ГУ ПФУ у Львівській області від 20.04.2026 не містять прямої вказівки на те, що позивач проходила саме військову службу та мала саме військове (а не спеціальне) звання. Довідка ГУ ПФУ лише відтворює звання «старший прапорщик» та факт проходження служби по лінії Держспецзв`язку, що з огляду на неоднорідність особового складу Держспецзв`язку саме по собі не дозволяє однозначно віднести позивача до категорії військовослужбовців у розумінні підпункту 1.2 Ухвали № 7468.
Суд критично оцінює доводи позивача, побудовані на посиланні на чинну редакцію частини 2 статті 20 Закону № 2232-XII та на постанову Кабінету Міністрів України від 18.06.2024 № 741 «Про Структуру військового резерву людських ресурсів», з огляду на таке. Наведені акти прийняті у 2024 році, тобто значно пізніше за дату виходу позивача на пенсію (2017 рік). З урахуванням принципу відсутності зворотної дії нормативно-правових актів у часі (стаття 58 Конституції України) правовий статус позивача як пенсіонера підлягає визначенню за законодавством, чинним на момент її звільнення зі служби та призначення пенсії, а не за законодавством, яке набрало чинності згодом. Тому зазначені акти самі по собі не доводять, що на пенсію позивач вийшла саме як військовослужбовець, а не як особа рядового чи начальницького складу зі спеціальним званням.
Водночас суд зазначає, що позивач наполягає на тому, що вона є військовим пенсіонером, а її статус є тотожним статусу військовослужбовців інших відомств, чому кореспондує зазначення у пенсійних документах звання «старший прапорщик» та призначення пенсії за Законом № 2262-XII, який регулює пенсійне забезпечення саме осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб. Наведені обставини свідчать про наявність обґрунтованого сумніву щодо дійсного правового статусу позивача (військовослужбовець чи особа рядового/начальницького складу), який має вирішальне значення для правильного вирішення спору і який не може бути усунутий виключно на підставі наявних у справі доказів.
При цьому суд звертає увагу, що відмова відповідача ґрунтувалася не на дослідженні первинних документів про проходження позивачем служби (контракту, наказів про призначення на посаду та звільнення, послужного списку тощо), а виключно на роз`ясненні Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради від 06.03.2026 № 4-37-2708, яке, як прямо зазначено у самому листі, має виключно рекомендаційний характер, не є офіційним тлумаченням нормативно-правових актів та не встановлює правових норм. Відтак відповідач, відмовляючи позивачу, фактично не здійснив належної перевірки її дійсного правового статусу, а обмежився формальним віднесенням Держспецзв`язку поза межі переліку військових формувань, наведеного у рекомендаційному листі.
Щодо доводів позивача про право на безоплатний проїзд як пенсіонера за віком, суд враховує таке.
Відповідно до пункту «а» статті 2 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» встановлено такі види трудових пенсій: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років. При цьому пенсія за віком і пенсія за вислугу років є самостійними, різними за своєю правовою природою видами пенсій. Пенсія за віком призначається за наявності в особи необхідного страхового стажу після досягнення передбаченого законом віку, тоді як пенсія за вислугу років призначається на підставах та в порядку, визначених спеціальним законом, і не є тотожною пенсії за віком.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.05.1993 № 354 «Про безплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування» введено безплатний проїзд саме для пенсіонерів за віком на міському пасажирському транспорті загального користування (крім метрополітену і таксі) та приміських маршрутах. Аналогічно рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 25.01.2019 № 61 передбачено безкоштовний проїзд для пенсіонерів за віком та осіб з інвалідністю III групи у міському транспорті м. Львова.
Суд погоджується з доводами відповідача про те, що саме вид призначеної пенсії, а не лише досягнення особою відповідного віку, визначає належність особи до категорії «пенсіонерів за віком» у розумінні наведених актів. Оскільки позивачу призначено пенсію за вислугу років, а не за віком, сам факт досягнення нею пенсійного віку не породжує автоматично права на безоплатний проїзд як пенсіонера за віком у розумінні Постанови № 354 та рішення виконкому № 61.
Крім того, суд враховує, що з відповідною заявою про оформлення персоналізованої транспортної картки «ЛеоКарт» як пенсіонеру за віком позивач до відповідача не зверталася, відповідач жодного рішення з цього питання не приймав, а тому у межах предмета цього спору відсутні підстави для висновку про протиправність дій відповідача у цій частині.
За наслідками оцінки наведених обставин суд дійшов висновку, що дійсний правовий статус позивача (чи є вона особою, яка проходила військову службу та мала військове звання, чи особою рядового/начальницького складу зі спеціальним званням) залишився з`ясованим не в повному обсязі, оскільки відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення не здійснив належної перевірки цього питання на підставі первинних документів про проходження служби, а обмежився застосуванням рекомендаційного роз`яснення. Водночас саме від правильного встановлення цієї обставини залежить висновок про належність або неналежність позивача до пільгової категорії, визначеної підпунктом 1.2 Ухвали № 7468.
З огляду на викладене, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача, який відновить її право на розгляд питання про оформлення пільгової транспортної картки з дотриманням вимог законодавства, є визнання протиправною відмови відповідача та зобов`язання відповідача повторно розглянути звернення позивача щодо оформлення персоналізованої транспортної картки «ЛеоКарт» з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні, та з обов`язковим дослідженням первинних документів, що підтверджують правовий статус позивача на момент її звільнення зі служби та призначення пенсії.
Суд враховує, що відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у разі, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує такого суб`єкта вчинити дії відповідно до встановлених судом обставин. У цій справі, з огляду на необхідність з`ясування дійсного статусу позивача на підставі первинних документів, зобов`язання відповідача видати картку без такого дослідження було б передчасним та означало б підміну судом суб`єкта, уповноваженого на перевірку відповідних документів.
Разом з тим суд наголошує, що при повторному розгляді звернення позивача відповідач не вправі обмежуватися формальним посиланням на рекомендаційне роз`яснення Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради, а зобов`язаний надати правову оцінку дійсному статусу позивача, зокрема встановити, чи проходила вона військову службу та мала військове звання, чи проходила службу як особа рядового/начальницького складу зі спеціальним званням, і за наслідками такої оцінки вирішити питання про наявність або відсутність підстав для оформлення пільгової транспортної картки «ЛеоКарт».
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а згідно з частиною другою цієї статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суд доходить висновку, що відповідач не довів належними та допустимими доказами правомірності відмови в оформленні позивачу пільгової транспортної картки «ЛеоКарт» без попереднього з`ясування її дійсного правового статусу.
Європейський суд з прав людини у пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) зазначив, що суди мають обґрунтовувати свої рішення, що не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід, а міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд надав оцінку всім ключовим доводам сторін, які мають значення для правильного вирішення справи.
З огляду на наведене суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню: у частині визнання протиправною відмови відповідача та зобов`язання його повторно розглянути звернення позивача, і не підлягають задоволенню у частині зобов`язання відповідача безумовно видати позивачу пільгову транспортну картку «ЛеоКарт».
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. З огляду на часткове задоволення позову (задоволення вимоги немайнового характеру про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії у частині повторного розгляду звернення) на користь позивача з відповідача підлягає стягненню судовий збір у сумі 1331,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 6, 9, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
в и р і ш и в:
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Львівського комунального підприємства «Львівавтодор» в оформленні (видачі) ОСОБА_1 персоналізованої транспортної картки «ЛеоКарт» для пільгового проїзду, оформлену листом від 24.06.2026 № 1561.
Зобов`язати Львівське комунальне підприємство «Львівавтодор» (ЄДРПОУ 05523814) повторно розглянути звернення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) щодо оформлення персоналізованої транспортної картки «ЛеоКарт» для пільгового проїзду з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівського комунального підприємства «Львівавтодор» на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн 20 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Желік О.М.