Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Харків
17 серпня 2026 року № 520/15936/26
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тітова О.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), в якому просить суд:
- визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 у звільненні військовослужбовця ОСОБА_1 на підставі рапорту від 07.05.2026 року;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 згідно абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" з військової служби на підставі поданого ним рапорту від 07.05.2026 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що звертався до відповідача із рапортами про звільнення його з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду. Проте відповідач на вказані рапорти надав відповідь про відсутність підстав для задоволення цих рапортів, що зумовило звернення позивача до суду із цим позовом.
Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та отримана відповідачем через електронний кабінет, що підтверджується матеріалами справи.
Представником відповідача надано відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити у задоволенні позову.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України №2102-IX, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Враховуючи викладене, суд розглядає справу за наявності безпечних умов для життя та здоров`я учасників процесу, суддів та працівників суду.
Суддя у період з 13.07.2026 та з 30.07.2026 по 31.07.2026 перебував у відпустці.
Дослідивши матеріали справи, суд зазначає наступне.
28.03.2026 року наказом ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №1352 Позивача було призвано на військову службу, під час мобілізації та направлено до військової частини НОМЕР_1 ,
Прибувши до військової частини НОМЕР_1 , Позивач одразу звернувся до командира з рапортом про складання акта перевірки сімейного стану військовослужбовця для долучення його до рапорту про звільнення з військової служби. Натомість ні безпосередній командир, ні служба діловодства військової частини НОМЕР_1 не прийняли такий рапорт, у зв`язку з чим довелося подати такий рапорт засобами поштового зв`язку «Укрпошта» як до командира військової частини НОМЕР_1 , так і до ІНФОРМАЦІЯ_2 (Краснокутськ).
Комісією ІНФОРМАЦІЯ_3 було проведено перевірку сімейного стану військовослужбовця - ОСОБА_1 , та ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 було затверджено акт перевірки сімейного стану військовослужбовця.
Як вбачається з Акту комісією під час перевірки (станом на 27.04.2026 року) було встановлено, що за адресою: АДРЕСА_3 , зареєстровані лише ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , проте фактично проживає лише ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 яка є особою з інвалідністю II групи та потребує постійного стороннього догляду. Інших осіб, які б були зареєстровані та пооживали за вказаною адресою, перевіркою не виявлено.
Також підтверджено потребу в постійному догляді за ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Одразу після отримання Акта Позивач звернувся до безпосереднього командира із рапортом про звільнення з військової служби за сімейними обставинами. Проте, як і раніше з іншими рапортами, його відмовилися реєструвати у службі діловодства військовоїчастини НОМЕР_1 .
У зв`язку із прямими перешкодами з боку безпосереднього командування для подання рапорту про звільнення з військової служби Позивачем було подано такий рапорт декількома способами, а саме: рапорт на звільнення з військової служби від 07.05.2026 року разом з додатками було направлено рекомендованим поштовим повідомленням №Я61[телефон приховано] засобами поштового зв`язку (Укрпошта) на поштову адресу військової частини НОМЕР_1 , 07.05.2026 року скаргу на протиправну відмову у реєстрації рапорту про звільнення з військової служби, а також сам рапорт з додатками було направлено до Міністерства оборони України на електрону адресу, 11.05.2026 року рапорт на звільнення з військової служби від 07.05.2026 року разом з додатками було продубльовано на всі відомі електронні адреси військової частини НОМЕР_1 .
29.05.2026 року Позивачу було видано лист №133 від 26.05.2026 року та лист №100 від 14.05.2026 року за підписом командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_3 , якими було відмовлено у звільненні з військової служби, проте підстави відмови у звільненні зазначені зовсім різні.
Зі змісту листа №100 від 14.05.2026 року вбачається, що підставою для відмови у звільненні з військової служби за сімейними обставинами було те, що до рапорту не було додано акт перевірки сімейного стану військовослужбовця який передбачено Переліком документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби.
Зі змісту листа №133 від 26.05.2026 року вбачається, що підставою для відмови у звільненні з військової служби за сімейними обставинами було наявність іншого родича першого ступеня споріднення, а саме ОСОБА_4 (брата Позивача та сина ОСОБА_5 ) проте доказів того, що він об`єктивно не може здійснювати постійний догляд (надавати допомогу) начебто не надано.
Не погоджуючись з такою відмовою відповідача, позивач звернувся до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами 1-4 статті 17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.
Відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 6 грудня 1991 року №1932-XII особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій; воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII (далі Закон №389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 р. №3543-XII (далі - Закон №3543-ХІІ).
Згідно із статтею 1 Закону №3543-ХІІ мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 №2232-XII Про військовий обов`язок і військову службу (далі Закон №2232-ХІІ).
Відповідно до частин 1, 2 статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частиною шостою статті 2 Закону № 2232-XII визначені види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Підстави для звільнення військовослужбовців з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану визначені у пункті 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Зокрема, абзацом 13 вказаного пункту передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Зі змісту наведеної норми висновується, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:
- відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;
- інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.
Таким чином «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону № 2122-IX.
Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27.02.2025 у справі №380/16966/24.
За змістом спірних правовідносин позивач зазначає, що у нього є мати, якій встановлено ІІ групу інвалідності та яка потребує постійної сторонньої допомоги та догляду.
Суд приходить до висновку, що за правовідносин, щодо яких виник спір, звільнення з військової служби через сімейні обставини можливе у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови, якщо у такої особи відсутні інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення або ж, якщо такі особи є, то вони самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.
З урахуванням наведеного правового регулювання та правових висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постанові від 27.02.2025 у справі №380/16966/24, суд зазначає, що поняття «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення» у розумінні абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» не може тлумачитися виключно як фізична або юридична відсутність таких осіб.
Верховний Суд виходить з того, що у кожному конкретному випадку підлягає з`ясуванню реальна, фактична можливість таких осіб здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує.
Як встановлено судом, ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду, що підтверджується наявними у матеріалах справи медичними документами, зокрема довідкою МСЕК №0049952 та висновком ЛКК від 12.11.2025.
Разом з тим, з акта перевірки сімейного стану військовослужбовця від 27.04.2026 вбачається, що у матері позивача ОСОБА_2 наявні інші члени сім`ї першого ступеня споріднення, а саме син ОСОБА_1 .
Щодо сина ОСОБА_2 , суд враховує, що він має ІІІ групу інвалідності, яка підлягає повторному оцінюванню 01.08.2026.Також, суд бере до уваги, що він фактично проживає за іншою адресою, окремо від матері.
Водночас суд зазначає, що проживання за іншою адресою, не є безумовним і достатнім доказом у розумінні Закону №2232-XII, який би підтверджував його об`єктивну неможливість здійснювати догляд за батьком. Закон пов`язує неможливість здійснення догляду не з побутовими чи сімейними труднощами, а з такими обставинами, які реально унеможливлюють виконання відповідного обов`язку, або з тим, що така особа сама потребує постійного догляду, підтвердженого належними медичними документами.
Отже, при вирішенні питання щодо правомірності відмови відповідача суд виходить з того, що обов`язковому встановленню підлягає не лише факт наявності у ОСОБА_2 інших членів сім`ї першого ступеня споріднення, а й реальна можливість кожного з них здійснювати постійний сторонній догляд.
Водночас суд зазначає, що обставини щодо сина ОСОБА_2 не свідчать про наявність об`єктивних перешкод, окреме проживання та ІІІ група інвалідності не підтверджують у належний спосіб їх об`єктивну неспроможність здійснювати постійний догляд за матір`ю у розумінні Закону №2232-XII.
За таких обставин суд доходить висновку, що позивачем не доведено наявності передбачених абзацом 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» умов для звільнення з військової служби за сімейними обставинами.
Сам факт наявності у матері позивача ІІ групи інвалідності та потреби у постійному сторонньому догляді не є самостійною і безумовною підставою для звільнення військовослужбовця, оскільки закон пов`язує таке право також із відсутністю інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати відповідний догляд, або з підтвердженням того, що такі особи самі потребують постійного догляду.
Отже, відповідач, відмовляючи у реалізації рапорту позивача про звільнення з військової служби, діяв у межах наданих повноважень та з урахуванням поданих позивачем документів, у зв`язку з цим позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Інші доводи позивача висновків суду не спростовують.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Враховуючи висновки суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 14, 22, 194, 243, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,
У Х В А Л И В:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Тітов О.М.