ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 серпня 2026 р. Справа № 440/3782/26
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Чалого І.С. , Семененко М.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Аварійно- рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.06.2026, головуючий суддя І інстанції: С.О. Удовіченко, повний текст складено 01.06.26 по справі № 440/3782/26
за позовом ОСОБА_1
до Аварійно- рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області
про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії
ВСТАНОВИВ:
Позивач, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області в якій просить:
визнати протиправними дії Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області щодо утримання з грошового забезпечення ОСОБА_1 військового збору в розмірі 5 % замість утримання військового збору в розмірі 1.5 %;
стягнути з Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області на користь ОСОБА_1 6 127.81 грн надміру утриманого військового збору;
визнати протиправною бездіяльність Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення за період з 01.02.2016 по 27.03.2026, що нараховані та виплачені на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.10.2025 по справі № 440/6803/25;
зобов`язати Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення за період з 01.02.2016 по 27.03.2026, що нараховані та виплачені на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.10.2025 по справі № 440/6803/25.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.10.2025 у справі № 440/6803/25, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 09.02.2026, відповідачем здійснено перерахунок грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 18.07.2022, індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, індексації різниці за період з 01.03.2018 по 28.01.2020 та платіжними дорученням від 27.03.2026 перераховано на рахунок позивача кошти в сумі 166 326.18 грн, сплачено військовий збір (5 %) в сумі 8 754.01 грн, сплачено прибутковий податок утриманий з доходів фізичних осіб (18 %) в сумі 31 514.43 грн. Позивач вважає, що бездіяльність відповідача щодо не нарахування і не виплата компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення є протиправною. Також є протиправними дії Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області щодо утримання з грошового забезпечення позивача військового збору в розмірі 5 % замість утримання військового збору в розмірі 1.5 %.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 (розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) задоволено позов ОСОБА_1 .
Визнано протиправними дії Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області щодо утримання з грошового забезпечення ОСОБА_1 військового збору в розмірі 5 відсотків.
Стягнуто з Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області на користь ОСОБА_1 6 127.81 грн надмірно утриманого військового збору.
Визнано протиправною бездіяльність Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 01.02.2016 по 27.03.2026.
Зобов`язано Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 01.02.2016 по 27.03.2026 включно за весь час затримки виплати.
Не погодившись з вказаним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що виплати за рішенням суду звільненому працівнику ДСНС України включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу як інший дохід та оподатковується податком на доходи фізичних осіб, без урахування положень пункту 168.5 статті 168 Кодексу на загальних підставах. Вказує, що дохід у вигляді виплат на підставі рішення суду, нарахований юридичною особою року на користь фізичних осіб, які звільненні з військової служби, включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платників податків як інший дохід та оподатковується військовим збором за ставкою 5 відсотків, оскільки зазначений дохід є доходом звітного періоду в якому він безпосередньо буде нарахований (виплачений), а не періоду, за який він нарахований. Також зазначає, що норма щодо включення індексації грошових доходів громадян в грошові доходи громадян, що підлягають компенсації, внесена Законом України від 04.02.2021 № 1214-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», який набрав чинності 26.02.2021. Тобто, нарахування і виплата індексації грошового забезпечення за спірний період, не вважалась грошовим доходом згідно Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон України № 2050-ІІІ), оскільки зміни про включення її в грошовий дохід, набрали чинності в лютому 2021. Підстави для нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 27.03.2026 включно за весь час затримки виплати відсутні.
Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).
Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом установлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 у період з 2013 по 30.08.2022 проходив службу у Аварійно-рятувальному загоні спеціального призначення Головного управління ДСНС України у Полтавській області.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 27.10.2025 у справі № 440/6803/25, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 09.02.2026, позов ОСОБА_1 задоволено частково, зокрема зобов`язано Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області:
здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (у т.ч., посадового окладу, окладу за спеціальним званням, відсоткової надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, щомісячної та разової премії, надбавки за кваліфікацію, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань) виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених шляхом множення відповідного прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020; за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021; за період з 01.01.2022 по 18.07.2022 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, з урахуванням проведених виплат та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;
нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;
нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 28.01.2020 відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, виходячи із щомісячної фіксованої індексації у розмірі 3 953.70 грн з урахуванням виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 та з урахуванням висновків суду.
На виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.10.2025 у справі № 440/6803/25, відповідачем проведено перерахунок та виплату грошового забезпечення в сумі 166 326.18 грн, сплачено військовий збір (5 %) в сумі 8 754.01 грн, сплачено прибутковий податок утриманий з доходів фізичних осіб (18%) в сумі 31 514.43 грн.
Вважаючи протиправною бездіяльність Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області щодо нездійснення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, та помилковим утриманням 5 відсотків військового збору, позивач звернувся з позовом до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем безпідставно та надмірно утримав зайві 3.5 відсотків військового збору (5 відсотків замість 1.5 відсотків) з виплаченого грошового забезпечення позивача, що складає 6 127.81 грн (8 754.01 грн : 5 * 3.5). Також, суд зазначив, що оскільки відповідачем проведено позивачеві нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу лише 27.03.2026, у зв`язку із чим порушено строки її виплати, відповідач зобов`язаний здійснити нарахування позивачу компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону України № 2050-ІІІ за весь час затримки виплати по день фактичної виплати грошового забезпечення.
Погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, зо за приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Щодо утримання військового збору у розмірі 5 % з виплаченого позивачу на виконання рішення суду у справі № 440/6803/25 грошового забезпечення, суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 16-1 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.
Відповідно до підпункту 1 підпункту 1.1 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ платниками збору є, зокрема особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 162.1.1. пункту 162.1 статті 162 Податкового кодексу України фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.
Відповідно до підпункту 1 підпункту 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ об`єктом оподаткування збором є для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.
Як слідує з підпункту 163.1.1 пункту 163.1 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.
Згідно з підпунктом 164.2.1 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).
Ставка військового збору становить, зокрема для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - 5 відсотків від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1 підпункту 1.2 цього пункту, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною підпунктом 4 цього підпункту (підпункт 1 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України).
Так, відповідно до Закону України № 4015-IX від 10.10.2024 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану» (набрав чинності 01.12.2024) збільшено ставку військового збору з 1.5 % до 5 % від оподатковуваного доходу фізичних осіб.
При цьому, Законом України № 4113 від 04.12.2024 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні» уточнений перелік доходів військовослужбовців, до яких застосовується ставка військового збору у розмірі 1.5 відсотка.
Відповідно до підпункту 4 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України зазначена ставка військового збору застосовується до доходу, одержаного у вигляді грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, які здійснюються відповідно до законодавства України (за винятком доходів, які звільняються від оподаткування військовим збором відповідно до підпункту 1.7 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідні положення Кодексу) військовослужбовцями та працівниками Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної спеціальної служби транспорту України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань.
Згідно з п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 4113 від 04.12.2024 зміни до пунктів 16-1 і 25 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України застосовуються з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану» від 10.10.2024 № 4015-IX.
З огляду на те, що Закон України № 4015-IX від 10.10.2024 набрав чинності 01.12.2024, то зміни до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України внесені Законом України № 4113 від 04.12.2024 щодо ставки військового збору у розмірі 1.5 відсотка застосовуються з 01.12.2024.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно з платіжною інструкцією № 472 від 26.03.2026 відповідачем сплачено військовий збір, утриманий з перерахованої індексації грошового забезпечення згідно рішення від 09.02.2026 № 440/6803/25 у розмірі 5% в сумі 8 754.01 грн.
Однак, до такого доходу позивача, в силу положень Податкового кодексу України, має застосовуватись ставка військового збору у розмірі 1.5 відсотка.
За таких обставин, дії відповідача щодо утримання військового збору у розмірі 5% з суми, виплаченого грошового забезпечення, є протиправними.
Крім того, пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.10.2024 № 4015-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану» встановлено, що доходи платників військового збору - осіб, визначених пунктом 162.1 статті 162 Податкового кодексу України, нараховані за наслідками податкових періодів до набрання чинності цим Законом, оподатковуються за ставкою військового збору, що діяла до набрання чинності цим Законом, незалежно від дати їх фактичної виплати (надання), крім випадків, прямо передбачених Податковим кодексом України.
За таких обставин, відповідач безпідставно надмірно утримав 3.5 відсотки військового збору (5% замість 1,5%) з виплаченого грошового забезпечення позивача, що складає 6 127.81 грн (8 754.01 грн : 5 * 3.5).
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправними дій Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області щодо утримання з грошового забезпечення ОСОБА_1 військового збору в розмірі 5 відсотків та стягнення з Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області на користь ОСОБА_1 6 127.81 грн надмірно утриманого військового збору.
Стосовно нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, суд зазначає наступне.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України № 2011-XIІ.
Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон України № 2050-ІІІ у редакцій, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.
Відповідно до статті 1 Закону України № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 Закону України № 2050-ІІІ зазначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника (абзаци 2, 5, 6, 7, 8 частини другої статті 2 Закону України № 2050-ІІІ).
Згідно статті 3 Закону України № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Статтею 4 Закону України 2050-ІІІ визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20 відступив від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.06.2021, від 17.11.2021, від 27.07.2022, від 11.05.2023 (справи №№ 240/186/20, 460/4188/20, 460/783/20, 460/786/20), та зазначив, що аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону України № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.
Судова палата Верховного Суду дійшла висновку, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону України № 2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
Верховний Суд вказав на те, що зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону України № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись органом у місяці, в якому проведено виплату заборгованості, відповідно, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом України № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням, вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
З метою реалізації Закону України 2050-ІІІ, Кабінетом Міністрів України прийнято Порядок № 159, відповідно до пункту 2 якого, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1.01.2001.
Пунктом 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
З огляду на вказане, правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням.
Відтак, саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.
При цьому, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Так, у статті 3 Закону України № 2050-ІІІ та пункті 4 Порядку № 159 є формулювання, що сума компенсації обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць.
Це означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
З аналізу норм Закону України № 2050-ІІІ і Порядку № 159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;
2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);
3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;
5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
При цьому, основною умовою для виплати позивачу, передбаченої статті 2 Закону України № 2050-ІІІ компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів і компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Отже, за наявності визначених Законом України № 2050-ІІІ умов, присуджена за рішенням суду сума підлягає компенсації у тому ж самому порядку, якщо ці умови настали у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду.
З наведеного слідує, що коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду.
Враховуючи вищенаведене, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону України № 2050-ІІІ, є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.
За таких обставин право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили даним судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону України № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Вищевказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 24.01.2025 у справі № 380/1607/24, від 12.09.2024 у справі № 240/18489/23, від 12.09.2024 у справі № 400/5837/23, які в силу ч. 5 ст. 242 КАС України є обов`язковими для врахування при розгляді даної справи.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2023 у справі № 620/7687/21, застосовуючи висновок Верховного Суду у справі № 240/11882/19, з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за заявлений у цій справі період, у зв`язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, дійшов висновку, що така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
Крім того, як зазначив Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.07.2019 у справі № 825/2023/16, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Тому, у випадку ненарахування та невиплати відповідачем сум грошового забезпечення, позивач має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови покладення на відповідача відповідним нормативно - правовим актом або судовим рішенням обов`язку здійснити виплату належних сум.
Колегія суддів зазначає, що індексація є складовою грошового забезпечення (заробітної плати), а у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Як встановлено судом, 27.03.2026 на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.10.2025 у справі № 440/6803/25 відповідачем проведено виплату грошового забезпечення (індексації) в сумі 166 326.18 грн.
Враховуючи наведеного вище, беручи до уваги те, що грошове забезпечення (індексація), що нараховане ОСОБА_1 на виконання судового рішення, вчасно не було виплачено позивачу, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на одержання компенсації за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, нарахованої на підставі судового рішення у справі № 440/6803/25.
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 23.12.2020 у справі № 640/7975/15-а, від 05.07.2022 у справі № 420/7633/20, від 09.08.2022 у справі № 460/4765/20.
Крім того, колегія суддів зауважує, що Верховний Суд у постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20, серед іншого, сформулював висновки, відповідно до яких нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати, проводиться у чітко визначений Законом України № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправною бездіяльність бездіяльність Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення за період з 01.02.2016 по 27.03.2026, що нараховані та виплачені на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.10.2025 по справі № 440/6803/25 та зобов`язання Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення за період з 01.02.2016 по 27.03.2026, що нараховані та виплачені на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.10.2025 по справі № 440/6803/25.
Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
На підставі викладеного колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Отже, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 по справі № 440/3782/26 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис) З.Г. Подобайло
Судді (підпис) (підпис) І.С. Чалий М.О. Семененко