Справа № 712/11423/26
Провадження № 2-з/712/49/26
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 серпня 2026 року м. Черкаси
Соснівський районний суд м. Черкаси у складі:
головуючого судді Пономаря В.О.,
за участю секретаря судового засідання Рясик Д.Д.,
представника заявника Колотило Л.М.,
представника заінтересованої особи Чикалова І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси заяву ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Колотило Людмилою Михайлівною, заінтересована особа - Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про забезпечення доказів до подання позовної заяви,
ВСТАНОВИВ:
1. Зміст заяви про забезпечення доказів та позиції учасників в судовому засіданні.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Колотило Л.М. 12.08.2026 через підсистему «Електронний суд» звернулася до Соснівського районного суду м. Черкаси із заявою про забезпечення доказів до подання позовної заяви.
В обґрунтування заяви зазначено, що ОСОБА_1 на підставі рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19.03.2012 є власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 . Право власності на іншу 1/2 частину цієї квартири було зареєстроване за ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Із відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно заявниці стало відомо, що 04.02.2011 за № 10792652 Черкаською філією державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна внесено обтяження у вигляді арешту квартири АДРЕСА_1 . Підставою обтяження зазначена постанова Придніпровського ВДВС ЧМУЮ від 04.02.2011 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
З метою отримання копії зазначеної постанови представник заявниці звернулася з адвокатським запитом до КП «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації».
У відповіді підприємство повідомило, що в матеріалах інвентаризаційної справи щодо зазначеної квартири постанова від 04.02.2011 року відсутня, а книга вхідної кореспонденції заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та арештів, накладених на таке майно судами, слідчими органами та органами державної виконавчої служби, знищена.
В подальшому, 24.06.2026 представником заявниці також направлено адвокатський запит до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України з метою встановлення, на підставі якого документа було відкрито виконавче провадження, у межах якого Придніпровським ВДВС ЧМУЮ 04.02.2011 винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Згідно з отриманою відповіддю, стосовно ОСОБА_2 перебували на виконанні виконавчі провадження про стягнення боргів на користь юридичних осіб. Разом із тим більш детальна інформація щодо виконавчих проваджень, у яких боржником був ОСОБА_2 , не була надана у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують повноваження представника сторони виконавчого провадження.
Обґрунтовуючи необхідність забезпечення доказів до подання позову, заявниця зазначає, що має намір звернутися до суду з позовом про зняття арешту з майна, однак не володіє інформацією про те, в межах якого саме виконавчого провадження було винесено постанову від 04.02.2011 та хто був стягувачем у такому виконавчому провадженні, у зв`язку із чим позбавлена можливості визначити належного відповідача (відповідачів) у майбутньому спорі.
Посилаючись на положення ст. 116-118 ЦПК України, заявниця просить зобов`язати Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України надати їй інформацію щодо всіх виконавчих проваджень, які перебували на виконанні щодо боржника ОСОБА_2 , зокрема відомості про стягувачів, органи та посадових осіб, які видали виконавчі документи, державних чи приватних виконавців, номери виконавчих проваджень, категорії стягнення, а також повідомити, у межах якого саме виконавчого провадження Придніпровським ВДВС ЧМУЮ винесена постанова від 04.02.2011 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Представник заявника ОСОБА_3 в судовому засіданні підтримала заяву, просила задовольнити заяву з наведених у ній мотивів.
Представник Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Чикалов І.В. в судовому засіданні заперечив проти задоволення заяви, пояснивши це тим, що ОСОБА_2 не є стороною виконавчого провадження, у якому накладався арешт.
2. Мотиви суду
Дослідивши заяву про забезпечення доказів та додані до неї матеріали, суд дійшов висновку, що підстав для її задоволення немає.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЦПК України суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання чи подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим.
Частиною 2 ст. 116 ЦПК України передбачено, що способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, заборона вчиняти певні дії щодо доказів та зобов`язання вчинити певні дії щодо доказів. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів, визначені судом.
За змістом ст. 117 ЦПК України заява про забезпечення доказів повинна, серед іншого, містити зазначення доказів, забезпечення яких є необхідним, обставин, для доказування яких вони необхідні, обґрунтування необхідності забезпечення доказів та спосіб, у який заявник просить суд забезпечити докази.
Таким чином, сам по собі факт того, що особі необхідний певний доказ або що вона не має можливості отримати його самостійно, не є безумовною та достатньою підставою для застосування спеціального процесуального інституту забезпечення доказів.
Зі змісту ч. 1 ст. 116 ЦПК України випливає, що обов`язковою умовою забезпечення доказів є наявність обґрунтованого припущення про існування спеціального ризику: можливості втрати засобу доказування або того, що збирання чи подання відповідного доказу згодом стане неможливим чи утрудненим.
Саме наявність такого ризику відрізняє забезпечення доказів від їх звичайного витребування.
Такий підхід відповідає усталеній практиці Верховного Суду.
У постанові від 03.07.2019 у справі № 9901/845/18 Велика Палата Верховного Суду, розкриваючи зміст інституту забезпечення доказів, зазначила, що відповідний процесуальний механізм, зокрема шляхом витребування доказів та заборони вчиняти певні дії щодо них, призначений для отримання та збереження тих доказів, стосовно яких існують достатні підстави вважати, що з часом вони можуть бути безповоротно втрачені. Забезпечення доказів є не лише способом їх отримання, а передусім засобом запобігання їх імовірній втраті в майбутньому. Щодо останнього, то ризик такої втрати повинен ґрунтуватися на об`єктивних фактах і тільки в сукупності усіх наведених умов суд може вжити заходів для забезпечення доказів.
Аналогічний висновок Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 11.03.2020 у справі № 9901/608/19. У цій справі Велика Палата звернула увагу, що за відсутності у заяві посилань на конкретні ризики чи загрози того, що докази можуть бути втрачені або їх подання згодом стане неможливим чи утрудненим, відсутня передбачена процесуальним законом умова для забезпечення доказів.
Наведені постанови Великої Палати Верховного Суду ухвалені в адміністративних справах, однак сформульований у них висновок стосується правової природи процесуального інституту забезпечення доказів, а відповідні положення процесуального законодавства щодо підстав його застосування є аналогічними за своїм змістом.
Крім того, цей підхід безпосередньо застосований у цивільному судочинстві.
Так, розмежування проведено Касаційним цивільним судом у постанові від 16.06.2021 у справі № 522/23110/17, у якій Верховний Суд наголосив, що ст. 116 ЦПК України регулює саме підстави та порядок забезпечення доказів, тоді як підстави витребування доказів у зв`язку з неможливістю їх самостійного надання регламентовані ст. 84 ЦПК України.
Оцінюючи доводи заявниці крізь призму наведених положень процесуального закону та правових висновків Верховного Суду, суд установив, що заявницею фактично обґрунтована наявна на цей час неможливість самостійно отримати певну інформацію, однак не наведено належного обґрунтування того, що відповідні докази можуть бути втрачені або що їх отримання саме в майбутньому стане неможливим чи істотно утрудненим.
Із наданої заявницею відповіді Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області вбачається, що органом державної виконавчої служби встановлено наявність виконавчих проваджень, у яких боржником був ОСОБА_2 , однак детальна інформація не надана через відсутність у особи, яка звернулася із запитом, документів, що підтверджують її повноваження як представника сторони виконавчого провадження.
Отже, причиною ненадання запитуваних відомостей є не повідомлена органом державної виконавчої служби втрата таких відомостей чи документів та не неможливість їх відшукання, а обмеження доступу заявниці до відповідної інформації у позасудовому порядку.
Неможливість особи отримати певні відомості самостійно через установлений законом режим доступу до них та ризик втрати самого засобу доказування є різними за своєю правовою природою обставинами.
Перша з них може бути підставою для вирішення питання про витребування судом доказів у межах відкритого судового провадження за правилами ст. 84 ЦПК України, тоді як для застосування ст. 116-118 ЦПК України необхідною є друга - об`єктивно підтверджена небезпека втрати доказу або майбутньої неможливості чи утрудненості його одержання.
Суд враховує доводи заявниці про те, що КП «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» повідомило про знищення книги вхідної кореспонденції щодо заборон відчуження нерухомого майна та арештів.
Водночас ця обставина сама по собі не доводить існування реальної загрози втрати тих відомостей, які заявниця просить отримати від іншої особи - Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області.
Матеріали заяви не містять відомостей про те, що матеріали відповідних виконавчих проваджень у органі державної виконавчої служби підлягають найближчим часом знищенню, що сплив строк їх архівного зберігання, що розпочато процедуру їх знищення, що електронні відомості про відповідні провадження можуть бути видалені чи втрачені або що існують інші конкретні обставини, які свідчать про реальний ризик безповоротної втрати запитуваної інформації.
Посилання лише на значний проміжок часу, який минув із дати накладення арешту, без наведення конкретних даних щодо можливості втрати документів у володільця доказів не може бути достатньою підставою для застосування спеціального механізму забезпечення доказів.
Інше тлумачення фактично призводило б до ототожнення двох різних процесуальних інститутів забезпечення доказів та витребування доказів і давало б можливість застосовувати ст. 116 ЦПК України у кожному випадку, коли особа не може самостійно отримати документ чи інформацію, незалежно від наявності небезпеки їх втрати, що не відповідає змісту цієї норми та наведеним висновкам Верховного Суду.
Суд також враховує, що заявниця пов`язує необхідність отримання запитуваних відомостей насамперед із потребою встановити особу або осіб, яких необхідно визначити відповідачами у майбутньому позові про зняття арешту з майна.
Наведена мета звернення є зрозумілою та може мати значення для реалізації заявницею права на судовий захист, однак необхідність встановлення суб`єктного складу майбутнього спору сама по собі не є визначеною ч. 1 ст. 116 ЦПК України підставою для забезпечення доказів.
При цьому суд наголошує, що відмова в забезпеченні доказів не означає встановлення судом відсутності у заявниці права на отримання відповідної інформації взагалі та не позбавляє її права використовувати інші передбачені законом процесуальні способи одержання доказів.
Таким чином, хоча надані заявницею матеріали підтверджують вжиття нею заходів для самостійного отримання інформації та наявність певних труднощів у доступі до неї, заявницею не наведено та до заяви не додано доказів існування конкретних об`єктивних обставин, які давали б суду достатні підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або що збирання чи подання відповідних доказів згодом стане неможливим чи утрудненим.
За таких обставин передбачені ч. 1 ст. 116 ЦПК України підстави для забезпечення доказів відсутні, а тому заява ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. 84, 116-118, 258-261, 353, 354 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 , поданої представником - адвокатом Колотило Людмилою Михайлівною, про забезпечення доказів до подання позовної заяви - відмовити.
Ухвала суду про відмову в забезпеченні доказів може бути оскаржена окремо від рішення суду в апеляційному порядку відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 353 ЦПК України.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Черкаського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження у випадках та порядку, передбачених ЦПК України.
Суддя В.О. Пономар