Справа № 676/6003/26
Номер провадження 2-о/717/195/26
УХВАЛА
про залишення позовної заяви без руху
17 серпня 2026 року селище Кельменці
Суддя Кельменецького районного суду Чернівецької області Кудиба З. І., розглянувши заяву ОСОБА_1 про встановлення факту проживання на території України,
ВСТАНОВИЛА:
Представниця заявника ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Ленківці Кельменецького району Чернівецької області, станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року і до теперішнього часу.
Заява подана в порядку окремого провадження відповідно до вимог статей 315-318 Цивільного процесуального кодексу України.
Відповідно до частини третьої статті 294 ЦПК України, справи окремого провадження розглядаються судом за загальними правилами цивільного судочинства, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.
Згідно з частиною першою статті 318 ЦПК України, заява у справах окремого провадження повинна відповідати вимогам, встановленим статтями 175 та 177 цього Кодексу.
Перевіривши подану заяву та додані до неї матеріали, суд дійшов висновку, що заява подана без додержання вимог цивільного процесуального законодавства та підлягає залишенню без руху з огляду на таке.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 175 ЦПК України заява повинна містити виклад обставин, якими заявник обґрунтовує свої вимоги, із зазначенням доказів, що підтверджують такі обставини.
У поданій заяві представниця заявника зазначає, що її довіритель з моменту народження і до теперішнього часу проживає в с. Ленківці Дністровського району Чернівецької області, на підтвердження чого посилається, зокрема, на довідку Ленковецької сільської ради № 239 від 28 січня 2019 року.
Водночас із зазначеної довідки вбачається, що заявник проживав на території Ленковецької сільської ради з 1997 року станом на дату її видачі - 28 січня 2019 року. Таким чином, вказана довідка не підтверджує зазначених у заяві обставин щодо проживання заявника на території України у період, який передував 1997 року, зокрема станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року, а також не підтверджує його проживання на відповідній території станом на дату звернення до суду - 20 липня 2026 року.
Крім того, до заяви долучено виписку з погосподарської книги, видану Ленковецьким старостинським округом № 12 Кельменецької селищної ради Дністровського району. Зі змісту зазначеного документа вбачається, що у 1991-1995 роках у відповідному житловому будинку були зареєстровані, зокрема, заявник та інші особи, при цьому щодо ОСОБА_1 зазначено, що він вибув до м. Тюмень.
Наведені відомості не узгоджуються із твердженням заявника про його постійне проживання на території України з моменту народження та до теперішнього часу і потребують належного пояснення та підтвердження відповідними доказами.
Надані заявником копії свідоцтва про народження та військового квитка самі по собі також не підтверджують факту його постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року.
Отже, заявником не зазначено та не надано достатніх доказів, які б підтверджували обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, зокрема факт проживання ОСОБА_1 на території України у визначені заявником періоди.
Крім того, до поданої заяви подано документи, викладені іноземною мовою, -- свідоцтво про народження заявника та «военн*й билет».
Статтею 9 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство в судах провадиться державною мовою.
Відповідно до ст. 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова, яка згідно ст. 1 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» є єдиною державною (офіційною) мовою в Україні.
Також відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України «Про засади державної мовної політики» у судах України судочинство провадиться, а діловодство здійснюється державною мовою. Частина 3 ст.14 даного закону зауважує, що сторони, які беруть участь у справі, подають до суду письмові процесуальні документи і докази, викладені державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам ч. 3 ст. 8 цього Закону, допускається подача до суду письмових процесуальних документів і доказів, викладених цією регіональною мовою (мовами), з перекладом, у разі необхідності, на державну мову без додаткових витрат для сторін процесу.
Згідно ст. 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судочинство і діловодство в судах України проводяться державною мовою. Суди забезпечують рівність прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою. Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право громадян на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють.
У рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року (справа N 10-рп/99) зазначено, що українська мова як державна є обов`язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (ч. 5 ст. 10 Конституції України).
Відповідно до ч. 4 ст. 95 ЦПК України, копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
До письмових доказів, викладених іноземною мовою, повинні додаватися переклади українською мовою, засвідчені належним чином. Вірність перекладу документів юридичного характеру повинна бути нотаріально засвідченою в порядку статті 79 Закону України «Про нотаріат». Пунктом 2.1. глави 8 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України №296/5 від 22.02.2012, визначено, якщо нотаріус не знає відповідних мов (однієї з них), переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус за правилами, передбаченими цим Порядком.
Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.06.2019 у справі № 910/4473/17.
Вірність перекладу документів юридичного характеру повинна бути нотаріально засвідченою в порядку ст. 79 Закону України «Про нотаріат». Пунктом 2.1. глави 8 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України №296/5 від 22.02.2012, визначено, якщо нотаріус не знає відповідних мов (однієї з них), переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус за правилами, передбаченими цим Порядком. Переклад має бути зроблений з усього тексту документа, що перекладається, і закінчуватися підписами. Під текстами оригіналу та перекладу вміщується підпис перекладача у разі здійснення перекладу перекладачем. Посвідчувальний напис викладається під текстами документа і перекладу з нього. Переклад, розміщений на окремому від оригіналу чи копії аркуші, прикріплюється до нього, прошнуровується і скріплюється підписом нотаріуса і його печаткою.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 12.03.2025 у справі № 910/19964/23 колегія суддів погодилася з висновками судів першої та апеляційної інстанції про неприйняття до уваги доданих до позовної заяви документів, складених іноземною (російською) мовою за відсутності їх перекладу на українську. Вказувала на те, що згідно зі статтею 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова. Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про судоустрій та статус судів» судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою. Відповідно до статті 14 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» у судах України судочинство провадиться, а діловодство здійснюється державною мовою. У судовому процесі може застосовуватися інша мова, ніж державна, у порядку, визначеному процесуальними кодексами України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів». При цьому, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації державної і комунальної форм власності беруть до розгляду документи, складені державною мовою, крім випадків, визначених законом. до письмових доказів, викладених недержавною мовою, повинні додаватися переклади українською мовою, засвідчені належним чином. Вірність перекладу документів юридичного характеру повинна бути нотаріально засвідченою в порядку статті 79 Закону України «Про нотаріат». Таким чином, докази, не перекладені з російської мови (недержавної мови) на українську мову та не засвідчені належним чином в порядку статті 79 Закону України «Про нотаріат» не є належними документами, оскільки не оформлені в установленому законом порядку. Такої ж думки дотримується Верховий Суд у постанові від 20.06.2019 у справі № 910/4473/17.
Всупереч вищенаведеним вимогам, заявник не долучив до поданої ним заяви нотаріально посвідчений переклад документів, викладених іноземною мовою.
Окрім цього, долучена до заяви копія військового квитка є неналежної якості, що унеможливлює її повне дослідження та встановлення змісту відповідних відомостей. У зв`язку з цим заявнику необхідно надати належної якості копію зазначеного документа.
Таким чином, заявнику необхідно усунути зазначені недоліки шляхом подання до суду доказів на підтвердження обставин, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, зокрема факту проживання на території України у визначені заявником періоди, належної якості копії військового квитка, а також належним чином оформлених перекладів документів, викладених іноземною мовою.
Відповідно до статті 185 ЦПК України у разі подання заяви без додержання вимог, встановлених цим Кодексом, суддя постановляє ухвалу про залишення заяви без руху та надає заявнику строк для усунення недоліків.
З огляду на викладене суд дійшов висновку про необхідність залишення заяви без руху з наданням заявнику строку для усунення виявлених недоліків.
Керуючись статтями 175, 177, 185, 294, 315-318 Цивільного процесуального кодексу України, суддя
ПОСТАНОВИВ:
Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту проживання на території України - залишити без руху.
Повідомити заявника про виявлені недоліки заяви.
Надати заявнику строк для усунення недоліків - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали.
Роз`яснити заявнику, що у разі неусунення зазначених недоліків у встановлений строк заява буде вважатися неподаною та повернута заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Кудиба З. І.