ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/4218/26 Справа № 203/5503/25 Головуючий у першій інстанції: Колесніченко О. В. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 серпня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Красвітної Т.П.,
суддів: Агєєва О.В., Никифоряка Л.П.,
за участю секретаря Марченко С.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» на рішення Центрального районного суду м.Дніпра у складі судді Колесніченко О.В. від 24 грудня 2025 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат,-
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2025 року ТОВ «Він Фінанс» звернулось до суду з даним позовом, посилаючись на те, що рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 січня 2015 року стягнуто на користь ПАТ «Дельта Банк» солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором №11308391000 від 03 березня 2008 року, укладеним між ПАТ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 . З моменту набрання рішенням законної сили вчинялись дії щодо примусового виконання рішення, але воно так і не було виконане в розумінні чинного законодавства. Тому позивач просив стягнути на свою користь з відповідача за період прострочення з 25 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року 3% річних в сумі 6128,93 грн та інфляційні втрати на суму боргу в сумі 14904,49 грн., а всього 21033,42 грн.
Рішенням Центрального районного суду м. Дніпра від 24 грудня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ТОВ «Він Фінанс», посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про задоволення позову.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, виходячи з наступного.
Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 січня 2015 року у цивільній справі №203\4061/14-ц за позовом ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» у рахунок повернення заборгованості за кредитним договором №11308391000 від 03 березня 2008 року, а саме заборгованості по відсоткам у розмірі 67486,62 грн, а також у рахунок повернення судових витрат - 674,86 грн, а разом 68161,48 грн (а.с.12-13).
Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, вказане вище рішення не оскаржувалось та набрало законної сили 26 червня 2015 року.
Ухвалою Кіровського районного суд м. Дніпропетровська від 22 листопада 2019 року № 203/5194/14-ц (провадження № 6/0203/129/2019) замінено стягувача з ПАТ «Дельта Банк» на стягувача «ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (ЄДРПОУ 38750239) у виконавчих листах про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором від 03 березня 2008 року № 11308391000, виданих у цивільній справі № 203/4061/14-ц; в задоволенні решти вимог відмовлено, оскільки ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» не надано жодних доказів на підтвердження наявності виконавчого провадження з виконання рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровськ від 12 січня 2015 року (а.с.16).
ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (код 38750239) змінило назву на Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» (код 38750239) (а.с.11, 12, 15).
За інформацією з Автоматизованої системи виконавчих проваджень, яка є загальнодоступною, станом на подання позовної заяви - 07 серпня 2025 року, а також на день розгляду місцевим судом справи, виконавче провадження з виконання виконавчого листа №203/4061/14-ц відносно боржника ОСОБА_1 не відкривалось, що свідчить про те, що виконавчі листи на виконання рішення у справі №203/4061/14-ц до примусового виконання ні стягувачем ПАТ «Дельта Банк», ні його правонаступником ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» не пред`являлись з часу отримання виконавчих листів стягувачем - у серпні 2015 року і щонайменше до 07 серпня 2025 року, тобто 10 років.
Позивача зазначає, що рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 січня 2015 року у цивільній справі №203\4061/14-ц не є виконаним, у зв`язку з чим ТОВ «Він Фінанс» за період з 25 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року нараховано 3% річних в сумі 6128,93 грн та інфляційні втрати на суму боргу в сумі 14904,49 грн.
За змістом положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.
Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3% річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.
Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі №916/190/18 (провадження №12-302гс18).
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10 квітня 2018 року у справі №910/10156/17, від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань.
Відповідач має грошове зобов`язання перед позивачем, що підтверджує рішення Кіровського районного суд м. Дніпропетровська від 22 листопада 2019 року № 203/5194/14-ц.
Тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України свідчить, що:
натуральним є зобов`язання вимога в якому, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном;
конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку;
кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3% річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.
Натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права нараховувати три проценти річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року в справі №757/44680/15-ц (провадження №61-32171сво18).
Натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, оскільки боржник заявив про застосування позовної давності і яка застосована судом, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Задавненим зобов`язанням є зобов`язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред`являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності.
Встановлено, що рішення Кіровського районного суд м. Дніпропетровська від 22 листопада 2019 року № 203/5194/14-ц не оскаржувалось та набрало законної сили 26 червня 2015 року.
Згідно інформації з Автоматизованої системи виконавчих проваджень, відкриті виконавчі провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк», ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» чи ТОВ «Він Фінанс» - відсутні.
Відповідно до частини першої статті 22 Закону України від 21 квітня 1999 року №606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон №606-XIV) в редакції, чинній на час набрання рішенням законної сили, виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно частини першої статті 23 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV, у редакції, що діяла на час набрання судовим рішенням законної сили, строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються, зокрема, пред`явленням виконавчого документа до виконання.
Після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується (ч. 2 ст. 23 Закону №606-XIV).
У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, - з моменту закінчення дії відповідної заборони (ч. 3 ст. 23 Закону №606-XIV).
Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII), яким передбачено пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання протягом трьох років, набув чинності 05 жовтня 2016 року.
Відповідно до пункту 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.
Аналіз пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII свідчить, що він застосовується тільки до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими не сплинув на час набрання чинності законом №1404-VIII. Для пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм закону №1404-VIII до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими сплинув на час набрання ним чинності.
Такі правові висновки викладені в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28 березня 2018 року у справі №905/6977/13 та від 02 травня 2018 року у справі №5016/149/2011(17/6), в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2018 року у справі №553/1951/14-ц, від 10 квітня 2019 року у справі №521/21810/17, від 29 січня 2020 року у справі №344/19847/18.
Отже, з матеріалів справи вбачається, що грошове зобов`язання на підставі рішення Кіровського районного суд м. Дніпропетровська від 22 листопада 2019 року № 203/5194/14-ц є натуральним, вимога в якому не може бути захищена в примусовому порядку, оскільки стягувачем пропущено строк пред`явлення виконавчого листа до виконання, оскільки кінцевою датою пред`явлення виконавчого листа до виконання було 26 червня 2018 року.
З даним позовом до суду ТОВ «Він Фінанс» звернулось 07 серпня 2025 року, тобто через 7 років з дня закінчення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання.
Будь-яких доказів пред`явлення виконавчого листа на примусове виконання з червня 2015 року, поновлення позивачем (стягувачем) строку пред`явлення до виконання вказаного виконавчого документу в судовому порядку - суду не надано, клопотання про витребування відповідних доказів судом - не заявлено.
Також ТОВ «Він Фінанс» не надано доказів перебування виконавчого листа на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби чи у приватного виконавця.
Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності, колегія дійшла висновку, що позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 3% річних в сумі 6128,93 грн та інфляційних втрат в сумі 14904,49 грн задоволенню не підлягають, адже нараховані ТОВ «Він Фінанс» до вимоги, що існує в натуральному зобов`язанні, яке не може бути захищене в примусовому порядку.
Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постановах від 18 вересня 2024 року у справі №761/26741/22, від 22 серпня 2024 року у справі №916/735/23, а також правовій позиції Великої Палати Верховного Суду в постанові від 11 лютого 2026 року в справі №754/511/23.
Доводи апелянта, що вимога, на підставі якої проводилось нарахування компенсаційних втрат на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України не може визначатись як натуральне зобов`язання, оскільки дана вимога вже захищена в судовому порядку, не приймається до уваги.
У зв`язку зі спливом строку, наданого законом для пред`явлення виконавчого листа до виконання, немає і обов`язку відповідача у грошовому зобов`язанні, який би міг бути виконаний примусово, а отже, немає правової підстави для стягнення можливого похідного зобов`язання, передбаченого статтею 625 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року в справі №754/511/23).
Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За правилами частин четвертої, сьомої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим і підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 375, 381-383 ЦПК України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс»- залишити без задоволення.
Рішення Центрального районного суду м. Дніпра від 24 грудня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 17 серпня 2026 року.
Головуючий Т.П. Красвітна
Судді О.В. Агєєв
Л.П. Никифоряк