ПОСТАНОВА
Іменем України
06 серпня 2026 року м. Кропивницький
справа № 390/803/25
провадження № 22-ц/4809/1253/26
Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С. М., суддів: Карпенка О.Л., Мурашка С.І.,
секретар судового засідання Діманова Н. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кропивницького районного суду Кіровоградської області від 29 січня 2026 року у складі головуючого судді Квітки О.О.
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позов, відповіді на відзив та рішення суду першої інстанції.
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», в якому просила скасувати договори від 03 листопада 2024 року як нікчемні, закрити кредитні картки, видані на підставі цих договорів, припинити нарахування відсотків за кредитом по цих картках, скасувати всі нараховані платежі, відсотки та заборгованість по них, які були нараховані з 03 листопада 2024 року та будуть нараховані по день закриття карток.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 03 листопада 2024 року у відділенні АТ КБ «ПриватБанк» були заблоковані рахунки на її універсальній картці та дитячій картці «Інтер». Так, працівники банку запідозрили шахрайські дії з карткою позивачки та просили підтвердити її операції про перерахуванню коштів.
03 листопада 2024 року з її платіжної картки були безпідставно списані кошти, про що вона дізналася 05 грудня 2025 року, коли їй прийшло повідомлення з банку про необхідність сплати щомісячного платежу. В той же день вона повідомила на гарячу лінію «Приватбанку» про шахрайські дії. На її звернення банк повідомив, що переказ коштів був здійснений шляхом створення платежу з «Приват24» під її авторизацією, під тільки їй відомим ключем доступу.
Позивачка вказує, що не вчиняла будь-яких розпоряджень на списання грошових коштів з її рахунку шляхом подання платіжних доручень до банку ні в письмовому, ні в електронному виді з використання електронної системи «Приват24» або у будь-який інший спосіб.
Вважає, що грошові кошти були списані шахрайським шляхом, а тому вона звернулася до поліції про порушення кримінальної справи, дані відомості були внесені до ЄРДР 07 грудня 2024 року за № 12024121010003082.
В подальшому, позивачка дізналася про те, що 03 листопада 2024 року вона нібито уклала два кредитних договори на суму 26 666 грн та на суму 24 000 грн. Зокрема, з розрахунку від 03 листопада 2024 року установлено, що їй було видано кредит готівкою в сумі 26 666 грн, з них 24 000 були перераховані ОСОБА_2 , потім знову був виданий кредит готівкою в сумі 24 000 грн, який також перерахований ОСОБА_2 Всього на картку позивачки було перераховано 50 666 грн, якими в подальшому шахрайським шляхом заволодів ОСОБА_2 .
Таким чином вважає, що своїми діями чи бездіяльністю вона не сприяла втраті, незаконному використанні персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Виявивши безпідставне списання коштів вона повідомила про цей факт банк та звернулася до правоохоронних органів. Враховуючи наявність кримінального провадження, у межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, вважає, що не повинна нести відповідальність за дії, які не вчиняла.
Позивачка зазначає, що здійснила всі заходи, які передбачені в цьому випадку щодо доведення своєї невинуватості у здійсненні зазначених дій, а отже як користувач картки не може нести відповідальність за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікацій самого спеціального платіжного засобу та його держателя.
Вважає, що банком були порушені вимоги закону України «Про платіжні системи та переказ коштів України», оскільки наявний факт здійснення операцій за кредитним рахунком, які нею не замовлялися та не оформлювалися, що завдало їй істотної шкоди у вигляді зарахування відсотків за користування кредитними коштами.
Оскільки позивачка не укладала кредитні договори із позивачем від 03 листопада 2024 року, не підписувала їх, вважає, що ці договори є нікчемними та не тягнуть за собою ніяких наслідків.
Представник відповідача - адвокат Якушев С.О. подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Вказав, що позивачка самостійно здійснила оформлення обох кредитних договорів та перекази отриманих кредитних коштів на користь третьої особи, що встановлено відповідною Службою «ПриватБанку», а також підтверджено доказами: скріншотами з банківських програмних комплексів, аналізом логів входу до аканту «Приват24» позивачки, банківською випискою за рахунком/карткою та доказами наданими самою позивачкою до позову, зокрема, витягом з ЄРДР.
Звертає увагу суду, що позивачка порушила обов`язки, що передбачені пунктами 3 та 4 частини 20 ст. 38 Закону України «Про платіжні послуги», а саме: користувач, якому наданий електронний платіжний засіб, зобов`язаний: ….. 3) не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права; 4) не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, бо перейшла за гіперпосиланням та заповнила шахрайську форму, у якій повідомила стороннім особам пароль від свого акаунту «Приват24».
Представник зазначає, що до моменту оформлення кредитних договорів та здійснення оскаржуваних переказів кредитних коштів, позивачка не повідомляла банк про втрату фінансового телефону чи втрату/розголошення індивідуальної облікової інформації та/або іншої інформації, що дає змогу ініціювати платіжні операції. Відповідно до пунктів 108, 140 Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженої Постановою Правління НБУ від 29.07.2022 № 164 та ч. 5 ст. 87 Закону України „Про платіжні послуги" до моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації відповідно до статті 38 цього Закону ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на платника. Вказав, що з обставин справи слідує, що оскаржувані зняття коштів здійснено 03 листопада 2024 року, з 12 год 12 хвилин до 12 год 54 хвилини, були оформлені/підписані позивачкою кредитні договори та здійснені перекази коштів за допомогою простого електронного підпису, що підтверджується належними доказами та банківською випискою, а позивачка звернулася по факту шахрайства до банку лише 07 січня 2025 року, що підтверджується копією її листа.
Крім того, зазначив, що банк не є належним відповідачем у цій справі, оскільки позивачка може стягнути збитки з отримувача її кредитних коштів - ОСОБА_5 , ІПН: НОМЕР_1 (а.с.92-1-5 том 1).
Позивачка подала відповідь на відзив, в якому зазначила, що 03 листопада 2024 року, як їй стало відомо під час розгляду справи, працівники відділення банку запідозрили шахрайські дії та повідомили її про це, після чого її картки були заблоковані. Цей факт підтвердив відповідач, вказавши, що банк повідомляв її 03 листопада 2024 року про вхід до її акаунту з нетипового пристрою, але повідомлення не надійшло клієнтці в зв`язку з відсутністю у банку її електронної скриньки. Не зважаючи на це, не повідомивши її іншим способом, банк провів операції по оформленню кредитних договорів та переказ коштів. Тому відповідно до п.3 розділу VI Положення № 705 повинен нести ризики збитків. Про здійснення операції, вона дізналася лише 05 грудня 2024 року, про що негайно повідомила банк, тобто виконала умови, передбачені п.6 розділу 6 Положення № 705. Докази того, що вона сама своїми діями призвела до списання коштів відсутні. Оскільки сам банк підтвердив, що вона не була належним чином повідомлена про шахрайські операції, вважає, що звернулася до банку негайно, після того як дізналася про них. Вважає, що сам відповідач після виплати коштів, незаконно виплачених ОСОБА_6 має можливість пред`явити до нього регресний позов, так як його дані банку відомі (а.с.205-208 том 1).
Рішенням Кропивницького районного суду Кіровоградської області від 29 січня 2026 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживачів.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий суд керувався тим, що доводи позивачки фактично зводяться до заперечення дійсності кредитних договорів з підстав, які за своєю правовою природою є підставами для їх оспорювання, а не для констатації нікчемності. Таким чином, суд дійшов висновку про недоведеність порушення прав позивача, за захистом яких вона звернувся до суду, та про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Суд також констатував, що між банком та позивачкою існували належним чином оформлені договірні відносини, оскільки позивачка була ідентифікована як клієнт банку та 12 червня 2024 року підписала заяву про приєднання до умов і правил надання банківських послуг із погодженням використання OTP-пароля як простого електронного підпису та договір про використання простого електронного підпису, а 03 листопада 2024 року за допомогою функціоналу застосунку «Приват24» саме позивачкою були укладені електронні кредитні договори, що відповідає вимогам ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію», за якими кредитні кошти були надані позивачці та використані шляхом їх перерахування на інші рахунки за розпорядженням, сформованим у системі дистанційного банківського обслуговування, при цьому ризик несанкціонованих операцій та наслідки втрати платіжного інструменту або ідентифікаційних даних, відповідно до умов договору, покладається на клієнта, а доводи позивачки про шахрайські дії третіх осіб не спростовують факту укладення кредитного договору.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
ОСОБА_1 подала до апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування рішення Кропивницького районного суду Кіровоградської області від 29 січня 2026 року та ухвалення нового рішення про задоволення позову.
Позивачка зазначила, що посилання суду на те, що вона свідомо сприяла незаконному використанню пін-коду, логіну та паролю не підтверджується матеріалами справи, оскільки саме гіперпосилання не досліджувалось, ніякі відомості щодо карток вона не надавала.
Вказує, що про наявність кредитних договорів та списання сум їй не було відомо до 05 грудня 2024 року, до того часу як банк повідомив її про необхідність оплати за цими договорами.
Зауважує, що в судовому засіданні представник відповідача стверджував, що її типовим пристроєм є телефон Самсунг з версією ПО Андроїд 14, однак невідома особа здійснювала вхід у її акаунт із нетипового пристрою ПО Андроїд 10, що викликало у банку необхідність перевірки даних, однак відповідач не повідомив її про шахрайську операцію.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Представник відповідача - адвокат Якушев С.О. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні вимог апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Представник зазначив, що оскаржувані кредитні договори та перекази коштів було здійснено 03 листопада 2024 року з 12 год. 12 хвилин до 12 год. 54 хвилини, які були оформлені/підписані позивачкою за допомогою простого електронного підпису, а з боку банку - за допомогою КЕП, що підтверджується належними доказами та банківською випискою, однак ОСОБА_1 звернулася до відповідача по факту шахрайства лише 07 січня 2025 року, що підтверджується копією її листа.
Вказує, що відповідно до пунктів 108, 140 Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженої Постановою Правління НБУ від 29.07.2022 № 164 «Власник рахунку несе відповідальність за використання корпоративних (бізнесових) платіжних інструментів під час здійснення платіжних та/або інших операцій. Користувач зобов`язаний не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, та негайно після того, як йому стало відомо про факт втрати такої інформації та/або платіжного інструменту, повідомити про це емітента в спосіб та каналами зв`язку, визначеними договором між емітентом та користувачем. До моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/ або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на користувача. З моменту повідомлення користувачем емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неакцептованих/неналежних платіжних операцій та відповідальність покладаються на емітента.»
Крім того, згідно з ч. 5 ст. 87 Закону України „Про платіжні послуги" до моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/ або індивідуальної облікової інформації відповідно до статті 38 цього Закону ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на платника. З моменту повідомлення платником емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неакцептованих/неналежних платіжних операцій та відповідальність покладаються на емітента.
Вказує, що згідно ст. ст. 1066, 1068 Цивільного кодексу України, банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку. Банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.
Представник звертає увагу суду, що позивачка звернулася до банку з повідомленням про шахрайські операції вже після здійснення кредитних операцій, а вищевказаними нормами права чітко та однозначно розмежовані часові межі відповідальності сторін за відшкодування збитків від здійснення спірних операцій та дій (а.с.17-20 том 2).
Участь учасників справи в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції.
Позивачка ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилась, у відповідності до п.3 ч.8 статті 128 ЦПК України належним чином повідомлена про дату, час та місце слухання справи (а.с.15-16).
Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Позиція апеляційного суду.
Відповідно до ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Заслухавши пояснення представника відповідача - адвоката Якушева С.О., який брав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом.
Позивачка ОСОБА_1 є клієнткою АТ КБ «ПриватБанк».
19 листопада 2021 року ОСОБА_1 підписала заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «Приватбанк».
Підписанням цієї заяви позивачка приєдналась до розділу «Загальні положення», підрозділів «Кредитні картки», «Поточні рахунки», «Використання картки», «Віддалені канали обслуговування», «Оплата частинами та Миттєва розстрочка», Умов та Правил надання банківських послуг акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», що розміщені в мережі Інтернет за адресою https://privatbank.ua/terms, в редакції, чинній на дату підписання цієї Заяви, які разом становлять Договір банківського рахунка, прийняла всі права та обов`язки, встановлені в цьому Договорі та зобов`язалась їх належним чином виконувати.
Підпис ОСОБА_1 на цій заяві здійснено власноруч на планшеті, що відповідає вимогам Постанови НБУ від 13 грудня 2019 року № 151 «Про затвердження Положення про застосування цифрового власноручного підпису в банківській системі України» (а.с.164-186 том 1).
12 червня 2024 року ОСОБА_1 підписала ще одну Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг та відкриття поточного рахунку з використанням електронного платіжного засобу (платіжної картки) АТ «ПриватБанк».
Крім того, 12 червня 2024 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» укладено угоду про використання простого електронного підпису.
Позивачкою погоджено використання OTP пароля в якості підпису та інших видів простого електронного підпису, а саме при здійсненні будь-якої операцій та правочинів між Сторонами за допомогою ОТР паролю як простого електронного підпису. Сторони домовилися вважати, що він однозначно ідентифікує особу Клієнта та є логічно пов`язаний із електронними даними про будь-яку операцію або правочин виключно за умови, якщо підтвердження Клієнтом здійснення операції або укладення правочину здійснено шляхом введення у відповідне поле інтерфейсу програмного комплексу або сайту Банку цифрової послідовності, яка повністю ідентична надісланому Банком ОТП-паролю на фінансовий номер телефону Клієнта (135-163 том 1).
Згідно заяви про відкриття поточного рахунку та приєднання до умов та правил надання послуги «Картка для виплат» № 241103В1DT271607QJOJMASN від 03 листопада 2024 року, кредитного договору № 2411[телефон приховано] від 03 листопада 2024 року, кредитного договору № 2411[телефон приховано] від 03 листопада 2024 року, паспортів споживчого кредиту до цих договорів та банківської виписки по картці/рахунку НОМЕР_2 за договором №SAMDNWFC00[телефон приховано] від 03 листопада 2024 року, 03 листопада 2024 року о 12:12 год, за допомогою простого електронного підпису, ОСОБА_1 було підписано перший кредитний договір з оформленням картки для виплат на суму 26 666,00 грн, які надійшли на рахунок НОМЕР_3 , а також 03 листопада 2024 року о 12:51 год, було підписано другий кредитний договір на суму 24 000,00 грн, які надійшли також на вказаний банківський рахунок.
Далі, після надходження цих сум коштів, 03 листопада 2024 року о 12:42 год та 12:54 всі ці кошти із картки позивачки були перераховані іншій фізичній особі - ОСОБА_2 (а.с.10-50 том 1).
06 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до ЧЧ Кропивницького РУП ГУНП в Кіровоградській області із зверненням про те, що 02 листопада 2024 року в мережі інтернет на платформі „ОЛХ" неповнолітня донька ОСОБА_1 розмістила оголошення з продажу товару (дитячого лялькового набору). 03.11.2024 в мессенджер „Вайбер" їй надійшло повідомлення від невідомої особи на ім`я ОСОБА_7 ( НОМЕР_4 ), яка хотіла придбати товар. Після чого невідома особа запропонувала послугу «ОЛХ-доставка» та надіслала заявниці посилання, а ОСОБА_1 перейшла за цим посиланням. Після чого невідома особа шахрайським шляхом заволоділа грошовими коштами у розмірі 50666 грн з банківської картки АТ КБ «Приватбанк» НОМЕР_3 на ім`я ОСОБА_1 , тим самим завдала матеріальних збитків заявниці на вказану суму.
Вказане звернення зареєстровано 07 грудня 2024 року у Єдиному реєстрі досудових розслідувань, номер кримінального провадження 12024121010003082 (а.с.53 том 1).
25 грудня 2025 року (датовано позивачкою) (зареєстровано банком 07 січня 2025 року) ОСОБА_1 звернулась до банку із заявою, в якій повідомила, що 03 листопада 2024 року на її ім`я було відкрито два кредитних договори без номерів, які вона роздрукувала із додатку «Приват24». 01 грудня в додатку їй прийшло повідомлення про необхідність сплати платежу в сумі 1152, 84 грн та 1037, 58 грн. З цього повідомлення вона довідалась про наявність у неї кредитних договорів. Позивачка у цій заяві просила повідомити, на яку картку були перераховані кошти та на чиє ім`я, оскільки вона ці кошти не отримувала та договір не укладала. Так як ці кошти були отримані шахрайським шляхом, вона звернулась із заявою про порушення кримінальної справи до кіберполіції. Просила надати їй роз`яснення яким чином були укладені від її імені кредитні договори та як перераховувались кошти на її рахунки (а.с.119-120 том 1).
Також позивачка зверталась до банку з вимогою про повернення коштів, які були списані 03 листопада 2024 року, та отримала відмову банку листом від 15 січня 2025 року № 20.1.0.0.0/7-250108/31018 на 92051-ВБ від 08 січня 2025 року, яким банк повідомив позивачку, що не має можливості повернути грошові кошти. У випадку впевненості в наявності шахрайських дій щодо списання грошових коштів позивачу було рекомендовано звернутись до правоохоронних органів.
Крім того, банком було встановлено, що в системі дистанційного обслуговування клієнтів Internet Banking Приват24 були оформлені договори «Кредит готівкою». Переказ коштів з картки № НОМЕР_2 був здійснений шляхом створення платежу в Приват24. Вхід у Приват24 був здійснений під авторизацією ОСОБА_1 при даній процедурі клієнт вводить свої ім`я користувача та пароль та входить у Приват24, створює необхідний платіж, вводить тільки йому відомий ключ доступу і після цього до Банку надходить платіжне доручення, відповідно до якого Банк здійснює переказ коштів (а.с.51-52 том 1).
При перевірці Службою Банка за результатами письмового звернення позивачки від 25 грудня 2024 року, отриманого Банком поштою 07 січня 2025 року з повідомленням про шахрайство встановлено «1 ІПН (потерпілого): НОМЕР_6 2. ПІБ (потерпілого): ОСОБА_1 3. № платіжної картки (потерпілого): НОМЕР_8 4. Сума викрадених коштів: 50666 грн 5. № телефону/аккаунта Приват24: НОМЕР_7 6. IMEI шахрайського/сумнівного девайсу: F2735C69469B3712 7. Модель девайсу: SMARTPHONE ANDROID 10 8. Дата і час входу до Приват24: 2024-11-03 о 11:49:43. 9. ІР входу до Приват24: НОМЕР_9. Провайдер: Briz 11. Канал проведення операції: Приват24 12. Тип проведення операції: Приват24 P2P 13. Які дані карти вводилися ? номер картки, термін дії, CVV код 14. 3Д Сек`юр: так 15. Назва торгової точки: Приват24 16. Було змінено логін? ні 17. Було змінено пароль? ні 18. Чи є нові регулярні платежі (наприклад, на поповнення мобільного тощо) та договорів ОЧ/МР? так 19. Як шахраям вдалося провести транзакції (коротко своїми словами) ?: клієнтка перейшла за посиланням ОЛХ, ввівши номер картки, термін дії, CVV код. Під диктовку шахраїв переказала кошти на картку третьої особи........ При укладенні договорів зміна пароля та логина не проводилась. 03.11.2024 126996 E-mail (E-mail) Уведомление о входе в Приват24 {{IMOTCHPERS}}, банк виявив нетиповий вхід у ваш аккаунт Приват24. Пристрій: Smartphone Операційна система:AOS Версія:10 Browser: Chrome Mobile IP-адреса:НОМЕР_10 Ім`я провайдера:Briz Дата й час входу: 03.11.2024 11:49 Ukraine, Odesa 2024-11-03 11:49:44 Забраковано (відсутні контактні дані в ЄКБ) (BC) WHP_EFS { "result": "reject", "message": "Отсутствуют контактные данные в ЕКБ", "st": "BC", "defAttrs": [] } Одержувач коштів за переказами ПІБ: ОСОБА_5 ІПН: НОМЕР_5 - недозвон 1.41 46 - Негативна інформація про особу, що була отримана від Департаменту по роботі зі скаргами. Коментар НПС. Системність проблеми: ні Контакт з клієнтом (Контакт з клієнтом проведений за номером): НОМЕР_7 Надання сорри-бонусу: Ні. Немає провини банку". Таким чином, висновок фахівців Банка, що Банк проводив операції належним чином і порушень зі сторони Банку не виявлено, тому що клієнт самостійно провів всі операції та несе за них відповідальність.
Вказане підтверджено скріншотами з банківських програмних комплексів, аналізом логів входу до аккаунта Приват24 клієнта ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_6 , фінансовий телефон/логін: НОМЕР_7 ) з 15.10.2024 по 15.11.2024 у вигляді таблиці.
Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.
Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно з частиною першою статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Частиною першою статті 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.
Відповідно до статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Закон України «Про платіжні послуги» визначає поняття та загальний порядок виконання платіжних операцій в Україні, встановлює виключний перелік платіжних послуг та порядок їх надання, категорії надавачів платіжних послуг та умови авторизації їх діяльності, визначає загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, загальні засади випуску та використання в Україні електронних грошей та цифрових грошей Національного банку України, установлює права, обов`язки та відповідальність учасників платіжного ринку України, визначає загальний порядок здійснення нагляду за діяльністю надавачів платіжних послуг, надавачів обмежених платіжних послуг, порядок здійснення оверсайта платіжної інфраструктури.
Пунктом 6 частини дев`ятнадцятої статті 38 Закону України «Про платіжні послуги» передбачено, що емітент зобов`язаний повідомляти користувача про виконання операцій з використанням електронного платіжного засобу.
Згідно з частиною двадцятою статті 38 Закону України «Про платіжні послуги» користувач зобов`язаний зберігати та використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства та умов договору, укладеного з емітентом, не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права, не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, негайно після того, як така інформація стала йому відома, повідомити емітента у спосіб та каналами зв`язку, передбаченими договором між емітентом та платником, про факт втрати електронного платіжного засобу та/або факт втрати індивідуальної облікової інформації.
Відповідно до пункту 136 розділу VII Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого постановою правління НБУ від 29 липня 2022 року № 164 (далі - Положення), користувач зобов`язаний: зберігати та використовувати платіжні інструменти відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання платіжних інструментів особами, які не мають на це законного права або повноважень.
Згідно з пунктом 5 частини двадцятої статті 38 Закону України «Про платіжні послуги» користувач, якому наданий електронний платіжний засіб, зобов`язаний негайно після того, як така інформація стала йому відома, повідомити емітента у спосіб та каналами зв`язку, передбаченими договором між емітентом та платником, про факт втрати електронного платіжного засобу та/або факт втрати індивідуальної облікової інформації.
Згідно з пунктом 140 розділу VII Положення, користувач зобов`язаний не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, та негайно після того, як йому стало відомо про факт втрати такої інформації та/або платіжного інструменту, повідомити про це емітента в спосіб та каналами зв`язку, визначеними договором між емітентом та користувачем.
До моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на користувача. З моменту повідомлення користувачем емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неакцептованих/неналежних платіжних операцій та відповідальність покладаються на емітента. Момент, з якого настає відповідальність емітента, має бути чітко визначений умовами договору, укладеного між користувачем та емітентом.
Аналогічні положення викладені й у частині п`ятій статті 87 Закону України «Про платіжні послуги».
Пунктом 141 розділу VII Положення, передбачено, що емітент зобов`язаний надавати ПІН, індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, яка дає змогу здійснювати платіжні операції з використанням платіжного інструменту, лише держателю платіжного інструменту в порядку, визначеному договором (крім випадку, передбаченого в пункті 142 розділу VII цього Положення).
Власник рахунку не несе відповідальності за платіжні операції, здійснені без автентифікації платіжного інструменту і його держателя, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність власника рахунку/держателя призвели до втрати, незаконного використання ПІН у або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Власник рахунку має право на відшкодування в судовому порядку шкоди, заподіяної надавачем платіжних послуг унаслідок помилкової, неналежної платіжної операції або виконання платіжної операції з порушенням установлених законодавством України строків (пункти 146, 147 Положення).
Аналіз вказаних нормативно-правових актів, які є спеціальними для спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що при здійсненні операцій з використанням електронних платіжних засобів відповідальність за безпеку здійснення переказу коштів покладається як на платника, так і на емітента (банк чи іншу установу), які зобов`язані вжити всіх заходів по нерозголошенню третім особам інформації, що дає змогу виконувати платіжні операції від імені платника з використанням електронного платіжного засобу.
У постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 691/699/16 (провадження № 61-16504св18) вказано, що: «встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача та правоохоронні органи про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, у межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк».
Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Лише наявність обставин, які доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для його цивільно-правової відповідальності.
Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та Верховного Суду, викладених у постановах від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц, від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 577/4224/16-ц, від 17 червня 2021 року у справі № 759/4025/19, від 16 серпня 2023 року № 176/1445/22, від 04 жовтня 2024 року у справі № 337/6010/23, від 07 травня 2025 року у справі № 703/1211/24.
У такій категорії справ встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 (пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18) (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).
Звертаючись до суду із позовом у цій справі, ОСОБА_1 просила скасувати договори від 03 листопада 2024 року як нікчемні, закрити кредитні картки, видані на підставі цих договорів, припинити нарахування відсотків за кредитом по цих картках, скасувати всі нараховані платежі, відсотки та заборгованість по них, які були нараховані з 03 листопада 2024 року та будуть нараховані по день закриття карток. В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що ніяких кредитних договорів не укладала, а кредитні кошти на загальну суму 50 666 грн були списані із її рахунку шахрайським шляхом.
Наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що згідно заяви про відкриття поточного рахунку та приєднання до умов та правил надання послуги «Картка для виплат» № 241103В1DT271607QJOJMASN від 03 листопада 2024 року, кредитного договору № 2411[телефон приховано] від 03 листопада 2024 року, кредитного договору № 2411[телефон приховано] від 03 листопада 2024 року, паспортів споживчого кредиту до цих договорів та банківської виписки по картці/рахунку НОМЕР_2 за договором №SAMDNWFC00[телефон приховано] від 03 листопада 2024 року, 03 листопада 2024 року о 12:12 год, за допомогою простого електронного підпису, ОСОБА_1 було підписано кредитний договір з оформленням картки для виплат на суму 26 666,00 грн, які надійшли на рахунок НОМЕР_3 , а також 03 листопада 2024 року о 12:51 год, було підписано кредитний договір на суму 24 000,00 грн, які надійшли також на вказаний банківський рахунок.
Далі, після надходження цих сум коштів, 03 листопада 2024 року о 12:42 год та 12:54 всі ці кошти із картки позивачки були перераховані іншій фізичній особі - ОСОБА_2 (а.с.10-50 том 1).
06 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до ЧЧ Кропивницького РУП ГУНП в Кіровоградській області із зверненням про те, що 02 листопада 2024 року в мережі інтернет на платформі „ОЛХ" неповнолітня донька ОСОБА_1 розмістила оголошення з продажу товару (дитячого лялькового набору). 03.11.2024 в мессенджер „Вайбер" їй надійшло повідомлення від невідомої особи на ім`я ОСОБА_7 ( НОМЕР_4 ), яка хотіла придбати товар. Після чого невідома особа запропонувала послугу «ОЛХ-доставка» та надіслала заявниці посилання, а ОСОБА_1 перейшла за цим посиланням. Після чого невідома особа шахрайським шляхом заволоділа грошовими коштами у розмірі 50666 грн з банківської картки АТ КБ «Приватбанк» НОМЕР_3 на ім`я ОСОБА_1 , тим самим завдала матеріальних збитків заявниці на вказану суму.
Вказане звернення зареєстровано 07 грудня 2024 року у Єдиному реєстрі досудових розслідувань, номер кримінального провадження 12024121010003082 (а.с.53 том 1).
Під час розгляду справи в суді першої інстанції представник банку вказував, що АТ КБ «Приватбанк» проведено службове розслідування за результатами звернення клієнта ОСОБА_1 про шахрайські дії зі сторони третіх осіб і встановлено, що змін фінансового номеру не зафіксовано; зміна пароля та логіна не проводилась; клієнтка перейшла за посиланням ОЛХ, ввівши номер картки, термін дії, CVV код; під диктовку шахраїв переказала кошти на картку третьої особи, кредитні договори від 03 листопада 2024 року були підписані ОСОБА_1 простим електронним підписом.
Таким чином, Банк проводив операції належним чином і порушень зі сторони Банку не виявлено, в той же час клієнт самостійно провів всі операції та несе за них відповідальність.
З огляду на викладене, укладення кредитних договорів та в подальшому переказ коштів на рахунок третьої особи, були здійснені з використанням Приват24.
Крім того, як вказано у службовому розслідуванні банку, відповідач повідомляв 03 листопада 2024 року о 11:49 год, позивачку про вхід до її акаунту Приват24 з нетипового пристроя на E-mail/електронну пошту, але це повідомлення не надійшло клієнтці, бо нею не була вказана в жодній Анкеті до банка адреса електронної скриньки.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що позивачка не довела, що здійснені платіжні операції є неналежними платіжними операціями, оскільки, щоб операція вважалась неналежною має бути дотримана диспозиція норм права Закону України «Про платіжні послуги», а саме наявність вини особи, яка не є ініціатором або надавачем платіжних послуг, в наслідок чого здійснюється списання коштів з рахунку неналежного платника та/або зарахування коштів на рахунок неналежного отримувача чи видача йому коштів у готівковій формі.
Як встановлено судом першої інстанції, до моменту укладення оспорюваних правочинів та вчинення оскаржуваних транзакцій між сторонами існували договірні правовідносини, на підставі яких позивачка отримувала від відповідача банківські послуги, користувалася платіжними картками, в тому числі кредитною.
ОСОБА_1 було особисто підписано Заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 19 листопада 2021 року та 12 червня 2024 року, у яких позивачка в порядку ст. 634 ЦК України приєдналася до розділу «Загальні положення», підрозділів «Кредитні картки», «Поточні рахунки», «Використання картки», «Віддалені канали обслуговування», «Оплата частинами та Миттєва розстрочка», Умов та Правил надання банківських послуг акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (Умови та Правила), що розміщені в мережі Інтернет за адресою https://privatbank.ua/terms, в редакції, чинній на дату підписання цих Заяв, які разом становлять Договір банківського рахунка (Договір), приймає всі права та обов`язки, встановлені в цьому Договорі та зобов`язується їх належним чином виконувати.
Крім того, 12 червня 2024 року позивачкою було підписано договір про використання простого електронного підпису.
Позивачка ОСОБА_1 була повністю обізнана та погодилася з тим, що її фінансовий телефон є дуже важливим для здійснення будь-якої платіжної операції та укладання кредитного договору за допомогою ОТП-паролю як простого електронного підпису і що Банк буде правомірно вважати, що саме клієнт здійснює цю операцію, а не інша/третя особа, бо на час здійснення оскаржуваних транзакцій та договорів у Банка були відсутні будь-які заяви з боку клієнт щодо необхідності блокування чи втрати нею фінансового телефону або заволодіння паролем від власного Приват24 третьою особою.
Саме клієнт зобов`язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та негайно повідомляти банк про операції, які не виконувалися ним. До моменту такого повідомлення відповідальність у повному обсязі за всі операції несе виключно клієнт.
Отже, відповідач АТ КБ «ПриватБанк» підтвердив належними і допустимими доказами обставини, які безспірно доводять, що позивачка, як користувач кредитної картки та додатку «Приват24», своїми діями сприяла в доступі сторонніх осіб до відомостей по кредитній картці, її особового рахунку та мобільного додатку «Приват24», що дали змогу ініціювати відповідні платіжні операції.
Відповідачем було звернуто увагу на те, що такі операції були здійснені з коректним введенням паролю та усіх необхідних реквізитів для виконання дистанційного розпорядження на переказ коштів, які відомі лише власнику картки.
Отже, за встановлених у справі обставин є підстави вважати, що позивачка провела компрометацію свого логіну до Приват24 та правильний PIN-код до нього, в результаті чого доступ до її акаунту отримали треті особи.
Враховуючи те, що операції з оформлення двох кредитів, та в подальшому переказ кредитних коштів на рахунок третьої особи, відбулось внаслідок дій позивачки, яка сприяла своїми діями (перехід за гіперпосиланням) стороннім особам в отриманні доступу до власного акаунта «Приват24» з можливістю повністю розпоряджатися її фінансовим номером, її рахунками та коштами в АТ КБ «ПриватБанк», а також можливістю укладати кредитні угоди, відтак АТ КБ «Приватбанк» не має нести відповідальності за такі операції.
У постанові від 18 січня 2023 року у справі № 686/17744/21 Верховний Суд зазначив, що встановлення точного часу повідомлення банку клієнтом (користувачем) про втрату фінансового номеру телефону, при підозрі доступу третіх осіб до фінансового номеру телефону та інших неправомірних дій таких осіб, має вирішальне значення при визначені того, за проведення яких операцій несе відповідальність клієнт, оскільки до моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк.
Разом з тим, після того, як 03 листопада 2024 року були оформлені кредитні договори та отримані за їх умовами кредитні кошти, позивачка лише 06 грудня 2024 року звернулась із заявою до кіберполіції, а безпосередньо до відповідача звернулась лише 27 грудня 2024 року, тобто запізно.
З огляду на наведене, оскільки позивачка звернулася до банку з повідомленням про несанкціоновані незаконні платіжні операції після проведення фінансових операцій, відтак банк не мав правової підстави блокувати оспорювані позивачем платежі та рахунки до такого звернення, оскільки не має права визначати та контролювати напрям використання коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором та законом, обмеження її прав розпоряджатися коштами на власний розсуд. Отже, ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність за фінансові операції, що передували повідомленню до банку, несе позивач.
Щодо доводів позивачки про те, що суд безпідставно приділив увагу посиланню на відомості із витягу з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань, колегія суддів зазначає, що зазначена в ньому інформація стосується безпосередньо повідомлених самою позивачкою обставин вчинення можливого кримінального правопорушення. Зокрема, з її слів зазначено, що невідома особа запропонувала послугу «ОЛХ-доставка» та надіслала заявниці посилання, а заявниця перейшла за цим посиланням. Після чого, невідома особа шахрайським шляхом заволоділа її грошовими коштами з банківської картки АТ КБ «Приватбанк».
У цьому контексті, суд звертає увагу на те, що сервіс «ОLХ-доставка» не є платіжним онлайн сервісом АТ КБ «Приватбанк», відповідно банківська установа не може нести відповідальність за неправомірне заволодіння коштами клієнта, який скористався послугами вказаного стороннього сервісу.
У своїй сукупності, дії позивачки та надані сторонами докази, не свідчать про те, що відповідачем неправомірно списано кошти з рахунку позивачки. Водночас ризики по передачі позивачем індивідуальних даних платіжного засобу (платіжної картки), та ризики користування фішинговим сайтом, не можуть бути покладені на сторону відповідача.
Колегія суддів зауважує, що наявність кримінального провадження не може свідчити, у силу презумпції невинуватості, про вчинення злочину щодо позивачки до винесення вироку, яким такі обставини будуть встановлені, що узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №144/287/17-ц (провадження № 61-31835св18).
Щодо позовної вимоги про скасування договорів від 03 листопада 2024 року як нікчемних, колегія суддів зазначає таке.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка зазначала, що вона не укладала та не підписувала кредитні договори. Посилаючись на ч. 2 ст. 1055 ЦК України, вважає, що оскільки вона не укладала кредитні договори, не підписувала їх, їх недійсність у випадку недодержання письмової форми встановлена законом, тому ці договори є нікчемними та не тягнуть за собою ніяких наслідків.
Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
Усталеним у судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.
Цивільне законодавство України виходить із презумпції чинності правочину, відповідно до якої будь-який правочин вважається правомірним і таким, що породжує цивільні права та обов`язки, доти, доки його недійсність не встановлена законом або він не визнаний недійсним судом у встановленому порядку. Закон розрізняє нікчемні та оспорювані правочини, причому віднесення правочину до категорії нікчемних можливе лише у випадках, прямо передбачених законом. Саме по собі посилання сторони на відсутність волі чи на вчинення правочину під впливом протиправних дій третіх осіб не свідчить автоматично про нікчемність такого правочину.
Згідно з положеннями статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Стаття 216 ЦК України визначає правові наслідки недійсності правочину. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (абзац перший частини першої статті 216 ЦК України).
Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи (частина п`ята статті 216 ЦК України).
Отже, якщо правочин є оспорюваним, то такий правочин визнається недійсним судом (якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом). Натомість нікчемним є правочин, недійсність якого встановлена законом, такий правочин не породжує будь-яких прав та обов`язків. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його вчинення, не потребує окремого судового рішення про визнання його недійсним. Суд констатує нікчемність правочину у межах розгляду конкретної справи та застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.
Відповідно до ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
За змістом статті 215 ЦК України на звернення з позовом про визнання недійсним оспорюваного правочину, а також застосування наслідків нікчемного правочину мають право сторони правочину та заінтересовані особи.
Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний", "є недійсним".
Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (частина друга статті 1055 ЦК України).
Тобто, правовим наслідком недодержання письмової форми кредитного договору є його нікчемність.
Оцінивши кожен вказаний вище доказ окремо на предмет належності, допустимості та достовірності, а також достатність і взаємний зв`язок таких доказів у їх сукупності, суд вважає, що такі докази не підтверджують доводів позивача, наведених в обґрунтування позову.
Вказаними доказами не підтверджується, що договори від 03 листопада 2024 року є нікчемними, зокрема, те що вони були підписані від імені позивачки невідомими особами шахрайським способом, без відома позивачки та без її волевиявлення.
Зокрема, наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що між банком та позивачкою існували належним чином оформлені договірні відносини, позивачка була ідентифікована як клієнт банку, 12 червня 2024 року підписала заяву про приєднання до умов і правил надання банківських послуг із погодженням використання OTP-пароля як простого електронного підпису та договір про використання простого електронного підпису, а 03 листопада 2024 року за допомогою функціоналу застосунку «Приват24» саме позивачкою були укладені електронні кредитні договори, що відповідає вимогам ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію», за якими кредитні кошти були надані позивачці та використані шляхом їх перерахування на інші рахунки за розпорядженням, сформованим у системі дистанційного банківського обслуговування, при цьому ризик несанкціонованих операцій та наслідки втрати платіжного інструменту або ідентифікаційних даних, відповідно до умов договору, покладається на клієнта, а доводи позивачки про шахрайські дії третіх осіб не спростовують факту укладення кредитного договору.
Апеляційний суд зазначає, що доводи позивачки фактично зводяться до заперечення дійсності кредитних договорів з підстав, які за своєю правовою природою є підставами для їх оспорювання, а не для констатації нікчемності.
Інші доводи апеляційної скарги апеляційним судом не приймаються до уваги, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Розглядаючи по суті спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Виходячи з викладеного, судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, не порушено норми процесуального права.
З підстав, передбачених статтею ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. 367, 368, 371, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Кропивницького районного суду Кіровоградської області від 29 січня 2026 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 17.08.2026.
Головуючий С. М. Єгорова
Судді О. Л. Карпенко
С.І. Мурашко