Дата документу 13.08.2026
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
____________________________________________
Єдиний унікальний № 335/7222/21 Головуючий у 1 інстанції Шалагінова А. В.
Провадження № 22-ц/807/1844/26-2 Суддя доповідач Салтан Лілія Геннадіївна
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 серпня 2026 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідача Салтан Л.Г.,
суддів: Кочетової І.В., Сакояна Д.І.
за участю секретаря судового засідання: Бєлової А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 06 липня 2026 року, постановлену за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 на дії та бездіяльність державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Марієнка Артема Олеговича у виконавчому провадженні №76759436
ВСТАНОВИВ:
18 червня 2026 року до Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя суду надійшла скарга ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Марієнка А.О. у виконавчому провадженні № 76759436, яка полягає у неналежній перевірці виконання рішення боржницею під час вчинення виконавчої дії 09 червня 2026 року, неналежній оцінці поведінки боржниці та психолога.
В обґрунтування скарги зазначав, що у вказаний день він здійснював відеодзвінок через за стосунок «Viber» на телефон боржниці ОСОБА_2 з метою спілкування з дитиною ОСОБА_3 . До відеозв`язку були підключені боржниця, стягувач, державний виконавець та психолог ОСОБА_4 .
За наслідками виконавчої дії державним виконавцем складено акт від 09 червня 2026 року, в якому неправильно зафіксовано посилання стягувача на постанову Верховного Суду у цій справі, знецінено обов`язковість судового рішення, не перевірено належним чином забезпечення боржницею реального відеоконтакту з дитиною, не надано оцінки пасивній ролі психолога та не вирішено питання про наслідки фактичного невиконання рішення суду.
Стягувач зазначає, що дитина не підійшла до камери, її обличчя не було належним чином видно, реальний візуальний контакт дитини з батьком не був забезпечений. Державний виконавець не зобов`язав боржницю належним чином розташувати відеокамеру, показати дитину, щоб було видно її обличчя, не з`ясував, чому дитина не підходить до камери, не поставив боржниці питань, які дії вона вчиняє для забезпечення реального спілкування і не надав оцінки тому, що реальне відеоспілкування не було забезпечене. Формальне технічне підключення не є виконанням рішення суду.
Крім того, у акті державний виконавець зафіксував, що стягувач нібито послався на постанову Пленуму Верховного Суду України, хоча насправді стягувач зазначав посилання на постанову Верховного Суду у цивільній справі, рішення в якій виконується, та яким підтверджено участь психолога саме для допомоги у налагодженні стосунків з дитиною.
Психолог ОСОБА_4 не підтвердила готовності виконувати активну функцію, яка випливає з постанови Верховного Суду та судового рішення, а фактично самостійно звузила свою участь до спостереження. Державний виконавець, замість того, щоб роз`яснити психологу мету її участі та перевірити, чи забезпечена боржницею належна участь у виконанні рішення, фактично прийняв таку пасивну модель як допустиму, що стягувач вважає істотним порушенням.
Крім того, вказує, що психолог був забезпечений через приватний фонд, який не є стороною виконавчого провадження, і самостійно визначив участь психолога у виконавчих діях як спостереження, що не сприяє виконанню рішення суду і налагодженню контакту стягувача із дитиною.
Вважає, що бездіяльність державного виконавця порушує його право як стягувача на реальне, а не формальне виконання судового рішення, та створює для боржниці можливість і надалі імітувати виконання рішення без належного контролю з боку державного виконавця.
Просив визнати неправомірними дії та бездіяльність державного виконавця Марієнка А.О. у виконавчому провадженні під час виконавчої дії 09 червня 2026 року та зобов`язати державного виконавця усунути допущені порушення шляхом повторного розгляду обставин виконавчої дії та надання вмотивованої правової оцінки фактам, зафіксованим в акті та зауваженнях стягувача, вирішити питання про застосування до боржниці заходів, передбачених ст. 64-1, 75, 76 Закону України «Про виконавче провадження» або прийняти інше мотивоване процесуальне рішення із зазначенням конкретних причин, з яких такі заходи не застосовуються.
Ухвалою Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 06 липня 2026 року у провадженні № 4 -с/335/38/2026 відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_5 на дії та бездіяльність державного виконавця Марієнка А О. під час виконавчої дії 09 червня 2026 року у виконавчому провадженні № 76759436.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, 14 липня 2026 року ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати ухвалу Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 06 липня 2026 року у справі №335/7222/21, провадження № 4-с/335/38/2026 та постановити нову ухвалу, якою скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково:
- визнати протиправною бездіяльність державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Марієнка Артема Олеговича у виконавчому провадженні №76759436, яка мала місце під час виконавчої дії 09 червня 2026 року та полягала у нездійсненні перевірки виконання боржником ОСОБА_2 рішення суду у час та місці побачення, визначених рішенням суду та ухвалою від 10 липня 2025 року про зміну способу і порядку виконання рішення;
- зобов`язати державного виконавця на підставі відеозапису виконавчої дії 09 червня 2026 року здійснити перевірку виконання рішення боржником ОСОБА_2 та за наявності відповідних підстав вжити заходів примусового виконання рішення, визначених ч. 3 ст.64-1 Закону України «Про виконавче провадження», або прийняти інше мотивоване процесуальне рішення із зазначенням конкретних причин, з яких такі заходи не застосовуються.
У разі, якщо апеляційний суд не знайде підстав для скасування ухвали у повному обсязі, апелянт просив змінити ухвалу Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 06 липня 2026 року, виключивши з її мотивувальної частини висновок про те, що дії стягувача «підтверджують саме небажання стягувача займатися питаннями виховання дитини», як такий, що виходить за межі предмета судового контролю, зроблений поза межами предмета доказування, не підтверджений жодним доказом та суперечить обставинам, встановленим постановою Верховного Суду від 23 липня 2024 у справі № 335/7222/21.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що він не просить апеляційний суд переоцінювати психологічний стан дитини, оцінювати діяльність благодійного фонду чи вирішувати замість державного виконавця питання про накладення штрафу, скарга є вузькою і стосується лише п`яти обставин:
-суд першої інстанції вийшов за межі предмета судового контролю та без належного предмета доказування зробив оціночний висновок про особисте ставлення стягувача до виховання дитини;
-суд першої інстанції поставив стягувачу у провину саме ту поведінку, за відсутність якої цей самий суд у цьому самому виконавчому провадженні двічі раніше йому дорікав;
-суд першої інстанції фактично не розглянув предмет скарги - виконання державним виконавцем обов`язку перевірки за ч.2 ст.64-1 Закону України «Про виконавче провадження»;
-суд першої інстанції звузив підставу участі психолога до Інструкції, тоді як сам суб`єкт оскарження визнав, що ця умова випливає з виконавчого документа;
-суд першої інстанції визнав викривлення в акті державного виконавця, але не навів жодного мотиву, чому воно не вплинуло на повноту перевірки.
Вважає, що оскаржувана ухвала вирішила питання, яке не є предметом судового контролю - ставлення стягувача до виховання дитини; ототожнила процесуальне заперечення стягувача проти неналежних умов виконавчої дії з відмовою від спілкування з дитиною; поставила стягувачу у провину поведінку, за відсутність якої цей самий суд двічі раніше йому дорікав; фактично поставила стягувачу у провину реалізацію прав сторони виконавчого провадження, передбачених ст.19 Закону України «Про виконавче провадження»; не розглянула по суті питання, які становили предмет скарги, виконання державним виконавцем обов`язку перевірки за ч.2 ст. 64-1 Закону; звузила підставу участі психолога до Інструкції всупереч позиції самого суб`єкта оскарження та змісту виконавчого документа; визнала викривлення в акті виконавця, не оцінивши його наслідків; навела у мотивах обставини іншої дати - 16 червня 2026 року, що є неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи та порушенням норм процесуального права.
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи раніше визначеному складу суду від 14 липня 2026 року для розгляду цієї справи визначений склад колегії: головуючий суддя (суддя-доповідач) Салтан Л.Г. та члени колегії судді: Гончар М.С., Кочеткова І.В.
Ухвалою від 14 липня 2026 року, постановленою суддею-доповідачем Салтан Л.Г., вказану справу витребувано у суду першої інстанції.
19 липня 2026 року ОСОБА_1 подав доповнення до розділу ІІІ апеляційної скарги, а саме зазначив, що державний виконавець не надав чіткої процесуальної кваліфікації результату виконавчої дії 09 червня 2026 року. Акт від 09 червня 2026 року та інші матеріали не містять чіткої і мотивованої відповіді на те, як саме державний виконавець кваліфікував результат цієї виконавчої дії: як належне виконання рішення боржницею, як невиконання, чи як наявність обставин, що перешкодили проведенню побачення. Якщо державний виконавець вважав рішення належно виконаним, він мав навести мотиви такого висновку з урахуванням відсутності реального відеоспілкування. Якщо існували обставини, що перешкоджали проведенню побачення, він мав вирішити питання про відкладення виконавчих дій. Якщо рішення не було виконано, він мав надати оцінку причинам невиконання та вирішити питання про передбачені законом заходи. Відсутність чіткої процесуальної кваліфікації результату виконавчої дії свідчить не про реалізацію дискреції, а про неповноту перевірки виконання рішення.
Крім того незалежно від правової моделі участі психолога державний виконавець був зобов`язаний визначити межі її участі та контролювати її дії. Приморський ВДВС стверджує, що процесуальний статус психолога випливає безпосередньо з виконавчого документа, і з цих підстав вважає, що постанова про її залучення як спеціаліста не підлягала винесенню. Однак навіть прийняття цієї позиції не звільняє державного виконавця від обов`язку організувати та контролювати участь психолога. За відсутності зафіксованого роз`яснення психологу її прав, обов`язків і меж участі неможливо дійти висновку, що державний виконавець належно організував її участь та здійснив передбачений Інструкцією контроль. Оскаржувана ухвала не містить оцінки того, чи були виконані ці обов`язки.
21 липня 2026 року вищезазначена справа надійшла до апеляційного суду.
Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 23 липня 2026 року для розгляду цієї справи визначений склад колегії: головуючий суддя (суддя-доповідач) Салтан Л.Г. та члени колегії судді: Кочеткова І.В., Сакоян Д.І.
Ухвалою суду апеляційної інстанції від 24 липня 2026 року відкрито провадження. При відкритті апеляційного провадження учасникам справи наданий строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
Ухвалою суду від 24 липня 2026 року справу призначено до розгляду, за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з повідомленням (викликом) учасників справи про час та місце судового засідання.
27 липня 2026 року на апеляційну скаргу надійшов відзив державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Марієнка А.О., в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду - без змін. Зазначає, що викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду. У штатному розписі виконавчої служби, а також у структурі Міністерства юстиції України, посада штатного психолога не передбачена. У зв`язку з цим з метою належного виконання виконавчих дій державним виконавцем було вжито заходів щодо залучення психолога з інших установ та організацій.
Виконавець не відмовляється виконувати рішення - він не має права виконувати його з порушенням встановленого судом способу, зокрема, без обов`язкової участі психолога. Перелік примусових заходів, які можуть застосовуватися у виконавчому провадженні, є вичерпним та чітко визначеним законом. Звертає увагу, що відповідно до статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», накладення штрафу можливе виключно у разі вчинення перешкод у здійсненні виконавчих дій. Накладення штрафу на боржника за незабезпечення присутності психолога є неможливим, оскільки чинним законодавством не передбачено відповідальності у вигляді штрафу за такі дії або бездіяльність.
Положення статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» застосовуються виключно у випадках перешкоджання здійсненню виконавчих дій, що у даному випадку відсутнє. Державний виконавець не наділений повноваженнями зобов`язувати боржника забезпечити участь психолога у виконавчих діях.
09 червня 2026 року о 17:00 було проведено онлайн-зустріч батька ОСОБА_1 з дитиною ОСОБА_3 в присутності матері дитини ОСОБА_2 , психолога про що було складено державним виконавцем акт.
Державним виконавцем було забезпечено участь сторін, а також можливість спілкування батька з дитиною.
Державний виконавець діяв у межах та у спосіб, що визначені чинним законодавством, тому підстави для визнання як його дій неправомірними, так і визнання бездіяльності у суду апеляційної інстанції відсутні.
28 липня 2026 року ОСОБА_1 подав заяву про виправлення описки в ухвалах суду апеляційної інстанції від 24 липня 2026 року в номері виконавчого провадження.
28 липня 2026 року ОСОБА_1 подав письмові пояснення щодо відзиву, в яких зазначив, відзив не містить відповіді на основні підстави апеляційної скарги.
Відзив переважно відтворює позицію органу ДВС у суді першої інстанції, а не містить спростування конкретних підстав апеляційного оскарження.
У відзиві представник ВДВС наводить передбачений ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» критерій - невиконання боржником рішення без поважних причин, однак далі за текстом зазначає, що накладення штрафу можливе нібито виключно у разі перешкоджання здійсненню виконавчих дій. ВДВС заперечує можливість зобов`язати боржницю забезпечити психолога, але далі визнає участь психолога обов`язковою умовою виконання. ВДВС визнає обов`язковість установленого порядку залучення осіб, але наданий ним акт підтверджує недотримання цього порядку.
Також до відзиву не додано постанови про залучення психолога та не зазначено номера і дати такої постанови. Саме по собі недодання постанови не є безумовним доказом її неіснування. Однак представник ВДВС, посилаючись на обов`язковість установленого порядку залучення осіб, не підтвердив дотримання цього порядку під час конкретної виконавчої дії 09 червня 2026 року.
ВДВС називає професійну участь психолога критично необхідною, але не наводить жодної такої оцінки. ВДВС визнає, що для належної перевірки потрібна професійна оцінка психолога, оскільки державний виконавець не має відповідних спеціальних знань. Водночас перевірку від 09 червня 2026 року ВДВС вважає належною, хоча жодної оцінки психолога отримано та зафіксовано не було. ВДВС знову посилається на відмову дитини, хоча суд установив, що такої відмови 09 червня 2026 року не було.
ВДВС визнає, що виконавець здійснює «лише фіксацію», хоча закон вимагає перевірки. ВДВС стверджує, що вжив усіх можливих заходів, але не називає конкретних дій, учинених 09 червня 2026 року .
Ухвалою апеляційного суду від 03 серпня 2026 року виправлені описки в ухвалах від 24 липня 2026 року.
У судове засідання учасники справи не з`явилися, причини неявки суд не повідомили, про час та місце судового розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, з заявами про відкладення розгляду не зверталися.
Вирішуючи питання щодо розгляду скарги у відсутність учасників, що не з`явилися в судове засідання, колегія суддів враховує, що за змістом ч. 1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження; відповідно положень ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи; суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними
У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року по справі № 361/8331/18 зазначено, що Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд виходить з того, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Оскільки учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, скаржник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів у апеляційній скарзі, державний виконавець - у відзиві, інші учасники процесу проігнорували право на викладення своїх доводів у процесуальний спосіб, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (ст. 367 ЦПК України), колегія суддів не вбачала підстав для відкладення розгляду справи та вважала за доцільне розглянути справу в даному судовому засіданні, оскільки неявка учасників справи не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду.
В силу вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відводів, самовідводів у справі не заявлено.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, в порядку, передбаченому ст. 367 ЦПК України, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в ст. 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає зважаючи на таке:
Згідно з ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави
Згідно з Конституцією України до основних засад судочинства віднесено, зокрема, обов`язковість судового рішення. Захист, утвердження та здійснення прав людини потребують передусім забезпечення реалізації права на судовий захист, а також дотримання основних засад судочинства, включно з конституційною вимогою щодо обов`язковості судового рішення, що гарантовано приписами ч.1 ст. 55, п.9 ч.2 ст. 129, ст.129-1 Конституції України (Рішення Конституційного Суду України від 19 квітня 2023 року № 4-р(II)/2023).
Виконання судового рішення охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
Обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання (Рішення КСУ від 15 травня 2019 року №2-р(II)/2019).
Розділ VII ЦПК України регулює порядок судового контролю за виконанням судових рішень. За змістом ст.447 ЦПК України судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Відповідно до змісту ст. 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Отже, судовий контроль, метою якого є забезпечення своєчасного захисту та охорони прав і свобод людини та громадянина, на стадії виконавчого провадження, окрім розв`язання судом низки процесуальних питань, охоплює також і контроль, під час якого оцінюють законність дій виконавця та ухвалених ним рішень, тобто, він спрямований на недопущення зловживань з боку державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.
Отже, оскільки у держави є позитивний обов`язок виконати судове рішення, подання особою, на користь якої ухвалено таке рішення, скарги відповідно до ст. 447, 447-1 ЦПК України спрямоване на забезпечення належного виконання судового рішення, а оскарження ухвали суду за наслідками розгляду такої скарги - на уможливлення запобігти негативним наслідкам судової помилки, якщо така мала або могла мати місце.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Європейський суд із прав людини в рішенні у справі» Luciano Rossi v. Italy» від 15 листопада 2002 року зазначив, що право на суд, у тому вигляді, як воно гарантоване ст.6 Конвенції, охоплює також виконання остаточних, зобов`язальних судових рішень, які в державах, що визнають верховенство права (правовладдя) («states that accept the rule of law»), не можуть залишатись невиконаними на шкоду будь-якій зі сторін, тому виконання судового рішення не може здійснюватись із непомірним зволіканням.
Відповідно до ч.1 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Змістом ч.1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконання судового рішення є доконечною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист. На стадії здійснення судового контролю за виконавчим провадженням розгляд скарг на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця спрямовано на забезпечення обов`язкового виконання судового рішення, ухваленого на користь особи, задля реального захисту та поновлення її прав, свобод, інтересів, що зазнали порушення, без гарантування яких неможливо забезпечити право кожного на судовий захист. Відповідно, належний рівень організації виконавчого провадження та можливість судового оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця без будь-яких несправедливих обмежень та надмірних перешкод є запорукою реального та своєчасного виконання судового рішення та сприяє підвищенню довіри до судової влади.
Судовий контроль за виконанням судових рішень спрямований не лише на визнання (констатацію) неправомірності оскаржених рішень, дій чи бездіяльності виконавця, а, насамперед, на поновлення порушених прав особи, яка звертається зі скаргою.
Приписи ст. 447, 447-1 ЦПК України встановлюють можливість оскаржити до суду не лише дію державного або приватного виконавця, а й його бездіяльність.
Бездіяльність державного або приватного виконавця, на відміну від дії, не має моменту вчинення; бездіяльність має тривалий характер та існує до часу початку дії, що може свідчити про припинення бездіяльності; тобто, фактично, означає перебування в перманентному стані безперервного вчинення особою протиправної дії (бездіяльності), у зв`язку з чим неправомірна бездіяльність може бути оскаржена протягом усього часу тривання зазначеного правопорушення.
Згідно із ч.1, 2 ст.451 ЦПК України за результатами розгляду скарги, суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Правове регулювання процесу виконання судових рішень щодо зустрічі з дитиною (зокрема в онлайн-форматі) та залучення до цього процесу психологів складається з трьох рівнів: матеріальні права батьків, процедура примусового виконання рішень суду та вимоги до роботи самого психолога.
Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ст.11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (ст.15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Стаття 141 СК України закріплює, що мати та батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від перебування у шлюбі та умов спільного/окремого проживання від дитини.
Така рівність прав та обов`язків повинна мати місце і під час виконавчої дії, що відбувається за участю дитини.
Процедуру примусового виконання рішень регулюють Закон України «Про виконавче провадження» та Наказ Мін`юсту № 512/5 «Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень».
Закон України «Про виконавче провадження» хоча і не містить окремої статті, яка б визначала порядок виконання рішень судів за вимогами про визначення способу участі одного з батьків у вихованні дитини, але при цьому містить норми щодо порядку виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, а також містить порядок виконання рішень судів про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною (ст.63,64 -1 Закону).
Відповідно до ч. 1 ст. 63 Закону за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного ч.6 ст.26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до ст.64-1 Закону України «Про виконавче провадження» виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням. Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному ч.1 ст. 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених ч.10 ст. 71 Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом. У разі виконання рішення боржником виконавець складає акт та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Якщо боржник у подальшому перешкоджає побаченням стягувача з дитиною, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. Після відновлення виконавчого провадження державний виконавець повторно здійснює заходи, передбачені цією статтею. Рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною виконується у порядку, встановленому ст.63 цього Закону.
Вимогами ч. 2 ст. 14, п. 15 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено обов`язок виконавця залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна суб`єктів оціночної діяльності ' суб`єктів господарювання.
Порядок залучення вказаних осіб до проведення виконавчих дій регламентований розділами ІІ, ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції від 02 квітня 2012 року № 512/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за № 489/20802, та передбачає винесення виконавцем відповідної постанови.
Окрім того, розділом ІХ вказаної Інструкції визначено порядок виконання рішень немайнового характеру, у тому числі рішень про встановлення побачень дитини з батьком, а саме: відповідно до п.5-11 зазначено, що якщо рішенням про встановлення побачення з дитиною не визначено час та (або) місце побачення стягувача з дитиною, державний виконавець викликає сторони виконавчого провадження з метою визначення часу та (або) місця такого побачення шляхом надіслання викликів одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.
Державний виконавець визначає час та (або) місце побачення стягувача з дитиною, враховуючи позицію сторін виконавчого провадження та інтереси дитини, шляхом винесення постанови про визначення часу та (або) місця побачення стягувача з дитиною.
Якщо сторона виконавчого провадження не з`явилася у визначений у виклиці час до державного виконавця та письмово не повідомила державного виконавця про зручні для неї час та (або) місце проведення побачення стягувача з дитиною, державний виконавець визначає час та (або) місце такого побачення без врахування позиції відповідної сторони виконавчого провадження.
При виконанні рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною державний виконавець за потреби залучає органи опіки та піклування.
За наявності обставин, що перешкоджають проведенню побачення стягувача з дитиною, державний виконавець відкладає проведення виконавчих дій в порядку, визначеному ст.32 Закону України.
У разі якщо боржник не виконує рішення у зв`язку з відмовою дитини контактувати зі стягувачем, державний виконавець в установленому порядку залучає представників органів опіки та піклування, експерта або спеціаліста (психолога) для виявлення та/або підтвердження причин такої відмови.
У разі якщо рішення неможливо виконати у зв`язку з виїздом за межі України боржника та/або дитини, стягувача, державний виконавець письмово роз`яснює сторонам право звернутися до суду із заявою про відстрочку виконання рішення, про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником рішення про встановлення побачення з дитиною у час та місці побачення стягувача з дитиною, визначені рішенням або державним виконавцем.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені ч.3 ст.64-1 Закону України.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною четвертою статті 64-1 Закону України.
При кожному наступному невиконанні боржником зазначеного рішення державний виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною четвертою статті 64 -1 Закону.
У разі виконання боржником рішення виконавець складає акт, що підписується сторонами виконавчого провадження, та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження відповідно до п.9 ч.1 ст. 39 Закону.
Психологом, що залучається до виконавчої дії є фахівець, який має повну вищу освіту за напрямом підготовки "Психологія" (магістр, спеціаліст) та є вільним в обранні методів психологічної роботи, що випливає з нормативного регулювання діяльності психолога.
Право психолога на вибір конкретного професійного методу обґрунтовується його професійною компетентністю.
Порядок застосування методів психологічного і психотерапевтичного впливу, затверджений Наказом Міністерства охорони здоров`я України № 199 від 15 квітня 2008 року встановлює єдині вимоги до застосування методів психологічного впливу.
Психологічним впливом є вживання дій, спрямованих на психіку людини (в даному випадку дитини), усвідомленого або неусвідомленого характеру за допомогою переконання, психологічного переформування тощо.
Окремо у Законі «Про виконавче провадження» правил вибору застосування психологічних методів при виконані рішення суду не передбачено.
Психолог, залучений до виконавчої дії, зобов`язаний діяти за принципом нейтральності. Він не має права ставати на бік матері чи батька, чинити тиск на дитину або ставити навідні запитання. Його завдання - зафіксувати емоційний стан дитини під час онлайн-дзвінка, сприяти її якнайкращим інтересам, оскільки сама мета онлайн-спілкування батька з дитиною - підтримка емоційного зв`язку на відстані.
Враховуючи, що відповідно до змін, внесених до Інструкції з організації примусового виконання рішення, наказом Мін`юсту №1124/5 від 24.04.2025 року, відповідно до яких участь спеціаліста (психолога ) обумовлена саме невиконанням рішення боржником виключно відмовою дитини контактувати зі стягувачем, зважаючи на те, що психолог не виконує рішення замість виконавця, функція психолога зводиться до професійного дослідження обставин психологічного характеру, що заважають (блокують) бажання дитини налагодити вербальний зв`язок з батьком (матір`ю).
Отже участь психолога повинна бути спрямована на оцінку психоемоційного стану дитини, з`ясування причин та умов щодо її небажання спілкуватися з батьком, визначення шляхів усунення перешкод (відмов) у спілкування батька та дитини, встановлення/налагодження психологічного контакту між дитиною та батьком з метою стабільного довірливого спілкування.
При цьому психологічний супровід в жодному разі не повинен перетворюватися на зміну змісту судового рішення.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 листопада 2023 року у цивільній справі № 335/7222/21 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до ОСОБА_2 , треті особи - Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення годин спілкування, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про визначення місця проживання дитини та порядку участі батька у її вихованні первісний позов задоволено частково.
Судом першої інстанції визначено спосіб участі батька ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з донькою ОСОБА_3 : у формі зустрічей кожен вівторок з 17-00 год. до 19-00 год. та щосуботи з 15-00 год. до 19-00 год. в присутності матері дитини ОСОБА_2 та психолога, у тому числі з можливістю відвідування місць дозвілля та відпочинку за бажанням дитини; безперешкодне спілкування за телефоном та засобами відеозв`язку у будь-який інший час за бажанням дитини.
Також судом визначено спосіб участі дідуся ОСОБА_6 та бабусі ОСОБА_7 у вихованні та спілкуванні з онукою ОСОБА_3 у формі зустрічей кожен перший і третій четвер місяця з 17-00 год. до 19-00 год. в присутності матері дитини ОСОБА_2 .
В іншій частині первісного позову відмовлено.
Зустрічний позов задоволено частково. Визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 разом із матір`ю ОСОБА_2 , в іншій частині зустрічного позову відмовлено.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 07 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 листопада 2023 року про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині усунення перешкод у спілкуванні з донькою скасовано, в частині визначення порядку участі батька у вихованні та спілкуванні з донькою змінено: зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у спілкуванні з донькою. Визначено спосіб участі батька ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з донькою ОСОБА_3 у формі зустрічей кожний вівторок з 17-00 год. до 19-00 год. та щосуботи з 15-00 год. до 19-00 год. Перші 10 (десять) зустрічей батька з дитиною провести у присутності матері дитини ОСОБА_2 , у тому числі з можливістю відвідування місць дозвілля та відпочинку.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 23липня 2024 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Шалько О.А. задоволено.
Постанову Запорізького апеляційного суду від 07 лютого 2024 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з донькою та визначення порядку участі батька у вихованні та спілкуванні з донькою скасовано, а рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 листопада 2023 року в цій частині залишено в силі.
Ініціатором участі психолога під час побачень батька з дитиною був саме позивач ОСОБА_1 . Необхідність психолога під час таких побачень встановлена змістом рішення суду, обов`язкового для виконання.
При цьому, рішенням суду не встановлено ким саме та в якому порядку повинна бути забезпечена участь психолога (батьком чи матір`ю дитини які мають рівні права щодо забезпечення участі психолога на власний розсуд в приватному порядку) та в чому полягають завдання психолога при таких зустрічах.
Ані позивач, ані відповідач не зверталися до суду з заявою про роз`яснення судового рішення в порядку ст. 271 ЦПК України
Ухвалою Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 10 липня 2025 року заяви ОСОБА_1 і ОСОБА_7 про зміну способу і порядку виконання рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 20 листопада 2023 року у цивільній справі № 335/7222/21 задоволені частково: змінений спосіб і порядок виконання рішення шляхом забезпечення ОСОБА_2 у визначені вказаним рішенням дні та години зустрічей ОСОБА_1 і ОСОБА_7 спілкування з дитиною ОСОБА_8 за телефоном та засобами відеозв`язку (в онлайн-режимі). У задоволенні іншої частини вимог ОСОБА_1 і ОСОБА_7 відмовлено.
Зазначене рішення було звернуто до примусового виконання.
29 вересня 2025 року від державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Осадчої Катерини Ігорівни до суду першої інстанції надійшла заява про роз`яснення вищезазначеної ухвали Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 10.07.2025, в якій вона просила роз`яснити: 1) Чи передбачено вказаною ухвалою обов`язкову участь психолога під час зустрічей батька з дитиною? 2) У випадку, якщо участь психолога є необхідною, але залучення спеціаліста Центру соціальних служб Одеської міської ради є неможливим, хто з батьків несе відповідальність за забезпечення участі психолога під час побачень? 3) Яким чином може бути забезпечене примусове виконання судового рішення про встановлення побачень з дитиною у випадку, коли дитина систематично категорично відмовляється від спілкування з батьком (відповідно до актів державного виконавця)? 4) Яким чином повинно бути виконане рішення у разі виникнення спору між батьками щодо забезпечення участі психолога під час проведення виконавчих дій?
Ухвалою Вонесенівського районного суду міста Запоріжжя від 03 жовтня 2025 року було відмовлено у задоволенні заяви виконавця про роз`яснення судового рішення (https://reyestr.court.gov.ua/Review/130818646#). В обґрунтування своїх доводів суд першої інстанції послався на те, що порушені державним виконавцем питання стосуються саме порядку виконання, що визначений чинним законодавством для виконавчих документів про встановлення побачень батька з дитиною, а саме вимогами ч.2 ст.14, п.15 ч.3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено обов`язок виконавця залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна - суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання.
Порядок залучення вказаних осіб до проведення виконавчих дій регламентований розділами ІІ, ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції від 02.04.2012 № 512/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за № 489/20802, та передбачає винесення виконавцем відповідної постанови.
Тобто вирішення питань, порушених у заяві державного виконавця, віднесено чинним законодавством саме до компетенції державного виконавця при застосуванні заходів примусового виконання рішення. Суд не наділений компетенцією у межах розгляду заяви про роз`яснення судового рішення перевіряти законність та обґрунтованість дій, вчинених державним виконавцем в процесі примусового виконання рішення, зокрема і щодо встановлення відповідальності учасників виконавчого провадження, вирішення спорів між сторонами виконавчого провадження стосовно проведення тієї чи іншої виконавчої дії.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 3 грудня 2025 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін (https://reyestr.court.gov.ua/Review/132688460).
Таким чином, під час примусового виконання судового рішення участь психолога була забезпечена державним виконавцем Відповідно до листа за підписом директора БО МБФ «Захист майбутнього» О.М.Мироненко до занять з ОСОБА_3 залучена психолог ОСОБА_9 (диплом НОМЕР_1 ), із зазначенням: корекційні заняття. консультації, організація спостереження психологом при онлайн-зустрічах в рамках виконавчого провадження.
Предметом скарги у даному провадженні ОСОБА_1 визначив бездіяльність державного виконавця Марієнка О.А., що полягає у неналежній перевірці виконання боржницею судового рішення у час та місці побачення, яка мала місце під час онлайн-зустрічі 09 червня 2026 року.
Зокрема, у скарзі ОСОБА_1 посилався на те, що за наслідками вказаної зустрічі державним виконавцем складено акт від 09 червня 2026 року, в якому останній неправильно зафіксував посилання стягувача на постанову Верховного Суду у цій справі, не перевірив належним чином забезпечення боржницею реального відеоконтакту з дитиною, не надав оцінки пасивній ролі психолога та не вирішив питання про наслідки фактичного невиконання рішення суду.
Зі змісту наданого стягувачем ОСОБА_1 відеозапису (додаток до скарги від 16 червня 2026 року), аналіз якого було надано судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі, вбачається, що 09 червня 2026 учасники виконавчої дії приєднались до відеозустрічі о 17-01 год. ОСОБА_2 забезпечила участь доньки.
З самого початку виконавчої дії ОСОБА_1 почав ставити питання психологу: чи ознайомлена вона зі змістом постанови Верховного Суду у справі, рішення якої виконується.
Отримавши стверджувальну відповідь від психолога ОСОБА_4 , яку було залучено до виконавчої дії, ОСОБА_1 зачитав певну частину постанови Верховного Суду.
Після чого ОСОБА_1 узагальнив на власний розсуд мотиви, з яких суд касаційної інстанції виходив щодо свого висновку щодо необхідної участі психолога при зустрічах з дитиною, надав їм суб`єктивну оцінку та на власний розсуд визначив три цілі присутності психолога у виконавчій дії, а саме: для налагоджування стосунків батька та дитини, допомога психолога щодо присутності батька у виховному процесі дитини, що є необхідним для її всебічного розвитку, налагодження стосунків з батьком для подолання відсутності батька у житті дитини та забезпечення відчуття безпеки у дитини під час спілкування з батьком.
Далі ОСОБА_1 , отримавши на поставлене питання відповідь щодо перебування психолога у м. Харьків, задав психологу питання щодо її розуміння можливості забезпечення виконання постанови Верховного Суду. У відповідь психолог ОСОБА_4 зазначила, що її присутність обумовлена забезпеченням якнайкращих інтересів дитини.
Надалі ОСОБА_1 висловився про те, що психолог не розуміє суть своєї участі, оскільки інтереси дитини забезпечує орган опіки та піклування, а психолог повинна забезпечити виконання рішення суду.
У цей час дитина ОСОБА_10 повідомила учасникам виконавчої дії, що вона втомилася, однак учасники виконавчої дії не звернули увагу на зауваження дитини.
Психолог на поставлені стягувачем питання зазначила, що буде спостерігати за емоційним станом дитини, як вона емоційно реагує. ОСОБА_1 зазначив, що її участь полягає не у спостереженні, а у діях щодо налагодження контакту батька з дитиною, висловивши певні сумніви, що це можна зробити в режимі онлайн.
ОСОБА_1 стверджував, що психолог не розуміє, принаймні сьогодні, як слід виконувати рішення, а її участь не може бути формальною. Він не бажає витрачати час на пасивну участь психолога, яке мало місце під час 26 побачень, тому вважає, що слід припинити виконавчі дії, скласти за ними Акт, у разі незгоди з яким він буде його оскаржувати у суді.
На поставлені питання виконавцем щодо спілкування з дитиною сьогодні, ОСОБА_1 відповів, що вважає, що організація виконавчої дії не забезпечена, тому спілкування з дитиною неможливе, слід припинити виконавчі дії. В цілому він бажає спілкуватися з дитиною, але сьогодні він вважає, що виконавчі дії не відбулися.
У цей час дитина звернулася до батька, на що ОСОБА_1 зазначив: « ОСОБА_11 , я можу зателефонувати тобі в будь-який момент, ти можеш не чекати взагалі (на спілкування). У нас тут зараз вирішуються організаційні питання».
09 червня 2026 року о 17-13 год ОСОБА_1 вийшов з відеоконференції.
За результатами виконавчої дії державним виконавцем Марієнко А.О. склав Акт, за змістом якого 09 червня 2026 року о 17-00 год. було проведено онлайн-зустріч батька ОСОБА_1 з дитиною ОСОБА_3 в присутності матері дитини ОСОБА_2 , психолога ОСОБА_4 . Боржником було повідомлено, що вона кличе до телефону дитину, після чого боржник покликав дитину, однак стягувач повідомив, що треба почекати у зв`язку з тим, що участь у виконавчих діях приймає новий психолог - після цього стягувачем було наголошено про те, чи знає психолог постанову Пленуму Верховного Суду України, яка, в свою чергу, не є нормативно-правовим актом чи законом та носить рекомендаційний характер.
Стягувачем під час виконання виконавчого документа неодноразово наголошувалось, що виконується Постанова Верховного Суду України, однак виконавчим документом в АСВП №76759436 є виконавчий лист, що видав Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя №335/7222/21 18 листопада 2024 року, в якому визначено спосіб участі стягувача у спілкуванні з донькою. Ухвалою Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 10 липня 2025 року змінений спосіб та порядок виконання шляхом забезпечення боржником у визначені вказаним рішенням дні та години зустрічей стягувача спілкування дитиною, за телефоном та засобами відеозв`язку в онлайн-режимі.
Далі стягувач зачитав положення Постанови Пленуму Верховного Суду України, після чого запитав де територіально знаходиться психолог і як він бачить виконання рішення. Психолог надав свою відповідь, де висловив свою позицію. Далі стягувач повідомив свою позицію щодо виконання виконавчого документа, посилаючись на Постанову Пленуму Верховного Суду України, а також щодо участі психолога у виконанні. Психолог повідомив, що приймає участь онлайн та буде реагувати онлайн на емоції дитини. Після чого, в зв`язку з тим, що стягувач не приймає спосіб участі психолога, він повідомив, що виконання рішення суду не може бути забезпечено. Далі державний виконавець зачитав резолютивну частину рішення, де вказано спосіб участі батька у вихованні дитини за телефоном та засобами відеозв`язку (в онлайн-режимі). Після цього стягувач висловив свою позицію щодо виконання рішення суду та попередніх 26 побачень, та повідомив (за власною ініціативою), що необхідно припинити виконавчі дії. Державним виконавцем було задано питання чи бажає стягувач спілкуватись з дитиною сьогодні, однак стягувач сказав, що вважає, виконавчі дії такими, що не відбулись та рішення суду не виконано.
Отже зміст складеного державним виконавцем Акта в цілому відповідає змісту відеозапису виконавчої дії, що мала місце 09 червня 2026 року у період дії з 17-01 год. до 17-13 год. Розбіжністю є те, що ОСОБА_1 оголошував не Постанову Пленуму Верховного Суду а зміст постанови Верховного Суду за результатами розгляду у касаційній інстанції його позовних вимог, інший зміст є редакцією автора складеного Акта щодо відображення перебігу подій виконавчої дії.
Судове рішення першої інстанції у виді ухвали обґрунтоване тим, що саме стягувач був ініціатором завершення онлайн-зустрічі з дитиною 09 червня 2026 року через те, що вважав виконавчі дії такими, що не відбулися. При цьому, пояснення стягувача, викладені під час вказаної зустрічі, були зафіксовані у акті державного виконавця від 09 червня 2026 року. З дитиною стягувач не спілкувався, зазначивши на запитання дитини, що може поспілкуватися у будь-який інший час за телефоном, а сьогодні вирішуються організаційні питання. Відтак, і факт відмови дитини від спілкування 09 червня 2026 року встановлений не був.
Зважаючи на те, що судом першої інстанції не встановлено ознак протиправності у діях/бездіяльності державного виконавця, що є предметом цієї скарги, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення похідних вимог скарги про зобов`язання державного виконавця здійснити повторний розгляд обставин виконавчої дії від 09.06.2026 та вирішити питання про застосування до боржника заходів, передбачених ст. 64 -1, 75, 76 Закону України «Про виконавче провадження».
Надаючи оцінку доводам апелянта суд апеляційної інстанції враховує що саме за волевиявленням стягувача ОСОБА_1 було припинено проведення виконавчої дії, у той час як дитина була присутня на зв`язку. Під час виконавчої дії ОСОБА_1 надав пріоритет вирішенню питання щодо професійної компетенції залученого психолога замість спілкуванню з дитиною, у той час як дитина чекала на його спілкування, зазначивши, що вона втомилася чекати на увагу з боку батька.
Зазначене на велике переконання колегії суддів знівельовує протиправність бездіяльності державного виконавця у вказаній виконавчій дії.
Висновок суду першої інстанції про те, що, саме 09 червня 2026 року дитина жодним чином ( ані вербально ані конклюдентними діями ) не висловила жодних заперечень щодо спілкування з батьком, що підтверджений змістом відеозапису, що наявний в матеріалах провадження,тому доводи скаржника щодо неналежного представлення дитини для відеоспілкування не є слушними.
Встановивши, що державний виконавець здійснив виконавчі дії у межах повноважень, визначених Законом України «Про виконавче провадження» та Інструкцією з організації примусового виконання рішень, залучив спеціалістів, водночас неможливість виконання судового рішення, зокрема, 09 червня 2026 року обумовлена категоричною незгодою батька дитини з обраною психологом методикою при виконавчій дії, а не діями боржника, який виявляв готовність у виконанні судового рішення, та бажанням самої дитини щодо спілкування з батьком, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується апеляційний суд, дійшов мотивованого висновку про відсутність протиправних дій чи бездіяльності державного виконавця, які мали місце при організації та проведенні перевірки виконання боржником судового рішення.
Відсутність доказів невиконання 09 червня 2026 року саме боржником без поважних причин судового рішення не дає підстави для застосування державним виконавцем заходів реагування, передбачених статтями 64-1, 75 Закону України «Про виконавче провадження». Подібного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20 травня 2026 року у справі № 335/7222/21.
Посилання ОСОБА_1 на відсутність постановленої державним виконавцем при вчиненні виконавчої дії постанови про відкладення виконавчих дій, без належного обґрунтування, в чому саме дії державного виконавця суперечать нормам Закону України «Про виконавче провадження» та порушують його права, не свідчить про наявність правових підстав для задоволення скарги на дії/бездіяльність державного виконавця (схожих правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 31 березня 2025 року у справі № 712/11457/19, від 22 липня 2025 року у справі № 759/11905/23).
Щодо посилання апелянта на неправильне відображення у акті державного виконавця посилання на постанову Пленуму Верховного Суду, вирішення питань що виходить за межі судового контролю за виконавчим провадженням, невиконання виконавцем обов`язку перевірки за ч.2 ст.64-1 Закону України «Про виконавче провадження» у цій справі апеляційний суд зазначає, що ця обставини дійсно мали місце, однак, самі по собі не свідчать про вчинення державним виконавцем протиправних дій або бездіяльності саме щодо перевірки виконання рішення у час та у місці побачення.
Здійснення державним виконавцем обов`язку щодо перевірки виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, не є доречним за ситуації, коли ним були вжито заходів для забезпечення побачень, зокрема, забезпечена належна якість відеозв`язку та присутність на зв`язку дитини, натомість виконавча дія була припинена через дії стягувача ОСОБА_1 .
Також колегія суддів вважає зауважити, що обов`язок щодо належного виконання професійної діяльності, як і забезпечення участі у виконавчій дії психолога жодним чином не покладений на боржника. ОСОБА_1 не довів, що він був позбавлений можливості використати відведений час на спілкування зі своєю донькою, а зауваження щодо діяльності психолога могли бути надані по завершенню виконавчої дії.
Зазначення у Акті виконавцем про поставлені ОСОБА_1 питань щодо обізнаності з постановою Пленуму Верховного Суду замість вірного постановою Верховного Суду у справі, рішення якого виконується не спростовує правильність дій виконавця та висновків суду першої інстанції, оскільки виконавча дія була розпочата державним виконавцем на підставі виконавчого листа, виданого у справі 335/7222/21, у той час як постанова Верховного суду містить конфіденційну інформацію, що стосується особистого життя учасників справи та може бути розголошена виключно за їх згодою.
За умов очевидності дослідженої сукупної доказової бази, процесуальної поведінки учасників виконавчої дії, недоліки, допущені державним виконавцем при складанні Акту від 09 червня 2026 року, який за своєю правовою природою є способом процесуальної фіксації певного факту, обставини якого встановлюються та доповнюються іншими доказами, оцінка судом поведінки стягувача та його відношення до дитини під час виконавчої дії, є проявом правового пуризму.
У рішенні у справі Сутяжник проти Росії від 23 липня 2009року ЄСПЛ зробив висновок про те, що не може бути скасоване правильне по суті судове рішення та не може бути відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму. Правовий пуризм на відміну від обставин істотного та непереборного характеру завжди призводить до порушення принципу правової визначеності. Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18 травня 2018 року у справі № 826/11106/17, від 28 жовтня 2018 року у справі № 826/14749/16, від 25 березня 2020 року у справі № 805/4508/16-а, від 31 березня 2021 року у справі № 620/2520/20.
Не кожен дефект певного адміністративного акту, яким є Акт державного виконавця робить його неправомірним. Фундаментальне порушення - це таке порушення суб`єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення. Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру, такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акту, а формальні порушення взагалі не впливають на його дійсність.
В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту істотних порушень державним виконавцем Марієнко А.О. вимог закону під час проведення виконавчої дії, які б унеможливили прийняття висновку судом, як першої так і апеляційної інстанції.
Інші доводи апелянта є формальними та такими, що не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та зводяться до власного тлумачення положень закону, переоцінки доказів.
Зважаючи на те, що судом першої інстанцій не було встановлено ознак протиправності у діях/бездіяльності державного виконавця, що є предметом цієї скарги, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для задоволення похідних вимог скарги про зобов`язання державного виконавця здійснити повторний розгляд обставин виконавчої дії від 9 червня 2026 року та вирішити питання про застосування до боржника заходів, передбачених ст. 64-1, 75, 76 Закону України «Про виконавче провадження».
В цілому доводи апеляційної скарги зводяться до повторень доводів скарги, незгоди з судовим рішенням, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані обставини справи, доводи перевірені та їм дана належна оцінка.
Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Колегія суддів звертає увагу, що тривале невиконання судового рішення може свідчити про порушення права заявника на повагу до приватного і сімейного життя, на возз`єднання з сім`єю. Водночас апеляційний суд вважає, що при організації та проведенні перевірки виконання боржником судового рішення 09 червня 2026 року державний виконавець вжив усіх залежних від нього заходів щодо фактичного виконання судового рішення та сприяння возз`єднанню батька з дитиною.
ЄСПЛ зауважував, що у пов`язаних з питаннями опіки справах інтереси дітей мають надзвичайне значення. Найкращим інтересам дитини має приділятись першочергова увага і вони, у залежності від свого характеру та серйозності, можуть перевищувати інтереси батьків. У справах щодо здійснення одним із батьків прав на спілкування стаття 8 Конвенції передбачає батьківське право на вжиття заходів з метою возз`єднання зі своєю дитиною та обов`язок національних органів влади сприяти такому возз`єднанню настільки, наскільки інтереси дитини передбачають, що має бути зроблено все для збереження особистих стосунків, і, за необхідності, відновлення сім`ї; обов`язок держави полягає не у досягненні результату, а у вжитті заходів (рішення ЄСПЛ «Вишняков проти України», №25612/12, § 35-36).
У цьому контексті колегія суддів наголошує, що батьки мають співпрацювати у забезпеченні належного контакту кожного з них з дитиною, встановлення можливості спілкування та спільного проведення часу. Державний виконавець з метою ефективності виконавчого провадження може скласти комплексну стратегію виконання судового рішення, до розробки якої залучити сторін виконавчого провадження, фахівців з ювенальної психології, представників органу опіки та піклування тощо. ОСОБА_1 , як батько дитини, має право особисто долучитись до розробки ВДВС комплексної стратегії виконання рішення суду та/або запропонувати зі свого боку відповідних фахівців, які б могли надати рекомендації щодо налагодження контакту доньки з ним, враховуючи конкретну сімейну ситуацію та психоемоційні особливості батьків і дитини.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 ст. 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
З урахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та постановив оскаржувану ухвалу з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для скасування цієї ухвали відсутні і апеляційну скаргу на неї, доводи якої не спростовують висновків ухвали, слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 06 липня 2026 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст виготовлений 17 серпня 2026 року. Копію постанови надіслати учасникам провадження для відома.
Головуючий суддя: Л.Г. Салтан
Члени колегії:
Суддя: І.В. Кочеткова
Суддя Д.І.Сакоян