ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 серпня 2026 року м. Одеса Справа № 916/1925/16
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Ярош А.І.,
суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.
секретар судового засідання: Кияшко Р.О.
представники учасників справи участі не брали
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі
апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Руденка Ігоря Володимировича
на ухвалу Господарського суду Одеської області від 28.05.2026 року про звернення стягнення на майно боржника, суддя в І інстанції Волков Р.В., повний текст якого складено 29.05.2026, в м. Одесі
за поданням приватного виконавця про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку
у справі: №916/1925/16
за позовом: Публічного акціонерного товариства "ПРОКРЕДИТ БАНК"
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Руденка Ігоря Володимировича
про стягнення 2 695 873,67 грн
ВСТАНОВИВ
У провадженні Господарського суду Одеської області перебувала справа №916/1925/16 за позовом Публічного акціонерного товариства "ПРОКРЕДИТ БАНК" до Фізичної особи-підприємця Руденка Ігоря Володимировича про стягнення 2 695 873,67 грн.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 21.11.2016 у справі №916/1925/16 позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь банку 1 978 145,10 грн заборгованості по кредиту, 67 866,93 грн відсотків, 117 219,86 грн відсотків за неправомірне користування кредитом, 532 641,78 грн пені та 40 438,11 грн витрат зі сплати судового збору.
09.12.2016 на виконання вказаного рішення видано наказ.
20.05.2026 до суду надійшло подання приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Долинського Миколи Миколайовича про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку.
Подання мотивовано тим, що боржник не реєструє за собою право власності на успадковане нерухоме майно - квартиру, загальною площею 164,8 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на яку можливо було б звернути стягнення в межах виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення у справі № 916/1925/16.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.05.2026 у справі №916/1925/16 подання приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Долинського Миколи Миколайовича про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, у справі №916/1925/16 - задоволено.
Звернуто стягнення на нерухоме майно боржника Руденка Ігоря Володимировича, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, а саме квартиру, загальною площею 164,8 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 899085951101, право власності на яку зареєстровано за Руденком Володимиром Федоровичем.
Суд встановив, що рішенням Господарського суду Одеської області від 21.11.2016 у справі №916/1925/16 з боржника на користь банку стягнуто заборгованість за кредитним договором, на виконання якого 09.12.2016 видано наказ. У межах виконавчого провадження №67236762 приватним виконавцем вживалися заходи примусового виконання, зокрема реалізовано частину майна боржника, однак рішення суду залишається невиконаним. Під час виконавчого провадження приватним виконавцем встановлено, що боржник ОСОБА_1 прийняв спадщину після смерті батька ОСОБА_2 , до складу якої входить квартира загальною площею 164,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , однак право власності на неї у встановленому законом порядку не зареєстрував. Ці обставини підтверджуються матеріалами спадкової справи та інформацією державного нотаріуса. Відповідно до статей 1216, 1218, 1268, 1269, 1270, 1296, 1297 ЦК України прийняття спадщини породжує право спадкоємця на спадкове майно незалежно від отримання свідоцтва про право на спадщину, а його відсутність не позбавляє такого права.
Оскільки боржник прийняв спадщину, але не зареєстрував право власності на квартиру, суд, керуючись ч. 10 ст. 336 ГПК України, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення подання приватного виконавця щодо звернення стягнення на зазначене нерухоме майно. При цьому звернення стягнення має здійснюватися з дотриманням вимог Закону України «Про виконавче провадження».
До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Руденка Ігоря Володимировича, в якій скаржник просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 28.05.2026 у справі №916/1925/16 та відмовити у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Долинського Миколи Миколайовича про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, у справі №916/1925/16.
Апелянт зазначає, що у провадженні Приморського районного суду м. Одеси тривалий час перебуває цивільна справа № 522/16735/17 за позовом АТ «ПроКредит Банк» про звернення стягнення на предмет іпотеки. Спір виник ще у 2017 році, коли банк звернувся з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки за кредитним договором. Надалі, заявою від 07.02.2018 позивач змінив предмет позову, залучив співвідповідачів та просив звернути стягнення, зокрема, на квартиру площею 164,8 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровану за Руденком В.Ф., а також інше іпотечне майно. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 05.11.2018 у задоволенні позову було відмовлено, однак постановою Одеського апеляційного суду від 31.07.2023 це рішення скасовано, а вимоги, викладені у заяві про зміну предмета позову від 07.02.2018, виділено в окреме провадження. Після цього ухвалою від 14.08.2023 відкрито нове провадження, а ухвалою від 05.12.2023 до участі у справі залучено спадкоємців ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Надалі Верховний Суд постановою від 28.05.2025 частково задовольнив касаційну скаргу ОСОБА_1 , а ухвалою від 14.07.2025 справа була прийнята до провадження судом першої інстанції. Ухвалою від 01.12.2025 частину позовних вимог закрито. Крім того, 24.02.2026 банк повторно змінив предмет позову, однак, за твердженням апелянта, незмінною залишилася вимога про звернення стягнення на квартиру площею 164,8 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку було зареєстроване за ОСОБА_2 .
Таким чином, на час постановлення оскаржуваної ухвали зазначені вимоги вже перебували на розгляді Приморського районного суду м. Одеси.
Апелянт вважає, що господарський суд, приймаючи до розгляду подання приватного виконавця у справі № 916/1925/16 про звернення стягнення на це ж нерухоме майно, не врахував наявність спору у цивільній справі № 522/16735/17. На його думку, суд повинен був застосувати положення пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України та зупинити провадження до набрання законної сили рішенням у цивільній справі, оскільки одночасний розгляд двома судами питання щодо звернення стягнення на один і той самий об`єкт нерухомості між тими самими учасниками може призвести до ухвалення суперечливих судових рішень. Саме з цих підстав апелянт просить скасувати оскаржувану ухвалу як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачем зазначено, що 22.10.2021 приватним виконавцем Долинським М.М. відкрито виконавче провадження № 67236762 з примусового виконання наказу Господарського суду Одеської області від 09.12.2016 у справі № 916/1925/16 про стягнення з Руденка І.В. на користь АТ «ПроКредит Банк» 2 736 311,78 грн.
26.06.2026 боржником повністю погашено заборгованість, стягнуту рішенням Господарського суду Одеської області від 21.11.2016 у справі № 916/1925/16, у зв`язку з чим відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню. 30.06.2026 банк звернувся до приватного виконавця із заявою про його закінчення, однак станом на подання відзиву відповідну постанову виконавцем ще не винесено.
Разом із цим банк вважає, що ухвала Господарського суду Одеської області від 28.05.2026 про звернення стягнення на незареєстроване нерухоме майно боржника була постановлена з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Також банк заперечує доводи апеляційної скарги про наявність у провадженні Приморського районного суду м. Одеси справи № 522/16735/17 щодо звернення стягнення саме на квартиру площею 164,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначає, що після подання 24.02.2026 заяви про зміну предмета позову, прийнятої судом 30.03.2026, предметом розгляду у справі № 522/16735/17 є інше майно - квартира площею 137,5 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Ці обставини, за твердженням банку, підтверджуються ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 30.04.2026 та були відомі представнику апелянта, який брав участь у розгляді справи.
З огляду на відсутність тотожності предмета спору у справі № 522/16735/17 та враховуючи повне погашення боргу і необхідність закінчення виконавчого провадження № 67236762, банк вважає доводи апеляційної скарги безпідставними та просить залишити ухвалу Господарського суду Одеської області від 28.05.2026 без змін.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.06.2026 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою та призначено справу до розгляду на 11.08.2026 о 12:30.
В судовому засіданні учасники участі не брали, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином. Також до суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника стягувача.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України, оскільки неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути вказану апеляційну скаргу за відсутності учасників справи за наявними матеріалами справи, яких достатньо для розгляду апеляційної скарги по суті.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.
Предметом апеляційного оскарження є ухвала суду першої інстанції про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
За змістом статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Згідно із частиною 1 статті 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За положеннями частини 1 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
За змістом статті 10 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до частини п`ятої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
За приписами частини першої статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред`явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця). Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
Частиною першою статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна, об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якій фактично проживає боржник.
Згідно із частинами третьою, четвертою статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності/спеціальному майновому праві, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом. У разі якщо право власності/спеціальне майнове право на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання щодо звернення стягнення на таке майно.
Відповідно до частини десятої статті 336 ГПК України питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.
Аналіз норми статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" свідчить про те, що нею чітко визначена умова, за якої суд вирішує питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника - це відсутність реєстрації права власності за боржником в установленому законом порядку.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 24.12.2024 у справі № 755/3390/16-ц.
Отже, встановлення факту наявності такої спеціальної умови надає право на звернення стягнення на нерухоме майно, належне боржнику на праві власності, але щодо якого відсутня реєстрація такого права власності. Законодавством не визначено будь-яких додаткових умов чи порядку, з яким би пов`язувалось право звернути стягнення на таке майно у виконавчому провадженні.
Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (стаття 182 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
У постанові від 23.05.2019 у справі № 922/3707/17 Верховний Суд зазначив, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно не є підставою для набуття таких прав, а є похідним від таких підстав юридичним фактом, який є елементом в юридичному складі (сукупності юридичних фактів), який призводить до виникнення речових прав.
За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою для набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою для виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
Подібний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15.
Отже, набуття особою права та реєстрація такого права не є тотожними поняттями і настання цих подій може не збігатися в часі.
Питання про звернення стягнення на майно боржника, що не зареєстроване в установленому законом порядку, яке вирішується судом у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" та частиною десятою статті 336 ГПК України, стосується тих випадків, коли боржник є власником майна, фактично володіє та користується таким нерухомим майном, але право власності на таке майно за ним не зареєстровано в установленому законом порядку.
При цьому державний виконавець (приватний виконавець), звертаючись із відповідною заявою до суду, повинен надати докази на підтвердження того, що вказане право власності на нерухоме майно належить боржнику, але не зареєстроване в установленому законом порядку (див. постанови Верховного Суду від 16.03.2020 у справі № 5023/197/12, від 26.06.2024 у справі № 903/133/23, від 24.12.2024 у справі № 755/3390/16-ц).
Як встановлено судом, рішенням від 21.11.2016 у справі № 916/1925/16 позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь банку 1 978 145,10 грн заборгованості по кредиту, 67 866,93 грн відсотків, 117 219,86 грн відсотків за неправомірне користування кредитом, 532 641,78 грн пені та 40 438,11 грн витрат зі сплати судового збору.
09.12.2016 на виконання вказаного рішення видано наказ.
Ухвалами від 03.05.2018 та від 30.11.2018 суд за заявами Другого Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області та банку видавав дублікати виконавчого документа.
22.10.2021 до приватного виконавця надійшла заява банку про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання дубліката наказу Господарського суду Одеської області у справі № 916/1925/16.
22.10.2021 приватний виконавець виніс постанову про відкриття виконавчого провадження №67236762 з виконання наказу від 09.12.2016 № 916/1925/16 про стягнення з боржника на користь банку 1 978 145,10 грн заборгованості по кредиту, 67 866,93 грн відсотків, 117 219,86 грн відсотків за неправомірне користування кредитом, 532 641,78 грн пені та 40 438,11 грн витрат зі сплати судового збору. Того ж дня приватний виконавець виніс постанову про накладення арешту на все майно, що підлягає державній реєстрації та належить боржнику у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів - 3 010 542,96 грн, а також постанови про арешт коштів боржника.
В подальшому, як зазначив приватний виконавець, у зв`язку із зупиненням його діяльності на підставі наказу Мін`юсту від 19.08.2022 № 3512/5, виконавче провадження № 67236762 тимчасово було передано на виконавця приватному виконавцю виконавчого округу Одеської області Носенку С. Б., який, встановивши належність боржнику нерухомого майна - мансарди квартири площею 13,1 кв.м, яка знаходиться по АДРЕСА_2 , здійснив реалізацію вказаного майна на електронних торгах та перерахував на рахунок стягувача грошові кошти у розмірі 176 535,79 грн.
Надалі, як звертає увагу приватний виконавець, після поновлення його діяльності наказом Мін`юсту від 13.08.2025 № 1593/7, виконавче провадження № 67236762 було передано йому для примусового виконання.
Приватний виконавець наголошує, що на виконання вимог Закону України "Про виконавче провадження" ним систематично здійснювалися передбачені законом виконавчі дії, які не призвели до результатів та судове рішення у справі № 916/1925/16 наразі залишається невиконаним.
В рамках проведення виконавчих дій приватний виконавець надіслав до Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса вимогу від 13.04.2026 № 4678 про надання вичерпної інформації про вступ ОСОБА_1 у права спадкоємця померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , з обов`язковим наданням належним чином засвідчених копій документів спадкової справи № 382/2018.
У відповідь на вимогу приватного виконавця державний нотаріус Білик О. інформаційним листом від 28.04.2026 № 1509/01-16 повідомила, що спадкоємцем померлого ОСОБА_2 є його син - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
В інформаційному листі також йдеться про те, що ОСОБА_1 надіслав заяву про прийняття спадщини, посвідчену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гашовою В. В. 12.12.2018 за реєстровим № 772, поштовим зв`язком. Зазначена заява надійшла до Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса 15.12.2018 за вх. № 1373/02-14 та була зареєстрована у Книзі обліку і реєстрації спадкових справ 15.12.2018 за № 619 та на підставі вказаної заяви заведено спадкову справу № 382/2018, до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .
Також державний нотаріус проінформувала приватного виконавця про те, що станом на теперішній час спадкоємець ОСОБА_1 до Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса з питань оформлення спадщини не звертався, свідоцтва про право на спадщину, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , не видавались.
Відповідно до ст. 1216, 1217 та 1220 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців) та здійснюється за заповітом, або за законом та відкривається внаслідок смерті цієї особи або оголошення її померлою.
Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу (ст.1219 ЦК України).
Відповідно до положень ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
Відповідно до ст. 1270 ЦК України строк для прийняття спадщини встановлюється у шість місяців та починається з часу відкриття спадщини.
Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини, вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).
Згідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Однак, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст. 1296 ЦК України).
Як вбачається з відомостей із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, об`єкт нерухомого майна - квартира, загальною площею 164,8 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 899085951101, належить на праві приватної власності ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ).
Разом з тим, ОСОБА_2 , котрий є батьком боржника - ОСОБА_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Так, враховуючи, що ОСОБА_1 звернувся до Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса із заявою про прийняття спадщини, з огляду на наявність у матеріалах справи інформаційного листа державного нотаріуса Білик О., яка повідомила, що спадкоємцем померлого ОСОБА_2 є його син - ОСОБА_1 , суд вважає доведеним прийняття боржником спадщини, до складу якої увійшло також спірне нерухоме майно - квартира, загальною площею 164,8 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 899085951101, на яке приватний виконавець має намір звернути стягнення в межах виконавчого провадження № 67236762.
Натомість, як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої інстанції, боржник не зареєстрував за собою право власності на спірне майно в установленому законом порядку.
Таким чином, наведене свідчить про те, що спірне нерухоме майно боржника не зареєстроване в установленому порядку, між тим обставини належності боржникові такого нерухомого майна є доведеними та підтвердженими, а доказів щодо наявності спору про право на спірне майно на момент звернення приватного виконавця з поданням у матеріалах справи немає, тому приватний виконавець, за висновками Суду, заважаючи на положення Закону України "Про виконавче провадження", правомірно звернувся до суду з відповідним поданням.
З огляду на викладене, враховуючи, що право власності на набуте боржником в результаті спадкування нерухоме майно в установленому законом порядку ним зареєстровано не було, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення подання приватного виконавця.
Посилання апелянта на наявність у провадженні Приморського районного суду міста Одеси цивільної справи № 522/16735/17 та необхідність зупинення провадження у цій справі на підставі пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України є необґрунтованими та відхиляються судом.
Розгляд подання приватного виконавця про звернення стягнення на належне боржнику нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку (в порядку статті 336 ГПК України та статті 44 Закону України «Про виконавче провадження»), здійснюється в межах судового контролю за виконанням судового рішення і є спеціальним процесуальним механізмом забезпечення виконання рішення суду у справі № 916/1925/16, яке набрало законної сили та є обов`язковим до виконання. Сам по собі факт перебування в провадженні суду іншої справи за участю боржника не є автоматичною підставою для зупинення виконавчих дій та процесуальних процедур, пов`язаних із виконанням судового акта.
Крім того, твердження апелянта про існування спору щодо того самого об`єкта нерухомого майна спростовуються матеріалами справи. Як вбачається з ухвали Приморського районного суду міста Одеси від 30.04.2026 у справі № 522/16735/17, після прийняття судом 30.03.2026 заяви АТ «ПроКредит Банк» про зміну предмета позову, предметом судового розгляду в цивільній справі є інший об`єкт нерухомого майна, а саме: квартира площею 137,5 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Таким чином, на момент постановлення оскаржуваної ухвали суду першої інстанції спір щодо квартири загальною площею 164,8 кв.м (кв. АДРЕСА_3 , реєстраційний номер 899085951101), яка увійшла до складу спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 та була прийнята боржником ОСОБА_1 , у цивільній справі № 522/16735/17 відсутній.
За таких обставин у суду першої інстанції були відсутні процесуальні підстави, передбачені пунктом 5 частини першої статті 227 ГПК України, для зупинення провадження з розгляду подання приватного виконавця.
Колегія суддів також зазначає, що в межах виконавчого провадження № 67236762 судове рішення у справі № 916/1925/16 протягом тривалого часу залишається невиконаним.
При цьому боржник не надав доказів на підтвердження наявності у нього іншого майна чи грошових коштів, за рахунок яких можливо забезпечити виконання судового рішення, як і доказів достатності такого майна для повного погашення заборгованості. Також боржником не реалізовано право, передбачене частиною п`ятою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», щодо визначення черговості звернення стягнення на окремі види належного йому майна.
З огляду на доведеність факту прийняття боржником спадщини та набуття ним права на спірну квартиру, відсутність державної реєстрації права власності на це майно за боржником не перешкоджає зверненню стягнення на нього в порядку статті 336 ГПК України та не може слугувати підставою для відмови у задоволенні подання виконавця.
Враховуючи викладене, висновки суду першої інстанції про задоволення подання приватного виконавця є законними та обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги підлягають відхиленню.
У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом було надано скаржнику вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.
Інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали Господарського суду Одеської області від 28.05.2026 у справі №916/1925/16.
За таких обставин, апеляційна скарга на рішення задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі залишається без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Руденка Ігоря Володимировича на ухвалу Господарського суду Одеської області від 28.05.2026 у справі №916/1925/16 - залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Одеської області від 28.05.2026 у справі №916/1925/16 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі статтями 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 17.08.2026.
Головуючий суддя А.І. Ярош
Судді: Г.І. Діброва
Н.М. Принцевська