ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"18" серпня 2026 р. Справа№ 910/3556/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Колесника Р.М.
суддів: Горбасенка П.В.
Сковородіної О.М.
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛТК ЕЛЕКТРУМ»
на рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 (повний текст складено 07.05.2026)
у справі № 910/3556/24 (суддя - Селівон А.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛТК ЕЛЕКТРУМ»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГК ЕВРОХІММАШ К.О»
про стягнення 230927,25 гривень
Короткий зміст позовних вимог
ТОВ «ЛТК ЕЛЕКТРУМ» (надалі також позивач, скаржник) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «ГК ЕВРОХІММАШ К.О» (надалі також відповідач) про стягнення (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) 230927,25 гривень, а саме 214634,27 гривень процентів річних, 16292,98 гривень втрат від інфляції, витрат по сплаті судового збору та 30000,00 гривень витрат на професійну правничу допомогу.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем умов Договору № 352/07/21 від 07.07.2021 про постачання електричної енергії споживачу, обставини порушення якого в частині несвоєчасної оплати спожитої електричної енергії (надалі також договір), що вже було предметом судового розгляду та встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 18.09.2023 у справі № 910/7339/23 та стало підставою для додаткового нарахування вимог про стягнення процентів річних та втрат від інфляції.
Короткий зміст судового рішення
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 позов задоволено частково, присуджено до стягнення на користь позивача з відповідача 9204,79 гривень інфляційних втрат та 24656,70 пені, в іншій частині в задоволені позову відмовлено.
Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції кваліфікував 0,2% за кожен день прострочення, нарахування яких передбачене п. 5.7 Договору як пеню, а не як проценти річних за статтею 625 ЦК України, як про це заявляв позивач, адже дійсна правова природа таких нарахувань, на думку місцевого суду, підпадає саме під категорію пені.
У зв`язку із цим судом застосовано обмеження строку нарахування пені згідно ч. 6 ст. 232 ГК України та граничного розміру, згідно ч. 2 ст. 343 ГК України, а саме оскільки спірна санкція є пенею, суд першої інстанції виходив із того, що її нарахування відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконане та, відповідно, обмежив строк нарахування цієї санкції вказаним терміном, адже укладений сторонами договір не містить застережень про більш тривалий строк нарахування пені.
В продовження вказаних висновків, судом застосовано граничний розмір пені у вигляді подвійної облікової ставки Національного банку України відповідно до ч. 2 ст. 343 ГК України та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».
В частині інфляційних втрат, задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції виходив із власного розрахунку інфляційних втрат, проведеного за допомогою інформаційно-правової системи «ЛІГА», за наслідком чого судом встановлено суму інфляційних втрат, що підлягає стягненню з відповідача у меншому розмірі, ніж заявлено позивачем.
Короткий зміст апеляційної скарги
Не погоджуючись з прийняти рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині, якій у задоволенні позову було відмовлено та просить в цій частині ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник посилається на наступне.
Судом першої інстанції було зроблено хибний висновок, що заявлені позивачем 0,2% за кожен день прострочення є нібито штрафними санкціями у вигляді пені, адже відповідно до умов договору, зокрема п. 5.7. та Додатку 2 у разі порушення відповідачем строків оплати за договором, відповідач зобов`язаний сплатити проценти від простроченої суми відповідно до ст. 625 ЦК України у розмірі 0,2 % за кожен день прострочення, що враховуючи принцип свободи договору цілком відповідає вимогам ч.2 ст. 625 ЦК України яка надає сторонам можливість замість 3% річних погодити інший розмір річних, який в даному випадку встановлено на рівні 0,2% за кожен день прострочення, що в рік складає 73% річних та такий порядок нарахування річних зазначено з метою зручності для сторін та спрощення у розрахунках, враховуючи, що прострочення зазвичай відбувається у днях, а не роками та таке визначення розміру процентів не суперечить вимогам законодавства та правовій природі ст. 625 ЦК України.
З огляду на це, розмір нарахованих процентів за користування грошовими коштами не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК України, як про це помилково зазначено судом першої інстанції та позовні вимоги про стягненню 214634,27 гривень- 0,2% за кожен день прострочення, що є процентами за користування грошовими коштами відповідно до ст. 625 ЦК України, підлягали задоволенню у повному обсязі.
Судом також безпідставно зменшено розмір інфляційних втрат адже суд не врахував, що позивачем було нараховано інфляційні втрати на суму основного боргу шляхом включення інфляційних збитків попереднього періоду до загальної суми боргу, що узгоджується із правовими позиціями, що висловлені в постанові Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19, відповідно до якої розрахунок інфляційних збитків відповідно до ст. 625 ЦК України, яка передбачає такий математичний підхід, що дозволяє включення інфляційних збитків попереднього періоду до загальної суми боргу, яка обраховується із застосуванням індексів інфляції, визначених Держстатом України на наступні періоди, без переривання ланцюга розрахунку у випадку зниження інфляції менше 100% (дефляції), а також у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18, в якій зазначено, що нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обґрунтованим, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання. Вказаного судом першої інстанції не враховано, та взагалі не мотивовано підстави незастосування вказаної методики розрахунку інфляційних збитків.
Використання інформаційно-правової системи «ЛІГА» при розрахунку інфляції не забезпечує включення інфляційних збитків попереднього періоду до загальної суми боргу, а тому судом необґрунтовано та безпідставно зменшено розмір інфляційних втрат з заявлених 16292,98 гривень до 9204,79 гривень.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як свідчать матеріали справи та встановлено судом у справі № 910/7339/23, між позивачем та відповідачем 07.07.2021 шляхом підписання додатку 1 - заяви-приєднання № 352/07/21 був укладений Договір про постачання електричної енергії споживачу, відповідно до умов п. 2.1 якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.
Згідно з п. 5.1 Договору споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього договору.
У відповідності до положень п. 5.4 та п. 5.6 Договору розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць. Оплата рахунка постачальника за цим договором має бути здійснена споживачем у строк, визначений у комерційній пропозиції, яка є Додатком 2 до цього Договору. Всі платіжні документи, що виставляються постачальником споживачу, мають містити чітку інформацію про суму платежу, порядок та строки оплати, що погоджені сторонами цього договору, а також інформацію щодо адреси, телефонів, офіційних веб-сайтів для отримання інформації про подання звернень, скарг та претензій щодо якості постачання електричної енергії та надання повідомлень про загрозу електробезпеки.
Якщо споживач не здійснив оплату за цим Договором у строки, передбачені комерційною пропозицією, яка є Додатком 2 до цього Договору, постачальник має право здійснити заходи з припинення постачання електричної енергії споживачу у порядку, визначеному ПРРЕЕ. У разі порушення споживачем строків оплати за цим Договором, споживач зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також проценти від простроченої суми відповідно до ст. 625 ЦК України, розмір яких зазначається у додатку 2 до цього договору (п. 5.7 Договору).
Згідно з п. 5 Комерційної пропозиції (Додаток 2) планові рахунки на оплату надаються споживачу до початку розрахункового періоду. Рахунок формується по прогнозованій ціні (ціна останнього закритого розрахункового періоду). Оплата здійснюється у строк, визначений згідно з пунктом "Графік оплати" цієї комерційної пропозиції. Кінцевий розрахунок здійснюється впродовж 3 (трьох) банківських днів після відправки постачальником акту здачі-приймання електричної енергії на електронну адресу споживача. У разі відсутності оплати погодженим графіком впродовж 3 (трьох) банківських днів сума неотриманого платежу збільшується на 0,2% за кожен день прострочення.
У зв`язку з нездійсненням своєчасної оплати вартості поставленої електричної енергії в жовтні - грудні 2021 та січні - березні 2022 позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення заборгованості в сумі 710334,73 гривень, а саме 339611,18 гривень основного боргу, 106506,05 гривень втрат від інфляції та 0,2% за користування коштами в сумі 264217,50 гривень.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.09.2023 у справі № 910/7339/23, яке не оскаржувалось в апеляційному порядку та набрало законної сили 09.10.2023, позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг у сумі 339611,18 гривень, інфляційні втрати у сумі 72261,91 гривень, відсотки за користування коштами у сумі 264217,50 гривень та судовий збір у сумі 10151,33 гривень. У іншій частині позовних вимог відмовлено.
На примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2023 у справі № 910/7339/23 судом видано відповідний наказ від 09.10.2023 року.
Відповідно наданого приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Корольовим В.В. звіту про суми стягнутих грошових коштів № 1136 від 01.05.2024 в межах відкритого на підставі наказу Господарського суду міста Києва № 910/7339/23 від 09.10.2023 виконавчого провадження № 73201019 від 01.11.2023, за період з 01.11.2023 по 21.03.2024 у межах такого виконавчого провадження з боржника - було стягнуто кошти в загальній сумі 756226,61 гривень (686241,92 гривень за наказом суду у справі № 910/7339/23 та 69984,69 гривень витрат виконавчого провадження і винагороди виконавця), з яких:
07.11.2023 стягнуто 10257,75 гривень та розподілено наступним чином: 367,00 гривень - витрати ВП; 899,16 гривень - основна винагорода приватного виконавця; 8991,59 гривень - кошти за виконавчим документом, стягнуті на користь стягувача.
16.11.2023 стягнуто 1637,27 гривень та розподілено наступним чином: 148,30 гривень - основна винагорода приватного виконавця; 1482,97 гривень - кошти за виконавчим документом, стягнуті на користь стягувача.
07.02.2024 стягнуто 111042,52 гривень та розподілено наступним чином: 660,00 гривень - витрати ВП; 10034,77 гривень - основна винагорода приватного виконавця; 100347,75 гривень - кошти за виконавчим документом, стягнуті на користь стягувача.
20.03.2024 стягнуто 632961,57 гривень та розподілено наступним чином: 333,50 гривень - витрати ВП; 57511,64 гривень - основна винагорода приватного виконавця; 575116,43 гривень - кошти за виконавчим документом, стягнуті на користь стягувача.
21.03.2024 стягнуто 333,50 гривень та розподілено наступним чином: 30,32 гривень - основна винагорода приватного виконавця; 303,18 гривень - кошти за виконавчим документом, стягнуті на користь стягувача.
Виконавцем 21.03.2024 було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з фактичним стягненням заборгованості за виконавчим документом - наказом від 09.10.2023.
Невиконання відповідачем вказаного рішення суду до 20.03.2024 стало підставою для звернення позивача до суду із розглядуваними позовними вимогами.
Оскільки вказаним судовим рішенням (від 18.09.2023 у справі № 910/7339/23) задоволено позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат, нарахованих за період з квітня 2022 по березень 2023 та відсотків за період з 14.04.22 по 08.05.2023 та вказане судове рішення було повністю виконане відповідачем лише 20.03.2025, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, позивач остаточно просив стягнути інфляційні втрати за період з квітня 2023 по лютий 2024 у розмірі 16292,98 гривень та відсотки річних за період з 09.05.2023 по 19.03.2024 у розмірі 214634,27 гривень.
Позиція суду апеляційної інстанції
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у апеляційній скарзі та заперечення, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.
Сутність апеляційного провадження у даній справі полягає у наданні оцінки висновкам суду першої інстанції щодо наявності/відсутності достатніх правових підстав для стягнення з відповідача санкцій, передбачених ст. 625 ЦК України, через призму аргументів позивача про те, що сторони мають визначити в договорі розмір процентів не тільки у річних, а і у спосіб визначення розміру процентів, що нараховуються за кожен день прострочення, що шляхом простої арифметичної дії свідчить про визначення сторонами і розміру річних (72%). В аспекті часткового задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат суду апеляційної інстанції належить надати відповідь на питання чи були у суду достатні підстави для часткового задоволення таких вимог через призму аргументів скаржника про неврахування судом права включити до бази для нарахування інфляційних втрат суми інфляції за попередній розрахунковий період, що судом враховано не було та відповідних мотивів відхилення аргументів позивача не було викладено.
Зобов`язанням, згідно зі статті 509 ЦК України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно до положень частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.09.2023 у справі № 910/7339/23, яке не оскаржувалось в апеляційному порядку та набрало законної сили 09.10.2023 року, позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг у сумі 339611,18 гривень, інфляційні втрати у сумі 72261,91 гривень, відсотки за користування коштами у сумі 264217,50 гривень та судовий збір у сумі 10151, 33 гривень У іншій частині позовних вимог відмовлено.
Зокрема вказаним судовим рішення задоволено позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат, нарахованих за період з квітня 2022 по березень 2023 та відсотків річних за період з 14.04.22 по 08.05.2023.
Оскільки вказане судове рішення було повністю виконане відповідачем лише 20.03.2025, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, позивач остаточно просив стягнути інфляційні втрати за період з квітня 2023 по лютий 2024 у розмірі 16292,98 гривень та відсотки річних за період з 09.05.2023 по 19.03.2024 у розмірі 214634,27 гривень.
За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, наявність судового рішення у справі № 910/7339/23 про стягнення основного боргу за договором не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Оскільки чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум, вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат.
Частково задовольняючи позовні вимоги в частині інфляційних втрат судом першої інстанції було зазначено про здійснений судом перерахунок відповідних сум «за допомогою інформаційно-правової системи «ЛІГА» та встановивши, що за визначений позивачем період нарахування інфляційних втрат їх правильний розмір становить 9204,79 гривень, з огляду на що суд задовольнив позовні вимоги щодо інфляції лише у зазначеному розмірі.
Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Як зазначає скаржник, в судовому рішенні не було викладено належного обґрунтування здійснених судом висновків та належних мотивів відмови у задоволенні решти позовних вимог, щодо інфляційних втрат та, як зазначає скаржник, нарахування інфляційних втрат за наступний період здійснювалося з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, що не було враховано судом першої інстанції.
Дослідивши аргументи скаржника в цій частині апеляційним судом встановлено, що позивачем, здійснюючи розрахунок інфляційних втрат в процесі визначення бази нарахування інфляційних втрат за період квітень 2023-лютий 2024 було взято суму основної заборгованості у розмірі 339611,18 гривень, з урахуванням індексу інфляційних втрат за попередній період, тобто база для нарахування інфляційній втрат за кожен наступний місяць, включає в себе суму інфляції за попередній місяць, що повністю узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, що викладено, зокрема у постановах від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 та постанові Верховного Суду від 25.08.2020 у справі № 924/534/19.
На переконання колегії суддів, саме вказаний підхід найбільш повно, комплексно та ефективно забезпечує захист майнового права та інтересу позивача від процесів знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від відповідача за користування останнім утримуваними грошовими коштами.
Про застосований позивачем механізм нарахування інфляційних втрат зазначено у його детальному розрахунку стягуваних сум, доданого до позовної заяви та приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, зменшивши їх до 9204,79 гривень, судом першої інстанції не було наведено належного обґрунтування судового рішення в частині відмови у задоволенні решти вимог про стягнення інфляційних витрат. Судом у оскаржуваному рішенні не зазначено аргументів, з яких судом було відхилене чи поставлено під сумнів правильність здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат, в аспекті обраного позивачем математичного підходу для такого нарахування, а тому, загальне посилання суду першої інстанції на здійснений ним власний розрахунок інфляційних втрат за допомогою інформаційно-правової системи «ЛІГА» не може вважатися достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, якщо такий розрахунок здійснювався без врахування підставно використаної позивачем методології такого розрахунку.
Здійснивши власну перевірку розрахунку інфляційних втрат позивача, що був долучений ним до позовної заяви колегія суддів дійшла висновку, що він є арифметично правильним та коректним, отже доводи скаржника, викладені у його апеляційній скарзі в частині, що стосуються інфляційних втрат, є обґрунтованими та правомірними, знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції та відповідно, у зазначеній частині вказане рішення підлягає скасуванню, а позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 16292,98 гривень підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо вимог про стягнення 0,2% за кожен день прострочення
У зазначеній частині, суд першої інстанції кваліфікував заявлені позивачем проценти річних у розмірі 0,2% за кожен день прострочення, нарахування яких передбачене п. 5.7 Договору та Додатку 2 як пеню, а не як проценти річних за статтею 625 ЦК України, як про це заявляв позивач, адже дійсна правова природа таких нарахувань, на думку місцевого суду, підпадає саме під категорію пені.
У зв`язку із цим судом застосовано обмеження строку нарахування пені згідно ч. 6 ст. 232 ГК України - шість місяців та граничного розміру згідно ч. 2 ст. 343 ГК України - подвійна облікова ставка НБУ.
В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник посилається на помилковість висновків суду першої інстанції в цій частині та помилкове застосування до відсотків, нарахованих позивачем за правилами ст. 625 ЦК України, положення законодавства про пеню, адже відповідно до умов договору, зокрема п. 5.7. та Додатку 2 договору сторони, керуючись принципом свободи договору фактично збільшили розмір відсотків річних та встановили їх на рівні 73% річних та лише для зручності визначили про їх нарахування за кожен день прострочення, а не за рік та за ставкою 0,2% за кожен день прострочення, що не може кваліфікуватися як зміна правової природи відповідних нарахувань, а саме про впровадження сторонами не нарахування річних у розмінні ч. 2 ст. 625 ЦК України, а встановлення пені, як про це зазначив суд першої інстанції.
Надаючи цим доводам скаржника належну правову оцінку, колегія суддів приходить до наступних висновків.
За змістом п.5.7. договору у разі порушення споживачем строків оплати, споживач зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також проценти від простроченої суми відповідно до ст. 625 ЦК України, розмір яких зазначається у Додатку 2 до цього договору.
Згідно з п. 5 Комерційної пропозиції (Додаток 2) у разі відсутності оплати за погодженим графіком впродовж 3 (трьох) банківських днів сума неотриманого платежу збільшується на 0,2 % за кожен день прострочення.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити, зокрема три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові від 05.06.2020 у справі №922/3578/18, на висновки якої послався суд першої інстанції, об`єднана палата Верховного Суду вказала на те, що ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено можливість визначення розміру процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом, передбаченим договором, та обмеження свободи сторін в укладенні договору на предмет визначення іншої методики нарахування процентів.
Проте, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 910/14180/18 в постанові від 03.12.2021 дійшла висновку про наявність підстав для відступу від зазначених висновків Верховного Суду, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.06.2020 у справі № 922/3578/18 та, серед іншого, зазначила, що визначення сторонами у договорі обчислення процентів за користування грошовими коштами у спосіб за один календарний день, а не за календарний рік, не змінює правову природу таких процентів.
Мотивами для такого відступу слугувала правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №149/1499/18, в якій Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про правомірність визначення плати за користування позикою у твердій сумі, зазначивши, що способи визначення плати за користування позикою у твердій сумі та у процентному відношенні є еквівалентними (взаємозамінними).
При цьому, Велика Палата Верховного Суду в основу своїх висновків поклала можливість математичним способом перетворити будь-яку визначену сторонами тверду суму оплати за користування позикою у проценти відносно суми боргу.
У справі, що переглядається, позивач також послідовно наголошував на такій можливості, зазначаючи про те, що за результатами такого математичного перетворення 0,2% за кожен день прострочення оплати складає 73% річних.
Отже, будь-яка визначена сторонами в договорі сума оплати за кожен день у процентному відношенні завжди може бути математичним способом перетворена саме у річні проценти методом математичного розрахунку, оскільки кількість днів у календарному році є сталою.
В контексті викладених правових висновків, хоча вони в певній мірі стосувалися визначення розміру процентів за користування чужими грошовими коштами та визначення процентів за користування кредитом, проте досліджувалися і в контексті ч. 2 ст. 625 ЦК України та у розвиток правого тлумачення міри свободи договору та права сторін на вільне визначення умов договору при визначенні розміру річних та порядку їх нарахування колегія суддів приходить до наступних висновків.
Як відомо, для правильного розрахунку мінімального розмір річних (3%), що прямо передбачені ст. 625 ЦК України за певний період прострочення належить вчинити наступну послідовність математичних дій:
1) визначення розміру річних за один день прострочення (3%/365=0,008%- проценти річних за один день прострочення);
2) перемноження загальної кількості днів прострочення на розмір процентів річних за один день прострочення (результат дії 1);
3) перемноження суми заборгованості на загальний розмір річних за весь період прострочення (результат дії 2).
З наведеного вбачається, що необхідним для здійснення розрахунку 3% річних, тобто річних у розмірі прямо передбаченому законом зазвичай необхідно спершу визначити розмір процентів за один день.
З огляду на це, колегія суддів погоджується із аргументами скаржника, що визначення сторонами в договорі розміру річних, як 0,2% за один день прострочення відповідає розміру річних за рік, що дорівнює 73% або (73,2% у високосний рік) та таке визначення сторонами розміру річних цілком узгоджується із положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України, що дозволяє сторонам визначити інший розмір річних у договорі та зазначення розміру таких процентів за один день, а не за рік лише спрощує процес здійснення відповідного розрахунку, не спотворюючи саму правову природу таких нарахувань.
Тобто, якщо б сторони в договорі зазначили, що за прострочення оплати будуть нараховуватися згідно ст. 625 ЦК України 73% річних, для проведення належного розрахунку відповідних сум було б необхідно здійснити ту саму послідовність дій: визначити розмір річних за один день (73%/365=0,2%), перемножити кількість днів прострочення (316) на 0,2% = 63,2% - проценти річних за всі дні прострочення) та перемножити суму боргу (339611,18 гривень) на проценти річних за всі дні прострочення (63,2%) = 214634,27 гривень, що відповідає заявлені позивачем сумі позовних вимог в частині річних.
Тобто зазначення в договорі розміру процентів за один день прострочення не суперечить змісту та правовій природі ст. 625 ЦК України, адже таке визначення є взаємозамінним із розміром процентів за рік та таке визнання в договорі є цілком прийнятним, зрозумілим для сторін та дійсно спрощує процес розрахунку відповідної суми та, з огляду на це, усуває необхідність судового втручання у право сторін на свободу договору та вільне визначення його умов.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що підхід, застосований судом першої інстанції у цій справі, кваліфікувавши визначені сторонами річні, як пеню, не є виправданим для правильного вирішення цієї справи та виходить за межі необхідного та розумного тлумачення умов договору, адже таке тлумачення, призводить до фактичної зміни домовленості сторін у спосіб надмірного та невиправданого втручання з боку суду, що скоріше шкодить інтересам сторін, ставить під сумнів питання передбачуваності судового рішення та юридичної визначеності спірних правовідносин, зокрема, в аспекті того, що рішенням Господарського суду міста Києва від 18.09.2023 у справі № 910/7339/23 з відповідача вже було стягнуто на користь позивача річні відсотки у розмірі 0,2% за кожен день прострочення за правилами ст. 625 ЦК України та вказане рішення наразі є виконаним відповідачем у повному обсязі.
При цьому, колегія суддів цілком погоджується із висновками суд першої інстанції про те, що правові висновки суду у вказаній справі не утворюють преюдицію для вирішення цієї справи та не обмежують суд у можливості вільно, на власний розсуд кваліфікувати спірні правовідносини та застосовувати ті норми права, які суд у цій справі вважає такими, що підлягають застосуванню.
Втім, висновки суду апеляційної інстанції, що викладено вище, свідчать про помилковість суджень суду першої інстанції про необхідність кваліфікації 0,2% за кожен день прострочення, визначених Додатком 2 до договору, як розмір пені, адже вказане положення Додатку 2 перебуває у взаємозв`язку із п. 5.7. договору, який містить пряме посилання на те, що розмір процентів відповідно до ст. 625 ЦК України визначено у Додатку 2, отже сторони, зокрема відповідач, знав та не міг не знати про наслідки прострочення ним внесення оплати та був цілком обізнаний про правову природу відповідних нарахувань.
Підсумовуючи колегія суддів вважає, що у цій справі у суду не було достатніх приводів для надмірного втручання у свободу договору, яку сторони реалізують у спосіб власного, вільного, на свій розсуд визначення умов договору та оскільки визначення сторонами розміру процентів відповідно до ст. 625 ЦК України на рівні 0,2% за кожен день прострочення, що шляхом простої арифметичної дії чітко та недвозначно переводить вказаний розмір процентів у річні у розмірі 73% (або 73,2 % у високосний рік), таке визначення розміру річних узгоджується із правом сторін відповідно до ст. 625 ЦК України визначити в договорі розмір річних, що може бути більшим ніж 3%, а тому, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необхідність кваліфікації вказаного розміру процентів, як пені, що зумовлює висновки апеляційного суду про скасування рішення у відповідній частині.
Здійснивши перевірку стягуваних сум в частині процентів у розмірі 0,2% за кожен день прострочення колегія суддів приходить до висновку, що він здійснений арифметично вірно, а тому позовні вимоги в частині стягнення процентів у розмірі 214634,27 гривень є обґрунтованими та належать до задоволення.
Менше з тим, колегія суддів вважає, що стягнення з відповідача на користь позивача 73% річних або 214634,27 гривень у порівнянні із тим, що розмір основної заборгованості відповідача перед позивачем, становив лише 339611,18 гривень є надмірним та невиправдано обтяжливим.
У пунктах 105-107 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс19) зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.
При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за "користування кредитом" (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за "користування кредитом", до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Також слід мати на увазі, що, на відміну від розміру процентів за "користування кредитом", розмір процентів як відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання може бути зменшений судом.
У пункті 8.33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказано, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
У пункті 8.38 цієї ж постанови зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.
Критерії зменшення процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, у господарській справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду визначила з посиланням на ч.1 ст. 233 ГК України, відповідно до якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Відповідною ч.1 ст. 233 ГК України нормою є ч.3 ст. 551 ЦК України, за якою розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
В контексті викладеного колегія суддів вважає, що у цій справі наявні підстави для зменшення розміру процентів річних, заявлених позивачем до стягнення з огляду на наступні підстави.
Загальна сума заборгованості, що була стягнута рішенням Господарського суду міста Києва від 18.09.2023 у справі № 910/7339/23 становить 339611,18 гривень та цим же рішенням з відповідача на користь позивача вже було стягнуто відсотки річних у розмірі 264217,50 гривень за попередній період, та як вже зазначалося, вказане рішення було виконано відповідачем 20.03.2024.
За новий період прострочення повернення боргу (09.05.2023 по 19.03.2024) позивач знову нарахував та пред`явив до стягнення проценти річних у розмірі 214634,27 гривень, що з урахуванням присудженої попереднім рішенням суду суми процентів складатиме 478851,77 гривень лише процентів, а з урахуванням нарахованих інфляційних втрат загальна сума відповідних нарахувань за ст. 625 ЦК України становитиме 567406,66 гривень, що майже вдвічі перевищує розмір суми основного боргу.
Стягнення заявленої суми процентів річних за таких умов є нерозумним з огляду на непропорційність наслідкам правопорушення, адже матиме наслідком не компенсацію майнових втрат позивача, а його збагачення за рахунок відповідача, що несправедливо відносно боржника, приймаючи до уваги, що заборгованість відповідача перед позивачем за рішенням Господарського суду міста Києва від 18.09.2023 у справі № 910/7339/23 була повністю погашена.
З огляду на неспівмірність заявлених до стягнення сум процентів річних, колегія суддів вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідає обставинам цієї справи, обмеження стягнення процентів річних та їх присудження у розмірі 44101,90 гривень (15% річних).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Як передбачено ч. 1 ст. 277 цього ж кодексу підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи те, що доводи скаржника, викладені у апеляційній скарзі колегія суддів вважає в повній мірі обґрунтованими та правомірними, а оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні нарахованих позивачем інфляційних втрат та процентів річних ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, оскаржуване рішення підлягає скасуванням із прийняттям нового рішення у справі про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 16292,98 гривень інфляційних втрат та 44101,90 процентів річних, із відмовою у задоволенні решти позовних вимог.
Щодо судових витрат
Відповідно до положень ч. 1, п. 1) ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (1). До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу (3).
Положеннями ч.ч. 2-4 ст. 126 цього ж кодексу за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (2). Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (3). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (4).
Згідно з ч.ч. 4, 5, 9 ст. 129 цього ж кодексу інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (4). Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. (9) У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
З огляду на викладене витрати понесені позивачем на оплату судового збору за подання позову у розмірі 3495,00 гривень та за розгляд апеляційної скарги у розмірі 5986,5 гривень покладаються на відповідача у повному обсязі незалежно від висновків апеляційного суду про зменшення суми процентів річних, що підлягають задоволенню, адже спір в цій частині виник внаслідок неправильних дій відповідача.
Крім того, в позові було викладено клопотання позивача про покладення на відповідача витрат на оплату правничої допомоги у розмірі 30000 гривень, понесення яких підтверджується долученими до матеріалів справи доказами, а саме договором №0318-1 про надання правничої допомоги від 18.03.2024, додатковою угодою № 2 від 18.03.2024, актом про приймання передачі наданої правничої допомоги від 22.03.2024, в яких визначено фіксований розмір витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (аналогічна правова позиція викладена у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).
Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.01.2020 у справі № 910/16322/18).
Крім того, судом враховано, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова об`єднаної палати Верховного Суду від 30.01.2023 у справі № 910/7032/17).
Отже, беручи до уваги всі вищезазначені правові висновки Верховного Суду, оцінивши доводи позивача щодо заявленого ним розміру витрат на професійну правничу допомогу, врахувавши всі інші аспекти, складність та характер спору у даній справі, а також розумну необхідність судових витрат, колегія суддів дійшла висновку, що обсяг, виконаної адвокатом позивача роботи (наданих послуг) в процесі розгляду справи у суді першої інстанції та розмір заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу не відповідають критеріям розумності, їх реальності (встановлення їхньої дійсності та необхідності), є неспіврозмірними зі складністю справи та є певною мірою завищеними щодо іншої сторони спору, а тому не підлягають компенсації за рахунок відповідача у повному обсязі.
Таким чином, оцінивши доводи позивача щодо заявлених ним судових витрат через призму вищевказаних критеріїв їх оцінки, керуючись принципами верховенства права, справедливості та розумності, а також врахувавши положення статей 126, 129 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку, що заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу, понесені ним в процесі розгляду справи у суді першої інстанції, підлягають відшкодуванню в розмірі 15000,00 гривень.
Враховуючи вищевикладене та керуючись129, 269, 270, 273, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛТК ЕЛЕКТРУМ» задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 у справі № 910/3556/24 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГК ЕВРОХІММАШ К.О» (місцезнаходження: пров. Задорожний, 1А, м. Київ, 03040; код ЄДРПОУ 40271442) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛТК ЕЛЕКТРУМ» (місцезнаходження: вул. Гарматна, 8, м. Київ, 03067; код ЄДРПОУ 37780084) 16292,98 гривень втрат від інфляції, 44101,90 гривень відсотків річних, 3495,00 гривень судового збору та 15000 гривень витрат на правничу допомогу.
4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГК ЕВРОХІММАШ К.О» (місцезнаходження: пров. Задорожний, 1А, м. Київ, 03040; код ЄДРПОУ 40271442) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛТК ЕЛЕКТРУМ» (місцезнаходження: вул. Гарматна, 8, м. Київ, 03067; код ЄДРПОУ 37780084) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 5986,5 гривень.
6. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідні накази.
7. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Повний текст постанови складено і підписано 18.08.2026.
Головуючий суддя Р.М. Колесник
Судді П.В. Горбасенко
О.М. Сковородіна