СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/11628/26
пр. № 2/759/10065/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 червня 2026 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Єросової І.Ю.,
при секретарі Біляку М.О.,
За участю позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача - адвоката Полупанової О.О.,
представника відповідача - адвоката Ільїна О.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції у порядку спрощеного позовного провадження із викликом учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , адреса місця перебування за кордоном: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , остання відома адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_3 , адреса місця перебування за кордоном: АДРЕСА_4 ) про стягнення аліментів,
ВСТАНОВИВ:
28.02.2025 адвокат Полупанова О.О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , звернулася до Святошинського районного суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила стягнути з останнього аліменти на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі частини від всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з дня пред`явлення позовної заяви до суду і до досягнення дитиною повноліття.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що 01.10.2014 року між нею та відповідачем було укладено шлюб, від якого у них ІНФОРМАЦІЯ_3 народилась дочка ОСОБА_4 . У подальшому відносини з відповідачем погіршилися і сторони припинили шлюбні стосунки, перестали вести спільне господарство, спільний бюджет відсутній. Відповідач періодично бере участь в утриманні дитини, але на неналежному рівні. Відповідач мешкає в Польщі, офіційно працює ІТ-інженером, однак розмір заробітку їй невідомий, має нормальний стан здоров`я, не має захворювань, які б не дозволяли йому працювати, тому зобов`язаний утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Інших неповнолітніх дітей, непрацездатних батьків, дружини відповідач на утриманні не має.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.03.2025 для розгляду даного позову визначено суддю Святошинського районного суду м. Києва Твердохліб Ю.О.
Ухвалою від 04.03.2025 відкрито провадження у справі, розгляд вирішено проводити у порядку прощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) учасників справи.
20.03.2025 до суду надійшло клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі, у задоволенні якого ухвалою від 20.03.2025 відмовлено.
10.04.2025 до суду надійшов відзив відповідача ОСОБА_2 , в якому останній заперечує щодо задоволення позовних вимог, вказуючи на те, що відсутня основна підстава для стягнення аліментів із відповідача - окреме проживання дитини від платника аліментів. До позову долучено документи, з яких вбачається, що дитина проживає спільно із батьками, зокрема відповідачем, із якого позивач просить стягувати аліменти. Відповідач забезпечує дитину необхідними продуктами харчування, несе матеріальні витрати на її утримання. Останнім часом саме відповідач займається вихованням дитини, оскільки позивач постійно працює. Враховуючи, що відповідач працює дистанційно, то більше приділяє уваги дитині, залишається із нею, коли донька хворіє, або коли позивач залишає на декілька днів без пояснень місце проживання. Саме відповідач несе матеріалі витрати на виплату іпотечних платежів за житло, яке було придбане для спільного проживання сторін.
Окремо представник відповідача зауважує, що, з огляду на постійне проживання сторін спору за межами території України, на дані правовідносини поширюються норми Закону України «Про міжнародне приватне право», а також норми законодавства тієї держави, в якій проживає особа, яка має право на утримання. Також адвокат Ільїн О.П. просить стягнути із позивача на користь відповідача понесені судові витрати.
23.04.2025 до суду надійшла відповідь на відзив представника позивача, в якій остання вказує, що за домовленістю сторін дитина проживає разом із нею в окремій кімнаті, яка закривається на ключ. Позивач наполягає саме на тому, що саме вона утримує дитину, купує необхідні речі, відвідує разом із дитиною лікарів, оплачує заняття з англійської мови, дає кишенькові гроші, купує вітаміни, все необхідне для побуту, іграшки, книги та інше. У зв`язку з протиправною поведінкою відповідача, позивач звернулася до суду у Республіці Польща із заявою про зобов`язання ОСОБА_2 залишити місце їх постійного проживання, не наближатися до такого житла та заборону входити на територію школи, де навчається дитини, а також заяву про надання права на здійснення батьківської опіки над донькою із одночасним обмеженням батьківських прав батька дитини.
Щодо питання про застосування національного права представника позивача зауважує, що сторони є громадянами України, а тому застосування законодавства України під час вирішення даного спору відповідатиме інтересам дитини.
08.05.2026 до суду надійшли письмові заперечення відповідача ОСОБА_5 , в яких уповноважений представник - адвокат Ільїн О.П. вказує, що відповідь на відзив не спростовує аргументів, викладених у відзиві. Звертає увагу, що станом на день розгляду судом даної справи відсутній факт окремого проживання батька із дитиною. Наведене не підтверджується наданими суду доказами. Жодної згоди відповідач на окреме проживання дитини від нього не давав. Факт того, що донька не перебуває постійно в одній кімнаті із батьком, не породжує думку про те, що вони проживають окремо, а є нормальним явищем. Позивач не спростовує та не заперечує обставини, що відповідач здійснює догляд за донькою, годує її, відвозить до школи, фінансує житло, в якому дитина проживає. Твердження про застосування до позивача насильства жодним чином не впливають на висновки суду у даній справі. Сторона позивача помилково трактує норми Закону України «Про міжнародне приватне право» та ігнорує приписи про переважне прав держави, в якій постійно проживає дитина, на утримання якої будуть стягуватися аліменти. Окремо представник відповідача звертає увагу на те, що стороною позивача надано документи іноземною мовою без належного перекладу, а відтак, такі документи не можуть братися судом до уваги. Прохання стягнути із відповідача на користь позивача понесені ОСОБА_2 судові витрати.
12.05.2025 через систему «Електронний суд» надійшло клопотання представника позивача про долучення доказів - договору оренди житлового приміщення, укладеного позивачем ОСОБА_1
12.05.2025 через систему «Електронний суд» надійшли письмові пояснення представника позивача, в яких остання вказує, що із 09.05.2025 ОСОБА_1 разом із дитиною проживають окремо від відповідача ОСОБА_2 . Такий переїзд обумовлений застосуванням насильства з боку відповідача. Дитина та і сама позивач відмовлялася від спільного фотографування із відповідачем, однак останній без їх згоди здійснював фото та надав їх до суду. Такі дії сторона позивача розцінює як психологічне насильство ОСОБА_2 над дитиною.
Щодо наданих стороною відповідача доказів зауважує, що серед них немає доказів, які підтверджують здійснення відповідачем платежів за школу, гуртки та дозвілля дитини. На придбання їжі та одягу для дитини відповідачем надано тільки один чек. Отже, надані докази не свідчать про здійснення батьком належного утримання своєї дитини.
Щодо тверджень сторони відповідача про те, що факт насильства не впливає на прийняття судом рішення у даній справі, адвокат Полупанова О.О. зазначає, що факт закриття кримінального провадження не спростовує факт вчинення відповідачем насильства щодо матері дитини, що точно не відповідає найкращим інтересам дитини.
Представник позивача вважає помилковими твердження сторони відповідача про необхідність застосування у даному випадку норм закону держави, в якій постійно перебуває дитини, на утримання якої будуть стягуватися аліменти.
Щодо доводів представника відповідача про відсутність належного оформлення документів - відсутність перекладу з його нотаріальним засвідченням зауважує, що позивач не має фінансової спроможності здійснити переклад та його нотаріальне посвідчення, оскільки має невисокий дохід та утримує дитину.
Окремо представник позивача зазначає, що надані стороною відповідача докази здійснення ОСОБА_2 оплати комунальних платежів та іпотечних платежів не впливає на висновки суду за результатами розгляду даної справи.
29.05.2025 через систему «Електронний суд» представник позивача скерувала клопотання про долучення доказів - посвідок на тимчасове проживання позивача та доньки, а також документи, які підтверджують переїзд ОСОБА_1 із донькою до орендованого помешкання та самостійне утримання позивачем орендованого житла.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 30.06.2025 задоволені позовні вимоги ОСОБА_1
10.07.2025 судом ухвалено додаткове рішення, яким стягнути із відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 понесені судові витрати у вигляді витрат на правову допомогу адвоката.
Постановою Київського апеляційного суду від 10.02.2026 скасовано рішення Святошинського районного суду м. Києва від 30.06.2025, а справу направлено до суду першої інстанції для вирішення питання про підсудність.
Ухвалою Верховного Суду від 23.04.2026 підсудність такого позову визначено за Святошинським районним судом м. Києва.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.05.2026 для розгляду даного позову визначено суддю Святошинського районного суду м. Києва Єросову І.Ю.
Ухвалою від 05.05.2026 справу прийнято до розгляду, розгляд справи вирішено проводити у порядку спрощеного позовного провадження із викликом учасників у судове засідання на 30.06.2026 року.
30.06.2026 представник позивача просить долучити до матеріалів справи рішення Святошинського районного суду м. Києва від 26.03.2025 у справі №759/3715/25, яким розірвано шлюб між сторонами.
Також 30.06.2026 адвокатом Полупановою О.О., яка представляє інтереси позивача, надано суду заяву про відшкодування судових витрат, в якій просить стягнути із відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 16 730 грн. 00 коп.
Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні повідомила, що переїхала разом із донькою до Польщі у 2016 році. Після переїзду вона більше часу проводила із дитиною, а чоловік працював. Потім ОСОБА_2 попросив її вийти на роботу. Одного разу була ситуація, коли донька взяла ноутбук батька, а він подумав, що це вона зробила, то ОСОБА_2 застосував до неї фізичну силу, що мала наслідком зламану щелепу та розбиту голову. Наразі вона із донькою проживають окремо від відповідача, ОСОБА_2 дає мало коштів на дитину, який не вистачає на оплату школи, гуртків дитини. Після ініціювання даного судового провадження відповідач почав платити 800 злотих, які він іменує аліментами, аби створити у суду враження, що він надає необхідну матеріальну допомогу в утриманні дитини. Зазначила, що витрати на місяць приблизно становлять: 1500 злотих - на продукти харчування, 3500 злотих - витрати на оплату орендованого житла та комунальних послуг, 300 злотих - на спорт та гуртки, 120 злотих - на заняття для дитини з англійської мови, 200 злотих - на кишенькові витрати дитині, 380-400 злотих - на послуги стоматолога. Відтак, 800 злотих, які надає відповідач, недостатньо для утримання спільної дитини.
Представник позивача - адвокат Полупанова О.О. просить задовольнити позовні вимоги, вказуючи на те, що місце проживання сторін різниться, позивач із донькою проживають окремо від відповідача. Також звертає увагу на положення законодавства, яким чітко закріплено обов`язок обох батьків нести витрати на дитину.
Представник відповідача - адвокат Ільїн О.П. просить відмовити у задоволенні позовних вимог, обґрунтовуючи це тим, що конфлікт між сторонами триває із 2021 року. Вчинення домашнього насильства відповідачем не доведено у встановленому законом порядку, відсутні рішення компетентних органів про визнання його винуватим. Щодо витрат на дитину зауважує, що законодавством Республіки Польща передбачено, що держава надає ОСОБА_1 на утримання доньки 800 злотих, і так само відповідач надає таку грошову суму. При цьому, будь-які додаткові витрати обговорюються сторонами та діляться навпіл.
Вислухавши доводи учасників справи, дослідивши наявні у розпорядженні суду матеріали, оцінивши надані сторонами у сукупності докази, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на таке.
Першочергово суд вважає за необхідне встановити чи підлягає даний спір розгляду українським судом та чи застосується для вирішення позовних вимог положення українського законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 497 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
У постанові Верховного Суду від 17 серпня 2022 року в справі №613/1185/19 витлумачено, що серед питань, які має суд вирішити на стадії відкриття провадження у справі, є визначення, чи є повноважним національний суд для розгляду та вирішення спору, а у разі помилкового відкриття провадження у справі з порушенням правил про юрисдикцію спору - закрити таке судове провадження у зв`язку з тим, що він не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства національними судами України.
28.02.2025 адвокат Полупанова О.О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , звернулася до Святошинського районного суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі частини від всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з дня пред`явлення позовної заяви до суду і до досягнення дитиною повноліття.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Приписами ст. 13 ЦПК України закріплено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Як вбачається із наявних у розпорядженні суду матеріалів справи, сторони даної справи постійно проживають поза межами території України - у Республіці Польща. Отже, фактично у даному випадку має місце застосування положень Закону України «Про міжнародне приватне право» (в редакції Закону від 23.12.2022), оскільки, якщо хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою - то такі правовідносини іменуються правовідносинами з іноземним елементом.
У постанові Верховного Суду від 27 листопада 2024 року в справі №753/13059/23 суд дійшов висновку, що процесуальне питання, яке повинні вирішити суди та є істотним для врегулювання спору судом України, є те, чи відноситься його вирішення до юрисдикції саме національного суду України, та за яких умов позивач у цій справі має право звернутися до національного суду України.
Положеннями ст. 76 Закону «Про міжнародне приватне право» (в редакції від 23.12.2022) визначено, що суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках:
1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону;
2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача;
3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України;
4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні;
5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні;
6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання;
7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України;
8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України;
9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України;
10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном;
11) якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України;
12) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.
Під час прийняття судом справи до розгляду судом проаналізована інформація із Єдиного державного демографічного реєстру та отримано відповідь №2695011 від 05.05.2026 (т. 3 а.с. 4), з якої вбачається, що позивач ОСОБА_1 має зареєстроване на території України місце проживання ( АДРЕСА_1 ).
Отже, зважаючи на те, сторони даного спору є громадянами України, які наразі проживають за її межами, позивач має на території України зареєстроване місце проживання, суд доходить висновку, що з рахуванням положень Закону України «Про міжнародне приватне право» Святошинський районний суд м. Києва уповноважений на розгляд позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання спільної доньки ОСОБА_3 .
У той же час, правовою основою вирішення спірних питань є Договір між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, підписаний 24.05.1993 та ратифікований Постановою ВР №3941-XII (3941-12) від 04.02.1994 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 28 Договору в правових стосунках між батьками і дітьми, в тому числі аліментних обов`язках батьків застосовується законодавство тієї Договірної Сторони, громадянином якої є дитина.
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , як вбачається із копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 01.09.2025, виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві (актовий запис №2970), є громадянкою України (т. 1 а.с. 15).
Отже, зважаючи на те, що дитина, на утримання якої просить стягнути аліменти ОСОБА_1 із відповідача є громадянкою України, а положення міжнародного договору, який регламентує питання врегулювання правових відносин у цивільних справах між Україною - країною громадянства сторін спору та Республікою Польща - країною фактичного проживання сторін спору передбачає застосування у даному випадку саме українського законодавства, то суд доходить висновку, що у даному провадженні підлягає застосуванню саме законодавство України.
У ході судового розгляду справи встановлено, що 01.10.2014 ОСОБА_2 та ОСОБА_6 уклали шлюб, який зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис №2756 (т. 1 а.с. 14).
Під час шлюбу у сторін народилася донька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (т. 1 а.с. 15).
У ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 вказаної Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку саме в інтересах дитини.
Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.
Приписами ст. 150 Кодексу на батьків покладено обов`язок виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно з ч. 1 ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Із відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що шлюб між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 26.03.2025 розірвано (справа №759/3715/25). Рішення набрало законної сили 28.04.2025 року.
Фактично шлюбні відносини подружжя та їх спільне проживання припинилися, станом на день скерування позовної заяви до суду та розгляду судом даного провадження дитина ОСОБА_3 проживає з матір`ю - позивачем ОСОБА_1 . Додатково факт окремого проживання відповідача і дитини підтверджується стороною позивача копією договору оренди житлового приміщення від 06.05.2025 року за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до ч. 1-3 ст. 181 Кодексу способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Згідно з ч. 1 ст. 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» №3 від 15.05.2006 за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Згідно з ч. 3 ст. 181 СК аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (ст. 183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (ст. 184 СК) і виплачуються щомісячно.
Суд при визначенні розміру аліментів враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав, доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів, інші обставини, що мають істотне значення.
У той же час, в силу ч. 2 ст. 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Ухвалюючи рішення у цій справі слід звернути увагу на фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для правильного її вирішення, зокрема як розмір доходу відповідача, стан здоров`я та матеріальне становище дітей, так і інші обставини необхідні для визначення саме необхідного розміру стягуваних аліментів задля забезпечення гармонійного розвитку дітей.
Позивач у своїй позовній заяві вказує, що у відповідача відсутні особи на утриманні, останній працевлаштований, має стабільних дохід, однак розмір якого їй не відомий, а тому ОСОБА_2 має можливість належним чином виконувати свій обов`язок щодо фінансового забезпечення дитини.
Суд не сприймає доводи сторони позивача про вчинення відповідачем ОСОБА_2 щодо ОСОБА_1 домашнього насильства, оскільки у вирішенні питання про стягнення аліментів на утримання дитини вони не відіграють ролі, не є предметом доказування, а встановлення або спростовування даного факту не впливає на обов`язок батька утримувати свою дитину.
Водночас суд погоджується із твердженнями про те, що дитина на фотознімках із батьком не переживає такі позитивні емоції, як на фотознімках із матір`ю. У цій частині доводи про вчинення психологічного насильства щодо дитини ймовірно мають місце, однак у ході розгляду справи не доведені та і фактично не мають ключового значення при вирішенні питання про стягнення аліментів на утримання дитини.
Суд звертає увагу на те, що позивач не заперечує той факт, що відповідач ОСОБА_2 надає фінансову допомогу в утриманні доньки, однак зауважує, що розмір такої допомоги не відповідає критерію розумності та не покриває витрати на дитину. При цьому, позивач надає суду докази, які підтверджують, що саме вона здійснює більшу частину витрат на утримання дитини, у той час, як відповідач надає їй лише 800 злотих (у національній валюті станом на 30.06.2026 - 9 547 грн. 20 коп.), що не є достатнім для оплати за школу, гуртки, курси з вивчення англійської мови, заняття спортом.
Враховуючи встановлені судом обставини, необхідність матеріального забезпечення відповідачем своєї дитини, дотримуючись визначеного принципу рівності обов`язку обох батьків по утриманню їх дітей, суд доходить висновку про можливість задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 частки від усіх видів його доходів (заробітку), але не менше 50 відсотків від встановленого прожиткового мінімуму на дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 24.02.2025 і до досягнення дитиною повноліття.
На переконання суду, стягнення аліментів в такому розмірі відповідатиме потребам малолітньої ОСОБА_3 , засадам розумності, справедливості, співмірності та обов`язку батьків у наданні такої допомоги дітям нарівні.
Оскільки дане рішення ухвалюється на користь позивача, яка на підставі п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" звільнена від сплати судового збору, відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України судовий збір в розмірі 1311,20 грн. підлягає стягненню з відповідача в дохід держави до спеціального фонду Державного бюджету України.
У порядку п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Щодо прохання сторони позивача про стягнення із відповідача витрат на правову допомогу суд звертає увагу на таке.
Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
В силу ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано ст. 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009.
Відповідно до пункту 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.
Положення ст. 15ЦПК України наділяють учасників провадження правом користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Пункт 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» установлює, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до положень ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Положеннями ч. 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про відшкодування витрат на правову допомогу суд враховує позицію Верховного суду, викладену у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №379/1418/18, відповідно до якої необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківській документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
На підтвердження понесених стороною витрат на правничу допомогу представником позивача - адвокатом Полупановою О.О. долучено до заяви про ухвалення додаткового рішення від 03.07.2025 (т. 2 а.с. 158-166) та заяви про відшкодування судових витрат від 30.06.2026 рахунок-фактуру від 03.06.2025, яким підтверджується оплата послуг адвоката Полупанової О.О. у розмірі 12 000 грн. 00 коп., рахунок-фактуру від 21.05.2026, яким підтверджується оплата послуг адвоката Полупанової О.О. у розмірі 4 100 грн. 00 коп., квитанцію від 30.06.2026, якою підтверджується оплата послуг адвоката Полупанової О.О. у розмірі 4 100 грн. 00 коп.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 дійшла висновку, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункти 107-109).
Таким чином, з огляду на реальність наданих адвокатом позивача послуг, фактичні обставини провадження, суд доходить висновку, що адвокатом Полупановою О.О. поза розумним сумнівом доведено розмір понесених позивачем ОСОБА_1 витрат на правову допомогу у ході розгляду даної справи 16 730 грн. 00 коп.
Враховуючи, що суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , у ході судового розгляду справи позивачем надано достатні докази, які підтверджують, що нею в рамках даного провадження понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 16 730 грн. 00 коп., беручи до уваги принцип пропорційності відшкодування сум понесених судових витрат задоволеним судом позовним вимогам, суд доходить висновку про можливість задоволення вимог заяви представника позивача ОСОБА_7 - адвоката Полупанової О.О. шляхом ухвалення додаткового рішення в рамках даної справи та стягнення із відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 16 730 грн. 00 коп.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 141, 258, 263-265, 272, 273, 430 ЦПК України, ст.ст. 141, 150, 180-182, 191 СК України, п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»,ст. 5 Закону України «Про судовий збір», суд
ПОСТАНОВИВ:
Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , адреса місця перебування за кордоном: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , остання відома адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_3 , адреса місця перебування за кордоном: АДРЕСА_4 ) про стягнення аліментів - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , остання відома адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_3 , адреса місця перебування за кордоном: АДРЕСА_4 , на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , адреса місця перебування за кордоном: АДРЕСА_2 , аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса місця перебування за кордоном: АДРЕСА_2 , у розмірі 1/4 частки від усіх видів його доходів (заробітку), але не менше 50 відсотків від встановленого прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 24.02.2025 і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , остання відома адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_3 , у дохід держави судовий збір в розмірі 1 331 грн. 20 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , остання відома адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_3 , на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , судові витрати у розмірі 16 730 грн. 00 коп.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Рішення суду може бути оскаржене протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення сторін зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Відповідно до п. п. 15.5 п. 15Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03.10.2017 року до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу.
Суддя Єросова І.Ю.