ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 серпня 2026 року Справа №160/15959/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бондар М.В., розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.
Ухвалою суду від 09.06.2026 роз`єднано позовні вимоги у справі №160/15740/26 в самостійні провадження.
В самостійне провадження №160/15965/26 виділено позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про:
- визнання протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані основну та додаткову відпустки: компенсацію за невикористану щорічну додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2023-2025 роки (загалом 42 календарних дні), та компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2022-2025 (загалом 80 календарних днів);
- зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, 2022-2025 роки (загалом 42 календарних дні), та компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2022-2025 (загалом 80 календарних днів), з урахуванням щомісячної додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він з 02.03.2022 до 16.09.2025 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 . На переконання позивача, додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час воєнного стану» (далі - Постанова №168), є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення та підлягає врахуванню при визначенні розміру грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток. На підтвердження своєї позиції позивач посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 23.09.2024 у справі №240/32125/23, відповідно до яких пункт 6 розділу ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі - Порядок №260) не містить обмежень щодо врахування винагород при обчисленні грошової компенсації за невикористані дні відпусток. Навпаки, зазначена норма передбачає включення до такого розрахунку щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною посадою. З огляду на викладене, позивач вважає, що відповідач був зобов`язаний врахувати суми додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, під час обчислення та виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток як учаснику бойових дій. Невключення зазначеної винагороди до складу грошового забезпечення, з якого здійснювався відповідний розрахунок, позивач розцінює як протиправну бездіяльність відповідача.
Ухвалою від 22.06.2026 відкрито провадження та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за правилами статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
08.07.2026 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому ВЧ НОМЕР_1 проти задоволення позову заперечує, зазначаючи, що з огляду на зміст пункту 1 Постанови №168 така доплата є винагородою, яка виплачується лише у період дії воєнного стану, її розмір не є сталим, вона виплачується в залежності від виконання завдань та визначається наказами командирів (начальників), що в сукупності свідчить про тимчасовий характер такої додаткової винагороди. Отже, додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, не підлягає включенню до місячного грошового забезпечення військовослужбовця, з якого визначається розмір грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток.
Виходячи з положень статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд адміністративної справи здійснено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
З приводу строку звернення до суду позивачем з цим позовом, суд зазначає таке.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічною службою є, діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Спірні правовідносини виникли у зв`язку з не нарахуванням та не виплатою позивачу грошового забезпечення в належному розмірі.
Таким чином, за характером спірних правовідносин і їх суб`єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження та звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.
Водночас нормами Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено інші строки звернення до суду за захистом порушеного права.
Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України в редакції, чинній до 19.07.2022, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Характерною особливістю спірних правовідносин є те, що позовні вимоги стосуються періоду, який охоплює часові проміжки як до, так і після внесення змін до статті 233 КЗпП України [19.07.2022].
У постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду при вирішенні питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про нарахування та виплату грошового забезпечення дійшов висновку, що правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
Послуговуючись позицією Судової палати, викладеною в постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, Верховний Суд у постанові від 25.06.2025 у справі №520/25416/25 сформував у подібних справах загальний підхід, за якого для правильного вирішення питання дотримання позивачем строку звернення з позовом, суд має перевірити наявність/відсутність у відповідача документального підтвердження ознайомлення позивача з розміром та складовими нарахованого та виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення.
Особа, отримавши грошовий атестат, тобто документ, що за своєю суттю підпадає під визначення «письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні» у значенні, вжитому в часині другій статті 233 КЗпП України, набуває можливість, спираючись на відсутність в цьому атестаті відомостей, які потрібні для ініціювання судового розгляду, протягом необмеженого строку без пояснення (доведення) жодних причин і обставин не вчиняти ніяких дій для отримання цієї інформації, однак надалі, у будь-який момент часу на власний розсуд звернутися до відповідача із запитом про отримання такої інформації, та, починаючи від дня надання її відповідачем, набути право упродовж ще трьох місяців додатково до того (необмеженого) строку, що вже минув, звернутися до суду в порядку, передбаченому частиною другою статті 233 КЗпП України.
Отже, якщо звернення до суду обґрунтовано положеннями частини другої статті 233 КЗпП України, якою для подання позову встановлено тримісячний строк і чітко унормовано момент початку перебігу такого строку - одержання «письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні», тримісячний строк звернення до суду, установлений цією ж нормою, слід пов`язувати з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому у спірний період сум, як про це зазначила Судова палата в постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, однак в ці три місяці належить включати й період від дня отримання позивачем грошового атестата до вчинення ним будь-яких інших юридично значимих дій, що слугують меті звернення до суду з позовом у порядку, передбаченому частиною другою статті 233 КЗпП України.
Повертаючись до обставин цієї справи, застосовуючи наведені висновки, суд зазначає таке.
Предметом спору у цій справі є нарахування та виплата позивачу компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2022-2025 роки та компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022-2025 роки, з урахуванням щомісячної додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 зробив висновок (пункт 77), що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестату (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Суд зазначає, що відповідачем до матеріалів справи долучено копію грошового атестату ОСОБА_1 від 16.09.2025 №3053, втім вказаний документ не містить підпису військовослужбовця та доказів на підтвердження дати отримання зазначеного документу позивачем.
Отже, відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що позивач при звільненні отримав грошовий атестат або інший письмовий документ, який містив би детальний розрахунок сум нарахованого та виплаченого йому грошового забезпечення, зокрема із зазначенням усіх його складових.
Відтак, матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували обізнаність позивача про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення саме на момент звільнення.
За таких обставин доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду є необґрунтованими та не підтверджені належними доказами.
Також, суд звертає увагу, що Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 №1-р/2025 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат; частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Отже, з огляду на Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025, частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку звернення працівника до суду з вимогами про стягнення заробітної плати та інших належних виплат втратила чинність з дня ухвалення цього Рішення.
Відтак, починаючи з 11.12.2025, обмеження права працівника на судовий захист зазначеним строком не підлягає застосуванню.
Згідно з частиною 1 статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Враховуючи відсутність доказів отримання позивачем відповідного письмового повідомлення, суд вважає поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду та дійшов висновку про необхідність його поновлення.
Виходячи з положень статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд адміністративної справи здійснено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 у період з 02.03.2022 до 16.09.2025 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 .
Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.03.2022 №62 ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу частини на всі види забезпечення, вважати таким, що з 02.03.2022 справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків.
Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.09.2025 №267 ОСОБА_1 з 16.09.2025 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Означеним наказом також встановлено, що позивач:
- щорічну основну відпустку за 2022 рік не використав;
- щорічну основну відпустку за 2023 рік використав тривалістю 15 діб;
- щорічну основну відпустку за 2024 рік використав тривалістю 25 діб;
- щорічну основну відпустку за 2025 рік використав тривалістю 10 діб.
Також, зазначено, що додаткові відпустка як учаснику бойових дій за період служби у ВЧ НОМЕР_1 позивачу не надавалась, грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку не виплачувалась.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо незастосування під час обрахунку компенсації не невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки сум додаткової винагороди згідно з Постановою №168, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір по суті позовних вимог суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною другою статті 9 Закону №2011-XII установлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з абзацами першим і другим частини четвертої статті 9 цього Закону грошове забезпечення виплачується в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 (далі - Постанова 704) визначено тарифну сітку та додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців і деяких інших осіб.
Пунктом 2 цієї Постанови визначено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 №260 (далі - Порядок №260).
Пункт 2 розділу І Порядку № 260 визначає, що грошове забезпечення охоплює:
- щомісячні основні (посадовий оклад, оклад за званням, надбавка за вислугу років);
- щомісячні додаткові (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагорода за кібербезпеку, премія);
- одноразові додаткові (винагороди, додаткова винагорода на період воєнного стану, допомоги).
Пунктом 16 розділу І Порядку № 260 встановлено, що інші додаткові виплати, не передбачені цим Порядком, здійснюються згідно з чинним законодавством.
Пунктом 1 розділу XXХI Порядку №260 (в редакції, чинній на момент виключення позивача з списків особового складу частини) грошове забезпечення у разі звільнення з військової служби виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі грошового забезпечення, передбаченого для займаної посади з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня здавання справ та посади (в межах установлених Міністром оборони України строків) або до дня закінчення щорічної відпустки, яка надається після здавання справ та посади;
Згідно з абзацом 1 пункту 3 розділу XXХІ Порядку №260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які мають право на щорічні додаткові відпустки відповідно до чинного законодавства України, виплачується компенсація за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, яка надається в повному обсязі або пропорційно часу, прослуженому в році звільнення (пункт 5 розділу XXХІ Порядку №260).
Пунктом 6 розділу XXХІ Порядку №260 передбачено, що розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, крім винагород з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.
Спір у цій справі стосується врахування додаткової винагороди за Постановою №168 при нарахуванні та виплаті грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки (за 2022-2025 роки) та додаткової відпустки (за 2025-2025 роки).
Суд зазначає, що норми Порядку №260, чинні під час виключення позивача зі списків особового складу частини, прямо забороняють включення додаткової винагороди до розрахунку грошової компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки.
Суд критично оцінює посилання позивача на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 23.09.2024 у справі №240/32125/23, та вважає їх нерелевантними до спірних правовідносин у цій справі.
Так, наведена правова позиція Верховного Суду сформована з урахуванням редакції пункту 6 розділу XXXI Порядку №260, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин у справі №240/32125/23 та не містила застережень щодо неврахування винагород при обчисленні грошової компенсації за невикористані дні відпусток.
Водночас, наказом Міністерства оборони України від 15.01.2025 №23 «Про затвердження Змін до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 20.01.2025 за № 94/43500, до Порядку № 260 внесено зміни, зокрема пункт 6 розділу XXXI після слів «щомісячних додаткових видів грошового забезпечення» доповнено словами «крім винагород».
Таким чином, починаючи з набрання чинності зазначеними змінами, нормативне регулювання прямо передбачає, що під час обчислення грошової компенсації за невикористані дні відпусток до складу грошового забезпечення не включаються винагороди, у тому числі додаткові винагороди, встановлені на період дії воєнного стану.
Отже, висновок Верховного Суду у справі №240/32125/23 про відсутність у Порядку № 260 обмежень щодо врахування винагород при визначенні розміру грошової компенсації за невикористані дні відпусток ґрунтувався на правовому регулюванні, яке на час виникнення спірних правовідносин у справі №160/15959/26 зазнало змін.
За таких обставин наведена позивачем правова позиція не підлягає застосуванню до спірних правовідносин та не може бути покладена в основу вирішення цього спору.
Отже, суд дійшов висновку, що вимоги про врахування додаткової винагороди при обчисленні грошової компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки є безпідставними, оскільки чинне правове регулювання прямо забороняє включення такої винагороди до складу грошового забезпечення для розрахунку зазначеної допомоги.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно із частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
У зв`язку з відмовою в позові відсутні підстави для вирішення питання розподілу судових витрат.
На підставі викладеного, керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
УХВАЛИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснювати.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.В. Бондар