ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 серпня 2026 року м. Житомир справа №240/24661/24
категорія 112010201
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Центр пробації" Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Державної установи "Центр пробації" Міністерства юстиції України (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії Державної установи Центр пробації Міністерства юстиції України, які полягають у ненарахуванні та невиплаті їй за період з 24.03.2022 по 01.06.2022 додаткової винагороди 30 тисяч гривень на місяць на підставі пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22.03.2022 №350);
- зобов`язати Державну установу Центр пробації Міністерства юстиції України, відповідно до вимог пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22.03.2022 №350) нарахувати та виплатити їй за період з 24.03.2022 по 01.06.2022 додаткову винагороду 30 тисяч гривень на місяць;
- зобов`язати Державну установу Центр пробації Міністерства юстиції України нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати".
На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що в період проходження нею служби з 24.03.2022 по 01.06.2022 Державна установа "Центр пробації" Міністерства юстиції України проігнорувала правові норми пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22.03.2022 №350) внаслідок чого протиправно не виплатила їй додаткову винагороду в розмірі 30000 гривень щомісячно.
Ухвалою суду провадження в даній справі було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Державна установа "Центр пробації" Міністерства юстиції України подала до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечувала щодо заявлених вимог. Аргументуючи свою позицію відповідач зазначив, що ОСОБА_1 не несла службу в розумінні нормативно-правових актів, а лише виконувала свої посадові обов`язки, пов`язані з пробацією. Відтак, відповідач наголосив, що додаткова винагорода за постановою КМУ від 28.02.2022 №168 передбачена лише для осіб, які несуть службу в органах і установах, розташованих у певних адміністративно-територіальних одиницях, та за наявності відповідних наказів. Жодного наказу про залучення позивача до виконання завдань, пов`язаних із воєнним станом, не видавалось. Відповідач також зазначає, що позивач не брала участі у бойових діях чи заходах з національної безпеки. У зв`язку із цим, Державна установа "Центр пробації" Міністерства юстиції України просила відмовити в задоволенні заявлених позовних вимог.
Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними ст.ст. 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив на неї, з`ясувавши обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що з 01.07.2018 ОСОБА_1 проходила службу в Державній установі "Центр пробації" на посаді старшого інспектора Корольовського районного відділу філії Державної установи "Центр пробації" у Житомирській області.
На підставі наказу Державної установи "Центр пробації" від 28.12.2022 №748/к майора внутрішньої служби ОСОБА_1 з 31 грудня 2022 року було звільнено зі служби за п. 5 ст. 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" та п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).
Матеріалами справи підтверджується та не спростовується відповідачем, що в спірний період з 24.03.2022 по 01.06.2022 Державна установа "Центр пробації" не нараховувала та не виплачувала ОСОБА_1 додаткову винагороду в розмірі 30000,00 гривень на місяць, передбачену пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22.03.2022 №350).
07.11.2024 ОСОБА_1 звернулася до Державної установи "Центр пробації" із заявою, в якій просила нарахувати та виплатити їй додаткову винагороду відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22.03.2022 №350) в розмірі 30000,00 гривень щомісячно за період з 24.03.2022 по 01.06.2022.
За наслідками розгляду вказаної заяви Державна установа "Центр пробації" надіслала ОСОБА_1 листа від 28.11.2024 №299/Т-303/8/Ян-24, в якому повідомила, що правові підстав для виплати особам начальницького складу органів пробації додаткової винагороди, передбаченої постановою №168, відсутні, оскільки до виконання завдань, передбачених Законом України "Про правовий режим воєнного стану", а також до заходів і повноважень, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки, населення та інтересів держави, вказані особи не залучались.
Вважаючи протиправними дії Державної установи "Центр пробації" щодо не виплати їй в період з 24.03.2022 по 01.06.2022 додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22.03.2022 №350), ОСОБА_1 звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Згідно з частиною 1 статті 11 Кримінально-виконавчого кодексу України органами виконання покарань є: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, його територіальні органи управління, уповноважені органи з питань пробації.
Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
Пунктом 4 статті 2 Закону України "Про пробацію" встановлено, що орган пробації це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері пробації.
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.09.2017 №655-р "Про утворення державної установи Центр пробації» Уряд погодився з пропозицією Міністерства юстиції України про утворення з 1 січня 2018 року Державної установи "Центр пробації".
Державна установа "Центр пробації" є неприбутковою державною установою, створеною для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України з питань пробації і безпосереднього спрямування та координації діяльності уповноважених органів з питань пробації, що належать до сфери управління Мін`юсту (абзац перший пункту 1 Положення про Державну установу "Центр пробації", затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 08.12.2020 № 4242/5).
Таким чином, Державна установа "Центр пробації" входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби України як установа, створена для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України з питань пробації.
Згідно з пунктами 1 і 2 Типового положення про уповноважений орган з питань пробації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 18.08.2017 №2649/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.08.2017 за №1030/30898 (в редакції, чинній до 28.02.2024), уповноважений орган з питань пробації (далі - орган пробації) є органом виконання покарань, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері виконання певних видів кримінальних покарань, не пов`язаних з позбавленням волі, та пробації.
Орган пробації безпосередньо підпорядковується Державній установі "Центр пробації" (далі - Центр пробації) та є відокремленим підрозділом без права юридичної особи.
Судом встановлено, що в спірний у даній справі період майор внутрішньої служби ОСОБА_1 проходила службу на посаді старшого інспектора Корольовського районного відділу філії Державної установи "Центр пробації" у Житомирській області".
Відповідно до абзаців першого і другого пункту 6 Положення про державну установу "Центр пробації", затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 08.12.2020 №4242/5 (втратив чинність відповідно до пункту 2 наказу Міністерства юстиції України від 02.06.2023 №2110/5 "Про затвердження Положення про Державну установу "Центр пробації"), у структурі Центру пробації функціонують відокремлені структурні підрозділи (далі - Філії) до складу яких входять уповноважені органи з питань пробації. Філії не є юридичними особами та здійснюють частину делегованих функцій Центру пробації відповідно до мети (цілей), завдань та функцій.
Отже, Корольовський районний відділ філії Державної установи "Центр пробації" у Житомирській області є уповноваженим органом з питань пробації, що входить до складу філії Державної установи "Центр пробації" у Житомирській області.
Згідно з абзацом першим пункту 7 Положення про державну установу "Центр пробації", затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 08.12.2020 №4242/5, до складу Центру пробації входять працівники, як працюють за трудовим договором, та особи начальницького складу, що були переведені з Державної кримінально-виконавчої служби України.
Пунктом 5 статті 2 Закону України "Про пробацію" встановлено, що персонал органу пробації працівники, які відповідно до повноважень, визначених цим Законом та іншими законами України, виконують завдання пробації.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону України "Про пробацію" права, обов`язки, відповідальність, правовий та соціальний захист персоналу органу пробації визначаються Законом України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" та цим Законом.
Частиною 4 статті 21 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" визначено, що особи рядового і начальницького складу та працівники кримінально-виконавчої служби, а також члени їхніх сімей знаходяться під захистом держави, їх безпека, честь і гідність охороняються законом.
Згідно з частиною 2 статті 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
Частиною 5 статті 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" встановлено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Механізм виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України визначено Порядком виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 №925/5 (далі - Порядок №925/5).
Приписами постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" в первинній редакції було передбачено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Постановою Кабінету Міністрів України від 22.03.2022 №350, чинною з 24.03.2022, абзац перший пункту 1 Постанови №168 після слів "та поліцейським" доповнено словами ", а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми єПідтримка".
Розпорядженням Кабінету Міністрів України №204-р від 06.03.2022 "Про затвердження переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога застрахованим особам в рамках Програми єПідтримка", затверджено Перелік адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми єПідтримка згідно з додатком, до якого включено Житомирську область.
Постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.2022 №754, яка набрала чинності 08.07.2022, внесено зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, вирішено: в абзаці першому слова "які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми єПідтримка" замінити словами "які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)"; після слова "щомісячно" доповнити словами "(крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць)".
Як зазначено у постанові Кабінету Міністрів України від 01.07.2022 №754 вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 01.06.2022.
Системний аналіз наведених норм законодавства дає можливість дійти висновку, що в часовий проміжок з 24.03.2022 по 31.05.2022 Постановою №168 було передбачено право осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень щомісячно за умови, що такі органи/установи розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми "єПідтримка".
Застосовуючи вказані норми до обставин даної справи суд зазначає, що відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України №204-р від 06.03.2022 Житомирська область включена до Переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми "єПідтримка".
Таким чином, оскільки в спірний період з 24.03.2022 по 31.05.2022 позивач, як особа рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби проходила службу на території Житомирської області, на якій надається допомога в рамках Програми єПідтримка, вона має право на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000,00 грн щомісячно.
Суд зауважує, що законодавство не містить відмінностей у визначенні терміну "несення служби" від "проходження служби", отже, є необґрунтованими доводи відповідача, що позивач не є особою, яка залучалася до несення служби в установі Державної кримінально-виконавчої служби.
Посилання відповідача на окремі нормативні акти, які надають пояснення окремим видам несення служби, в цілому вищенаведений висновок не спростовують.
Більш того, умовами постанови Кабінету Міністрів України №168 у відповідній редакції передбачено, що право на отримання додаткової винагороди мають особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, а не залучалися до несення служби, що дає підстави для розуміння цієї норми як такої, що стосується осіб, які проходять (несуть) службу в цій установі.
Щодо тверджень відповідача про те, що пункт 1 Постанови №168 застосовується лише до тих осіб рядового та начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, які несуть службу в органах та установах, тобто заступають у наряд, чергування тощо, суд вважає, що вони не можуть бути взяті до уваги судом при ухваленні рішення, оскільки в тексті постанови Кабінету Міністрів України №168 таких обмежень прямо не встановлено.
Надання цієї додаткової винагороди, є виключним повноваженням Кабінету Міністрів України. Він мав право встановлювати розмір, підстави, умови, обмеження та виключення з виплати цієї додаткової винагороди. У постанові, з урахуванням наступних змін, досить чітко передбачено право осіб рядового і начальницького складу (тобто тих, хто має спеціальні звання) Державної кримінально-виконавчої служби, і зазначене право обмежено лише несенням служби у місцевості в районі проведення воєнних (бойових) дій. Будь-яких виключень для осіб начальницького складу, які несуть службу у цій місцевості, але в установах пробації, Кабінетом Міністрів України в постанові №168 не передбачено.
За відсутності з боку нормотворця будь-яких обмежень для осіб начальницького складу кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в установах пробації, у суду немає підстав для обмежувального тлумачення цієї норми, штучно звужуючи права позивача.
Верховним Судом у постанові від 02.11.2023 у справі №160/11851/22 сформовано висновок щодо застосування пункту 1 Постанови №168, який надалі підтримано Верховним Судом і в інших справах за подібних обставин, зокрема у постановах Верховного Суду від 18.01.2024 у справі №200/297/23, від 25.01.2024 у справі №520/8343/22, від 21.03.2024 у справі №160/12980/22, від 28.03.2024 у справі №480/1364/23, від 25.04.2024 у справі №160/10532/22.
Зокрема, Верховний Суд у пунктах 41-43 постанови від 02.11.2023 у справі №160/11851/22 висновував щодо значення понять несення служби та проходження служби, а також сформулював висновок щодо їх тотожності.
Окрім того, у вказаній постанові Верховний Суд надав оцінку доводам Державної установи "Центр пробації" про те, що право на отримання додаткової винагороди мають лише ті особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, які саме несуть службу в органах та установах зазначеної служби, та дійшов висновку, що у цьому випадку поняття "несення служби", яке зазначено у пункті 1 Постанови №168, тотожні поняттю "проходження служби". Оскільки, законодавством визначено, що особи рядового і начальницького складу, які мають спеціальні звання проходять службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, немає ніяких підстав вважати, що вони службу не несуть. При цьому відзначив, що положення пункту 1 Постанови №168 не містять застережень щодо призначення додаткової допомоги виключно особам, які беруть участь в оперативних заходах, несуть варту, в тому числі в нічний час, несуть службу у наряді, тощо. Тобто Постанова №168 (у редакції постанови від 22.03.2022) не ставить у залежність отримання додаткової винагороди від залучення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби від виконання завдань та заходів, спрямованих на забезпечення безпеки в умовах воєнного стану.
У справі №200/297/23 Верховний Суд констатував безпідставність доводів Державної установи "Центр пробації" про те, що за відсутності відповідних наказів командирів (начальників), на підставі яких здійснюється виплата додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №168, відсутні і підстави для нарахування та виплати такої винагороди, позаяк, вказане свідчить лише про допущення протиправної бездіяльності, а не про відсутність права у позивача на таку винагороду. Вказана позиція також була підтримана в постанові Верховного Суду від 31.10.2024 у справі №200/4975/22.
Суд також зауважує, що спірний у даній справі період, визначений позивачем, становить з 24.03.2022 по 01.06.2022.
Водночас суд враховує, що постанова Кабінету Міністрів України від 01.07.2022 №754 набрала чинності з дня її опублікування та застосовується з 01.06.2022, тому ця дата не підлягає включенню в період нарахування та виплати додаткової винагороди. Відповідно, останньою датою, за яку позивач має право на виплату додаткової винагороди, є 31.05.2022.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову в цій частині.
Вирішуючи спірні правовідносини в частині позовних вимог, які стосуються нарахувати та виплатити позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати додаткової винагороди, суд зазначає наступне.
Питання, пов`язані із здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів, у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі - Порядок №159).
Відповідно до ст. 1 Закону №2050-III, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 Закону №2050-III передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру:
- пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством);
- соціальні виплати;
- стипендії;
- заробітна плата (грошове забезпечення);
- сума індексації грошових доходів громадян;
- суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;
- суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Відповідно до п. 1 Порядку №159, дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Пунктом 2 Порядку №159 закріплено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Відповідно до абз. 6 п. 3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).
Виходячи із зазначеного, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) виплата громадянину належних йому доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; 4) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
Відповідно до статті 3 Закону України №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 Закону України №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Таким чином, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати доходів проводиться незалежно від порядку і підстав виплати доходів: добровільного чи на виконання судового рішення. Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права викладено Верховним Судом у постановах від 21.06.2018 (справа №523/1124/17), від 03.07.2018 (справа №521/940/17) від 15 квітня 2019 року (справа №727/7818/16-а).
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаційний характер.
Системний аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що у разі несвоєчасної виплати особі доходів, які не мають разового характеру, провадиться виплата компенсації втрати частини доходу відповідно до діючого законодавства.
Разом з цим, суд звертає увагу, що відповідно до абз. 2 ст. 2 Закону №2050-ІІІ під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру.
Відтак, чинним законодавством не передбачено можливості компенсації втрати частини доходів при порушенні строків виплати одноразових виплат.
Разом з тим, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 додаткова винагорода встановлена на період дії воєнного стану, є новим та особливим видом у системі грошового забезпечення військовослужбовців. Правова природа такої виплати невід`ємно пов`язана із особливим характером служби, із здійсненням спеціальних повноважень, які змістовно випливають зі статусу військовослужбовця та передбачені законом і мають компенсаційну мету.
Отже, виплата додаткової винагороди не є постійною і не має систематичного характеру, а тому за приписами Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, у разі затримки її виплати не підлягає компенсації втрати частини таких доходів.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.05.2026 у зразковій справі №280/8933/24, додаткова винагорода, встановлена Постановою №168 на період дії воєнного стану є різновидом одноразового додаткового грошового забезпечення, тобто є доходом, що має разовий характер, у зв`язку із чим приписи Закону №2050-III на спірні правовідносини не поширюються, а компенсація втрати частини таких доходів у разі затримки їх виплати стягненню не підлягає.
Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 07.05.2026 у зразковій справі №280/8933/24, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для виплати на користь позивача компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановю №168, яка за своєю правовою природою є одноразовою виплатою. У зв`язку із цим, заявлені в цій частині позовні вимоги є безпідставними та не підлягають.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відтак, суд повно і всебічно з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору на підставі частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" та в матеріалах справі відсутні докази на підтвердження понесення нею інших судових витрат по даній справі, підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат - відсутні.
Керуючись статтями 6-9, 77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної установи "Центр пробації" Міністерство юстиції України (вул. Юрія Іллєнка, 81, м. Київ, 04050; код ЄДРПОУ 418471154) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Центр пробації" Міністерства юстиції України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 24.03.2022 по 31.05.2022 додаткової винагороди у розмірі 30000,00 грн щомісячно відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22.03.2022 №350).
Зобов`язати Державну установу "Центр пробації" Міністерства юстиції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду за період з 24.03.2022 по 31.05.2022 у розмірі 30000,00 грн щомісячно відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час воєнного стану" (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22.03.2022 №350).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.Е.Черняхович