ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
про відмову у забезпеченні позову
18 серпня 2026 року м. Житомир справа №240/22334/26
категорія 113080000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Черняхович І.Е., розглянувши заяву про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій він просить:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про його перебування на військовому обліку;
- зобов`язати працівників ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити внесення актуальної інформації щодо нього у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а саме інформації, згідно якої він виключений з військового обліку.
На обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що частина 2 статті 28 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (в редакції станом на 11.06.2009) передбачала, що військовозобов`язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського-складу, поділяються на розряди за віком: перший розряд - до 35 років; другий розряд: рядовий склад - до 40 років; сержантський і старшинським склад: сержанти і старшини - до 45 років; прапорщики і мічмани - до 50 років. На підставі вказаної правової норми він по досягненню граничного віку перебування в запасі, перестав відноситися до жодної з цих категорій, а також автоматично був виключений з військового обліку. В подальшому, Законом України від 22.07.2014 №1604-VII до статті 28 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" були внесені зміни, внаслідок яких граничний вік перебування у запасі для осіб рядового складу, сержантського і старшинського складу, молодшого та старшого офіцерського складу став складати 60 років. Позивач зазначає, що стаття 28 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (в редакції від Закону №1604-VII) не має зворотної сили, а тому не може застосовується до осіб, які вже були виключені з військового обліку. У зв`язку із цим ОСОБА_1 вважає, що дії вважає протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо поновлення його на військовому обліку та внесення відповідних даних до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів є протиправними, а тому він звернувся з даним позовом до суду.
17 червня 2026 року було здійснено реєстрацію позовної заяви ОСОБА_1 в автоматизованій системі документообігу суду та присвоєно їй номер судової справи 240/22334/26.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею для розгляду адміністративної справи №240/22334/26 було визначено суддю Черняхович І.Е.
Ухвалою судді від 24.06.2026 відкрито провадження в адміністративній справі №240/22334/26 за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
17 серпня 2026 року до суду від ОСОБА_1 надійшла заява про забезпечення позову, в якій він просить заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти будь-які дій, пов`язані з його мобілізацією та призовом на військову службу по мобілізації до моменту набрання законної сили рішенням у справі №240/22334/26.
На обґрунтування поданої заяви ОСОБА_1 зазначив, що через вчинення ІНФОРМАЦІЯ_2 протиправних дій щодо поновлення його на військовому обліку військовозобов`язаних, існує реальна загроза вжиття відносно нього заходів мобілізаційного характеру, внаслідок яких він набуде статусу військовослужбовця, що істотно ускладнить або унеможливить ефективне поновлення його прав та виконання можливого рішення суду про внесення відомостей щодо виключення з військового обліку.
Крім того, аргументуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову ОСОБА_1 зазначив про наявність у нього захворювань, які підтверджуються випискою із медичної карти стаціонарного хворого №33059 та необхідність у зв`язку із цим в безпечному та безперешкодному переміщенні для отримання медичної допомоги. Вказує, що з огляду на характер встановлених захворювань та надані лікарями рекомендації він потребує можливості безперешкодно пересуватися для проходження обстежень, консультацій, отримання медичної допомоги та, у разі відповідних медичних показань, стаціонарного лікування. За відсутності тимчасового судового захисту існує ризик вчинення щодо нього мобілізаційних заходів під час такого переміщення, що може перешкодити своєчасному отриманню необхідної медичної допомоги та створити додаткові ризики для його стану здоров`я.
Частиною першою статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Згідно з частинами 2 та 3 статті 154 КАС України суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову.
У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк.
Ознайомившись із заявою про забезпечення позову та приєднаними до неї документами, суд вважає за можливе розглянути вказану заяву в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
При вирішенні питання щодо наявності підстав для забезпечення адміністративного позову суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з ч. 2 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
За правилами ч. 1 ст. 151 КАС України, позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Частиною 2 статті 151 КАС України передбачено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
За змістом приписів частин 4, 5, 6 ст. 154 КАС України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Виходячи з системного тлумачення зазначених положень вбачається, що застосування заходів забезпечення позову можливе лише у випадку:
1) існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі;
2) захист прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат;
3) наявні ознаки очевидної протиправності оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності.
При цьому небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача має бути очевидною.
Забезпечення адміністративного позову можливе виключно за наявності вищевказаних обставин, які підлягають доведенню позивачем та встановленню судом у разі вжиття таких заходів.
Інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі. Метою застосування заходів забезпечення позову є, перш за все, захист прав позивача до ухвалення рішення у справі.
У контексті наведеного суд наголошує, що забезпечення позову - це заходи адміністративного процесуального припинення дій, які можуть утруднити виконання майбутнього рішення суду чи зробити його виконання неможливим. Вони повинні гарантувати можливість реалізації позовних вимог у разі задоволення позову. Значення цього інституту адміністративного процесуального права в тому, що ним захищаються законні інтереси (права) позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли неприйняття заходів може призвести до невиконання судового рішення. Мета забезпечення позову це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкоджання спричинення значної шкоди заявнику. Таким чином, заходи забезпечення позову не мають якогось дискримінаційного характеру стосовно будь-якої із сторін у спорі, їх застосування здійснюється в рамках дискреційних повноважень суду і на основі принципів змагальності та процесуального рівноправ`я сторін.
Згідно із п. 17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 №2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.
В розрізі наведених акцентів варто зауважити, що при вирішенні процесуального питання «заходів забезпечення позову» суд враховує Рекомендації №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийняті Комітетом Міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, відповідно до яких рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.
Відтак, під час вирішення питання про забезпечення позову адміністративний суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Таким чином, суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи наявна хоча б одна з вищенаведених обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчується, зокрема в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду без вжиття заходів задоволення позову. Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.
Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Водночас, будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Тобто, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову перш за все необхідно перевірити наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову та вивчивши надані докази на її підтвердження, суд зазначає наступне.
Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів із забезпечення позову заявник вказує, що через протиправне поновлення його на військовому обліку військовозобов`язаних існує реальна загроза вжиття відносно нього заходів мобілізаційного характеру, внаслідок яких він набуде статусу військовослужбовця, що, в свою чергу, унеможливить виконання рішення суду, у випадку, якщо воно буде прийнято на його користь.
З даного приводу суд зазначає, що доводи заявника ґрунтуються на припущеннях про імовірність настання для нього негативних наслідків у вигляді мобілізації на військову службу.
В той час, як для вжиття заходів забезпечення позову існування порушення прав заявника або неможливість їх відновлення без вжиття заходів забезпечення позову має бути реальним, вбачатися з матеріалів справи, що у даному випадку не підтверджується.
У такому б випадку, всі заяви про забезпечення позову, в яких наводиться ризик негативних наслідків, підлягали б задоволенню, що не узгоджується із самим інститутом забезпечення позову.
Можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, адже суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.09.2019 у справі №826/13306/18.
Разом з тим, ОСОБА_1 не надав суду жодного доказу вчинення дій щодо його призову на військову службу по мобілізації.
Щодо доводів ОСОБА_1 про те, що через наявні у нього захворювань він потребує можливості безперешкодно пересуватися для проходження обстежень, консультацій, отримання медичної допомоги чи стаціонарного лікування, що створює ризик вчинення відносно нього мобілізаційних заходів під час такого переміщення, суд зазначає наступне.
Для підтвердження потреби у медичні допомозі ОСОБА_1 долучив до заяви про забезпечення позову виписку із медичної карти стаціонарного хворого №33059. Однак суд зазначає, що вказана виписка містить відомості про перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні в період з 12.12.2024 по 17.12.2024, захворювання (діагнози) у зв`язку із якими, він перебував на такому лікуванні, а також рекомендації після закінчення цього лікування. Зазначена виписка не відображає актуальної інформації про стан здоров`я позивача станом на дату його звернення до суду із заявою про забезпечення позову та відповідно не підтверджує наявність у нього на даний час потреби в отриманні медичної допомоги.
До того ж твердження ОСОБА_1 про те, що звернення за медичною допомогою створює ризик вчинення відносно нього мобілізаційних заходів під час переміщення за такою допомогою, ґрунтуються на припущеннях.
Крім того, заходи забезпечення позову, які просить вжити заявник, а саме заборона ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти будь-які дії щодо його призову на військову службу під час мобілізації не є співмірними із предметом спору у даній справі та виходить за межі судового розгляду, оскільки предметом спірних правовідносин є виключно правомірність дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо поновлення його на військовому обліку військовозобов`язаних, а не правомірність дій щодо його призову на військову службу по мобілізації.
Також суд зазначає, що сама лише незгода позивача із рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання таких протиправним ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
Забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень є очевидно протиправними.
Однак, у поданій до суду заяві про забезпечення позову не зазначено про конкретні негативні наслідки невідворотного характеру, які можуть спричинити порушення прав заявника в такій мірі, що для їх відновлення необхідно було б докласти значних зусиль, або захист цих прав був би неможливий без вжиття судом заходів забезпечення позову.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позивачем не обґрунтовано наявність правових підстав для забезпечення позову, передбачених частиною 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
У зв`язку із цим, суд приходить до висновку, що у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову слід відмовити.
Керуючись статтями 150, 151, 156, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя І.Е.Черняхович