ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
з питань забезпечення адміністративного позову
Справа № 500/5288/26
18 серпня 2026 року м.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грицюка Р.П., розглянувши заяву про забезпечення адміністративного позову Свято-Богоявленського жіночого монастиря Тернопільської єпархії УПЦ до Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування припису, -
ВСТАНОВИВ:
До Тернопільського окружного адміністративного суду звернувся Свято-Богоявленський жіночий монастир Тернопільської єпархії УПЦ з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування припису ГУ Держгеокадастру у Тернопільській області від 28.07.2026.
Представник позивача 17.08.2026 разом із позовною заявою до відкриття провадження у справі подав заяву про забезпечення позову. В обґрунтування зазначає, що згідно оскаржуваного припису ГУ Держгеокадастру у Тернопільській області від 28.07.2026 Свято-Богоявленському жіночому монастирю Тернопільської єпархії УПЦ приписано використовувати належну на праві постійного користування земельну ділянку згідно її цільового призначення. Позивач не погоджується із висновками припису, оскільки такі є необґрунтованими. Зазначає, що оспорюваний припис від 28.07.2026 є очевидно протиправним, а невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити поновлення порушених прав позивача без звернення до суду з новими позововами, що призведе до множинності спорів та суперечитиме принципу процесуальної економії.
Розглядаючи заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно із частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з частиною першою статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:
- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
- наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги;
- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів;
- запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Згідно Рекомендації №R(89)8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятої Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.
Отже, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом заборони вчиняти певні дії.
За своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.
Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за заявою позивача.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, який має застосовувати суд, визначається його відповідністю тим вимогам, для забезпечення яких цей захід вживається, через зіставлення права чи інтересу, про захист якого просить заявник, із майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Пропорційність у такому випадку означає співвідношення між негативними наслідками, що можуть виникнути від застосування заходів забезпечення позову, та наслідками, що можуть настати через їх неприйняття.
Аналогічні висновки щодо критеріїв забезпечення позову Верховний Суд висловлював у постановах від 25.04.2019 у справі №826/10936/18, від 11.01.2022 у справі №640/18852/21, від 28.07.2022 у справі №640/31850/20, від 27.09.2023 у справі №280/5917/22 та ін.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 87640690) зазначила, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 в справі №753/22860/17 (провадження № 14-88цс20, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 92270719) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу, дотримання дозволеного законодавством способу забезпечення позову.
В ухвалі про забезпечення позову суд повинен вказати мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними (постанови Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №826/8556/17, від 25.04.2019 у справі №826/10936/18, від 30.09.2019 у справі №420/5553/18, від 29.01.2020 у справі №640/9167/19, від 20.05.2021 у справі №640/29749/20, від 11.01.2022 у справі №640/18852/21 та від 28.07.2022 у справі №640/31850/20).
Крім того, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки заявника, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) вважає, що забезпечувальні заходи (тимчасові заборони), які суд застосовує під час вирішення спору, мають відповідати закону, враховувати суспільні інтереси та забезпечувати пропорційність між обраними засобами й метою, яку прагне досягти суд. Зазначена позиція відображена в рішеннях ЄСПЛ від 17 травня 2016 року у справі «Джиніч проти Хорватії» (Dћiniж v. Croatia, №38359/13, пункти 61- 62) та від 16 березня 2021 року у справі «Карагасаноглу проти Туреччини» (Karahasanoglu v. Turkey, заяви № 21392/08 та дві інші, пункти 144- 153).
При цьому, щодо «очевидності» ознак протиправності спірного рішення суб`єкта владних повноважень та порушення прав позивача Верховний Суд у постанові від 10.04.2019 у справі №826/16509/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 81046468) зазначив, що попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх «якість»: вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом.
Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення.
Твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.
Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте суд звертає увагу, що відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Верховний Суд у постановах від 30.08.2022 у справі №640/16613/21, від 21.11.2018 у справі № 826/8556/17, від 25.04.2019 у справі № 826/10936/18, від 30.03.2021 №420/4037/20, від 14.07.2021 у справі №300/2540/19, від 06.10.2021 у справі №640/424/21, від 20.07.2022 у справі № 640/16623/19 зазначив, що позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підміняє собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.
Водночас, фактичні обставини справи підлягають встановленню та доведенню на підставі відповідних доказів та аналізу норм права, які регулюють спірні правовідносини, під час розгляду справи по суті.
Сам по собі факт прийняття відповідачем рішення не може автоматично свідчити про те, що таке рішення є очевидно протиправним і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Відтак, заходи забезпечення позову застосовуються судом лише у виняткових випадках за наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.
При вирішенні питання про забезпечення позову шляхом зупинення акта індивідуальної дії суд має дотримуватися конституційного принципу розподілу влади, закріпленого у статті 6 Конституції України. Судовий контроль за актами органів виконавчої влади не може перетворюватися на втручання у дискреційні повноваження або фактичну заміну правової оцінки під час розгляду справи по суті. Забезпечення позову - це виключно попередній тимчасовий захід, який допустимий лише у разі, коли наявність ознак протиправності є очевидною, тобто такою, що не потребує додаткового дослідження фактичних обставин чи правових норм.
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) вважає, що забезпечувальні заходи (тимчасові заборони), які суд застосовує під час вирішення спору, мають відповідати закону, враховувати суспільні інтереси та забезпечувати пропорційність між обраними засобами й метою, яку прагне досягти суд. Зазначена позиція відображена в рішеннях ЄСПЛ від 17 травня 2016 року у справі "Джиніч проти Хорватії" (Dћiniж v. Croatia, № 38359/13, пункти 61- 62) та від 16 березня 2021 року у справі "Карагасаноглу проти Туреччини" (Karahasanoglu v. Turkey, заяви № 21392/08 та дві інші, пункти 144- 153).
Як вже зазначалося судом, заява про забезпечення позову мотивована тим, що оспорюваний у цій справі припис від 28.07.2026 містить очевидні ознаки протиправності.
На думку заявника, невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити поновлення порушених прав позивача без звернення до суду з новими позовами, що призведе до множинності спорів та суперечитиме принципу процесуальної економії.
Однак, на переконання суду, такі доводи є лише припущеннями заявника і саме по собі не свідчить про унеможливлення відновлення прав позивача у майбутньому.
Суд підкреслює, що забезпечення позову на підставі ймовірної протиправності оскаржуваного припису є неналежним, якщо справа вимагає детального аналізу фактів і права, оскільки це може свідчити про упереджене формування позиції суду.
Аналіз судом наявності чи відсутності повноважень відповідача на проведення перевірки, дотримання процедури її проведення, про що зазначає представник позивача, виходить за межі питання забезпечення позову, оскільки передбачає оцінку таких повноважень, процедури прийняття рішень під час перевірки. З`ясування таких обставин наближається до розгляду питання правомірності проведеної перевірки, що має бути предметом розгляду справи по суті, а не забезпечення позову.
Суд наголошує на тому, що з огляду на комплексний характер правового регулювання, яке здійснюється через оскаржуваний у цій справі акт, втручання суду у його чинність не повинно підміняти собою остаточне судове рішення. Такий підхід забезпечує стабільність правового регулювання та правову визначеність, а також запобігає передчасному втручанню у публічне управління без достатніх правових підстав.
Враховуючи означені обставини, суд зазначає, що заява не містить належного та достатнього обґрунтування з приводу необхідності забезпечення позову та не містить доказів, які б вказували, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист та поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, або ж вказували на наявність очевидних ознак протиправності рішення суб`єкта владних повноважень, та порушення у зв`язку із цим прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду.
Враховуючи позицію Верховного Суду, якою підкреслено, що забезпечення позову на підставі ймовірної протиправності нормативно-правового акта чи окремих його положень є неналежним, якщо справа вимагає детального аналізу фактів і права, оскільки це може свідчити про упереджене формування позиції суду, суд не вбачає підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову.
Керуючись статтями 150, 151, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
У задоволенні заяви представника позивача Серафимова Іллі Миколайовича про забезпечення адміністративного позову Свято-Богоявленського жіночого монастиря Тернопільської єпархії УПЦ до Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування припису відмовити.
Ухвала з питань забезпечення адміністративного позову може бути оскаржена. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст ухвали виготовлено і підписано 18 серпня 2026 року.
Головуючий суддя Грицюк Р.П.