ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а ї н и
18 серпня 2026 року м. Дніпро справа № 160/28571/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чабаненко С.В. (доповідач),
суддів: Юрко І.В., Білак С.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Дніпро апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2026 року в адміністративній справі №160/28571/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просила:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати період проживання з дня аварії та 31.07.1986 року в зоні гарантованого добровільного відселення та призначити і виплачувати ОСОБА_1 пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з дня звернення до органу Пенсійного фонду України, тобто з 10.09.2025.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2026 року позовні вимоги задоволено частково, суд:
- визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №045550030905 від 18.09.2025 про відмову в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку;
- зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати період з 26.04.1986 року по 08.03.1987 року та з 27.04.1987 року по 01.07.1987 року, як період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.09.2025 про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням висновків суду в даній справі;
- у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив;
- стягнув за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржене рішення та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що аргументуючи рішення, суд першої інстанції зазначає, що згідно з довідкою від 19.08.2025 року №182, виданою Рівненським кооперативним економіко-правовим фаховим коледжем, позивач навчалася в Рівненському кооперативному технікумі Денна форма навчання за спеціальністю «Бухгалтерський облік» з 01 вересня 1985 року (наказ про зарахування №240 від 03.07.1985 року) по 01 липня 1987 року (наказ №306 від 01.07.1987 року про відрахування у зв?язку із закінченням терміну навчання). Відповідно до вищевказаної довідки, періоди літніх та зимових канікулах, а також проходження виробничої практики входить до терміну навчання. Факт навчання в навчальному закладі, який зареєстрований або знаходиться у іншому місці, ніж місце проживання особи, сам по собі не виключає можливості постійного фактичного проживання такої особи у зоні посиленого радіоекологічного контролю, враховуючи не спростовану відповідачем будь-якими доказами можливість щоденного або періодичного доїзду особи з місця свого постійного проживання у зоні посиленого радіоекологічного контролю до фактичного місця проходження навчання поза населеним пунктом проживання і у зворотному напрямку. При цьому, суд першої інстанції зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази постійного проживання позивача на території м. Рівне у відповідний період навчання, а тому доводи відповідача про те, що в цей період (частину такого періоду) позивач, навчаючись у м. Рівне проживала в такому населеному пункті, територія якого не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, є необгрунтованими. Апелянт просить взяти до уваги, що період роботи (проживання) на території зони гарантованого добровільного відселення відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» становить 4 роки 7 днів, в тому числі станом на 01.01.1993 - 4 роки 7 днів. Зазначена тривалість проживання у зоні гарантованого добровільного відселення дає право на зниження пенсійного віку на 2 роки (в 58 років). Положеннями ч. 3 ст. 55 №796-ХІI передбачено, що призначення та виплата пенсій, особам які мають право на її отримання із зменшенням пенсійного віку. провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону. Отже фактично, суд першої інстанції вказує, що позивачка навчаючись на денній формі навчання у м. Рівному не проживала у цьому ж місті. Апелянт зазначає, що прийняття рішення про призначення пенсії входить до дискреційних повноважень відповідача.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до вимог ст. 311 КАС України.
Перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 .
Позивач є особою, яка постраждала від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та проживала на території Маневицького (нині Луцького) району Волинської області. Має відповідне посвідчення 3 категорії серія НОМЕР_2 від 27.05.2025.
10.09.2025 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, за принципом екстериторіальності, було розглянуто вказану заяву позивача та рішенням №045550030905 від 18.09.2025 відмовлено в призначенні пенсії, у зв`язку із тим, що вона постійно не проживала у с. Чорниж Маневицького району в період передбачений ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Підставою для прийняття такого рішення є те, що позивач навчалася у Рівненському кооперативному технікумі у період з 01.09.1985 року по 01.07.1987 року, тому період її проживання на території, яка відноситься до зони гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 року становить 04 роки 07 днів. В рішенні зазначено, що зазначена тривалість проживання у зоні гарантованого добровільного відселення дає право на зниження пенсійного віку на 2 роки (в 58 років). При цьому, позивач звернулася із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку у віці 57 років. Згідно наданих документів, страховий стаж становить 37 років 1 місяць 17 днів.
Не погодившись із вказаним рішенням відповідача про відмову в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, судом першої інстанції зазначено, що документи щодо місця навчання позивача в іншому населеному пункті не можуть спростувати факту постійного проживання особи у зоні гарантованого добровільного відселення, що підтверджено довідкою органу місцевого самоврядування та відповідним посвідченням позивача. Факт навчання в навчальному закладі, який зареєстрований або знаходиться у іншому місці, ніж місце проживання особи, сам по собі не виключає можливості постійного фактичного проживання такої особи у зоні посиленого радіоекологічного контролю, враховуючи не спростовану відповідачем будь-якими доказами можливість щоденного або періодичного доїзду особи з місця свого постійного проживання у зоні посиленого радіоекологічного контролю до фактичного місця проходження навчання поза населеним пунктом проживання і у зворотному напрямку. При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які докази постійного проживання позивача на території м. Рівне у відповідний період навчання, а тому доводи відповідача про те, що в цей період (частину такого періоду) позивач, навчаючись у м. Рівне проживала в такому населеному пункті, територія якого не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, є необгрунтованими. Відомості щодо проживання позивача у період канікул, свідчать про те, що студенти денних навчальних закладів щотижня, на вихідні дні, а також на канікули (загальна тривалість яких є щонайменше три місяці упродовж навчального року) приїжджають додому - за місцем проживання батьків, на думку суду, є загальновідомими та не потребують доказування. За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що ГУ ПФУ в Хмельницькій області протиправно не зараховано періоди проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення відповідно до наведених у даній довідці періодів.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Частиною 2 ст. 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною першою статті 9 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування2 від 09.03.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV), передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону №1058-ІV.
В той же час, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-ХІІ).
Статтею 49 Закону №769-ХІІ визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Статтею 55 Закону №796-ХІІ визначені умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.
Згідно з частиною першою статті 55 Закону №796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Пунктом 2 частини першої статті 55 зазначеного Закону №796-ХІІ встановлено, зокрема, що:
- особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку - 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Частиною 3 статті 55 Закону №796-ХІІ прямо передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Згідно з пунктом 13 розділу ХV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV, у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до законів України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про прокуратуру» та цього Закону, призначається одна пенсія за вибором особи. Порядок фінансування пенсій, призначених відповідно до законів України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», встановлюється зазначеними законами.
Системний аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали та територіях радіоактивного забруднення, провадиться, у разі вибору цих осіб, згідно з нормами Закону №1058-ІV і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом №796-ХІІ.
Норми спеціального закону в даному випадку застосовуються субсидіарно із нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх.
В матеріалах даної справи міститься довідка Чорнижівського старостинського округу виконавчого комітету Колківської селищної ради №440 від 23.09.2025 року про те, що ОСОБА_1 з 01.01.1986 року по 20.05.1991 року була зареєстрована та постійно проживала в с. Чорниж Маневицького району Волинської області, яке згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106 «Про організацію виконання Постанови Верховної ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим територій, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» включено в перелік населених пунктів, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на ЧАЕС і віднесене до ІІІ категорії гарантованого добровільного відселення.
Так, згідно з постановою Кабінету Міністрів України "Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української PCP про порядок введення в дію законів Української PCP "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23.07.1991 року №106, Маневицький район Волинської області входить до переліку населених пунктів, віднесених до зони гарантованого добровільного відселення внаслідок радіоактивного забруднення.
Позивач в обґрунтування своєї позиції щодо достатності періоду проживання в забрудненій зоні станом на 01.01.1993 року зазначає, що відповідачем не враховано, що в період навчання позивача в Рівненському кооперативному технікумі, вона перебувала на канікулах, під час яких проживала з батьками в с. Чорниж.
Так, згідно з довідкою від 19.08.2025 року №182, виданою Рівненським кооперативним економіко-правовим фаховим коледжем, позивач навчалася в Рівненському кооперативному технікумі денна форма навчання за спеціальністю «Бухгалтерський облік» з 01 вересня 1985 року (наказ про зарахування №240 від 03.07.1985 року) по 01 липня 1987 року (наказ №306 від 01.07.1987 року про відрахування у зв`язку із закінченням терміну навчання).
Відповідно до вищевказаної довідки, періоди літніх та зимових канікул, а також проходження виробничої практики входить до терміну навчання.
Період проживання позивача в с. Чорниж Маневицького району Волинської області з 01.01.1986 по 20.05.1991 підтверджений довідкою Луцької районної державної адміністрації №148 від 14.05.2025.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, документи щодо місця навчання позивача в іншому населеному пункті не можуть спростувати факту постійного проживання особи у зоні гарантованого добровільного відселення, що підтверджено довідкою органу місцевого самоврядування та відповідним посвідченням позивача.
Факт навчання в навчальному закладі, який зареєстрований або знаходиться у іншому місці, ніж місце проживання особи, сам по собі не виключає можливості постійного фактичного проживання такої особи у зоні посиленого радіоекологічного контролю, враховуючи не спростовану відповідачем будь-якими доказами можливість щоденного або періодичного доїзду особи з місця свого постійного проживання у зоні посиленого радіоекологічного контролю до фактичного місця проходження навчання поза населеним пунктом проживання і у зворотному напрямку.
При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які докази постійного проживання позивача на території м. Рівне у відповідний період навчання, а тому доводи відповідача про те, що в цей період (частину такого періоду) позивач, навчаючись у м. Рівне проживала в такому населеному пункті, територія якого не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, є необгрунтованими.
Крім того, сама по собі денна форма навчання не є безумовною підставою для висновку про зміну постійного місця проживання особи. Закон №796-ХІІ пов`язує виникнення права на пільги із фактом постійного проживання або роботи на відповідній території, а не з фактом навчання за межами такої території.
Натомість відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів того, що у період навчання позивачка була зареєстрована або постійно проживала у м. Рівне, вибула із місця проживання в с. Чорниж чи втратила статус особи, яка постійно проживала у зоні гарантованого добровільного відселення.
Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції безпідставно виходив із можливості щоденного або періодичного доїзду позивача до місця навчання, не спростовує правильності висновків суду, оскільки наведені обставини були покладені в основу рішення не як самостійна підстава для задоволення позову, а як додатковий аргумент щодо відсутності доказів припинення постійного проживання позивача у відповідному населеному пункті.
Колегія суддів також враховує, що відповідно до статей 72-77 КАС України саме суб`єкт владних повноважень повинен довести правомірність прийнятого ним рішення, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте відповідач не довів, що наявні у позивача документи, які підтверджують її постійне проживання в с. Чорниж у спірний період, є недостовірними або такими, що не відповідають вимогам законодавства.
Колегія суддів зазначає, що обставина навчання позивача за денною формою у м. Рівне сама по собі не спростовує документально підтвердженого факту її постійного проживання у с. Чорниж Маневицького району Волинської області. Періоди літніх та зимових канікул, а також виробничої практики входили до строку навчання, що підтверджується довідкою навчального закладу. За відсутності доказів зміни місця постійного проживання чи вибуття позивача із зазначеного населеного пункту сам факт навчання в іншому місті не може свідчити про переривання періоду її постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення.
При цьому доводи апелянта про непідтвердження постійного проживання позивача у спірний період спростовуються наявною у матеріалах справи довідкою Луцької районної державної адміністрації №148 від 14.05.2025, відповідно до якої період проживання ОСОБА_1 у с. Чорниж Маневицького району Волинської області підтверджується з 01.01.1986 по 20.05.1991. Вказана довідка є належним та допустимим доказом, який відповідачем не спростований і недостовірність якого не доведена, а тому підлягав врахуванню під час вирішення питання про наявність у позивача права на пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.
Посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, та довідки органів місцевого самоврядування є офіційними документами, які підтверджують відповідний статус та обставини проживання особи, а тому до моменту їх скасування чи визнання недійсними у встановленому законом порядку вони є належними доказами зазначених у них фактів.
Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди із оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, однак не містять посилань на нові докази чи обставини, які б спростовували встановлені судом факти або свідчили про неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Щодо посилання апелянта на дискреційні повноваження органу Пенсійного фонду України колегія суддів зазначає, що здійснення дискреційних повноважень не означає можливості діяти всупереч вимогам закону або без належної оцінки всіх наданих заявником документів. Суд, визнаючи протиправним рішення про відмову у призначенні пенсії та зобов`язуючи відповідача повторно розглянути заяву позивача з урахуванням правової оцінки, наданої судом, не підміняє собою суб`єкта владних повноважень та не втручається у його дискреційні повноваження, а забезпечує ефективний судовий захист порушеного права.
При цьому колегія суддів погоджується із способом захисту, обраним судом першої інстанції. Оскільки питання про призначення пенсії належить до компетенції органу Пенсійного фонду України та потребує перевірки усіх передбачених законом умов, суд першої інстанції обґрунтовано не зобов`язував відповідача безпосередньо призначити позивачу пенсію, а зобов`язав зарахувати спірні періоди проживання та повторно розглянути заяву про призначення пенсії з урахуванням висновків суду.
Відтак, доводи апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення, тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні усіх обставин справи в їх сукупності.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 310 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322, 327, 328 КАС України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2026 року в адміністративній справі №160/28571/25 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2026 року в адміністративній справі №160/28571/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 328-329 КАС України.
Головуючий - суддя С.В. Чабаненко
суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Білак