ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а ї н и
18 серпня 2026 року м. Дніпро справа № 280/11058/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Білак С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року в адміністративній справі №280/11058/25 (головуючий суддя першої інстанції - Стрельнікова Н.В.) за позовом Київського інституту Національної гвардії України до ОСОБА_1 , (третя особа: Міністерство внутрішніх справ України) про стягнення сум витрат, пов`язаних з утриманням у закладі вищої освіти,-
В С Т А Н О В И В:
Позивач 15.12.2025 року звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 , (третя особа: Міністерство внутрішніх справ України) в якому просив стягнути заборгованість з відшкодування фактичних видатків, пов`язаних з його утриманням у Київському інституті Національної гвардії України у розмірі 88672 грн. 42 коп..
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року адміністративний позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Київського інституту Національної гвардії України суму заборгованості з відшкодування фактичних видатків, пов`язаних з його утриманням у Київському інституті Національної гвардії України у розмірі 88672, 42 грн..
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду та прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду є не обґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт вказує, що не може нести відповідальність за несвоєчасне оформлення документа позивачем про його відрахування, а тому відшкодування витрат після 02.10.2025 року є неправомірним. Відтак, загальна сума видатків, які можуть бути стягнуті з нього за період з 08.09.2025 року по 02.10.2025 року складає 21932,41 грн.. Крім того, скаржник зазначає, що є учасником бойових дій, та відповідно до Порядку про надання державної цільової підтримки деяким категоріям громадян для здобуття професійної, фахової передвищої та вищої освіти, затвердженого постановою КМУ №975 від 23.11.2016 року не передбачено стягнення компенсації з отримувачів освіти, що мають статус УБД за будь-яких умов. Також зазначає, що судом першої інстанції не досліджено підстави дострокового розірвання ним Контракту про проходження навчання.
Позивач подав відзив на скаргу, в якому просив вимоги скарги залишити без задоволення.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на скаргу, встановила наступне.
Позивач - ОСОБА_1 проходив військову службу (навчання) у Київському інституті Національної гвардії України у період з 08.09.2025 року по 29.11.2025 року на посаді курсанта 3 відділення 125 навчальної групи курсу №2 факультету забезпечення державної безпеки, у військовому званні «старший солдат».
08.09.2025 року між старшим солдатом ОСОБА_1 та Міністерством внутрішніх справ України в особі начальника Інституту укладений контракт про проходження військової служби (навчання) у Національній гвардії України курсантами Київського інституту Національної гвардії України строком на період навчання з 08.09.2025 року.
Відповідно до п.1 Контракту курсант взяв на себе обов`язок, зокрема: відшкодувати Міністерству оброни України витрати, пов`язані з утриманням у вищому військовому навчальному закладі, військовому навчальному підрозділі закладу вищої освіти, в якому проходить військову службу (навчання), в разі дострокового розірвання Контракту через небажання продовжувати навчання або недисциплінованість чи відмови від подальшого проходження військової служби після закінчення вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти у випадках, визначених частиною десятою статті 25 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
Відповідач погодився з умовами Контракту та добровільно підписав його.
Згідно з наказом начальника Інституту від 08.09.2025 року №192 (по стройовій частині) старшого солдата ОСОБА_1 зараховано в списки перемінного складу та поставлено на всі види забезпечення, призначено на посаду курсанта для здобуття ступеня вищої освіти бакалавра тактичного рівня підготовки за спеціальністю «К 1 «Державна безпека», за освітньо-професійною програмою «Забезпечення державної безпеки підрозділами Національної гвардії України» з 08 вересня 2025 року.
30.09.2025 року старший солдат ОСОБА_1 звернувся з рапортом до начальника Інституту про відрахування його з числа курсантів Київського інституту Національної гвардії України через небажання продовжувати навчання.
29.11.2025 року на засіданні вченої ради Київського інституту Національної гвардії України розглянуто питання про дострокове розірвання контракту про навчання у Київському інституті Національної гвардії України з курсантом 125 навчальної групи курсу № 2 факультету забезпечення державної безпеки старшим солдатом ОСОБА_1 .
За результатами розгляду вищезазначеного питання вчена рада постановила:
вважати недоцільним подальше навчання в Інституті курсанта 125 навчальної групи курсу № 2 факультету забезпечення державної безпеки старшого солдата ОСОБА_1 .
Водночас, вченою радою Інституту рекомендовано начальнику Інституту відрахувати з навчання в Інституті, припинити (розірвати) контракт про проходження військової служби (навчання) у Національній гвардії України курсантами Київського інституту Національної гвардії України із курсантом 125 навчальної групи курсу №2 факультету забезпечення державної безпеки старшим солдатом ОСОБА_1 через власне небажання продовжувати навчання, з урахуванням правового режиму воєнного стану.
Рішення вченої ради Інституту викладено у Протоколі №7 від 29.11.2025 року та введено в дію наказом начальника Інституту від 29.11.2025 року № 721 «Про введення в дію рішення вченої ради Київського інституту Національної гвардії України від 29 листопада 2025 року (протокол № 7)».
У подальшому, відповідно до наказу начальника Інституту від 01.12.2025 року №262 (по стройовій частині) старший солдат ОСОБА_1 був відрахований з навчання та виключений зі списків перемінного складу Інституту через власне небажання продовжувати навчання, а контракт укладений з останнім достроково припинений (розірваний) 29.11.2025 року.
Проведено утримання фактичних витрат згідно з нормами утримання курсантів та зведеного розрахунку фактичних видатків державного бюджету у розмірі 88672,42 грн..
Згідно із зведеним розрахунком фактичних видатків державного бюджету, які підлягають відшкодуванню курсантом ОСОБА_1 за період навчання з 08 вересня 2025 по 29 листопада 2025 року, фактичні витрати, пов`язані з утриманням складають 88672,42 грн., а саме:
грошове забезпечення військовослужбовців (КЕКВ 2112) - 60393,60 грн.;
предмети, матеріали, обладнання та інвентар (КЕКВ 2210) - 10955,45 грн.;
медикаменти та перев`язувальні матеріали (КЕКВ 2220) - 0,00 грн.;
продукти харчування (КЕКВ 2230) - 13446,00 грн.;
оплата теплопостачання (КЕКВ 2271) - 1247,04 грн.;
оплата водопостачання та водовідведення (КЕКВ 2272) - 387,94 грн.;
оплата електроенергії (КЕКВ 2273) - 2115,83 грн.;
оплата інших енергоносіїв та інших комунальних (КЕКВ 2275) - 126,56 грн..
Судом апеляційної інстанції встановлено, що претензія про стягнення суми витрат, пов`язаних з утриманням у закладі вищої освіти від 02.12.2025 року та розрахунки таких витрат отримані відповідачем 02.12.2025 року, про що свідчить його особистий підпис (а.с.7-8, 22-24).
Заборгованість щодо відшкодування розміру фактичних витрат відповідач не відшкодував, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України від 25.03.1992 року №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі по тексту - Закон № 2232-XII)
Відповідно до частини десятої статті 25 Закону №2232-XII курсанти в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість, систематичне невиконання умов контракту військовослужбовцем, невиконання освітньої програми (індивідуального навчального плану - за його наявності), в інших випадках, передбачених законом, та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб сержантського, старшинського або офіцерського складу після закінчення відповідно закладу фахової передвищої військової освіти, вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти, а також особи офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п`яти років (десяти років - для осіб офіцерського складу, які оволоділи спеціальностями льотного складу авіації) після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу закладу вищої освіти відповідно до підпунктів «д», «е», «з», «и» пункту 1, підпунктів «д», «е», «ж», «з» пункту 2 та підпункту «в» пункту 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону, відшкодовують Міністерству оборони України та іншим центральним органам виконавчої влади, яким підпорядковані ці заклади освіти, витрати, пов`язані з їх утриманням у закладі фахової передвищої військової освіти, вищому військовому навчальному закладі, військовому навчальному підрозділі закладу вищої освіти, відповідно до порядку та умов, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.
Механізм відшкодування курсантами в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення вищого навчального закладу визначено Порядком відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов`язаних з їх утриманням у закладах вищої освіти, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2006 року № 964 (далі по тексту - Порядок № 964).
Відповідно до пункту 2 Порядку №964 витрати відшкодовуються Міноборони, МВС, Адміністрації Держприкордонслужби, Управлінню державної охорони, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Держспецтрансслужбі.
Згідно із пунктом 3 Порядку №964 відшкодування здійснюється у розмірі фактичних витрат, пов`язаних з: грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням; перевезенням до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та у зворотному напрямку; оплатою комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв.
Порядок розрахунку витрат встановлюється Міноборони разом з Мінфіном, МВС, Адміністрацією Держприкордонслужби, Управлінням державної охорони, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Держспецтрансслужбою.
Згідно з пунктами 3-4 Порядку №964 відшкодування здійснюється у розмірі фактичних витрат, пов`язаних з: грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням; перевезенням до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та у зворотному напрямку; оплатою комунальних послуг і вартості спожитих
Розрахунок фактичних витрат здійснюється вищим навчальним закладом згідно з нормами утримання курсантів.
Відповідно до пункту 2.1 Порядку розрахунку витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах, затвердженого наказом Міністерства оборони України, Міністерства фінансів України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Служби безпеки України від 16.07.2007 року №419/831/240/605/537/219/534 (далі по тексту - Порядок розрахунку витрат), відшкодування здійснюється в розмірі фактичних витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у ВНЗ, а саме витрат на: грошове забезпечення; продовольче забезпечення; речове забезпечення; медичне забезпечення; перевезення до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та назад; оплату комунальних послуг та спожитих енергоносіїв.
Згідно із підпунктом 2.1.1 Порядку розрахунку витрат, витратами на грошове забезпечення є отримане курсантом щомісячне грошове забезпечення за весь період навчання. Щомісячне грошове забезпечення визначається з посадового окладу та додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу та надбавки), передбачених чинним законодавством для цієї категорії військовослужбовців.
Фактичні дані беруться з розрахункових відомостей та інших передбачених документів, що підтверджують виплату щомісячного грошового забезпечення курсанту.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що у разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість, систематичне невиконання умов контракту військовослужбовцем, невиконання освітньої програми курсанти відшкодовують навчальному закладу витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі у розмірі фактичних витрат, пов`язаних з: грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням; перевезенням до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та у зворотному напрямку; оплатою комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв, розрахунок яких здійснюється вищим навчальним закладом згідно з нормами утримання курсантів та установлюється Міноборони разом із Мінфіном, МВС, Управлінням державної охорони, СБУ та Службою зовнішньої розвідки.
Пунктами 7-8 Порядку №964 визначено, що у разі відмови курсанта або особи офіцерського складу добровільно відшкодувати витрати стягнення їх сум здійснюється у судовому порядку. Сума відшкодованих витрат зараховується до спеціального фонду державного бюджету і використовується відповідно до кошторису Міноборони, МВС, Адміністрації Держприкордонслужби, Управління державної охорони, СБУ та Служби зовнішньої розвідки.
Так, відповідно дія ч.10 ст.25 Закону №2232-XII розповсюджується на дві категорії осіб: на курсантів, які достроково розривають контракт; на осіб офіцерського складу, які звільняються протягом п`яти років після закінчення вищого навчального закладу.
Обов`язок щодо відшкодування витрат за навчання саме у курсантів в разі дострокового розірвання контракту не залежить від пункту, за яким особу було звільнено з військової служби.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що він має статус учасника бойових дій апеляційний суд оцінює критично, оскільки гарантії держави щодо забезпечення державної цільової підтримки для здобуття професійно-технічної та вищої освіти у державних та комунальних навчальних закладах не звільняють відповідача від обов`язку відшкодовувати витрати державі, пов`язані з утриманням в навчальному закладі у разі дострокового розірвання контракту.
Як вже було зазначено, 08.09.2025 року між старшим солдатом ОСОБА_1 та Міністерством внутрішніх справ України в особі начальника Інституту був укладений контракт про проходження військової служби (навчання) у Національній гвардії України курсантами Київського інституту Національної гвардії України (далі - контракт) строком на період навчання з 08.09.2025 року.
Відповідно до п.1 Контракту курсант взяв на себе обов`язок, зокрема: відшкодувати Міністерству оброни України витрати, пов`язані з утриманням у вищому військовому навчальному закладі, військовому навчальному підрозділі закладу вищої освіти, в якому проходить військову службу (навчання), в разі дострокового розірвання Контракту через небажання продовжувати навчання або недисциплінованість чи відмови від подальшого проходження військової служби після закінчення вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти у випадках, визначених частиною десятою статті 25 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
Відповідач погодився з умовами Контракту та добровільно підписав його. Доказів оскарження у судовому порядку умов Контракту не надано.
Судом не встановлено не відповідність умов Контракту приписам норм права.
Таким чином, умови Контракту мають виконуватись його сторонами.
Так, у справі Chitos проти Греції (рішення від 04.06.2015 року, заява №51637/12) Європейський суд з прав людини зазначав: заявник не може правомірно стверджувати, що не знав принципу і обсягу зобов`язання, яке він взяв на себе, обравши кар`єру офіцера і військового лікаря. Однією з головних переваг вступу до армії було безкоштовне навчання. Дійсно, збройні сили беруть на себе вартість усього навчання такої особи, сплачують їй платню і надають соціальне забезпечення як кадровому офіцеру. Натомість від офіцера після отримання диплома вимагається взяти на себе зобов`язання служити у відповідному званні певну кількість років.
Європейський суд з прав людини визнав, що накладене на кадрових офіцерів зобов`язання після завершення навчання нести службу протягом певного строку є невід`ємним від покладеного на них завдання. Обчислення строку дії контрактів офіцерів, які отримали освіту коштом армії, і умови розірвання таких контрактів належать до розсуду держави.
Вимога держави повернути кошти, витрачені на навчання офіцерів і військових медиків, а також на їх забезпечення відповідно до потреб, виправдовують заборону розривати контракт протягом певного строку і встановлення відшкодування витрат, яких зазнала держава протягом років навчання. Зобов`язання військових лікарів, які бажають піти у відставку до завершення контракту, сплатити державі певну суму на відшкодування витрат, понесених на їх навчання, цілком виправдовується перевагами, яких не мають цивільні студенти у сфері медицини, зокрема забезпеченим працевлаштуванням, отриманням платні тощо. Сам принцип відкупу років, які залишається відслужити, не становить порушення принципу пропорційності.
Щодо захисту права власності, у рішенні Європейського суду з прав людини вказано, що у заявника виник борг перед державою щодо відшкодування плати за навчання, харчування, проживання у разі невиконання обов`язку стосовно проходження військової служби в армії у встановлений законодавством період. Комісія вважає, що обов`язок здійснити такі відшкодування після відрахування з навчального закладу не порушує права заявника відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції.
Вказана правова позиція викладена і Верховним Судом в постановах від 01.02.2024 року у справі №280/3770/22, від 13.03.2024 року у справі №440/14068/21, від 11.04.2025 року у справі №620/7009/23,
Матеріали справи не містять доказів оскарження у судовому порядку наказу начальника Інституту від 01.12.2025 року №262 (по стройовій частині), відповідно до якого старшого солдата ОСОБА_1 було відраховано з навчання та виключено зі списків перемінного складу Інституту через власне небажання продовжувати навчання, а контракт укладений з останнім був достроково припинений (розірваний) 29.11.2025 року, проведено утримання фактичних витрат згідно з нормами утримання курсантів та зведеного розрахунку фактичних видатків державного бюджету у розмірі 88672,42 грн..
Також слід звернути увагу, що в матеріалах справи відсутні докази оскарження відповідачем розрахунку витрат, пов`язаних з його утриманням в якості курсанта.
В апеляційній скарзі відповідач зазначає про невідповідність розміру суми заборгованості, та наводить свій розрахунок такої заборгованості, вважає, що загальна сума витрат за період з 09.09.2025 року по 02.10.2025 року становить 21932,41 грн.. Будь-яких доказів на обгрунтування вказаних розрахунків відповідачем до апеляційної скарги не надано.
Колегія суддів зазначає, що визначення суми заборгованості не було спірним питанням в суді першої інстанції, відповідач розрахунки витрат, отримані ним від позивача 02.12.2025 року не оскаржував та не заперечував, про що свідчить і відзив ОСОБА_1 на позовну заяву (а.с.74-79).
Відтак, оскільки вказане питання не було предметом розгляду в суді першої інстанції та відповідач в апеляційній скарзі не обгрунтував неможливість подання заперечень та доказів щодо розрахунку суми заборгованості під час розгляду справи в суді першої інстанції, судом апеляційної інстанції відповідно до частини 8 статті 79 КАС України такі заперечення не приймаються.
Відтак, практика відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням у вищому навчальному закладі особи, яка не виконала свій обов`язок щодо відпрацювання в державних органах визначеного строку, є належним способом реалізації державної політики та відповідає вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Спосіб реалізації такої політики шляхом подання позову до суду забезпечує особі можливість належним чином представляти свою позицію та користуватися усім можливим обсягом прав, в свою чергу суд забезпечує дотримання законності та верховенства права під час здійснення відповідної процедури.
З урахуванням того, що позивач не закінчив навчання в Інституті та був відрахований з нього через небажання продовжувати навчання, то відповідно до вимог ч.11 ст.25 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» він зобов`язаний відшкодувати витрати, пов`язані з його утриманням в Київському інституті Національної гвардії України.
Разом з цим, належних та допустимих доказів на підтвердження сплати відповідачем витрат, пов`язаних з утриманням у вищому військовому навчальному закладі, судам першої та апеляційної інстанцій не надано, та в матеріалах справи такі докази відсутні.
З урахуванням наведених вище обставин в їх сукупності, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних та обгрунтованих юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 310 КАС України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 КАС України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року в адміністративній справі № 280/11058/25 залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року в адміністративній справі № 280/11058/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Чабаненко
суддя С.В. Білак