УХВАЛА
18 серпня 2026 року
м. Київ
справа № 640/4854/21
адміністративне провадження № К/990/29181/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г.,
перевіривши касаційну скаргу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз», в інтересах якого діє адвокат Азаренков Станіслав Миколайович, на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2026 року у справі, за адміністративним позовом Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» (далі - АТ «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз», позивач, скаржник) звернулось до адміністративного суду з позовною заявою до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Нацкомісія, відповідач), в якому просило:
- визнати протиправною бездіяльність Нацкомісії, що полягає у незатвердженні економічно обґрунтованого тарифу на розподіл природного газу на 2021 рік;
- зобов`язати Нацкомісію встановити для АТ «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» економічно обґрунтований тариф на розподіл природного газу, включивши до складу такого тарифу: планову річну тарифну виручку, усього 5 508 063,10 тис. грн; планову собівартість, усього 2 188 988,9 тис. грн; матеріальні витрати, усього 537 764,8 тис. грн, у тому числі: вартість газу на виробничо-технологічні витрати, нормативні та питомі витрати та власні потреби - 440 400 тис. грн, вартість матеріалів (паливо, електроенергія, витрати на ремонт, інші матеріальні витрати) - 97 364,8 тис. грн; витрати на оплату праці - 1 166 356,9 тис. грн; амортизаційні відрахування - 31 191,6 тис. грн, інші витрати, усього 453 675,6 тис. грн; у томі числі єдиний внесок на загальнообов`язкове страхування 256 598,5 тис. грн, повірку та ремонт лічильників 3 997,4 тис. грн, витрати на заміну лічильників газу та/або створення обмінного фонду лічильників 22 837,8 тис. грн, інші витрати, у тому числі 170 241, 9 тис. грн, планований прибуток, 3 319 074,20 тис. грн, податок на прибуток 506 299,46 тис. грн, прибуток на виробничі інвестиції (капітальний ремонт та модернізація елементів ГРС) 83 422,9 тис. грн, компенсації витрат та збитків, які зазнало АТ «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» в минулих періодах 2 510 4 53,02 тис. грн, рентабельність оператора 1 РМ 218 898,9 тис. грн.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30.10.2025, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.04.2026, у задоволенні адміністративного позов відмовлено.
Не погодившись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, АТ «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз», в інтересах якого діє адвокат Азаренков Станіслав Миколайович, звернулося через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду (далі - Суд) із цією касаційною скаргою.
Ухвалою Суду від 02.06.2026 вперше подану касаційну скаргу позивача на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30.10.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.04.2026 у справі № 640/4854/21 повернуто особі, яка її подала на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки у касаційній скарзі не викладено передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
24.06.2026 від позивача, в інтересах якого діє адвокат Азаренков Станіслав Миколайович через підсистему «Електронний суд» до Суду надійшла повторна касаційна скарга на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30.10.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.04.2026 у справі № 640/4854/21.
Ухвалою Суду від 01.07.2026 визнано неповажними підстави пропуску позивачем строку на касаційне оскарження, касаційну скаргу залишено без руху, з підстав недотримання вимог статті 330 КАС України. Заявникові надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у взаємозв`язку з обґрунтовуванням наявності у цій справі винятків, передбачених пунктами «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи та клопотання із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з відповідними обґрунтуваннями та доказами причин пропуску такого строку.
Одночасно скаржнику роз`яснено, що у разі невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута, а у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині виконання вимог частини третьої статті 332 КАС України у відкритті касаційної скарги буде відмовлено.
Частиною одинадцятою статті 251 КАС України передбачено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом із повідомленням про вручення.
Згідно пункту 2 частини шостої статті 251 КАС України днем вручення судового рішення є день вручення судового рішення, за умови отримання відповідного повідомлення про його доставлення.
Згідно з інформацією, наявною в комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», електронний документ (ухвала суду про залишення касаційної скарги без руху від 01.07.2026) доставлено в Електронний кабінет скаржника 02.07.2026 о 04 год 24 хв, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
14.07.2026 від представника скаржника на виконання ухвали про залишення касаційної скарги без руху через підсистему «Електронний суд» до Суду надійшла уточнена касаційна скаргу та клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.
У зв`язку з перебуванням у відпустці: судді Єресько Л.О. у період з 06.07.2026 по 10.08.2026 (наказ голови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26.05.2026 № 1999/0/5-26), суддів Соколова В.М. і Загороднюка А.Г. у період з 06.07.2026 по 31.07.2026 (накази голови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22.06.2026 № 2720/0/5-26 та від 08.06.2026 № 2206/0/5-26 відповідно); перебуванням судді Соколова В.М. у відрядженні у період з 13.08.2026 по 16.08.2026 (наказ голови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12.08.2026 Н-№ 2545/0/6-26) та перебуванням судді Загороднюка А.Г. у відрядженні у період з 13.08.2026 по 15.08.2026 (наказ голови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12.08.2026 Н-№ 2544/0/6-26), питання щодо відкриття касаційного провадження вирішується колегією суддів по поверненню суддів з відпусток та відрядження.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи уточненої касаційної скарги та клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, Суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження виходячи з такого.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Скаржнику було роз`яснено, що з 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 «Касаційне провадження», зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, за частиною першою статті 328 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Згідно з частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
На обґрунтування уточненої касаційної скарги як на підставу касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: застосування пункту 10 та пункту 11 Зміни, затверджені постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 07.10.2020 №1834 до Методики визначення та розрахунку тарифу на послуги розподілу природного газу у взаємозв`язку з Методикою визначення та розрахунку тарифу на послуги розподілу природного газу, затвердженою постановою Нацкомісії від 25.02.2016 № 236 та Процедурою встановлення та перегляду тарифів на послуги з транспортування, розподілу, постачання природного газу, закачування, зберігання та відбору природного газу, затвердженою постановою Нацкомісії від 03.04.2013 № 369 щодо того чи вбачається зі змісту постанови Нацкомісії № 1834 від 07.10.2020, що Додаток 7 було формально змінено шляхом автоматичної зміни нумерації інших додатків 8 та 9, які відповідно вважались додатками 7 та 8, таким чином на момент подання позивачем заяви від 29.10.2020 до Нацкомісії про встановлення тарифу існувала чинна редакція положень Додатку 7, яка регулювала порядок розрахунку витрат на оплату праці саме у такій редакції, на яку посилалося АТ «Дніпропетровськгаз» при зверненні з заявою, а Додаток 8 викладено в новій редакції, що додавався.
Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами попередніх інстанцій, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.
Зазначена скаржником норма права, щодо неправильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій у межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її позивачем/відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку автора касаційної скарги, неправильно.
Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, визначення норми (норм) права, що потребує висновку, а й підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
В уточненій касаційній скарзі на обґрунтування підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, позивач вказує, що суди попередніх інстанцій у цій справі № 640/4854/21 неоднозначно тлумачать пункт 10 та 11 Зміни до Методики визначення та розрахунку тарифу на послуги розподілу природного газу та наводить доводи про те, постановою Нацкомісії від 07.10.2020 № 1834 було затверджено Зміни до Методики визначення та розрахунку тарифу на послуги розподілу природного газу, згідно з яким Додаток 7 «Розрахунок витрат, пов`язаних із закупівлею природного газу, що використовується для забезпечення виробничо-технологічних витрат та нормативних втрат природного газу» було виключено, проте, у зв`язку з цим додатки 8 «Розрахунок витрат на оплату праці, відрахувань на соціальні заходи та інформація щодо показників витрат на оплату праці» та 9 «Розрахунок амортизаційних відрахувань відповідно до груп необоротних активів ліцензіатів з розподілу природного газу» вважались відповідно Додатками 7 та 8, при цьому Додаток 8 був викладений в новій редакції (згідно з пунктом 10 та 11 Зміни до Методики визначення та розрахунку тарифу на послуги розподілу природного газу).
Скаржник звертає увагу на те, що АТ «Дніпропетровськгаз» подало заяву відповідачу 29.10.2020 № 490-Сл-13422-1020 (з додатками 3-8), а не з додатками 3-9, тобто вже з урахуванням внесених змін до Методики визначення та розрахунку тарифу на послуги розподілу природного газу, затвердженою постановою Нацкомісії від 25.02.2016 № 236 відповідно до постанови Нацкомісії від 07.10.2020 № 1834, де Розрахунок витрат на оплату праці, відрахувань на соціальні заходи та інформація щодо показників витрат на оплату праці (Додаток 8 відповідно до постанови Нацкомісії від 07.10.2019 № 2080) вважався відповідно Додатком 7 відповідно до постанови Нацкомісії від 07.10.2020 № 1834, а Розрахунок амортизаційних відрахувань відповідно до груп необоротних активів ліцензіатів з розподілу природного газу (Додаток 9 відповідно до постанови Нацкомісії від 07.10.2019 № 2080) вважався відповідно Додатком 8 відповідно до постанови Нацкомісії від 07.10.2020 № 1834 та які діяли на момент подання заяви про встановлення тарифу - 29.10.2020.
Таким чином позивач наполягає на тому, що підстав для неврахування Нацкомісією розміру компенсації витрат та збитків, недотриманої тарифної виручки для оплати природного газу на технологічні та власні потреби, недоотриманого фонду оплати праці, амортизаційних витрат, збитків по іншим послугам, заявлений позивачем у заяві від 29.10.2020 та обґрунтованих в позовній заяві не було, а тому адміністративний позов, на думку скаржника, підлягав задоволенню.
Між тим суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, погодився із його висновками про відсутність підстав вважати, що наведений позивачем розрахунок витрат на оплату праці є обґрунтованим та що Додаток 7 станом на 29.10.2020 не діяв, а тому врахування цього Додатку в Пояснювальній записці до розрахунку тарифу на послуги розподілу природного газу на 2021 рік не відповідає вимогам Методики визначення та розрахунку тарифу на послуги розподілу природного газу, затвердженою постановою Нацкомісії від 25.02.2016 № 236.
З огляду на зазначене доводи уточненої касаційної щодо відсутності висновку Верховного Суду з питань застосування зазначених правових норм та відповідно потреби у такому висновку не пов`язані з наявністю колізій, можливістю неоднозначного тлумачення, їх різним застосування судами, натомість по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлених у справі обставин.
Посилання скаржника в уточненій касаційній скарзі на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновком судів попередніх інстанцій щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
Отже Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Поряд із цим, на обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення скаржник посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з посиланням на пункт 1 частини другою статті 353 КАС України.
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Так, частиною другою статті 353 КАС України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
Аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв`язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.
За відсутності обґрунтованих підстав визначених пунктом 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України суд позбавлений можливості прийняти доводи скаржника щодо наявності підстави передбаченої 4 частини четвертої статті 328 КАС України , в частині не дослідження доказів.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з посиланням на пункт 1 частини другою статті 353 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Крім того, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.03.2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі без проведення судового засідання та (виклику) повідомлення учасників справи.
Водночас пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та що справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункти «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України).
Позаяк доводи уточненої касаційної скарги про те, що скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та про те, що справа має виняткове значення для учасника справи касатором наведено у взаємозв`язку із доводами щодо відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах та посилання скаржника на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, оцінку яким Судом надано вище, то Суд доходить висновку, що і підстави касаційного оскарження за пунктами «а» та «в» частини п`ятої статті 328 КАС України також є необґрунтованими.
Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх.
Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Отже, завдання Верховного Суду є не тільки і навіть не стільки вирішення конкретного спору. Суд повинен у передбачений процесуальним законом спосіб (шляхом розгляду конкретного спору та перевірки окремого процесуального судового рішення) витлумачити, як правильно застосувати норму матеріального права, що була не однаково застосована судами з тією метою, щоб надалі спрямовувати судову практику в єдино правильне русло.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
З аналізу доводів уточненої касаційної скарги слідує, що скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи.
Згідно з частинами першою-третьою статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
З матеріалів касаційної скарги слідує, що оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції ухвалено 08.04.2026, проте повний текст оскаржуваної постанови складено 09.04.2026, а 11.05.2026 вперше подану касаційну скаргу через підсистему «Електронний суд» було подано в межах передбаченого статтею 329 КАС України тридцятиденного строку на касаційне оскарження.
Ухвалою Суду від 02.06.2026 вперше подану позивачем касаційну скаргу на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30.10.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.04.2026 у справі № 640/4854/21 повернуто особі, яка її подала на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, оскільки у касаційній скарзі не викладено передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Згідно з інформацією, наявною в комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», електронний документ (ухвала суду про повернення касаційної скарги від 02.06.2026) доставлена в Електронний кабінет скаржника о 02.06.2026 о 21 год 48 хв, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
24.06.2026 від позивача, в інтересах якого діє адвокат Азаренков Станіслав Миколайович, через підсистему «Електронний суд» до Суду надійшла повторна касаційна скарга на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30.10.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.04.2026 у справі № 640/4854/21 тобто з пропуском передбаченого статтею 329 КАС України тридцятиденного строку на касаційне оскарження.
Ухвалою Суду від 01.07.2026 визнано неповажними підстави пропуску позивачем строку на касаційне оскарження, касаційну скаргу залишено без руху з підстав недотримання вимог статті 330 КАС України. Заявникові надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у взаємозв`язку з обґрунтовуванням наявності у цій справі винятків, передбачених пунктами «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи та клопотання із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з відповідними обґрунтуваннями та доказами причин пропуску такого строку.
На виконання вимог ухвали про залишення касаційної скарги без руху скаржником надано клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження яке обґрунтовано тим, що первісна скарга подана в межах строку, а повторне звернення відбулося протягом нетривалого строку після отримання ухвали про повернення вперше поданої касаційної скарги, що причини пропуску зумовлені необхідністю вивчення висновків Верховного Суду та підготовки нової редакції скарги, а при повторному поданні касаційної скарги враховано зауваження суду.
Вирішуючи клопотання скаржника в частині поновлення строків на касаційне оскарження, Суд виходить з такого.
Суд зауважує, що право у визначених законом випадках на касаційний перегляд судових рішень кореспондується з обов`язком дотримуватися процесуального законодавства щодо порядку, строків і умов реалізації цього права. Такі процесуальні обов`язки для всіх учасників судового процесу є однаковими, що забезпечує принцип рівності сторін.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, зокрема, і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
Приписи пункту 4 частини першої статті 333 КАС України є імперативними та зобов`язують суд, у разі якщо особою у визначений строк не буде подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або у поданій заяві будуть наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження, визнані судом неповажними, відмовити у відкритті касаційного провадження.
Такий підхід обумовлений тим, що право на оскарження судового рішення обмежене встановленим у законі строком на касаційне оскарження, покликаним на дотримання принципу правової визначеності як одного з елементів верховенства права, та має дисциплінувати суб`єктів адміністративного судочинства.
Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини які зумовили такі причини є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Такий підхід до визначення категорії поважності причин пропуску процесуального строку окреслено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 9901/546/19, у якій акцентувалась увага й на тому, що нормами статті 44 КАС України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
Проаналізувавши вищенаведені приписи процесуального закону, Велика Палата Верховного Суду підкреслювала, що ними чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду.
Водночас, обов`язок доведення обставин, з якими сторона пов`язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулася до суду.
Тобто особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, цілком використовувати наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. Отже, учасники процесу мають діяти вчасно та в належний спосіб, вони не мають допускати затримки та невиправданого зволікання під час виконання своїх процесуальних обов`язків.
Також згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Поважними причинами пропуску строків звернення до суду необхідно розуміти обставини, які є об`єктивно непереборними, та не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Водночас на законодавчому рівні не регламентується, які причини є поважними, а які ні. Питання щодо визначення поважності підстав пропуску строку звернення до суду залишається на розсуд суду.
Колегія суддів, не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, зазначає, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини другої статті 332 КАС України у системному зв`язку із частиною восьмою статті 169 КАС України, зі змісту яких слідує, що скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.
Суд повторно звертає увагу касатора, що та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених для цього, а у Суду - обов`язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин.
Невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку. При цьому, такі дії залежали виключно від скаржника.
При цьому поновлення строку не є обов`язком суду, а є предметом його оцінки (розсуду) залежно від встановлених обставин, доводів і доказів сторін. У разі подання скаржником клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження суд повинен надати йому оцінку та вирішити шляхом визнання/невизнання причин пропуску такого строку поважними/неповажними.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання касаційної скарги здійснюється судом касаційної інстанції у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на касаційне оскарження судового рішення.
Колегія суддів зауважує, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов`язку надавати докази до суду та доводи ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Зважаючи на зміст норм процесуального права, якими врегульовано питання строків касаційного оскарження та їх поновлення, вимоги до процедурних рішень суду касаційної інстанції, ухвалених з цього питання, а також беручи до уваги продемонстровані Верховним Судом підходи до поновлення процесуальних строків, Суд зазначає, що процесуальний строк, зокрема строк на касаційне оскарження у разі повторного подання касаційної скарги може бути поновлено у випадку дотримання одночасно таких умов:
- первісне звернення до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою відбулось у межах передбаченого процесуальним законом строку на касаційне оскарження;
- повторне подання касаційної скарги відбулось в межах строку касаційного оскарження, встановленого процесуальним законом, або упродовж розумного строку після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення первісної скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань;
- скаржником продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації ним права на касаційне оскарження й вжито усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги, і такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення з касаційною скаргою;
- доведено, що повернення попередньо поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення, і які обумовлені наявністю об`єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду касаційної інстанції, й не могли бути усунуті скаржником;
- наявність таких обставин підтверджено належними і допустимими доказами.
Так, ухвалою Суду від 02.06.2026 вперше подану касаційну скаргу повернуто скаржнику на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, оскільки в ній не викладено передбачені цим Кодексом підстави для касаційного оскарження судового рішення.
24.06.2026 від позивача, в інтересах якого діє адвокат, надійшла повторна касаційна скарга на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30.10.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.04.2026 у справі № 640/4854/21.
Ухвалою Суду від 01.07.2026 повторну касаційну скаргу залишено без руху, зокрема у зв`язку з відсутністю в ній належного обґрунтування підстав для касаційного оскарження судових рішень відповідно до вимог пункту 4 частини другої статті 330 КАС України, а також визнано неповажними підстави пропуску строку на касаційне оскарження. При цьому скаржнику було забезпечено практичну можливість оформити касаційну скаргу у відповідності до зазначених вимог процесуального закону шляхом залишення її без руху з наданням достатнього десятиденного строку для усунення недоліків.
Однак подана в установлений Судом строк уточнена касаційна скарга не усунула зазначених недоліків.
Водночас, скаржник не зазначає обставин, які позбавляли його можливості привести свою касаційну скаргу у відповідність із пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України. При цьому, такі дії залежали виключно від скаржника.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що скаржником не зазначено об`єктивних причин його пропуску та не надано доказів, що це підтверджують.
Таким чином, скаржником не виконано вимоги ухвали Суду від 01.07.2026 про залишення касаційної скарги без руху.
Враховуючи положення частин першої та другої статті 329 КАС України, не надання скаржником доказів поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для визнання поважними причини пропуску скаржником строку на касаційне оскарження.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.
Залишаючи вдруге подану касаційну скаргу без руху, Суд ухвалою від 01.07.2026 визнав неповажними наведені скаржником підстави пропуску строку на касаційне оскарження та запропонував подати клопотання із зазначенням інших підстав для поновлення строку з відповідними обґрунтуваннями та доказами. Проте на виконання вимог зазначеної ухвали скаржником подано клопотання, в якому викладені причини пропуску строку Суд також визнає неповажними, оскільки вони не підтверджені належними та достатніми доказами, які б свідчили про об`єктивну неможливість своєчасного звернення з касаційною скаргою. За таких обставин у відкритті касаційного провадження слід відмовити на підставі пункту 4 частини першої статті 333 КАС України.
Керуючись статтями 12, 13, 248, 328, 329, 333, 359 КАС України, Суд
УХВАЛИВ:
Визнати неповажними причини пропуску Акціонерним товариством «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз», в інтересах якого діє адвокат Азаренков Станіслав Миколайович, строку на касаційне оскарження рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2026 року у справі № 640/4854/21.
Відмовити у задоволенні клопотання Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз», в інтересах якого діє адвокат Азаренков Станіслав Миколайович, про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2026 року у справі № 640/4854/21.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз», в інтересах якого діє адвокат Азаренков Станіслав Миколайович, на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді Л.О. Єресько В.М. Соколов А.Г. Загороднюк