УХВАЛА
18 серпня 2026 року
м. Київ
справа №640/2884/19
адміністративне провадження № К/990/32234/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Васильєвої І.А.,
суддів: Ханової Р.Ф., Яковенка М.М.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17.12.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2026 у справі №640/2884/19 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІСАВІ» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
УСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІСАВІ» звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому просило суд визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення № [номер приховано] від 12.11.2018, яким донараховано суму податку на додану вартість в загальному розмірі 79.696,25 грн, у тому числі основний платіж 63.757,00 грн, штрафні санкції 15.939,25 грн.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 17.12.2025, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2026, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 12.11.2018 №[номер приховано] на суму 14.965,00 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІСАВІ» за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 360,72 грн. Справа розглядалася в порядку загального позовного провадження.
До Верховного Суду 10.07.2026 надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17.12.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2026 у справі №640/2884/19.
Ухвалою Верховного Суду від 27.07.2026 касаційну скаргу залишено без руху, встановлено скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом подання обґрунтованого клопотання про поновлення пропущеного строку касаційного оскарження, належного викладення підстав касаційного оскарження.
На виконання вимог вказаної ухвали контролюючим органом надіслано заяву про усунення недоліків, заявлено клопотання про поновлення строку касаційного оскарження.
Податковим органом в обґрунтування заявленого клопотання вказано, що первісне звернення з касаційною скаргою відбулось в межах законодавчо встановленого 30-денного терміну, зазначено, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду, вчинення посилання на судову практику щодо поновлення процесуальних строків.
Розглянувши вказане клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження Верховний Суд зауважує наступне.
Відповідно до положень частини 1 статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Частиною 2 статті 329 КАС України передбачено, що учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Відповідно до частини 3 статті 329 КАС України строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною 5 статті 333 цього Кодексу.
Касаційну скаргу подано втретє, попередні касаційні скарги повернуто ухвалами Верховного Суду від 03.06.2026, від 02.07.2026.
Верховний Суд зауважує, що право на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення не є абсолютним. Вчасна первинна подача касаційної скарги не означає, що після її повернення повторне звернення до суду можливе у будь-який довільний строк, без дотримання часових рамок, встановлених процесуальним законом, оскільки у такому разі порушуватиметься принцип юридичної визначеності. Повернення касаційної скарги не зупиняє та не перериває строк на касаційне оскарження і не дає права скаржнику у будь-який необмежений час після сплину строку касаційного оскарження реалізовувати право на оскарження судового рішення повторно.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, щодо форми і змісту касаційної скарги. Частиною 1 статті 45 КАС України регламентовано, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до суду касаційної інстанції не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення раніше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених статтею 329 КАС України.
Також Верховний Суд зауважує, що підставою для повернення попередньої касаційної скарги стало недотримання скаржником вимог статей 328, 330 КАС України щодо належного викладення підстав касаційного оскарження, тобто, саме проявлений податковим органом підхід до оформлення касаційної скарги став причиною для її повернення.
На виконання вимог ухвали Верховного Суду про залишення касаційної скарги без руху податковим органом надіслано уточнену касаційну скаргу, вказано підставою касаційного оскарження пункти 1 та 4 частини 4 статті 328 КАС України, зазначено про неврахування судами попередніх інстанцій ст. 44 Податкового кодексу України, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 25.01.2019 у справі №821/628/17, від 31.01.2024 у справі №640/1595/21, від 21.01.2020 у справі №2а-0870/1161/11, від 01.02.2023 у справі №300/1753/21 та ін. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що судами попередніх інстанцій зроблено помилкові висновки щодо реальності господарських операцій позивача з ТОВ «УКРБУД КОНСТРАКШН».
Верховний Суд зауважує, що скаржником не доведено подібність правовідносин у справах, не взято до уваги, що судові рішення суду касаційної інстанції ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, які залежать від їх повноти, характеру, об`єктивності, юридичного значення. Посилання на постанови Верховного Суду у скарзі зроблено без аналізу та врахування обставин справи, за яких суд касаційної інстанції зробив ці висновки, які стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів.
Як встановлено з Єдиного державного реєстру судових рішень, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що надані позивачем документи у своїй сукупності є достатніми, належними та допустимими доказами, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій позивача з ТОВ «УКРБУД КОНСТРАКШН».
Судами зазначено, що відповідачем не надано суду належних, достатніх та беззаперечних доказів, які б у своїй сукупності свідчили про відсутність фактичного виконання спірних господарських операцій або про узгодженість дій позивача з його контрагентом, спрямованих на отримання неправомірної податкової вигоди. При цьому судами враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 30.01.2018 у справі №820/11856/13-а, від 31.01.2018 у справі №826/245/14, від 06.02.2018 у справі №810/6695/14, від 04.04.2018 у справі №808/2519/15, від 18.10.2019 у справі №813/300/16, від 23.04.2019 у справі №825/1610/17, від 03.02.2022 у справі №640/11220/20, від 19.06.2018 у справі №826/7704/16, від 30.01.2018 у справі №2а/1770/3360/12, від 17.06.2021 у справі №826/1158/18, від 01.07.2021 у справі №822/1722/18, від 06.10.2021 у справі №2340/2731/18, від 31.05.2024 у справі №826/9244/16, від 14.01.2025 у справі №640/4534/20, від 17.03.2026 у справі №160/18728/24, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2022 у справі №160/3364/19.
Скаржником формально зазначено про використання судом нерелевантної практики, однак не спростовано висновки судів, не наведено підстав щодо помилковості врахування такої правової позиції Верховного Суду, або необхідності відступу від такої практики Верховного Суду, або спростування подібності правовідносин.
Доводи касаційної скарги зводяться до викладення фактичних обставин справи, посилань на практику Верховного Суду, цитування норм податкового законодавства, висловлення незгоди з наданою судами попередніх інстанцій правовою оцінкою наявних у матеріалах цієї справи доказів у сукупності зі встановленими у справі обставинами, переоцінки доказів, що не є належним викладенням підстав касаційного оскарження.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені належним чином передбачені частиною 4 статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Касаційна скарга є подібною до попередньої та не усуває раніше встановлених недоліків.
Разом з тим, у цій справі у скаржника було достатньо часу для приведення своєї касаційної скарги у відповідність із вимогами КАС України, проте, звертаючись повторно до суду з касаційною скаргою, скаржник не усунув недоліків, які стали підставою для повернення попередньої касаційної скарги.
Слід зауважити, що приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України в частині належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України, є процесуальним обов`язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями.
Недотримання особою вимог процесуальних норм щодо форми та змісту касаційної скарги за загальним правилом не є підставою для поновлення строку на касаційне оскарження. Це правило ще в більшій мірі стосується суб`єкта владних повноважень, щодо якого презюмується, що в його розпорядженні є достатньо засобів, зокрема організаційного характеру, для виконання покладених завдань.
Невиконання відповідачем вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналіз положень статей 5, 13, 328, 329 КАС України дозволяє дійти висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку, яке повинно бути реалізовано у встановлений вказаним кодексом строк.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з дійсно непереборними та об`єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений процесуальним законом строк подання касаційної скарги.
Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в касаційному порядку у строк встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин.
З урахуванням вищевикладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржником не наведено поважних підстав для поновлення пропущеного строку касаційного оскарження.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.
Відповідно до вищенаведеного, керуючись статтями 328, 329, 330, 332, 333, 355, 359 КАС України,
УХВАЛИВ:
Визнати неповажними причини пропуску строку касаційного оскарження та відмовити у задоволенні клопотання скаргою Головного управління ДПС у м. Києві про поновлення строку касаційного оскарження рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17.12.2025 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2026 у справі №640/2884/19.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17.12.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2026 у справі №640/2884/19.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді І.А. Васильєва Р.Ф. Ханова М.М. Яковенко