УХВАЛА
18 серпня 2026 року
м. Київ
справа №640/25895/19
провадження №К/990/16742/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Смоковича М. І.,
суддів: Кашпур О. В., Мацедонської В. Е.,
заяву судді Смоковича М. І. про самовідвід у справі № 640/25895/19 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення,
у с т а н о в и в :
До Верховного Суду надійшла касаційна скарга Офісу Генерального прокурора на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26 червня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2026 рокуу справі № 640/25895/19 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: Смокович М. І. (суддя-доповідач), Кашпур О. В., Мацедонська В. Е.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2026 року відкрито касаційне провадження за скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26 червня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2026 року у справі № 640/25895/19.
13 серпня 2026 року до Верховного Суду надійшла заява Офісу Генерального прокурора щодо зупинення виконання вказаних судових рішень у цій справі.
Після вирішення питання про відкриття касаційного провадження за скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26 червня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2026 року у цій справі суддя-доповідач Смокович М. І. подав заяву про самовідвід, яка обґрунтована наявністю підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 36 КАС України, а саме тим, що у стороннього спостерігача можуть виникнути сумніви в неупередженості судді.
Так, у заяві відзначено, що предметом спору у цій справі є, зокрема, рішення кадрової комісії № 1 Генеральної прокуратури України від 04 листопада 2019 року № 258 "Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора".
Натомість дружина судді-доповідача Смоковича М. І. - ОСОБА_2 у 2008- 2019 роках працювала у Генеральній прокуратурі України та також зверталась із заявою до Генерального прокурора про намір пройти атестацію, хоча заяву відкликала і атестацію не проходила, а тому, на думку судді-доповідача Смоковича М. І., у стороннього спостерігача може скластися враження, що вона юридично могла бути учасником у цих спірних відносинах.
Суддя Смокович М. І. зауважує, що вказані обставини не впливають на його неупередженість при розгляді цієї справи і не свідчать про особисту зацікавленість в результаті її розгляду. Однак для уникнення будь-яких, навіть щонайменших, сумнівів у стороннього спостерігача в неупередженості чи будь-яких інших сумнівів в об`єктивному вирішенні спору, а також з метою сприяння забезпечення дотримання найвищих стандартів довіри громадськості до судової влади, вважає за доцільне заявити самовідвід.
Дослідивши матеріали касаційної скарги, проаналізувавши мотиви та обґрунтування заявленого самовідводу, Суд виходить із такого.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.
За правилами частини першої статті 36 КАС України суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу):
1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі;
2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи;
3) якщо він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;
4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді;
5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу.
До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім`ї, родичами між собою чи родичами подружжя (частина 3 цієї ж статті).
Недопустима також повторна участі судді в розгляді адміністративної справи з підстав, визначених статтею 37 КАС України.
Частиною першою статті 40 КАС України визначено, що питання про самовідвід судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі. Питання про самовідвід судді вирішується ухвалою суду, що розглядає справу, яка оформлюється окремим документом.
Як установлено у пункті 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалені резолюцією №2006/23 Економічної і Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року, суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об`єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини, як джерело права.
За змістом пункту 28 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Газета «Україна-центр» проти України» від 15 жовтня 2010 року, відповідно до усталеної практики Суду існування безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно визначатися на підставі суб`єктивного критерію, в контексті якого слід враховувати особисті переконання та поведінку певного судді, що означає необхідність встановити, чи мав суддя у певній справі будь-яку особисту зацікавленість або упередженість, а також на підставі об`єктивного критерію, в контексті якого необхідно встановити, чи забезпечував суд і, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії аби виключити будь-які обґрунтовані сумніви щодо його безсторонності (див., серед іншого, рішення у справі «Фей проти Австрії» (Fey v. Austria,) від 24.02.1993, пункти 27, 28 і 30, Series A, no. 255, і рішення «Ветштайн проти Швейцарії» (Wettstein v. Switzerland), заява №33958/96, пункт 42, ECHR 2000-XII).
У пунктах 104-106 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України» від 9 квітня 2013 року зазначено таке.
Як правило, безсторонність означає відсутність упередженості та необ`єктивності. Згідно з усталеною практикою Суду існування безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно встановлюватися згідно з: (і) суб`єктивним критерієм, врахувавши особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об`єктивним у цій справі, та (іі) об`єктивним критерієм, іншими словами, шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд та, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності (див., серед інших, рішення у справах «Фей проти Австрії» (Fey v. Austria), від 24 лютого 1993 року, Series А № 255, пп. 28 та 30, та «Веттштайн проти Швейцарії» (Wettstein v. Switzerland), заява № 33958/96, п. 42, ECHR 2000-ХІІ).
Проте між суб`єктивною та об`єктивною безсторонністю не існує беззаперечного розмежування, оскільки поведінка судді не тільки може викликати об`єктивні побоювання щодо його безсторонності з точки зору стороннього спостерігача (об`єктивний критерій), а й може бути пов`язана з питанням його або її особистих переконань (суб`єктивний критерій) (див. рішення у справі «Кіпріану проти Кіпру» (Kyprianou v. Cyprus) [ВП], заява № 73797/01, п. 119, ECHR 2005-ХІІІ). Отже, у деяких випадках, коли докази для спростування презумпції суб`єктивної безсторонності судді отримати складно, додаткову гарантію надасть вимога об`єктивної безсторонності (див. рішення від 10 червня 1996 року у справі «Пуллар проти Сполучного Королівства» (Pullar v. the United Kingdom), п. 32, Reports 1996-III).
У цьому відношенні навіть вигляд має певну важливість - іншими словами, «має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що воно здійснюється». Адже йдеться про довіру, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість (див. рішення від 26 жовтня 1984 року у справі «Де Куббер проти Бельгії» (De Cubber v. Belgium), Series A, № 86).
Разом з тим, щодо об`єктивного критерію Суд указує на те, що при вирішенні питання, чи є у справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими (пункт 52).
Суддя Смокович М. І. не заявляє про обставини, які б свідчили про об`єктивну неможливість розгляду ним цієї справи безсторонньо й неупереджено, чи про особисту зацікавленість в результаті її розгляду. Наведені суддею фактичні обставини не можуть об`єктивно свідчити на користь висновку про наявність достатніх підстав для виникнення у будь-якого стороннього спостерігача об`єктивно обґрунтованого сумніву у безсторонності суду.
Таким чином, надавши оцінку інформації, наведеній суддею-доповідачем Смоковичем М. І. у заяві про самовідвід, колегія суддів дійшла висновку, що з предмету і меж заявлених позовних вимог та зазначених у касаційній скарзі доводів не простежується будь-яка залежність чи взаємозв`язок, що прямо чи опосередковано вказували б на можливу упередженість Смоковича М. І. як судді відносно відповідача який є суб`єктом владних повноважень, а також його необ`єктивність при розгляді цієї справи чи заінтересованість у результаті розгляду справи.
З огляду на викладене, проаналізувавши доводи заяви, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заявленого самовідводу судді-доповідача Смоковича М. І.
Керуючись статтями 36, 39, 40 КАС України,
у х в а л и в :
У задоволенні заяви судді Верховного Суду Смоковича М. І. про самовідвід - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М. І. Смокович
Судді О. В. Кашпур
В. Е. Мацедонська