УХВАЛА
18 серпня 2026 року
м. Київ
справа №240/6702/25
адміністративне провадження № К/990/36695/26
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України НОМЕР_1 Прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,-
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 НОМЕР_1 Прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ), в якому просив:
- визнати протиправними дії Адміністрації Держприкордонслужби щодо відмови у здійсненні перерахунку і виплати індексації грошового забезпечення за період з грудня 2015 року по лютий 2018 року включно з урахуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) січня 2008 року, з урахуванням виплачених сум;
- зобов`язати Адміністрацію Держприкордонслужби здійснити перерахунок і виплату індексації грошового забезпечення за період з грудня 2015 року по лютий 2018 року включно з урахуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) січня 2008 року, з урахуванням виплачених сум;
- визнати протиправними дії Адміністрації Держприкордонслужби щодо відмови у здійсненні нарахування і виплати індексації грошового забезпечення за 01 березня 2018 року по 10 лютого 2020 року включно, з урахуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) березень 2018 року, виходячи з розміру індексації, розрахованої, як різниця між сумою індексації і розміром підвищення грошового забезпечення у березні 2018 року;
- зобов`язати Адміністрацію Держприкордонслужби здійснити нарахування і виплату індексації грошового забезпечення за період 01 березня 2018 року по 10 лютого 2020 року включно, з урахуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) березень 2018 року, виходячи з розміру індексації, розрахованої, як різниця між сумою індексації і розміром підвищення грошового забезпечення у березні 2018 року;
- визнати протиправними дії Адміністрації Держприкордонслужби відмови у здійсненні перерахунку і виплати з 29 січня 2020 року по 10 лютого 2020 року грошового забезпечення, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, із урахуванням проведених виплат;
- зобов`язати Адміністрацію Держприкордонслужби здійснити перерахунок і виплату з 29 січня 2020 року по 10 лютого 2020 року грошового забезпечення, із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, із урахуванням проведених виплат;
- визнати протиправними дії Адміністрації Держприкордонслужби щодо відмови у здійсненні нарахування і виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми не здійснених виплат грошового забезпечення та індексації, за весь час затримки такої виплати по день її фактичної виплати;
- зобов`язати Адміністрацію Держприкордонслужби здійснити нарахування і виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми не здійснених виплат грошового забезпечення та індексації, за весь час затримки такої виплати по день її фактичної виплати;
- визнати протиправними дії Адміністрації Держприкордонслужби щодо відмови у здійсненні виплати із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, із врахуванням раніше проведених виплат;
- зобов`язати Адміністрацію Держприкордонслужби здійснити виплати із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, із врахуванням раніше проведених виплат;
- визнати протиправними дії НОМЕР_1 Прикордонного загону щодо відмови у здійсненні перерахунку і виплати з 10 лютого 2020 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, допомог на оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань за 2020,2021,2022 та 2023 роки із застосуванням розрахункової величини для обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військове звання, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, із урахуванням проведених виплат;
- зобов`язати НОМЕР_1 Прикордонний загін здійснити перерахунок і виплату з 10 лютого 2020 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, допомог на оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021, 2022 та 2023 роки із застосуванням розрахункової величини для обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військове звання, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року , із урахуванням проведених виплат;
- визнати протиправними дії НОМЕР_1 Прикордонного загону щодо відмови у здійсненні нарахування і виплати індексації грошового забезпечення за період з 10 лютого 2020 року по 14 грудня 2024 року включно, з урахуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) березень 2018 року, виходячи з розміру індексації, розрахованої, як різниця між сумою індексації і розміром підвищення грошового забезпечення у березні 2018 року;
- зобов`язати НОМЕР_1 Прикордонний загін здійснити нарахування і виплату індексації грошового забезпечення за період з 10 лютого 2020 року по 14 грудня 2024 року включно, з урахуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) березень 2018 року, виходячи з розміру індексації, розрахованої, як різниця між сумою індексації і розміром підвищення грошового забезпечення у березні 2018 року;
- визнати протиправними дії НОМЕР_1 Прикордонного загону щодо відмови у здійсненні нарахування та виплатити середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 14 грудня 2024 року по день фактичного розрахунку, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні 2 місяці перед звільненням з військової служби;
- зобов`язати НОМЕР_1 Прикордонний загін здійснити нарахування і виплату середнього заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 14 грудня 2024 року по день фактичного розрахунку;
- визнати протиправними дії НОМЕР_1 Прикордонного загону щодо відмови у здійсненні нарахування і виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми не здійснених виплат грошового забезпечення та індексації, за весь час затримки такої виплати по день її фактичної виплати;
- зобов`язати НОМЕР_1 Прикордонний загін здійснити нарахування і виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми не здійснених виплат грошового забезпечення та індексації, за весь час затримки такої виплати по день її фактичної виплати;
- визнати протиправними дії НОМЕР_1 Прикордонного загону щодо відмови у здійсненні здійснення виплати із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, із врахуванням раніше проведених виплат;
- зобов`язати НОМЕР_1 Прикордонний загін здійснити виплати із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, із врахуванням раніше проведених виплат.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2026 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року.
Зобов`язати Адміністрацію Державної прикордонної служби нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року з врахуванням базового місяця січень 2008 року.
Визнано протиправними дії Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо неврахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 при нарахуванні і виплаті індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 10 лютого 2020 року.
Зобов`язано Адміністрацію Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 19 березня 2020 року, із врахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року№1078, як різницю між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу та з урахуванням виплаченої раніше суми.
Визнано протиправною бездіяльність Адміністрації Державної прикордонної служби України, яка полягає у незастосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29 січня 2020 року при обчисленні ОСОБА_1 в період з 29 січня 2020 року по 10 лютого 2020 року розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме невизначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,14 вказаної постанови.
Зобов`язано Адміністрацію Державної прикордонної служби України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату в період з 29 січня 2020 року по 10 лютого 2020 року розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме невизначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,14 вказаної постанови, з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов`язано Адміністрацію Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення та індексації за період з 01 грудня 2015 року по день фактичної виплати відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" за весь період затримки виплати.
Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 Прикордонного загону (військової частини НОМЕР_2 ), яка полягає у незастосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 10 лютого 2020 року при обчисленні ОСОБА_1 в період з 10 лютого 2020 року по 19 травня 2023 року включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме невизначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,14 вказаної постанови.
Зобов`язано НОМЕР_1 Прикордонний загін (військової частини НОМЕР_2 ) здійснити ОСОБА_1 перерахунок з 10 лютого 2020 року по 19 травня 2023 року сум грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 та 2023 роки, обчислених із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29 січня 2020 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01 січня 2020 року, Законом України від 02 грудня 2021 року № 1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01 січня 2022 року, Законом України від 03 листопада 2022 року № 2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 01 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов`язано НОМЕР_1 Прикордонний загін (військової частини НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 10 лютого 2020 року по день фактичної виплати відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" за весь період затримки виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
04 серпня 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій скаржник просив скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2026 року в частині незадоволених позовних вимог та постановити рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, суд виходить із такого.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених Кодексом адміністративного судочинства України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
З урахуванням змін до Кодексу адміністративного судочинства України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Як вбачається зі змісту касаційної скарги, скаржник на обґрунтування підстав касаційного покликається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
У касаційній скарзі касант указує на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 23 березня 2023 року у справі №400/3826/21, від 29 березня 2023 року у справі №380/5493/21, від 06 квітня 2023 року у справі №420/11424/21, від 20 квітня 2023 року у справі №320/8554/21, від 03 травня 2023 року у справі №160/10790/22, від 09 травня 2023 року у справі №560/13302/21, від 11 травня 2023 року у справі №260/6386/21, від 28 серпня 2023 року у справі №420/17338/22, від 26 жовтня 2023 року у справі №240/16655/22, від 09 листопада 2023 року у справі №420/3131/22, від 28 вересня 2022 року у справі № 400/1119/21, від 28 вересня 2022 року у справі № 560/3965/21, від 23 березня 2023 року у справі № 400/3826/21, від 29 березня 2023 року у справі № 380/5493/21, від 06 квітня 2023 року у справі № 420/11424/21, від 12 квітня 2023 року у справі № 560/13302/21, від 20 квітня 2023 року у справі № 320/8554/21, від 03 травня 2023 року у справі № 160/10790/22.
Так, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:
1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами;
2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено;
3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду;
4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Умовою перегляду судом касаційної інстанції судових рішень в адміністративних справах з указаної підстави є їхня невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 констатувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо оцінки подібності правовідносин на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Тож, суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії.
Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Слід зауважити, що невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз`яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі).
Скаржник у касаційній скарзі наводить доводи про те, що рішення судів попередніх інстанцій у цій справі не відповідає нормам матеріального підлягає скасуванню у частині визначення суми індексації-різниці грошового забезпечення. Скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції не застосував висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Водночас доводи касаційної скарги не містять належного обґрунтування неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, не визначено чітко, які саме норми права із урахуванням чинного у спірний період законодавчого регулювання спірних правовідносин, неправильно застосовано судом апеляційної інстанції у цій справі щодо спірного грошового забезпечення та не вказано, у яких саме наведених у касаційній скарзі справах та який висновок сформував Верховний Суд у контексті доводів скаржника щодо незгоди із рішенням судів попередніх інстанцій про обрахунок спірних сум в означеній частині рішення.
Поряд із цим, як зазначено вище, невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду висновків судів попередніх інстанцій матиме місце у разі розгляду судами справи за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин та незастосування судами попередніх інстанцій висновків суду касаційної інстанції й ухвалення протилежних рішень саме щодо суті заявлених вимог із застосуванням норми права по-іншому, аніж це роз`яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі).
Однак скаржник не наводить висновків Верховного Суду викладених у наведених у касаційній скарзі постановах, які суд апеляційної інстанції у цій справі не урахував, по-іншому застосувавши норми права ніж роз`яснив суд касаційної інстанції у наведених скаржником справах з урахуванням змін законодавства, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Касаційна скарга не містить мотивів, стосовно того, які конкретно правові норми у межах спірних правовідносин суди першої та апеляційної інстанції застосували неправильно або не застосували всупереч висновкам Верховного Суду, викладеним саме у зазначених скаржником постановах, які (висновки) б стосувалися питання застосування конкретних правових норм.
Доводи касаційної скарги фактично, зводяться до переоцінки встановлених судом апеляційної інстанції обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Разом з тим, по тексту касаційної скарги позивач цитує витяги із указаних постанов, що не є належним обґрунтуванням пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судового рішення у цій справі відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Крім того, відповідно до пункту другого частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Як убачається зі змісту оскаржуваних судових рішень позивач проходив службу на посаді старшого лейтенанта поліції, інспектора взводу №2 роти №1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) ГУПН в Чернігівській області, відтак, не є посадовою особою вищого офіцерського складу відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України у системному зв`язку з положеннями статті 51-3 Закону України "Про запобігання корупції".
Разом з тим, у цій справі суд першої інстанції дійшов висновку про можливість її розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.
За такого правового врегулювання та обставин справи, оскарження рішення судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Порушуючи перед касаційним судом питання про перегляд судового рішення, яке за загальним правилом не підлягає оскарженню, скаржник має переконливо продемонструвати в чому полягає особливий, тобто вагоміший за звичайний, характер саме цієї конкретної справи саме для цієї конкретної сторони. Іншими словами, скаржник має довести чому вказаний випадок є винятком із загального правила і справа, що не підлягає касаційному перегляду, має бути переглянута.
На думку колегії суддів, у розглядуваному випадку скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Натомість аргументи скаржника зводяться до незгоди із судовим рішенням.
Касаційна скарга не містить аргументів, які б вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають, зокрема, виняткове значення для позивача в контексті наведених вище критеріїв.
Доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до цитування норм законодавства України, а також переоцінки доказів, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, і ґрунтуються на незгоді з висновками цих судів щодо їхньої оцінки.
Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що призначення суду касаційної інстанції як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Отже, завдання Верховного Суду є не тільки і навіть не стільки вирішення конкретного спору. Суд повинен у передбачений процесуальним законом спосіб (шляхом розгляду конкретного спору та перевірки окремого процесуального судового рішення) витлумачити, як правильно застосувати норму матеріального права, що була не однаково застосована судами з тією метою, щоб надалі спрямовувати судову практику в єдино правильне русло.
На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду справи.
Таким чином, подана касаційна скарга не містить належним чином обґрунтованих випадків, зазначених у пункті 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, які могли б слугувати підставою для відкриття касаційного провадження у справі незначної складності.
Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
Керуючись статтями 13, 328, 333 КАС України, Верховний Суд
УХВАЛИВ :
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України НОМЕР_1 Прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді А.Г. Загороднюк Л.О. Єресько В.М.Соколов