УХВАЛА
18 серпня 2026 року
м. Київ
справа №120/13804/25
адміністративне провадження № К/990/36807/26
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Загороднюка А.Г.,
суддів: Соколова В.М., Єресько Л.О.,
перевіривши касаційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2026 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася звернулась до суду з позовом до Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову № ОПШ000689 від 14 серпня 2025 року про застосування адміністративно-господарського штрафу у сумі 17000,00 гривень.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2026 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2026 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі.
05 серпня 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Державної служби України з безпеки на транспорті.
Не погоджуючись із рішенням судів попередніх інстанцій скаржник просить скасувати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2026 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2026 року, постановити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, суд виходить із такого.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що скаржник посилається на пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України, як на підставу для касаційного оскарження судових рішень, однак не обґрунтовує належним чином указане посилання.
Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Верховний Суд зазначає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, тощо), а також значення, у чому, на думку скаржника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Застосування пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України передбачає обов`язок касатора:
-визначити конкретну норму права, щодо якої, на його думку, відсутній висновок Верховного Суду;
-обґрунтувати необхідність формування такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, визначення норми, що врегульовує спірні правовідносини т.і.);
-зазначити, у чому саме полягає неправильне застосування відповідної норми судами попередніх інстанцій;
-викласти власне бачення правильного застосування цієї норми.
Отже, сам по собі факт відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування певної норми права не є достатньою підставою для відкриття касаційного провадження у справі. Необхідним є належне й аргументоване обґрунтування як помилки судів щодо її застосування, так і потреби у формуванні відповідного правового підходу.
В свою чергу, наведені скаржником у касаційній скарзі норми є загальними, а касаційна скарга не містить об`єктивних мотивів їх неправильного застосування судами попередніх інстанцій та необхідності висновку Верховного Суду саме у цій справі щодо вказаних норм.
Скаржник не наводить об`єктивних підстав щодо необхідності їхнього тлумачення, обмежившись описом обставин цієї справи та незгодою із прийнятим у справі рішенням. Доводи касаційної скарги в цій частині переважно стосуються питань, пов`язаних з встановленими обставинами справи та з оцінкою доказів у ній.
Суд зазначає, що формальне посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах та незгода із встановленими обставинами справи та прийнятими судовими рішеннями, не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Доводи касаційної скарги в контексті наявності/відсутності передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України підстави переважно зводяться до оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Натомість касаційна скарга містить опис обставин справи, цитування норм законодавства, які регулюють спірні правовідносини та загальні формулювання незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями з посиланням на норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками суддів попередніх інстанцій щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
Також, відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв`язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Відповідно до ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року відкрито провадження та розглянуто справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Наразі у касаційній скарзі позивач ставить питання про скасування судових рішень, які, за загальним правилом, не підлягають касаційному перегляду.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" ("Levages Prestations Services v. France") від 23 жовтня 1996 року, заява №21920/93; "Гомес де ла Торре проти Іспанії" ("Brualla Gomes de la Torre v. Spain") від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95).
На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Водночас пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України визначено перелік випадків, наявність принаймні одного з яких у певній конкретно взятій ситуації, якщо скаржник наведе достатньо переконливі мотиви, касаційний суд може розцінити як виняток із передбаченого цією ж нормою загального правила.
Скаржник, маючи намір оскаржити судові рішення судів попередніх інстанцій у цій справі, які в силу наведених норм процесуального Закону не підлягають касаційному перегляду, повинен обґрунтувати наявність умови/умов, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, при цьому, наведені ним мотиви мають бути вагомими на стільки, щоб переконати суд у дійсній наявності підстав для виходу за межі загального правила, яке не дозволяє здійснювати касаційний перегляд судових рішень у такій справі.
Отже, враховуючи, що ця справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, не лише визначених частиною 4 статті 328 КАС України, а й підтвердження випадків, визначених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Наразі у касаційній скарзі відповідач ставить питання про скасування судових рішень, які, за загальним правилом, не підлягають касаційному перегляду.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" ("Levages Prestations Services v. France") від 23 жовтня 1996 року, заява №21920/93; "Гомес де ла Торре проти Іспанії" ("Brualla Gomes de la Torre v. Spain") від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95).
На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Водночас пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України визначено перелік випадків, наявність принаймні одного з яких у певній конкретно взятій ситуації, якщо скаржник наведе достатньо переконливі мотиви, касаційний суд може розцінити як виняток із передбаченого цією ж нормою загального правила.
Скаржник, маючи намір оскаржити судові рішення судів попередніх інстанцій у цій справі, які в силу наведених норм процесуального Закону не підлягають касаційному перегляду, повинен обґрунтувати наявність умови/умов, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, при цьому, наведені ним мотиви мають бути вагомими на стільки, щоб переконати суд у дійсній наявності підстав для виходу за межі загального правила, яке не дозволяє здійснювати касаційний перегляд судових рішень у такій справі.
У розглядуваному випадку суд не має підстав вважати доводи скаржника явно безпідставними чи надуманими, однак, не може визнати їх достатньо переконливими для висновку про існування обставин, передбачених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки мотиви у цій частині є загальними, не конкретними та сприймаються як намагання будь-що оскаржити рішення судів у цій справі у зв`язку із самою лише незгодою з результатом розгляду справи.
У цьому контексті варто зауважити, що сама собою незгода із судовим рішенням не може бути підставою для відкриття касаційного провадження у справі, рішення у якій не підлягають касаційному розгляду.
Інші аргументи скарги також свідчать про переоцінку доказів та обґрунтовані неповним з`ясуванням обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість перегляду судового рішення із цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з установленими судами обставинами цієї адміністративної справи не дають підстав для висновку про наявність обставин, наведених у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Верховний Суд зауважує, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційний суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2026 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді А.Г. Загороднюк В.М. Соколов Л.О. Єресько