Номер провадження: 22-ц/813/6031/26
Справа № 947/26853/22
Головуючий у першій інстанції Петренко В. С.
Доповідач Карташов О. Ю.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.06.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Карташова О.Ю.
суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.
за участю секретаря судового засідання - Рудуман А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Київського районного суду міста Одеси від 20 березня 2026 року
за скаргою ОСОБА_1 , державний виконавець - Татарбунарський відділ державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа - ОСОБА_2 на дії/бездіяльність органу примусового виконання
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Історія справи
09 лютого 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Татарбунарського районного суду Одеської області суду із скаргою на дії державного виконавця Чеботар Ольги Георгіївни, у якій просив:
- скасувати постанову від 30.11.2023 про стягнення коштів з депозитного рахунку № НОМЕР_1 ;
- зобов`язати Татарбунарський відділ Державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області (за місцем роботи виконавця та як відповідача за її дії) повернути заявнику незаконно стягнуті кошти в розмірі 21 804, 11 грн;
- стягнути з Татарбунарського відділу Державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області на користь заявника кошти для відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 21 804,11 грн та відшкодування моральної шкоди в розмірі 75 000 грн, а всього 96 804,11 гривні;
- стягнути з відповідача на користь держави судовий збір.
Обґрунтовуючи вимоги поданої скарги ОСОБА_1 вказує на те, що 30 листопада 2023 року державним виконавцем Чеботар О.Г. було винесено постанову та здійснено примусове стягнення з його депозитного (вкладового) рахунку № НОМЕР_1 в АТ «Універсал Банк» коштів на суму 21 804,11 грн на виконання судового наказу про стягнення аліментів.
Ці дії є прямим, грубим та свідомим порушенням частини 2 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», яка прямо забороняє накладати арешт та стягувати кошти з депозитних (вкладних) рахунків. Норма має імперативний характер і не залишає місця для тлумачення.
Скаржник вказує, що незаконні дії виконавця завдали йому значної матеріальної та глибокої моральної шкоди, розмір якої в умовах нововідкритих обставин та з урахуванням критеріїв статей 23, 1166, 1167 ЦК України оціню в 75 000 гривень.
Заявник зазначає, що на таку суму впливає
- високий ступінь вини порушника. Отриманий лист Департаменту Міністерства юстиції свідчить, що дії виконавця кваліфіковані вищим керівництвом як тяжкий службовий проступок, що потребує дисциплінарного розслідування. Свідоме порушення прямої заборони закону державним службовцем, обізнаним зі своїми обов`язками, свідчить про явне нехтування правами заявника та демонструє найвищий ступінь протиправної поведінки з боку органу влади. Усвідомлення цього факту викликало у заявника почуття глибокої несправедливості та беззахисності перед державою;
- інтенсивність та тривалість моральних страждань. Для відновлення порушеного права заявник був змушений понад рік вести виснажливу боротьбу, звертаючись до всіх ланок державного апарату: місцевого відділу ДВС, регіонального та центрального апарату Мін`юсту, Національної поліції та ДБР. Цей багатомісячний процес супроводжувався постійним стресовим станом, невизначеністю, відчуттям безсилля та психологічним виснаженням від необхідності протистояти системній несправедливості;
- соціальна значущість та цинічність порушення. Депозитний рахунок є законодавчо захищеною соціальною гарантією фінансової безпеки громадян. Посягання на цю гарантію з боку самого державного органу, який покликаний дотримуватися закону, є особливо цинічним та підриває фундаментальну довіру громадян до правової системи та фінансових інститутів держави. Моральні страждання посилюються усвідомленням того, що справа є не приватним випадком, а прецедентом системного порушення, що загрожує правам неозброєних громадян;
- особисті обставини та тяжкі наслідки. Незаконне позбавлення заощаджень заявника, що були його «подушкою безпеки», завдало нищівного удару по його фінансовій стабільності. Втративши ці кошти, він опинився в стані глибокої фінансової невизначеності та беззахистності. Щоб вижити та забезпечити себе, йому не лише довелося вести багатомісячну боротьбу з державними органами, але й звернутися до центру зайнятості для отримання державної допомоги. Свідомість того, що державний орган порушив закон і спричинив ситуацію, коли він, законопослушний громадянин, вимушений просити у держави допомоги для подолання наслідків її ж власних незаконних дій, викликала у нього почуття глибокого приниження, тривоги та соціальної марності. Необхідність подальшого звернення до правоохоронних органів (що підтверджується талоном поліції) лише посилила тягар переживань, оскільки свідчила про те, що порушення набуло характеру протиправної (кримінальної)поведінки.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 20 березня 2026 року скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця залишено без розгляду та повернуто скаржникові.
Ухвала суду вмотивована тим, що оскаржувані дії, а саме винесення постанови про стягнення коштів з депозитного рахунку, державним виконавцем вчинено 30.11.2023 року, але із відповідною скаргою ОСОБА_1 звернувся до суду 09.02.2026 року, тобто не у строк, передбачений ст. 449 ЦПК України та ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження».
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що оскаржувана ухвала постановлена судом з порушенням норм процесуального права, є незаконною та просить її скасувати та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду його скарги на дії державного виконавця по суті.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга вмотивована тим, що суд першої інстанції неправильно визначив момент, з якого починається перебіг строку на оскарження. Скаржник зауважує, що про незаконність оскаржуваної постанови (стягнення коштів з депозитного рахунку всупереч прямій забороні ч. 2 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження») він дізнався лише після отримання офіційних відповідей від вищих органів державної виконавчої служби. Таким чином, фактичною датою, з якої слід обчислювати строк на оскарження, є грудень 2025 року. Скаргу до суду першої інстанції подано 09.02.2026 року, тобто з дотриманням розумного строку після отримання зазначених доказів.
Щодо відзиву на апеляційну скаргу
У відзиві на апеляційну скаргу Татарбунарський відділ державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), заперечуючи проти її задоволення, просив залишити ухвалу Київського районного суду міста Одеси від 20 березня 2026 року без змін, як законну та обґрунтовану, крім того зазначив, що саме банк, який виконує постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону, повинен визначити статус коштів і рахунку, на якому вони знаходяться, та в разі їхнього знаходження на рахунку, на кошти якого заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути таку постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону.
Окремо Татарбунарський відділ державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зауважив, що клопотань про поновлення пропущеного строку звернення до суду із вказаною скаргою ОСОБА_1 не подано, та не обґрунтовано поважності причин пропуску строку звернення до суду зі скаргою.
Узагальнені доводи та заперечення учасників справи
У відповіді на відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , посилаючись на те, ще аргументи відзиву необґрунтованими та такими, що не спростовують обґрунтованість його апеляційної скарги, просив задовольнити таку, з наведених у ній мотивів. Щодо незаявлення ним клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку ОСОБА_1 зазначив, що суд першої інстанції, виявивши цей недолік, повинен був залишити його скаргу без руху та надати можливість усунути такий (ст. 185 ЦПК України).
Учасники справи в судове засідання не з`явився, про дату, час та порядок розгляду справи повідомлений належним чином. Клопотань про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, про відкладення розгляду справи, про розгляд справи за їх відсутності не заявляли.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
30.11.2023 року державним виконавцем Чеботар О.Г. було винесено постанову та здійснено примусове стягнення з його депозитного (вкладового) рахунку кошти на суму 21 804,11 грн. на виконання судового наказу про стягнення аліментів.
09 лютого 2026 року ОСОБА_1 звернувся до с Татарбунарського районного суду Одеської області суду із скаргою на дії державного виконавця Чеботар Ольги Георгіївни Георгіївни, у якій просив:
скасувати постанову від 30.11.2023 про стягнення коштів з депозитного рахунку № НОМЕР_1 ;
зобов`язати Татарбунарський відділ Державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області (за місцем роботи виконавця та як відповідача за її дії) повернути заявнику незаконно стягнуті кошти в розмірі 21 804, 11 грн;
стягнути з Татарбунарського відділу Державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області на користь заявника кошти для відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 21 804,11 грн та відшкодування моральної шкоди в розмірі 75 000 грн, а всього 96 804,11 гривні.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція апеляційного суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод).
Європейський суд з прав людини вказує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).
Європейський суд з прав людини зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, N 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року).
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, N 19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Скарга повинна містити, зокрема, дату, коли особа, яка подає скаргу, дізналася про порушення її прав внаслідок ухвалення оскаржуваних рішень, вчинення дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця (пункт 7 частини третьої статті 448 ЦПК України).
Суд, встановивши, що скаргу подано без додержання вимог частин третьої та/або четвертої цієї статті, повертає її скаржнику без розгляду протягом чотирьох днів після її надходження до суду (частини п`ята статті 448 ЦПК України).
Про прийняття скарги до розгляду суд постановляє ухвалу та повідомляє відповідний орган державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного робочого дня після її прийняття до розгляду (частини шоста статті 448 ЦПК України).
Скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій (частина перша статті 449 ЦПК України).
Пропущений для подання скарги строк може бути поновлено судом за наявності поважних причин його пропуску на підставі клопотання особи, яка подає скаргу, що має бути заявлено одночасно зі скаргою. У разі подання скарги з пропуском строку і за відсутності поважних причин для його поновлення та клопотання особи, яка подає скаргу, така скарга залишається судом без розгляду (частина друга статті 449 ЦПК України).
Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 123 ЦПК України).
Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (стаття 126 ЦПК України).
Відповідно до частин першої, четвертої, сьомої, восьмої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк. Про відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою. Ухвалу про відмову у поновленні або продовженні процесуального строку може бути оскаржено у порядку, встановленому цим Кодексом.
За загальним правилом, поважними причинами визнаються такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
У постанові від 03 квітня 2019 року у справі №456/2172/17 Верховний Суд виходив з того, що поважними причинами пропущення процесуального строку вважаються такі обставини, за яких своєчасне пред`явлення скарги стає неможливим або утрудненим.
Поновлення процесуального строку зі спливом встановленого строку та з підстав, які не є переконливими, може свідчити про порушення принципу юридичної визначеності.
У кожній конкретній справі суди мають ґрунтовно перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип «res judicata».
Строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у виді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежить від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та не подано клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. Водночас заявникові може бути роз`яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах. З`ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про його поновлення зазначеного строку та поважності причин для його поновлення має найважливіше значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення із скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, неподання клопотання про поновлення зазначеного строку та поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові.
Такий висновок зробив Верховний Суду у постанові від 18 листопада 2020 року у справі №466/948/19 (провадження №61-16974св19).
У постанові Верховного Суду від 19 квітня 2023 року у справі №759/20392/18 зазначено, що, виходячи з системного аналізу статей 123, 124, 126 ЦПК України із приписами пункту «а» частини першої статті 449 ЦПК України, статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якої пов`язано його початок, тобто після фактичної обізнаності особи про порушення її прав і свобод.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі №2-1441/10 та від 07 липня 2021 року у справі №127/2-200/2004.
У постанові Верховного Суду від 23 червня 2022 року у справі №914/2265/20 зазначено, що: «Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 04 лютого 2022 року у справі №925/308/13-г зазначила, що за порівняльного аналізу змісту термінів «дізнався» та «повинен був дізнатися», що містяться у статті 341 Господарського процесуального кодексу України, зробила висновок про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні; доведення факту, через який сторона не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо. У цьому висновку Суд враховує, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя, і сторони повинні очікувати їх застосування задля забезпечення дотримання принципу юридичної визначеності. Отже, під час визначення початку перебігу строку звернення до суду із скаргою на дії (бездіяльність) суб`єкта, зазначеного у частині першій статті 341 Господарського процесуального кодексу України, потрібно враховувати поведінку скаржника (чи мав він реальну можливість (повинен був) дізнатися про стверджуване ним порушення його прав, вчинені ним дії, направлені на з`ясування стану виконавчого провадження тощо). У висновку про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні, що є сталою та послідовною судовою практикою, суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, в постановах від 14 серпня 2019 року у справі №910/7221/17, від 12 січня 2021 року у справі №910/8794/17, від 12 жовтня 2021 року у справі №918/333/13-г».
Касаційний суд неодноразово вказував, що: як в доктрині, так і практиці касаційного суду, звертається увага на існування службових строків: (а) процесуальні дії суду та учасників судового процесу мають здійснюватися лише в рамках відповідних стадій судочинства, у послідовності та в межах певного часу, зокрема визначених процесуальних строків для учасників справи та строків судової діяльності, встановлених законом для суду (службові строки) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 серпня 2020 року в справі N 178/14/20 (провадження N 61-9921св20)); (б) строки судової діяльності (службові строки) відрізняються від процесуальних строків за своєю сутністю. Вони не впливають на реалізацію суб`єктивних процесуальних прав сторонами, іншими особами, які беруть участь у справі. Пропущення службового строку не знімає із суду обов`язку вчинити процесуальну дію або комплекс процесуальних дій (див., зокрема, Курс цивільного процесу: підручник за ред. В.В. Комарова . - Х.: Право, 2011. - С. 432). Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (стаття 126 ЦПК України). Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (частина перша статті 127 ЦПК України) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2023 року у справі N 752/11324/14-ц (провадження N 61-11238св23));
законодавець не відносить пропуск строку на подання скарги на дії виконавця до підстав відмови у задоволенні скарги; пропуск строку на подання скарги на дії виконавця є підставою для залишення скарги без розгляду (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2025 року в справі N 361/717/13-ц (провадження N 61-153св25)).
Отже, з огляну на викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про залишення без розгляду та повернення ОСОБА_1 відповідної скарги на дії державного виконавця, у зв`язку із пропуском строку передбаченого. ст. 449 ЦПК України та ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження».
При цьому, безпідставними та такими, що суперечать положенням ЦПК України є доводи скаржника щодо обов`язку і суду залишити скаргу на дії виконавця без руху, у випадку відсутності клопотання про поновлення пропущеного строку.
Апеляційний суд підкреслює, що у разі подання скарги з пропуском строку і за відсутності поважних причин для його поновлення та клопотання особи, яка подає скаргу, така скарга залишається судом без розгляду. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 16.04.2026 року у справі № 736/1003/24.
При цьому відсутність має спеціальних юридичних знань, не є поважною причиною для поновлення пропущеного процесуального строку, оскільки поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи.
Приведені в апеляційній скарзі інші доводи зводяться до помилкового тлумачення діючого законодавства, незгоди з судовим рішенням суду, переоцінки висновків рішення суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції в звернення заявника з заявою про оскарження постанови про стягнення коштів з депозитного рахунку з порушенням строків.
Відповідно до Рекомендацій Комітету Ради Європи № R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Ради від 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Київського районного суду міста Одеси від 20 березня 2026 року залишенню без змін.
Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 384 ЦПК України, апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Київського районного суду міста Одеси від 20 березня 2026 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає чинності з дня її проголошення.
Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий О.Ю. Карташов
Судді В.А. Коновалова
В.В. Кострицький