ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 серпня 2026 року м.Суми
Справа №589/3554/24
Номер провадження 22-ц/816/438/26
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),
суддів - Криворотенка В. І. , Щербаченко М. В.
з участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,
у присутності :
позивача - ОСОБА_1 ,
представників відповідача Комунального закладу «Зноб-Новгородський центр культурних послуг» Зноб-Новгородської селищної ради - Шаповалової Анастасії Олексіївни та адвоката Глух Миколи Володимировича
розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 26 березня 2025 року у складі судді Курбанової А.Р., ухваленого в м. Шостка Сумської області, повне рішення складно 02 травня 2025 року,
в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу «Зноб-Новгородський центр культурних послуг» Зноб-Новгородської селищної ради про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі,
у с т а н о в и в :
02 серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила скасувати наказ №13-к від 01.11.2023 року про звільнення, поновити її на посаді бібліотекара бібліотеки-філії с. Журавка комунального закладу «Зноб-Новгородський центр культурних послуг», стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
В подальшому, 02 вересня 2024 року, до відкриття провадження у справі, позивач в уточненій позовній заяві змінила позовні вимоги шляхом виключення вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позову зазначає, що її звільнено незаконно, оскільки КЗ «Зноб-Новгородський центр культурних послуг» при видачі наказу про звільнення №13-к від 01 листопада 2023 року не було дотримано вимог статті 40 КЗпП України, вона не писала заяви про звільнення та їй не було запропоновано іншого місця роботи в юридичній особі правонаступника, в той же час у відповідності до статуту правонаступника, до його складу входить бібліотека-філія с.Журавка, тобто її робоче місце після реорганізації зберіглось. Крім того зазначила, що копію оскаржуваного наказу в день звільнення їй не вручено і з даним наказом відповідач її не ознайомлював. Копію оскаржуваного наказу вона отримала з матеріалів кримінального провадження за номером в ЄРДР №12024205590000014 лише 12 липня 2024 року при ознайомленні з ним як потерпіла, а тому строк на його оскарження вона не пропустила.
Рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 26 березня 2025 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, вкладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги те, що ч. 2 ст. 233 КЗпП України пов`язує початок перебігу строку на звернення до суду не з часу, коли працівник дізнався про порушення свого права, а з дня вручення копії наказу про звільнення. Наголошує на тому, що копію наказу про звільнення вона отримала при ознайомленні з матеріалами кримінального 12 липня 2024 року, а тому з позовом вона звернулася з дотриманням визначених ч. 2 ст. 233 КЗпП України строків.
Відповідачем у визначений апеляційним судом строк відзиву на апеляційну скаргу подано не було.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта, яка підтримала доводи апеляційної скарги, заперечення проти апеляційної скарги представників відповідача, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що з 04 квітня 2017 року по 06 червня 2023 року ОСОБА_1 працювала на різних посадах в бібліотеці в с. Журавка (а.с.67-71).
Рішенням Зноб-Новгородської селищної ради № 1277 від 30 березня 2023 року вирішено реорганізувати шляхом злиття КЗК «Зноб-Новгородський ЦКіД» та комунального закладу «Зноб-Новгородська Публічна бібліотека» в комунальний заклад «Зноб-Новгородський Центр культурних послуг» Зноб-Новгородської селищної ради, а також утворено комісію з відповідної реорганізації, секретарем якої призначено ОСОБА_2 (а.с.80-82).
Наказом №7-К від 06 червня 2023 року «Про звільнення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 звільнена з посади бібліотекара бібліотеки-філії с. Журавка, у зв`язку реорганізацією комунального закладу «Зноб-Новгородська Публічна бібліотека» з 06 червня 2023 року (а.с.5, 71).
15 червня 2023 року Зноб-Новгородською селищною радою було прийнято рішення № 1326 «Про припинення юридичних осіб - Комунальний заклад культури «Зноб-Новгородський Центр культури і дозвілля» Зноб-Новгородської селищної ради та комунальний заклад «Зноб-Новгородська Публічна бібліотека» Зноб-Новгородської селищної ради шляхом злиття в комунальний заклад «Зноб-Новгородський Центр культурних послуг» Зноб-Новгородської селищної ради» (а.с. 51-52).
24 липня 2023 року наказом №11-к «Про прийняття на посаду бібліотекара ОСОБА_1 » позивач прийнята на посаду бібліотекара бібліотеки-філії с.Журавка до фактичного закінчення періоду реорганізації юридичної особи - комунального закладу «Зноб-Новгородська Публічна бібліотека» з 24 липня 2023 року до 01 січня 2023 року з виплатою заробітної плати відповідно до штатного розпису (а.с.50).
Наказом №13-К від 01 листопада 2023 року «Про звільнення ОСОБА_1 » позивач звільнена з роботи на підставі п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку з закінченням періоду реорганізації комунального закладу «Зноб-Новгородська Публічна бібліотека» з посади бібліотекара бібліотеки-філії с.Журавка (а.с. 8).
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не було дотримано порядку звільнення за ч. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, а тому наказ про звільнення є незаконним. Разом з тим, суд першої інстанції, посилаючись на те, що ОСОБА_1 , будучи обізнаною 27 грудня 2023 року про своє звільнення та його підстави, неодноразово відмовилась отримувати трудову знижку та копію наказу про звільнення, у встановлений статтею 233 КЗпП України строк, який слід обраховувати з дати відмови отримувати наказ про звільнення і трудової книжки, не оспорила у суді незаконність свого звільнення та не довела поважних причин пропуску строку звернення до суду з позовом у цій справі, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Частиною 2 статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Згідно з п.1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Однією з найважливіших гарантій для працівників при зміні в організації праці, в тому числі ліквідації, реорганізації підприємства, є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією або спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо та яка з`явилася на підприємстві протягом цього періоду й існувала на день звільнення (див. постанови Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 525/983/21, від 10 січня 2024 року у справі № 333/4779/20).
Звільнення з роботи є крайнім заходом у зв`язку з об`єктивною неможливістю збереження трудових правовідносин або ж через небажання працівника продовжувати працювати на запропонованих умовах (найкращих умовах, які роботодавець об`єктивно має змогу запропонувати з урахуванням приписів трудового законодавства з дотриманням прав інших працівників, зокрема щодо переважного права на залишення на роботі).
До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 серпня 2024 року у справі№ 641/1334/23 (провадження № 14-54цс24).
Висновки суду першої щодо порушення роботодавцем встановленого чинним законодавством порядку звільнення працівника за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України сторонами не оскаржується, а тому відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України не є предметом апеляційного перегляду.
Водночас, звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 не погоджувалася із застосуванням судом положень ст. 233 КЗпП України.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 233 КЗпП України (тут і далі - в редакції, чинній на момент звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Встановлені ст. 233 КЗпП України строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.
Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом «ex officio», незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі.
Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18 (провадження № 61-5845св19), від 03 жовтня 2022 року у справі № 204/1724/20 (провадження № 61-18714св20).
Згідно з вимогами статті 234 КЗпП України уразі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
У статті 234 КЗпП України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині другій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.
Передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору та застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.
За загальним правилом строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права. Однак норма статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній на момент звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом) деталізує це правило стосовно випадків звільнення працівника. У такому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
Отже, для встановлення початку перебігу строку у справах про звільнення визначальними є такі юридично значимі обставини, як вручення працівнику копії наказу (розпорядження) про звільнення.
Тобто для такої категорії трудових спорів встановлено спеціальне правило обрахунку початку строку виникнення права на звернення до суду, відмінне від загального правила, за яким виникнення цього права пов`язується з моментом, коли працівник дізнався або за всіма обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 757/5467/21, від 29 липня 2026 року у справі №57/6637/25.
Матеріали справи не містять доказів щодо вручення відповідачем ОСОБА_1 копії наказу (розпорядження) про її звільнення від 01 листопада 2023 року. Копія цього наказу була надіслана Шосткинською окружною прокуратурою Кириєнко І.С. 12 липня 2024 року (а.с. 7).
З листа директора КЗ «Зноб-Новгородський ЦКП» А.Шаповал від 05.01.2024 № 5 надісланого на адресу позивача вбачається, шо вона запропонувала останній, у зв`язку із її звільненням, отримати в установі трудову книжку, але копію наказу про звільнення їй не надсилалась (а.с.49)
Не заслуговують на увагу і посилання представника відповідача ОСОБА_2 на відеозапис з боді-камери поліцейського офіцера громади Шосткинського РУП ГУНП старшого лейтенанта поліції Славського С.С., який був присутній при спілкуванні ОСОБА_1 та директора закладу ОСОБА_2 за місцем проживання ОСОБА_1 , оскільки з відеозапису вбачається, що сторонами вирішувалось питання щодо повернення ключів від бібліотеки та намагання вручити трудову книжку, але питання щодо вручення копії наказу про звільнення ними не вирішувалось .
Будь-яких інших доказів на підтвердження вчинення роботодавцем дій для вручення звільненому працівнику копії наказу про його звільнення та відмови останнього в отриманні наказу відповідачем надано не було і письмові акти з цього приводу не складались, про що підтвердила і представник відповідача ОСОБА_2 , яка пояснила, що в основному спілкування із позивачем відбувалось у телефонному режимі.
При цьому той факт, що про своє звільнення з роботи позивачка ОСОБА_1 дізналася в грудні 2023 року, не має значення для обрахування визначеного частиною другою статті 233 КЗпП України строку для звернення до суду у справі про звільнення, оскільки, як зазначалося вище, для такої категорії трудових спорів встановлено спеціальне правило обрахунку початку строку виникнення права на звернення до суду, відмінне від загального правила, за яким виникнення цього права пов`язується з моментом, коли працівник дізнався або за всіма обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права.
Проте, на вказане суд першої інстанції не звернув уваги та дійшов до помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову через пропуск встановленого статтею 233 КЗпП України строку звернення до суду.
Відтак, зважаючи те, що судом першої інстанції встановлено наявність порушень встановленого чинним законодавством порядку звільнення працівника за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, та звернення позивачем з даним позовом в межах одного місяця з моменту отримання копії оскаржуваного наказу, колегія суддів дійшла до висновку, що вимоги про скасування наказу від 01 листопада 2023 року належить задовольнити.
Разом з тим колегія судів не вбачає підстав для задоволення вимог про поновлення позивачки саме на посаді бібліотекара бібліотеки-філії с. Журавки КЗ «Зноб-Новгородський центр культурних послуг».
Так, відповідно до ч. 1 ст. 235 ЦПК України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року №9 роз`яснено, що працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово наголошував, що закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту прав, ніж зазначений в частині першій статті 235 КЗпП України, а отже, установивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.
При цьому повноваження суду при вирішенні трудового спору про поновлення працівника на попередній роботі не слід ототожнювати із процедурою призначення на посаду, що належить до компетенції роботодавця.
Так, повноваження щодо призначення працівника в порядку переведення на відповідну посаду, згідно із затвердженим штатним розписом в новоствореній юридичній особі, яка є правонаступником роботодавця, є винятковою компетенцією роботодавця і суд, як орган, що розглядає трудовий спір, не повинен і не може втручатися у здійснення дискреційних повноважень державного органу.
Обов`язок щодо працевлаштування незаконно звільненого працівника покладений на роботодавця, яким у випадку реорганізації державної установи є її правонаступник, якому передані відповідні завдання і функції.
Аналогічну правову позицію неодноразово висловлював Верховний Суд, зокрема, у постановах від 19 грудня 2018 року у справі № 807/2391/15, від 26 травня 2021 року у справі № 260/261/20, від 27 квітня 2021 року у справі № 826/8332/17, від 20 січня 2021 року у справі №640/18679/18, від 20 січня 2021 року у справі №804/958/16, від 11 лютого 2021 року у справі №640/21065/18, від 31 травня 2021 року у справі №0840/3202/18, від 06 липня 2021 року у справі №640/3456/20, від 06 липня 2021 року у справі №640/1627/20, від 17 грудня 2024 року у справі № 480/1857/20.
Відтак, позивачка підлягає поновленню на попередньому місяці роботи, звідки її було незаконної звільнено, а саме на посаді бібліотекара бібліотеки-філії с. Журавка КЗ «Зноб-Новгородська Публічна бібліотека», а не на посаді бібліотекара бібліотеки-філії с. Журавки КЗ «Зноб-Новгородський центр культурних послуг», як того просить позивачка.
Норма ч. 2 ст. 235 КЗпП України зобов`язує суд при поновленні на роботу вирішити питання стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Однак, ОСОБА_1 на виконання ухвали суду від 02 серпня 2024 року, подала уточнену позовну заяву, в якій виключила з прохальної частини вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а тому ці вимоги в даному судовому провадженні судом не розглядаються.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, відтак підлягає до виконання.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції на підставі п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України належить скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково, скасувати наказ КЗ «Зноб-Новгородська Публічна бібліотека» «Про звільнення ОСОБА_1 » від 01 листопада 2023 року №13-К та поновити ОСОБА_1 на посаді бібліотекара бібліотеки-філії с. Журавка КЗ «Зноб-Новгородська Публічна бібліотека»правонаступником якого є Комунальний заклад «Зноб-Новгородський центр культурних послуг» Зноб-Новгородської селищної ради
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України апеляційний суд, в зв`язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат.
Зважаючи на те, що позовна заява не була оплачена судовим збором, позивачка відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору судового збору, з відповідача на користь держави належить стягнути 1211 грн 20 коп. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.
Також, за наслідками апеляційного перегляду, сплачений позивачкою судовий збір за апеляційне оскарження рішення суду в сумі 1816 грн 80 коп. належить стягнути з відповідача на її користь.
Керуючись ст. 367 - 369, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 26 березня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Скасувати наказ Комунального закладу «Зноб-Новгородська Публічна бібліотека» «Про звільнення ОСОБА_1 » від 01 листопада 2023 року №13-К.
Поновити ОСОБА_1 на посаді бібліотекара бібліотеки-філії с. Журавка Комунального закладу «Зноб-Новгородська Публічна бібліотека» правонаступником якого є Комунальний заклад «Зноб-Новгородський центр культурних послуг» Зноб-Новгородської селищної ради.
Стягнути з Комунального закладу «Зноб-Новгородський центр культурних послуг» Зноб-Новгородської селищної ради на користь держави 1 211 гривень 20 копійок судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.
Стягнути з Комунального закладу «Зноб-Новгородський центр культурних послуг» Зноб-Новгородської селищної ради на користь ОСОБА_1 1 816 гривень 80 копійок судового збору за апеляційне оскарження рішення суду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складене 19 серпня 2026 року.
Головуючий - О. І. Собина
Судді: В. І. Криворотенко
М. В. Щербаченко