ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.08.2026 року м.Дніпро Справа № 904/5578/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Дарміна М.О.(доповідач),
суддів: Соп`яненко О.Ю., Іванова О.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику (повідомлення) сторін апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.11.2025 (суддя Новікова Р.Г.) у справі № 904/5578/25
за позовом: Акціонерного товариства "Українська залізниця" (вулиця Єжи Ґедройця, будинок 5, місто Київ, 03150; ідентифікаційний код юридичної особи 40075815)
до відповідача: Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" (вулиця Орджонікідзе, будинок 1, місто Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50095; ідентифікаційний код юридичної особи 24432974)
про стягнення 3% річних у розмірі 3 654 грн 37 коп., інфляційних втрат у розмірі 19 746 грн 67 коп.
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції:
Акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" про стягнення 3% річних у розмірі 3 654 грн 37 коп. та інфляційних втрат у розмірі 19 746 грн 67 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.03.2025 у справі № 904/5755/24 з відповідача на користь позивача стягнуто заборгованість у загальному розмірі 221 628 грн 62 коп. (плата за користування вагонами - 112 545 грн 48 коп., збір за зберігання вантажів - 108 195 грн 12 коп., збір за охорону та супроводження вантажів - 888 грн 02 коп.). Зазначене рішення набрало законної сили 07.04.2025. Відповідач сплатив борг у добровільному порядку 14.04.2025 платіжною інструкцією № 600010106. На підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував 3% річних у розмірі 3 654 грн 37 коп. за загальний період 20.09.2024-13.04.2025 та інфляційні втрати у розмірі 19 746 грн 67 коп. за загальний період жовтень 2024 року - березень 2025 року, посилаючись на те, що прострочення виконання грошового зобов`язання відповідача розпочалося після двох робочих днів від дня складення відомостей плати за користування вагонами та накопичувальних карток відповідно до п. 2.1.7 договору від 30.06.2020 про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.11.2025 позовні вимоги Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" про стягнення 3% річних у розмірі 3 654 грн 37 коп., інфляційних втрат у розмірі 19 746 грн 67 коп. - задоволено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" 3% річних у розмірі 3 654 грн 37 коп., інфляційні втрати у розмірі 19 746 грн 67 коп., витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 422 грн 40 коп.
Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що між сторонами укладено договір від 30.06.2020 про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, за умовами якого замовник зобов`язаний підписувати не пізніше двох робочих днів від дня надання послуг накопичувальні картки та відомості плати за користування вагонами (п. 2.1.7 договору). Оплата послуг перевізника здійснюється шляхом списання з сум внесеної передоплати на підставі підписаних без заперечень накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами. Суд першої інстанції встановив, що відповідач підписав відомості плати за користування вагонами та накопичувальні картки із зауваженнями, що унеможливило списання залізницею належних їй платежів. Суд дійшов висновку, що ненадання відповідачем згоди на списання його коштів унеможливлює отримання залізницею належних їй платежів у строк, визначений договором, а прострочення платежів починається після двох робочих днів від дня складення накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами. Суд визнав помилковим посилання відповідача на відсутність строку для оплати наданих послуг, зазначивши, що це спростовується умовами укладеного між сторонами договору. Перевіривши розрахунки позивача, суд визнав їх арифметично правильними та задовольнив позовні вимоги у повному обсязі.
Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи апеляційної скарги:
Публічне акціонерне товариство "АрселорМіттал Кривий Ріг" (далі - апелянт, відповідач) подало апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.11.2025 у справі № 904/5578/25, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги позивача задовольнити частково - в розмірі 109 грн 30 коп. (3% річних), а судові витрати покласти на позивача.
Узагальнення доводів апеляційної скарги:
ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" зазначає, що підставою для нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат стало невиконання грошового зобов`язання відповідача, встановленого рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.03.2025 у справі № 904/5755/24, яким з відповідача стягнуто заборгованість у загальному розмірі 221 628 грн 62 коп. Зазначене рішення набрало законної сили 07.04.2025, а 14.04.2025 відповідач у добровільному порядку перерахував зазначену суму на рахунок залізниці.
Апелянт стверджує, що ані договором про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом від 30.06.2020, ані Правилами розрахунків за перевезення вантажів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000, не визначено строку виконання замовником обов`язку з оплати наданих перевізником послуг у випадку наявності спірних питань між сторонами договору або непідписання замовником відповідних документів. Відповідач підписав відомості плати за користування вагонами та накопичувальні картки із запереченнями, що свідчить про наявність спору щодо обсягу та правомірності нарахованих залізницею платежів.
Скаржник посилається на усталену судову практику Верховного Суду, зокрема на постанову від 23.11.2023 у справі № 904/2543/22, де суд зазначив, що строк виконання обов`язку з оплати залежить від моменту встановлення судом обсягу такого обов`язку, якщо сторони не погодилися щодо суми та правомірності нарахувань; на постанову від 18.09.2020 у справі № 908/1795/19, де суд підкреслив, що наявність спору між сторонами щодо розміру платежів зумовлює необхідність звернення залізниці до суду, і лише після вирішення спору та визначення судом правильного розміру зобов`язання виникає реальний обов`язок його оплатити; на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.12.2024 у справі № 904/256/24, де суд підтвердив, що до моменту встановлення судом розміру заборгованості прострочення з боку замовника відсутнє.
ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" наголошує, що обставини, встановлені судом у справі № 904/5755/24, свідчать лише про те, що між сторонами у позасудовому порядку не було досягнуто згоди щодо плати за користування вагонами, тому стягнення вказаних платежів здійснювалось у судовому порядку. Обов`язок з оплати спірних сум виник у відповідача лише з дня набрання законної сили рішенням суду - тобто з 07.04.2025, а не з моменту складення відомостей плати та накопичувальних карток, як стверджує позивач.
Апелянт вказує, що позивач здійснив нарахування 3% річних та інфляційних втрат починаючи з 17.09.2024 (з урахуванням дворобочих днів від дня складення документів), тоді як обов`язок з оплати виник лише 07.04.2025, а отже позивач вимагав проценти за період, коли зобов`язання ще не існувало юридично. Це суперечить нормам ч. 1 ст. 611 та ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки відповідальність за ст. 625 ЦК України настає лише за прострочення вже існуючого грошового зобов`язання.
Скаржник зазначає, що нарахування 3% річних та інфляційних втрат є передчасним, оскільки передумовою для їх застосування є встановлення судом дійсного та правомірного розміру боргу. Лише після визначення судом фактичної суми заборгованості може виникнути прострочення, а отже і підстави для застосування ст. 625 ЦК України. Настання строку виконання зобов`язання з оплати послуг не входить до предмета доказування, що пояснюється особливостями нормативного регулювання оплати послуг залізниці.
Апелянт надає контррозрахунок, згідно з яким за період з 08.04.2025 по 13.04.2025 (6 днів) розмір 3% річних становить 109 грн 30 коп. (221 628,62 Ч 3% Ч 6 : 365 : 100), а інфляційне збільшення - 0 грн 00 коп.
ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" посилається на аналогічну правову позицію, викладену у постанові Центрального апеляційного господарського суду від 03.12.2024 у справі № 904/256/24 та у постанові Центрального апеляційного господарського суду від 01.08.2025 у справі № 904/1561/25, зазначаючи, що у справі № 904/1561/25 Верховний Суд відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою АТ "Українська залізниця", а також на судові рішення у справах №№ 904/2462/25, 904/2466/25, 904/1367/25, 904/945/25, 904/1290/25, 904/1426/25.
Скаржник вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасних висновків, не дослідивши в повній мірі всіх обставин справи, залишивши поза увагою надані відповідачем пояснення, аргументи та актуальну судову практику, задовольнив позов з формальних підстав, чим порушив вимоги ст. 236 ГПК України.
Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі:
Акціонерне товариство "Українська залізниця" подало відзив на апеляційну скаргу, згідно якого заперечує проти апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" та вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції - законним і обґрунтованим, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, посилаючись на наступне:
Позивач зазначає, що між сторонами укладено Договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 45-8116733 від 30.06.2020, за умовами якого замовник зобов`язаний сплачувати послуги перевізника з сум внесеної передоплати за кодом платника (п. 2.1.4 Договору) та підписувати не пізніше двох робочих днів від дня надання послуг накопичувальні картки та відомості плати за користування вагонами (п. 2.1.7 Договору). Надання послуг підтверджується, зокрема, накопичувальною карткою та відомістю плати за користування вагонами (п. 1.4 Договору).
Акціонерне товариство "Українська залізниця" наголошує, що оплата послуг перевізника здійснюється шляхом списання з сум внесеної передоплати на підставі підписаних без заперечень накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами. Отримання залізницею коштів поставлене в залежність від виконання відповідачем певних дій - підписання накопичувальних карток та відомостей плати без заперечень. Відповідач підписав зазначені документи із зауваженнями, що унеможливило списання позивачем плати у строк, визначений п. 2.1.7 Договору. Позивач посилається на п. 5.1 Роз`яснень Президії Вищого господарського суду України від 29.09.2008 № 04-5/225, згідно з яким у разі підписання платником відомостей із запереченнями залізниця не має права списувати спірні суми із попередньої оплати, а спір вирішується у претензійно-позовному порядку.
Позивач стверджує, що у відповідача виник обов`язок внести плату за користування вагонами та збір за зберігання вантажу з моменту надання таких послуг та фіксації їх надання у відповідних документах (відомостях плати, накопичувальних картках), а не з моменту набрання законної сили рішенням суду. Рішенням суду у справі № 904/5755/24 лише підтверджено, що обов`язок сплатити послуги виникає за результатами їх надання/споживання. Незгода відповідача з обсягами послуг та їх вартістю не спростовує сам факт їх надання безпосередньо у спірний період. Не рішення суду є підставою для виникнення зобов`язання, а навпаки - порушення відповідачем свого зобов`язання призвело до звернення позивача до суду та ухвалення відповідного рішення.
Позивач посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду (постанови від 09.02.2021 у справі № 520/17342/18, від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц, від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18), згідно з якими передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними грошовими коштами. Також посилається на постанову Верховного Суду від 23.05.2024 у справі № 921/540/23, де зазначено, що позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів.
Позивач зазначає, що прострочення платежів починається після двох робочих днів від дня складення накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами, посилаючись на значну кількість постанов Центрального апеляційного господарського суду, якими рішення суду першої інстанції про задоволення аналогічних позовів залізниці залишено без змін (від 05.11.2025 у справі № 904/2644/24, від 22.01.2025 у справі № 904/2643/24, від 16.12.2024 у справі № 904/2745/24, від 15.04.2025 у справі № 904/792/24, від 08.04.2025 у справі № 904/3042/24 та інші).
Акціонерне товариство "Українська залізниця" окремо посилається на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.09.2025 у справі № 904/1367/25, якою апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції з аналогічним предметом спору, яким позовні вимоги були задоволені частково (виходячи з періоду прострочення з дня набрання чинності рішенням про стягнення основного боргу), та ухвалив нове рішення про повне задоволення позовних вимог, наголосивши, що відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню з дня, наступного за днем оформлення накопичувальної картки.
Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді:
Згідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи від 11.12.2025 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Дармін М.О., судді: Чус О.В., Кощеєв І.М.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 05.01.2026 витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи № 904/5578/25.
07.01.2026р. матеріали справи № 904/5578/25 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
14.01.2026 до Центрального апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» від представника Акціонерного товариства "Українська залізниця" надійшла заява про вступ у справу як представника.
Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України, ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 02.02.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.11.2025 у справі № 904/5578/25 для розгляду у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
04.02.2026 до Центрального апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» від представника Акціонерного товариства "Українська залізниця" надійшов відзив на апеляційну скаргу.
У зв`язку з перебуванням у відпустці суддів Кощеєва І.М. та Чус О.В. - членів колегії суддів, визначених протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.12.2025 року на підставі розпорядження керівника апарату суду № 689/26 від 19.08.2026 проведено повторний автоматизований розподіл справи.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.08.2026 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Дарміна М.О. (доповідач), суддів: Соп`яненко О.Ю., Іванов О.Г.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.08.2026 справу № 904/5578/25 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючого судді Дарміна М.О. (доповідача), суддів: Соп`яненко О.Ю., Іванов О.Г.
Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції та оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників провадження у справі і висновків суду першої інстанції:
Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного:
З урахуванням доводів і вимог апеляційної скарги, в порядку частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів не перевіряється правильність висновків суду першої інстанції в частині неоспорюваних сторонами обставин справи відносно того, що: між Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" та Публічним акціонерним товариством "АрселорМіттал Кривий Ріг" укладено договір від 13.11.2017 № ПР/М-17-2/1-651/НЮдч про експлуатацію залізничної під`їзної колії, а також договір від 30.06.2020 про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 45-8116733; у вересні 2024 року на адресу ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" були прийняті до перевезення порожні власні вагони, станція призначення Кривий Ріг-Головний Придніпровської залізниці, і у зв`язку з тим, що відповідач не був готовий прийняти вагони на свою під`їзну колію, було видано накази про затримку вагонів, складено акти про затримку вагонів форми ГУ-23А та акти загальної форми ГУ-23; за весь час затримки вагонів з вини відповідача нарахована плата за користування вагонами в сумі 112 545 грн 48 коп. (з ПДВ), включена до відомостей плати за користування вагонами №№ 17099105, 19099108, 19099109, 21099112, 21099113, 22099116, 22099186, 22099188, 22099189, 22099196, 23099117, 23099119, 23099122, 23099197, 23099198, 23099199, 23099200, 23099201, 23099202, 23099203, 23099204, а також нараховані збір за зберігання вантажів в сумі 108 195 грн 12 коп. (з ПДВ) та плата за охорону вантажу в сумі 888 грн 02 коп. (з ПДВ) за накопичувальними картками №№ 22099002, 22099005, 29099009, 29099010, 29099011, 29099013, 29099018; відповідач підписав зазначені відомості плати за користування вагонами форми ГУ-46 та накопичувальні картки форми ФДМ-92 із запереченнями; рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.03.2025 у справі № 904/5755/24, яке набрало законної сили 07.04.2025, з відповідача на користь позивача стягнуто заборгованість у загальному розмірі 221 628 грн 62 коп.; 14.04.2025 платіжною інструкцією № 600010106 відповідач перерахував на рахунок позивача борг у загальному розмірі 221 628 грн 62 коп.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів. За змістом статті 509 цього Кодексу зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію, зокрема сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
За приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні за змістом положення містяться у статті 193 Господарського кодексу України.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.
За змістом частини першої статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона зобов`язується за завданням другої сторони надати послугу, яка споживається у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Частиною першою статті 903 цього Кодексу передбачено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу у розмірі, строки та порядку, що встановлені договором.
Таким чином, за загальним правилом саме договір та факт надання послуг є підставою виникнення у замовника обов`язку оплатити надані послуги, а не судове рішення, яким у подальшому підтверджується правомірність відповідної вимоги кредитора.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між сторонами існували договірні відносини, пов`язані з експлуатацією залізничної під`їзної колії та наданням послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом.
Зокрема, 30.06.2020 між Акціонерним товариством «Українська залізниця» та Публічним акціонерним товариством «АрселорМіттал Кривий Ріг» було укладено договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 45-8116733 від 30.06.2020 року.
Відповідно до пункту 1.1 цього договору його предметом є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагона для перевезення, інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученні, а також проведення розрахунків за такі послуги.
Пунктом 1.4 договору передбачено, що надання послуг за договором може підтверджуватися, зокрема, накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу, а також іншими документами.
Згідно з пунктом 2.1.4 договору замовник зобов`язаний сплачувати послуги перевізника та інші платежі, належні перевізнику за договором, із сум внесеної передоплати за кодом платника.
Відповідно до пункту 2.1.7 договору замовник зобов`язаний підписувати не пізніше двох робочих днів від дня надання послуг накопичувальні картки зборів за роботи, послуги та штрафи, пов`язані з перевезенням вантажів форми ФДУ-92, відомості плати за користування вагонами форми ГУ-46, відомості плати за користування контейнерами форми ГУ-46к, відомості плати за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу форми ГУ-46а, а у випадку оформлення таких документів у паперовій формі на вимогу замовника - підписувати та надавати перевізнику відповідні документи не пізніше двох робочих днів від дня надання такої вимоги.
Крім того, пунктом 3.4 договору передбачено обов`язок замовника сплачувати плату за користування власними вагонами перевізника, зокрема під час виконання вантажних операцій, переданими замовнику вагонами, затриманими на станціях в очікуванні подавання під вантажні або інші операції з причин, які залежать від замовника, а також затриманими під час перевезення з інших причин, що не залежать від перевізника.
Зазначені умови договору свідчать про те, що обов`язок відповідача оплатити відповідні платежі виникає з договірних відносин сторін та факту надання послуг, а відомості плати за користування вагонами і накопичувальні картки є документами, якими фіксуються факт надання послуг, їх обсяг та розмір відповідних нарахувань.
Колегія суддів також враховує, що у справі № 904/893/25 між тими самими сторонами вже було вирішено спір щодо правомірності нарахування та стягнення плати за користування вагонами і збору за зберігання вантажу.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.03.2025 у справі № 904/5755/25, яке набрало законної сили, з відповідача на користь позивача стягнуто плату за користування вагонами та збір за зберігання вантажів у загальному розмірі 221628,62 грн.
Вказаним судовим рішенням підтверджено правомірність відповідних нарахувань, наявність підстав для їх стягнення з відповідача, а також наявність у відповідача обов`язку зі сплати зазначених сум.
Згідно з частиною четвертою статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено такі обставини, якщо інше не встановлено законом.
Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Предмет доказування формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №910/4994/18).
Преюдиціальні факти - це факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиціальність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Суб`єктивними межами є те, що в двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.
Таким чином, обставини (факти), що є преюдиціальними відповідно до ст.75 ГПК, не потребують доказування та є обов`язковими для господарського суду. Суд не вправі ставити під сумнів такі обставини (факти).
Правило про преюдицію спрямоване не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального встановлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.06.2024 у справі №910/7859/23, від 11.01.2024 у справі №911/84/22 та інших.
Таким чином, обставини щодо факту нарахування позивачем відповідачу плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу, правомірності таких нарахувань, а також наявності у відповідача обов`язку зі сплати відповідних сум мають преюдиційне значення для розгляду даної справи та повторному доказуванню не підлягають.
Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що до набрання законної сили рішенням у справі № 904/5755/25 у відповідача не виник обов`язок зі сплати відповідних сум.
Такий довід ґрунтується на помилковому ототожненні моменту виникнення грошового зобов`язання з моментом його судового підтвердження.
Колегія суддів зауважує, що судове рішення у справі № 904/5755/25 не створило нового грошового зобов`язання між сторонами, а підтвердило наявність уже існуючого обов`язку відповідача сплатити позивачу плату за користування вагонами та збір за зберігання вантажу, нараховані у зв`язку з наданням відповідних послуг і оформленням первинних розрахункових документів.
Відповідно до ст. ст. 524, 533-535 та 625 Цивільного кодексу України, грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.
Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.02.2018 у справі №922/4544/16, від 26.04.2018 у справі №910/11857/17, від 16.10.2018 у справі №910/19094/17, від 06.11.2018 у справі №910/9947/15, від 29.01.2019 у справі №910/11249/17, від 19.02.2019 у справі №910/7086/17, від 10.09.2019 у справі №920/792/18.
Нарахування, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК, не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання. Подібний за змістом правовий висновок викладений в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18, Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, Верховного Суду від 23.03.2023 у справі №920/505/22.
Стаття 625 Цивільного кодексу України входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 цього кодексу, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.
З наведеного випливає, що застосування статті 625 Цивільного кодексу України залежить від наявності простроченого грошового зобов`язання, а не від дати ухвалення чи набрання законної сили судовим рішенням, яким підтверджено існування такого зобов`язання.
Доводи апелянта про те, що відомості плати за користування вагонами форми ГУ-46 та накопичувальні картки форми ФДУ-92 були підписані відповідачем із запереченнями, не спростовують наведеного висновку з огляду на наступне:
Порядок оплати належних залізниці платежів передбачений Правилами розрахунків за перевезення вантажів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 (зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №864/5085) (Правила, Правила розрахунків за перевезення вантажів).
Пунктом 2.3. Правил розрахунків за перевезення вантажів визначено, що розрахунки за перевезення вантажу та вантажобагажу між залізницею і платником (відправником, одержувачем, експедитором) здійснюються на підставі договору (додаток 1), згідно з яким залізниця відкриває особовий рахунок кожному платнику (відправнику, одержувачу, експедитору) з присвоєнням коду платника.
Платник згідно з договором у порядку передоплати перераховує на рахунок розрахункового підрозділу кошти для оплати перевезень і додаткових послуг (пункт 2.5. Правил).
Відповідно до пункту 2.6. Правил розрахунків за перевезення вантажів розрахунковий підрозділ веде облік надходження коштів на особовий рахунок платника і використання їх платником для оплати перевезень та наданих залізницею послуг.
Облік витрачених коштів здійснюється на підставі перевізних документів, накопичувальних карток (додаток 3), відомостей плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу, які можуть бути оформлені в електронному вигляді (з накладенням електронного цифрового підпису).
Усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи (які не були включені в перевізні документи і у відомості плати за користування вагонами та контейнерами) включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями в трьох примірниках із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх вартість. Ці відомості підтверджуються підписами працівника станції і вантажовласника. Один примірник накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу надаються вантажовласнику.
У випадках, визначених чинним законодавством, на суми платежів і зборів, що підлягають сплаті, залізниця нараховує податок на додану вартість, сума якого відображається в особовому рахунку платника.
Згідно з пунктом 2.10. Правил розрахунків за перевезення вантажів усі спірні питання з розрахунків за перевезення вантажів і додаткових послуг платники регулюють безпосередньо з станціями, які нараховували платежі, і розрахунковим підрозділом, що провадили розрахунки. У разі недосягнення домовленості спірні питання вирішуються в претензійно-позовному порядку.
Колегія суддів зауважує, що Правила розрахунків за перевезення вантажів також не визначають строку виконання замовником (вантажовласником) обов`язку з оплати наданих перевізником послуг у випадку наявності спірних питань між сторонами договору.
Відповідно до пункту 5.1. Роз`яснень Президії Вищого господарського суду України від 29.09.2008 № 04-5/225 «Про внесення змін та доповнень до роз`яснення президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею» облік використання коштів з особового рахунку ведеться на підставі перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами та контейнерами. Усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи (якщо вони не були включені у відомості плати за користування вагонами і контейнерами) включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх вартість. Ці відомості підтверджуються підписами працівника станції і платника.
Перевізні документи, відомості плати за користування вагонами і контейнерами, накопичувальні картки мають бути підписані уповноваженим працівником платника. У разі відмови від підписання зазначених документів станція складає акт загальної форми, додає його до відповідного документа та надсилає в ТехПД для списання грошей з особового рахунку. У разі незгоди платника з підставами або розміром нарахування він має право звернутися з претензією та/або позовом до залізниці з вимогою повернути у встановленому Статутом (457-98-п) порядку на особовий рахунок зайво нараховану суму.
Обставини, встановлені судом у справі № 904/5755/25, свідчать про те, що між сторонами у позасудовому порядку не було досягнуто згоди щодо плати за користування вагонами, а також збору за зберігання вантажів. Тому, стягнення вказаних платежів здійснювалось у судовому порядку за позовом залізниці.
За усталеною судовою практикою, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.11.2023 у справі № 904/2543/22, 18.09.2020 у справі № 908/1795/19, при розгляді спору про стягнення залізницею плати за користування вагонами (контейнерами) до предмета доказування належить доведення позивачем належними й допустимими доказами факту використання вагонів (контейнерів) для перевезення вантажів замовника послуг з перевезення у відповідний період, а у разі якщо мала місце затримка вагонів на станціях призначення і на підходах до них (якими можуть бути проміжні станції) в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження, - надання доказів того, що така затримка була спричинена саме з вини вантажоодержувача (власника залізничної під`їзної колії, порту, підприємства).
Таким чином, у спорах про стягнення основної заборгованості за користування вагонами та зберігання вантажу суди встановлюють фактичні обставини надання відповідних послуг, наявність підстав для нарахування платежів, вину вантажовласника у затримці вагонів та обґрунтованість заявлених до стягнення сум.
У даній справі такі обставини вже встановлені судовими рішеннями у справі № 904/5755/25, які набрали законної сили. Тому предметом доказування у цій справі є не повторна перевірка правомірності нарахування основного боргу, а встановлення наявності підстав для застосування наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів виснує, що апелянт безпідставно пов`язує початок прострочення не з моментом порушення грошового зобов`язання, а з моментом набрання законної сили рішенням суду, яким підтверджено відповідне зобов`язання, що не узгоджується з правовою природою статті 625 Цивільного кодексу України, яка спрямована саме на компенсацію кредитору майнових втрат за весь період прострочення, протягом якого боржник користувався належними кредиторові коштами.
Щодо доводів апелянта про добровільне виконання рішення суду у справі № 904/5755/24, колегія суддів зазначає таке.
Добровільне виконання відповідачем рішення у справі № 904/893/25 19.11.2025 припинило основне грошове зобов`язання в частині сплати плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу, однак не усунуло правових наслідків його простроченого виконання за попередній період.
Інфляційні втрати та три відсотки річних є додатковими вимогами, які нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання, сплата основного боргу після тривалого періоду прострочення не позбавляє кредитора права вимагати застосування частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку, що судове рішення у справі № 904/893/25 не створило нового грошового зобов`язання, а лише підтвердило наявність уже існуючого обов`язку відповідача зі сплати плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу, підстави для визначення періоду прострочення лише з 05.11.2025 відсутні.
Відповідно, відсутні й підстави для відмови у стягненні інфляційних втрат у повному обсязі та для зменшення розміру трьох відсотків річних до суми, визначеної апелянтом.
З огляду на відхилення основного доводу апеляційної скарги щодо моменту виникнення прострочення, підстави для зміни здійсненого судом першої інстанції висновку про розмір сум, що підлягають стягненню на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, відсутні.
Відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Наведені апелянтом постанови Центрального апеляційного господарського суду не є висновками Верховного Суду у розумінні частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України та не мають обов`язкового характеру для суду під час вирішення цієї справи.
Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно встановив обставини справи, надав належну правову оцінку доказам у їх сукупності та правильно застосував норми матеріального права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права
Відповідно до частин 1, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Під час розгляду справи, колегією суддів не встановлено порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення та неправильного застосування норм матеріального права.
У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні суду першої інстанції, яке є предметом апеляційного оскарження.
З урахуванням вищевикладеного, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.11.2025 у справі № 904/5578/25 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" на нього, відповідно, підлягає залишенню без задоволення.
Розподіл судових витрат:
У відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги у сумі 3 633,60 грн покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.11.2025 у справі № 904/5578/25 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.11.2025 у справі № 904/5578/25 - залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 3 633,60 грн покласти на Публічне акціонерне товариство "АрселорМіттал Кривий Ріг".
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку в строки передбачені ст. 288 ГПК України.
Головуючий суддя М.О. Дармін
Суддя О.Ю. Соп`яненко
Суддя О.Г. Іванов