ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 серпня 2026 року Справа №160/13308/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу №160/13308/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії -
ВСТАНОВИВ:
15.05.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправними дії Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо відмови в здійсненні нарахування та виплаті ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2026 рік та компенсації за невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки за 2022-2026 роки (згідно зі статтею 19 Закону «Про відпустки») на дитину з інвалідністю (до 18 років) сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2026 рік та компенсації за невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки за 2022-2026 роки (згідно зі статтею 19 Закону «Про відпустки») на дитину з інвалідністю (до 18 років) сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України "Про Державний бюджет" на календарний рік, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач під час проходження військової служби мав статус батька, який виховує дитину з інвалідністю, а відтак набув право на щорічну додаткову соціальну відпустку, передбачену статтею 19 Закону України «Про відпустки». Позивач зазначає, що при його звільненні з військової служби відповідач протиправно не провів розрахунок та не виплатив йому грошову компенсацію за невикористані дні зазначеної відпустки за період з 2022-2026 роки, а також не здійснив виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2026 рік.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.05.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 160/11366/26.
01.06.2026 року Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області до Дніпропетровського окружного адміністративного суду подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позову та зокрема зазначає, що станом на момент звернення із заявою у позивача не існувало вже набутого, але невиплаченого права на матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2026 рік. Його заява фактично мала характер первинного звернення, поданого після припинення статусу особи начальницького складу, що виходить за межі передбаченого Інструкцією порядку надання цього виду допомоги. За таких обставин, відповідач звертає увагу суду, що у позивача не виникло суб`єктивного права на отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2026 рік. Також вказує, що позивач не надав до матеріалів судового провадження належних доказів, що він виховує особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А першої групи. Також вказує, що у разі надання особою рядового та начальницького складу служби цивільного захисту підтверджуючих документів про виховання особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А першої групи під час проходження служби цивільного захисту то Головне управління, на виконання пункту 3 розділу ХХVIIІ Інструкції №623, здійснює компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.
01.06.2026 року до суду позивачем надано відповідь на відзив, в якій підтримано позицію, викладену в позовній заяві.
Дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, суд встановив наступне.
Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходив службу у Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, що підтверджується матеріалами справи.
Згідно витягу із наказу начальника Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області від 31.03.2026 року №158 позивача звільнено зі служби цивільного захисту за пунктом 176 підпунктом 4 (у зв`язку із скороченням штату), виключено з кадрів Державної служби України з надзвичайних ситуацій 01 квітня 2026 року. Щорічна основна відпустка за 2025 та за 2026 роки не використана. Згідно частини 25 статті 129 Кодексу цивільного захисту України від 02.10.2012 № 5403-VI наказано виплатити грошову компенсацію за 90 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки (із них: 45 календарних днів за 2025 рік, 45 календарних днів за 2026 рік).
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 31.10.2017, ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно з медичним висновком про дитину-інваліда віком до 18 років (форми № 080/о) №152 від 09.08.2022 року ОСОБА_2 є дитиною з інвалідністю.
Відповідно до листа Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області № 49 1-5062/49 09 від 12.05.2026 року стосовно виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2026 рік, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2022-2026 роки на дитину з інвалідністю (до 18 років) повідомлено, що відповідно до чинного законодавства та внутрішніх нормативних документів ДСНС України, виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань здійснюється на підставі особистого рапорту особи та наявності відповідного рішення керівництва в межах затвердженого фонду грошового забезпечення. Станом на дату його звільнення зі служби цивільного захисту 01.04.2026 рапорт щодо надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2026 рік не надходив, у зв`язку з чим підстави для розгляду питання щодо її виплати були відсутні. Стосовно другого пункту вказано, що протягом періоду проходження служби позивачем не були надані матеріали до особової справи, які підтверджують наявність дитини з інвалідністю. Поряд з цим, позивач не звертався до Головного управління щодо надання додаткової відпустки, тривалістю 10 календарних днів, як працівнику, що має дитину з інвалідністю. Виходячи із вищезазначеного Головне управління не мало підстав для компенсації додаткової відпустки, як працівнику, який має дитину з інвалідністю.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови в здійсненні нарахування та виплаті матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2026 рік та компенсації за невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки за 2022-2026 роки на дитину з інвалідністю, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст. 101 Кодексу цивільного захисту України, служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.
Статтею 125 Кодексу цивільного захисту України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що Держава гарантує достатнє грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту з метою створення умов для належного та сумлінного виконання ними службових обов`язків.
Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затверджена Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20.07.2018 № 623 (далі Інструкція № 623), визначає порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (далі - особи рядового і начальницького складу), а також порядок виплат одноразової грошової допомоги при звільненні осіб рядового і начальницького складу.
Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Інструкції № 623 посадові оклади особам рядового і начальницького складу виплачуються за займаними посадами відповідно до тарифних розрядів, передбачених у штаті органу управління (підрозділу). Розмір посадових окладів осіб рядового і начальницького складу, які займають посади з подвійним або потрійним найменуваннями (сумісні посади), визначається за найменуванням, що зазначене в штаті органу управління (підрозділу) першим. Посадові оклади заступникам керівників структурних підрозділів, посади яких не передбачені схемами тарифних розрядів за посадами осіб рядового і начальницького складу, установлюються на 1 5 відсотків нижче від посадового окладу відповідного керівника.
Пунктом 3 Інструкції № 623, передбачено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» визначено види відпусток, до яких належать, зокрема, соціальні відпустки та інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про відпустки» одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів.
Згідно статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивача згідно витягу із наказу начальника Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області від 31.03.2026 року №158 звільнено зі служби цивільного захисту
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 31.10.2017, ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З дослідженої копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 31.10.2017 року вбачається, що позивач має дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка згідно з медичним висновком про дитину-інваліда віком до 18 років (форми № 080/о) №152 від 09.08.2022 року є дитиною з інвалідністю.
Листом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області № 49 1-5062/49 09 від 12.05.2026 року позивачу серед іншого повідомлено, що протягом періоду проходження служби позивачем не були надані матеріали до особової справи, які підтверджують наявність дитини з інвалідністю. Поряд з цим, позивач не звертався до Головного управління щодо надання додаткової відпустки, тривалістю 10 календарних днів, як працівнику, що має дитину з інвалідністю. Виходячи із вищезазначеного Головне управління не мало підстав для компенсації додаткової відпустки, як працівнику, який має дитину з інвалідністю.
Суд погоджується з доводами відповідача та зазначає, що матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували обізнаність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про наявність у позивача дитини з інвалідністю. Також, відсутні докази наявності висновку «дитина з інвалідністю підгрупи А».
Щодо наданої позивачем довідки від 15.04.2026 року вих. 7, наданої ТОВ «Марцек Україна» про те, що бухгалтер ОСОБА_3 , яка має дитину з інвалідністю (до 18 років) не користується правом на додаткову соціальну оплачувану відпустку тривалістю 10 календарних днів на рік згідно зі статтею 19 закону України «Про відпустки», то така довідка не містить інформацію про період роботи ОСОБА_3 на даному підприємстві та роки за які вона не користувалась правом на додаткову соціальну оплачувану відпустку тривалістю 10 календарних днів на рік згідно зі статтею 19 Закону України «Про відпустки». А сама довідка, враховуючи дату її видання 15.04.2026 року, не була надана позивачем відповідачу до його звільнення зі служби, що свідчить про відсутність вказаної у довідці інформації у відповідача до 15.04.2026 року.
Крім того, позивач не надав доказів звернення до відповідача з рапортом про виплату компенсації за невикористану додаткову соціальну відпустку. За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправними дій відповідача.
Щодо нарахування та виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2026 рік.
Згідно з підпунктом 3 пункту 5 Постанови КМУ №704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Відповідно до пунктів 1, 2 Розділу ХХІХ Інструкції № 623, особам рядового і начальницького складу за рішенням керівника (начальника) органу управління (підрозділу) в межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисі органу управління (підрозділу), один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення.
Підставами для виплати особам рядового і начальницького складу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є їх рапорт про надання зазначеної матеріальної допомоги та відповідний наказ керівника органу управління (підрозділу) на здійснення виплати зазначеної матеріальної допомоги.
Керівнику органу управління (підрозділу) матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань надається на підставі його рапорту та наказу вищого керівника.
Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань особам рядового і начальницького складу надається за місцем проходження служби.
Відповідно до пунктів 1-4 Розділу ХХХ Інструкції № 623, особам рядового і начальницького складу, у тому числі тим, хто перебуває в розпорядженні органу управління (підрозділу), за рішенням керівника органу управління (підрозділу) один раз на рік надається допомога для оздоровлення в розмірах їх місячного грошового забезпечення.
Підставами для виплати особам рядового і начальницького складу допомоги для оздоровлення є їх рапорт із проханням надати зазначену матеріальну допомогу та відповідний наказ керівника органу управління (підрозділу) на здійснення виплати грошової допомоги для оздоровлення.
Керівнику органу управління (підрозділу) допомога для оздоровлення надається на підставі його рапорту та наказу вищого керівника (начальника).
Допомога для оздоровлення особам рядового і начальницького складу надається за місцем проходження служби.
При визначенні розміру допомоги для оздоровлення до розрахунку місячного грошового забезпечення беруться посадові оклади, оклади за спеціальним званням, доплати і надбавки постійного характеру та щомісячна премія, які встановлені особі рядового або начальницького складу на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Особам рядового і начальницького складу, прийнятим на службу, матеріальна допомога для оздоровлення вперше надається в календарному році, у якому вони приступили до виконання обов`язків за посадами, на які їх призначено.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів, що позивач протягом 2026 року і до моменту звільнення з військової служби, тобто до 01 квітня 2026 року, звертався до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області із відповідним рапортом про виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань. В той час, як однією з необхідних підстав для виплати особам рядового і начальницького складу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є їх рапорт про надання зазначеної матеріальної допомоги
З такою заявою він звернувся лише 24.04.2026 року, тобто після звільнення зі служби.
Також, суд враховує вимоги пункту 6 розділу І Інструкції №623, яким визначено, що грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, визначених у кошторисі органу управління на грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу.
Відповідно до статті 1 Бюджетного кодексу України, Бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу.
У статті 47 Бюджетного кодексу України зазначено, що відповідно до затвердженого розпису бюджету розпорядники бюджетних коштів одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Порядок складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Казначейство України здійснює контроль за відповідністю кошторисів розпорядників бюджетних коштів розпису бюджету.
За частиною першою статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах.
Відповідно до частини першої статті 55 Бюджетного кодексу України захищеними видатками бюджету визнаються видатки загального фонду бюджету, обсяг яких не може змінюватися при здійсненні скорочення затверджених бюджетних призначень.
За текстом частини другої статті 55 Бюджетного кодексу України захищеними видатками бюджету визначаються видатки загального фонду на: нарахування на заробітну плату.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов`язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження.
Відповідно висновків Верховного Суду, наведених у постанові від 31.05.2023 року по справі №620/17864/21, можливість отримати матеріальну допомогу має означати як право поліцейського претендувати на неї (шляхом подання рапорту), так і пов`язаний з цим обов`язок керівника органу поліції визначити її розмір (відповідно до пункту 13 Порядку № 260), усе ж залежить від обсягу бюджетних асигнувань на виплату грошового забезпечення поліцейським, принаймні на певний період року. Подання поліцейським рапорту про виплату матеріальної допомоги, що є необхідною (але не достатньою) для цього умовою, ще не створює для керівника органу поліції обов`язку її виплатити, якщо для цього немає відповідних бюджетних коштів. Взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань, а також нецільове використання бюджетних коштів є порушенням бюджетного законодавства (учасником бюджетного процесу), за яке Бюджетний кодекс України передбачає заходи впливу (стаття 117). Якщо бюджетних асигнувань, виділених на утримання поліцейських, на час подання відповідного рапорту [поліцейським] було недостатньо для виплати матеріальної допомоги, то немає підстав вважати, що орган поліції діяв неправомірно, коли відмовив поліцейському у виплаті цієї допомоги.
В даному випадку, судом встановлено, що у кошторисі на 2026 рік не були передбачені асигнування на виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, що підтверджується копією кошторису на 2026 рік та розрахунком до кошторису для виплати грошового забезпечення на 2026 рік.
Зважаючи на факт звільнення позивача з військової служби - 01.04.2026 року, та, як наслідок, виключення з кадрів Державної служби України з надзвичайних ситуацій, відсутність поданого рапорту під час служби та відсутність бюджетних асигнувань у 2026 році на виплату такого виду допомоги, то доводи позивача щодо наявності права на отримання такої допомоги за 2026 рік, є необґрунтованими.
Позовні вимоги щодо нарахування та виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2026 рік та компенсації за невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки за 2022-2026 роки, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України "Про Державний бюджет" на календарний рік, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від позовних вимог, в задоволенні яких відмовлено.
Згідно із частинами 1, 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України в разі відмови в задоволенні позову судові витрати не присуджуються на користь сторони за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
УХВАЛИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.І. Озерянська