КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
про відмову в забезпеченні позову
18 серпня 2026 року м. Київ Справа № 320/32913/26
Суддя Київського окружного адміністративного суду Жукова Є.О., ознайомившись із заявою про забезпечення позову, подану одночасно з пред`явленням адміністративного позову
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у м. Києві
третя особа Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, визнання протиправними та скасування рішень про застосування штрафних санкцій, визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
ВСТАНОВИВ:
14 серпня 2026 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 (позивач / ОСОБА_1 ) звернулася до Київського окружного адміністративного суду із заявою про забезпечення позову, в якій просить суд:
- забезпечити позов шляхом зупинення стягнення у виконавчому провадженні ВП №81374996, відкритому Дніпровським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на підставі Вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15.04.2026р. №Ф-29676 та рішень ГУ ДПС від 10.04.2026р. №28315240206, №28320240206.
- забезпечити позов шляхом заборони Дніпровському відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України вчиняти будь-які подальші виконавчі дії щодо примусового виконання, списання коштів з рахунків та арешту майна Позивача на підставі податкових повідомлень-рішень від 15.04.2026р. №29646240206, №29657240206, №29666240206, №29685240206, рішень від 10.04.2026р. №28315240206, №28320240206 та Вимоги №Ф-29676 до набрання судовим рішенням у цій справі законної сили.
В обґрунтування заяви зазначено, що існування відкритого виконавчого провадження ВП №81374996 та триваюче безпідставне списання коштів свідчить про реальну та пряму загрозу майну позивача, водночас, зупинення стягнення та заборона вчиняти подальші виконавчі дії є єдиним ефективним заходом захисту, який дозволить зберегти існуюче становище до вирішення спору.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 18.08.2026 заяву розподілено судді Жуковій Є.О.
Здійснюючи розгляд заяви про забезпечення позову, суд враховує наступне.
У відповідності з частинами першою, другою, четвертою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
Види забезпечення позову визначає стаття 151 КАС України, за змістом частини першої якої позов може бути забезпечено, зокрема, зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта, забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору (пункти 1, 2, 4 цієї частини статті).
Частиною другою цієї ж статті КАС України передбачено, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Частиною першою статті 152 КАС України визначено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
Частиною другою статті 150 КАС України передбачений вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Для задоволення судом заяви про забезпечення адміністративного позову заявник має довести, що невжиття обраних заходів призведе хоча б до одного із наслідків, передбачених частиною другою статті 150 КАС України.
Аналіз змісту вказаних норм свідчить про те, що обов`язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, в тому числі й із зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішення, дії або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи та обов`язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Комітет Міністрів Ради Європи у параграфі І та ІІ Рекомендацій від 13 вересня 1989 року № R(89)8 «Про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах» (on provisional court protection in administrative matters) наголосив, що заявник може просити суд або інший компетентний орган вжити заходи тимчасового захисту від адміністративного акта; надаючи особі тимчасовий захист, суд бере до уваги всі обставини та інтереси; такі заходи можуть вживатися зокрема, у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо аргументи заявника на перший погляд (prima facie) спростовують правомірність такого акта.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) притримується позиції, згідно з якою заходи забезпечення (тимчасові заборони), які вживає суд у процесі вирішення спору, повинні відповідати закону, враховувати суспільні (загальні) інтереси та пропорційність між використаними засобами та метою, яку прагне суд досягнути (рішення ЄСПЛ від 17 травня 2016 року у справі «Джиніч проти Хорватії» (Dћiniж v. Croatia), № 38359/13, пункти 61- 62; рішення ЄСПЛ від 16 березня 2021 року у справі «Карагасаноглу проти Туреччини» (Karahasanoglu v. Turkey), заяви №21392/08 та 2 інші, пункти 144-153).
Отже, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Водночас, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Таким чином, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Обґрунтовуючи необхідність вжиття запропонованих заходів забезпечення позову позивач зазначає, що оскільки сума стягнення базується на очевидно протиправних актах ДПС (нарахованих за 2014- 2021 роки, коли позивач не мав статусу ФОП), невжиття заходів забезпечення позову призведе до повного вилучення грошових коштів Позивача ще до ухвалення судом рішення по суті справи. Це повністю блокує поточну життєдіяльність Позивача, позбавляє можливості розпоряджатися власними коштами та сплачувати законні поточні витрати на продукти і речі першої необхідності. Повернення примусово списаних коштів з державного бюджету у майбутньому є тривалим і складним процесом, що істотно ускладнить поновлення прав Позивача.
Повно та всебічно надаючи оцінку твердженням, викладеним в заяві про забезпечення позову, суд дійшов до наступних висновків.
Варто зазначити, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, установити і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якої можливо запобігти.
Матеріалами справи підтверджується, що 01.07.2026 Дніпровським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 на підставі вимоги № Ф-29676 від 15.04.2026, виданої Головним управлінням ДПС у м. Києві.
Постановою Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 01.07.2026 у виконавчому проваджені № НОМЕР_1 було накладено арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать ОСОБА_1 ..
В контексті встановлених вище обставин, суд відмічає, що саме по собі відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом та прийняття державним виконавцем постанов в межах відкритого виконавчого провадження, без наведення позивачем обставин, які обґрунтовано свідчать про неможливість відновлення прав та інтересів у разі задоволення позову, не є беззаперечним свідченням настання тяжких негативних наслідків для позивача, та, відповідно, не свідчить про наявність обставин, за яких допускається вжиття заходів забезпечення позову.
Разом з тим, суд зазначає, що позивачем не наведені обставини, що впливають на співмірність і необхідність забезпечення позову з метою уникнення негативних наслідків які, в свою чергу, можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист його прав.
Більше того, позивач до заяви про забезпечення позову не додав документів, які б містили відомості відносно його поточних фінансових показників, розміру грошових коштів, які розміщені, в тому числі на банківських рахунках, інформацію про наявність або відсутність інших активів тощо, тому суд позбавлений можливості дослідити фінансовий стан позивача та його співвідношення із можливими санкціями та наслідками для останнього.
Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.06.2025 у справі № 260/976/25.
Також, суд відхиляє посилання позивача на те, що оскаржувані в адміністративній справі № 320/32913/26 рішення ГУ ДПС у м. Києві є очевидно протиправними, оскільки на даному етапі суд позбавлений можливості встановити наявність ознак протиправності оскаржуваних рішень суб`єктів владних повноважень, з огляду на те, що встановлення ознак їх протиправності є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, що є неприпустимим на цій стадії судового процесу.
В свою чергу, фактичні обставини справи, в тому числі питання щодо правомірності оскаржуваних рішень підлягають встановленню і доведенню на підставі зібраних у справі доказів та аналізу норм права, що регулюють спірні правовідносини, під час вирішення справи по суті.
Одночасно, суд враховує, що чинне законодавство передбачає захист порушеного права, в тому числі шляхом оскарження відповідних рішень та дій суб`єкта владних повноважень, чи відшкодування шкоди, заподіяної вчиненими протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, що свідчить про наявність механізмів для відновлення прав позивача, якщо таке буде підтверджено за результатами вирішення спору по суті.
Отже, у ході розгляду заяви про забезпечення позову судом не виявлено існування очевидної небезпеки порушення прав та інтересів позивача до прийняття у відповідній справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь позивача.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а тому у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.
Керуючись статтями 150-154, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
1. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
2. Копію ухвали надіслати позивача, зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку та строки, встановлені статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Жукова Є.О.