ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 серпня 2026 року м. Полтава Справа № 440/3279/26
Полтавський окружний адміністративний суду складі головуючого судді - Удовіченка С.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без участі сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 в якому просить:
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 що полягає у нездійсненні виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у зв`язку зі звільненням за станом здоров`я та грошової компенсації за неотримане майно.
Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у зв`язку зі звільненням за станом здоров`я відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим Наказом МОУ № 260 від 07.06.2018р.
Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно за весь період служби у військовій частині НОМЕР_1 відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби захисту зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою КМУ від 16.03.2016р. № 178.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі ч. 2 ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) позивач має право на виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у зв`язку зі звільненням з військової служби у запас за станом здоров`я. Таким чином, як зазначає позивач, відповідачем не нарахована та не виплачена одноразова грошова допомога при звільненні, а також грошова компенсація за неотримане речове майно та середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Вважає, що невиплата зазначених грошових виплат порушує його конституційні права та гарантії на належний соціальний захист, у зв`язку із чим звернувся до суду із даним позовом.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 30.03.2026 відкрито провадження у справі та призначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).
06.05.2026 до суд надійшов відзив на позовну заяву в якій відповідач просив відмовити у задоволенні позову. Військова частина НОМЕР_1 у відзиві зазначила, що наказ командира військової частини НОМЕР_1 №374 від 09.12.2025 містив рішення щодо виплати позивачу інших належних сум грошового забезпечення та компенсацій, у тому числі компенсацій за невикористані щорічні основні відпустки, компенсацій за невикористані додаткові відпустки як учаснику бойових дій, премії та інших виплат. Зазначене свідчить про відсутність будь-якого умислу щодо порушення прав позивача або ухилення від виконання покладених на відповідача обов`язків. Відповідач також зазначає, що військова частина не є самостійним суб`єктом, який здійснює виплати поза межами встановленого нормативного механізму фінансового забезпечення. Проведення відповідних виплат військовослужбовцям передбачає проходження визначених законодавством фінансових та організаційних процедур, у тому числі оформлення підтвердних документів, погодження фінансових матеріалів, формування розрахунків, а також здійснення фінансування в межах та у порядку, встановленому чинним законодавством України. Таким чином, відповідач був зобов`язаний діяти виключно у межах наданих повноважень та відповідно до нормативно визначеного порядку фінансового забезпечення. Позивачем помилково ототожнюється незавершеність відповідних адміністративних та фінансових процедур із наявністю протиправної бездіяльності.
Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 та частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Як слідує з матеріалів справи, позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.12.2025 № 374 солдата ОСОБА_1 звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 30.12.2025 № 59-РС у запас за підпунктом «б» за станом здоров`я - за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) з 09.12.2025 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
Позивач особисто та через свого представника звернувся до відповідача із заявами про нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за неотримане речове майно.
Відповідач листами від 14.02.2026 № 1798/102/6/287/ПС та № 1798/102/6/288/ПС повідомив позивачу, що виплата одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за неотримане речове майно будуть здійснені в межах бюджетних призначень та за надходження відповідних коштів.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за неотримане речове майно, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку вимогам позивача, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни відповідно до Конституції України визначає Закон № 2011-XII та регулює відносини у цій галузі.
Згідно з пунктами 2 та 3 статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Згідно пункту 2 абзацу 2 підпункту 1 статті 15 Закону № 2011-XII: військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога в таких розмірах: 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби - які звільняються з військової служби: за станом здоров`я.
Виплата військовослужбовцям зазначеної в цьому пункті одноразової грошової допомоги при звільненні їх з військової служби здійснюється Міністерством оборони України, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.
У разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога, передбачена цим пунктом, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, крім тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.
Відповідно до пункту 1 Розділу ХХХІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра борони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за №745/32197 (далі - Порядок №260 в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби, військовослужбовців, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або за призовом осіб із числа резервістів в особливий період) здійснюється виплата одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби у розмірах та на умовах, установлених пунктом 2 статті 15 Закону № 2011-XII.
Згідно з пунктом 7 розділу XXXII Порядку №260 у разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання одноразової грошової допомоги, установленої Законом № 2011-XII.
Згідно з пунктом 8 Розділу ХХХІІ Порядку №260 для визначення розміру одноразової грошової допомоги в разі звільнення з військової служби строк календарної служби осіб офіцерського складу, осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, обчислюється згідно з пунктами 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" (далі - Постанова № 393) (зі змінами).
Абзацами 1, 2 п. 1 Постанови № 393 установлено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, зазначеним у пунктах б-д, ж і з статті 1-2 такого Закону, до вислуги років зараховуються: військова служба в Збройних Силах, Державній прикордонній службі, Національній гвардії, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ та інших військових формуваннях, створених Верховною Радою України, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації, Державній спеціальній службі транспорту.
Пунктом 4 Постанови № 393 визначено, що строкова військова служба зараховується до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, у календарному обчисленні, а в разі її проходження в умовах, визначених у пункті 3 цієї постанови, у віддалених і високогірних місцевостях або в інших умовах, які згідно із законодавством колишнього СРСР були підставою для зарахування на пільгових умовах до вислуги років, - у відповідному пільговому обчисленні для визначення розміру пенсії.
Відповідно до абзацу 8 пункту 10 Постанови №393, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та осіб, зазначених в абзаці дев`ятому цього пункту, виплачується одноразова грошова допомога в розмірах та на умовах, установлених пунктом 2 статті 15 Закону № 2011-XII.
Згідно із абзацом 10 пункту 10 Постанови № 393, строк календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги обчислюється згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови.
Таким чином, у військовослужбовця є право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у випадку його звільнення з військової служби за станом здоров`я.
Судовим розглядом встановлено, що відповідачем не заперечується право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, однак, як зазначає відповідач вона не виплачена позивачу у зв`язку з відсутністю державного фінансування на вказану потребу.
З цього приводу суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у пункті 23 рішення у справі "Кечко проти України" (заява №63134/00, п.п.23, 26) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчувати виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Отже, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 в справі №620/1892/19, від 13.01.2021 в справі №440/2722/20.
Враховуючі вищевикладене, суд вважає, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань, оскільки наявність або відсутність певних фінансових ресурсів не впливає на виконання відповідачем встановленого законодавством обов`язку.
Таким чином, відповідачем порушено право позивача на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Щодо позовних вимог про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 про виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане майно, суд зазначає наступне.
Згідно з абзацом 2 пункту 1 статті 9-1 Закону № 2011-XII речове забезпечення військовослужбовців, а також резервістів і військовозобов`язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, здійснюється за нормами і в строки, що визначаються відповідно центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, правоохоронні та розвідувальні органи, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно військовослужбовців, резервістів і військовозобов`язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок №178; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
За приписами пункту 2 Порядку № 178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Дія цього Порядку не поширюється на військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети, кафедри, відділення військової підготовки.
Пунктом 3 Порядку №178 передбачено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця; переведення військовослужбовця до інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Держспецзв`язку, правоохоронних органів спеціального призначення і державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями для подальшого проходження військової служби з виключенням із списків особового складу військової частини.
Пунктом 4 Порядок №178 установлено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Відповідно до пункту 5 Порядку №178 довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини, виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Інструкція №232 визначає завдання, організацію та порядок речового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу в органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), курсантів, військовозобов`язаних, призваних на навчальні та спеціальні збори, резервістів, мобілізованих, студентів цивільних навчальних закладів, які направляються на навчальні збори (далі - військовослужбовці).
Пунктом 4 розділу І Інструкції № 232 передбачено, що речове майно за цільовим призначенням поділяється на майно поточного забезпечення, майно фонду зборів і майно непорушних запасів, а за використанням - на майно особистого користування та інвентарне майно.
Майно особистого користування - це предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців.
Інвентарне майно - це предмети військової форми одягу, взуття, спорядження, технічні засоби речової служби, обладнання, намети, брезенти, контейнери та інше устаткування, яке є власністю Міністерства оборони України та яким забезпечуються військовослужбовці за потреби у мирний час та особливий період.
Згідно з пунктом 4 розділу III Інструкції №232 військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.
Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно».
Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку №178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.
З матеріалів справи вбачається, що позивачу виплачено грошову компенсацію за вартість неотриманого речового майна у розмірі 5496,70 грн на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі солдату ОСОБА_1 за 09.12.2025 від 28.04.2026, що підтверджується платіжною інструкцією № 1223 від 19.05.2026 та не заперечується позивачем.
Таким чином, з огляду на виплату грошової компенсації за вартість неотриманого речового майна, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.
Щодо позовних вимог про зобов`язання виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Згідно зі статтею 117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що відшкодування, передбачене КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин. Такий обов`язок припиняється проведенням фактичного розрахунку та саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності у вигляді сплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 сформулювала такий правовий висновок: «Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Тобто до фактичного виконання рішення суду у цій справі не можливо встановити розмір простроченої заборгованості, що має ключове значення для вірного обрахунку суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, встановивши співмірність розміру такої компенсації, задля забезпечення справедливого балансу інтересів сторін.
А відтак, вимога про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, є передчасною, а тому в цій частині позовну заяву слід залишити без задоволення.
Крім того, суд зауважує, що позивач не позбавлений права після повного розрахунку звернутись до суду з позовом до відповідача про стягнення середнього заробітку за час затримки повного розрахунку.
Отже, позовні вимоги належить задовольнити частково.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України від 05.07.2012 №5076-VI «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Суд також має враховувати чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.
Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
На підтвердження наявності підстав для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвокату Пелих Н.М. в сумі 4000,00 грн позивачем надано до суду такі документи: копія договору про надання правничої допомоги від 12.01.2026; додаткова угода №1 до договору про надання правничої допомоги від 24.02.2026; акт прийому наданих послуг від 18.03.2026; платіжна інструкція № 904708589.1 від 24.02.2026.
Суд при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України виходить із наступного:
- дана справа відноситься до незначної складності;
- розгляд справи проведено без участі сторін за правилами спрощеного позовного провадження.
Дослідивши надані документи на підтвердження обґрунтованості розміру заявлених витрат на професійну правничу допомогу, суд приходить до висновку, що розмір витрат у заявленому розмірі 4000 грн не є співмірним із складністю справи та фактично витраченим часом на виконання адвокатом робіт (наданих послуг) за наведеним у акті наданих послуг.
Враховуючи вищезазначене та з огляду на часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку, що обґрунтованим, об`єктивним і таким, що підпадає під критерій розумності та пропорційності, є визначення вартості послуг адвоката у сумі 2000 грн.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 139, 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
У Х В А Л И В:
Позов ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до частини 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до частини 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", з урахуванням виплачених сум.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань до Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.О. Удовіченко