Номер провадження: 22-ц/813/7244/26
Справа № 492/334/26
Головуючий у першій інстанції Черевата В. І.
Доповідач Комлева О. С.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.08.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів Драгомерецького М.М., Сегеди С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» на рішення Арцизького районного суду Одеської області від 28 квітня 2026 року, постановленого під головуванням судді Череватої В.І., у цивільній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
в с т а н о в и в:
У березні 2026 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (далі ТОВ «ФК «Кредит-Капітал») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 9521929 від 25.01.2024 року в розмірі 17548,50 грн., яка складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 4500,00 грн., заборгованості за відсотками в розмірі 12198,50 грн., простроченої заборгованості за комісією в розмірі 850,00 грн., а також витрати по сплаті судового збору та витрати на правничу допомогу.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначав, що 25.01.2024 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем був укладений договір № 9521929 про споживчий кредит, згідно з умовами якого відповідач отримала 5 000,00 грн. зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором.
Кредитодавець умови кредитного договору виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит в сумі визначеній кредитним договором, що підтверджується платіжним дорученням, а позичальник зобов`язався одержати та повернути кошти по кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені кредитним договором. Договір підписано за допомого електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
29.07.2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит - Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги № 108-МЛ, відповідно до умов якого до ТОВ «ФК «Кредит - Капітал» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 9521929 від 25.01.2024 року.
Однак, відповідач не виконала умови укладеного договору та після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, не повернула виниклу заборгованість ні на рахунки ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», ні на рахунки попереднього кредитора, у зв`язку з чим має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» за кредитним договором № 9521929 від 25.01.2024 року на суму 17548,50 грн., яка складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 4500,00 грн., заборгованості за відсотками в розмірі 12198,50 грн., заборгованості за комісією у розмірі 850,00 грн.
Рішенням Арцизького районного суду Одеської області від 28 квітня 2026 року позов ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» задоволений частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 9521929 від 25.01.2024 року в розмірі 6 750 грн., яка складається з заборгованості за сумою кредиту в розмірі 4 500,00 грн., заборгованості за сумою відсотків в розмірі 2 250,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» судовий збір в сумі 1 023,96 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», в особі представника Сівцевої А.А. звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в розмірі 17548,50 грн., посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.
У обґрунтування своєї апеляційної скарги, апелянтзазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що відповідач заповнив анкету-заявку, де чітко вказав бажані умови кредитування, крім того він був ознайомлений з Правилами надання фінансових кредитів, які є невід`ємною частиною договору та відповідач підтвердив, що йому надана повна інформація про суму кредиту, відсоткову ставку, комісії та інші умови, що відповідає вимогам законодавства про захист прав споживачів.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду надано не було.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
В силу вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (з 1 січня 2024 року це 90 840 грн., відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік» з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3 028 грн. (3028 грн. х 30 = 90 840 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, зокрема, малозначні справи.
Відповідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України, малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Апеляційний суд враховуючи, що ціна позову в даній справі становить 17548,50 грн., що не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, дійшов висновку, що зазначена справа відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України, може розглядатися в порядку спрощеного провадження та не належить до виключень із цієї категорії відповідно до ч. 4 ст. 274 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
У відповідності до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
У відповідності до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду відповідає не в повному обсязі, за наступних підстав.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 25.01.2024 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем укладено кредитний договір № 9521929.
Відповідно до розділу 1 вказаного договору Кредитодавець зобов`язується на умовах визначених цим Договором, на строк визначений п. 1.3. Договору надати Позичальнику грошові кошти у сумі визначеній у п. 1.2. Договору, а Позичальник зобов`язується повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом згідно п. 1.4. Договору та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором. Сума кредиту становить 5 000,00 грн. Кредит надається строком на 105 днів.
Договір підписано відповідачем в електронній формі одноразовим ідентифікатором.
З листа AT «Універсал Банк» вбачається, що у період з 25.01.2024 року по 01.02.2024 року на платіжну картку № НОМЕР_1 , яка належить ОСОБА_1 були зараховані кошти в розмірі 5 000,00 грн.
Статтею 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Відповідно до ст. 1084 ЦК України, якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові. Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, фактор зобов`язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу.
29.07.2024 року між ТОВ «Мілоан» (Кредитор) та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладений договір відступлення прав вимоги № 108-МЛ.
Згідно п. 1.1. вказаного договору на умовах, встановленим цим Договором, Кредитор передає (відступає) Новому Кредиторові за плату, а Новий Кредитор приймає належні Кредиторові права грошової вимоги (Права Вимоги) до Боржників за Кредитними Договорами вказаними в реєстрі Боржників, укладеними між Кредитором і Боржниками (Портфель Заборгованості).
Відповідно до п. 1.2. договору внаслідок передачі (відступлення) Портфеля Заборгованості за цим Договором, Новий Кредитор заміняє Кредитора у Кредитних Договорах, що входять до Портфеля Заборгованості та відповідно вказані у Реєстрі Боржників, та набуває прав грошових вимог Кредитора за цими Кредитними договорами, включаючи право вимагати від Боржників належного виконання грошових та інших зобов`язань Боржників за Кредитними договорами.
Відповідно до Реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги № 108-МЛ від 29.07.2024 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 9521929 від 25.01.2024 року в розмірі 17548,50 грн., яка складається з заборгованості за сумою кредиту в розмірі 4 500,00 грн., заборгованості за сумою відсотків в розмірі 12 198,50 грн., заборгованості за комісією за видачу кредиту в розмірі 850,00 грн.
З розрахунку заборгованості за кредитним договором № 9521929 від 25.01.2024 року укладеним з ОСОБА_1 вбачається, що за останньою обліковується заборгованість у загальній сумі 17548,50 грн., яка складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 4500,00 грн., заборгованості за відсотками в розмірі 12198,50 грн., заборгованості за комісією в розмірі 850 грн.
Задовольняючи частково позов ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», суд першої інстанції виходив із того, що факт неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за кредитним договором підтверджений, однак заявлений позивачем розмір процентів є непропорційно високим та призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника (споживача), відтак пункти кредитного договору № 9521929 про стягнення процентів є несправедливими і суперечать принципам розумності та добросовісності, оскільки встановлюють вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання/неналежного виконання позичальником зобов`язань за цим договором, а тому підлягають зменшенню.
Однак, повністю з таким висновком суду колегія суддів не погоджується, з огляду на наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.
Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Згідно ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Положення ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, передбачають відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Так, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 25.01.2024 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладений договір про споживчий кредит № 9521929 у сумі 5000,00 грн.
Договір укладено в електронній формі та підписано електронним підписом 985786 25.01.2024 року ОСОБА_1 .
Колегія суддів вважає, що спірний договір, який укладений в електронному вигляді з використанням електронного підпису, відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», оскільки при укладенні цього договору сторони договору досягли згоди щодо всіх його істотних умов та у сторін, відповідно до приписів статті 11 ЦК України, виникли права та обов`язки, які виникають із кредитного договору.
Згідно пункту 1.1. кредитного договору кредитодавець зобов`язується на умовах визначених цим договором, на строк зазначений. 1.3. договору надати позичальнику грошові кошти у сумі визначеній у п. 1.2. договору (далі - кредит), а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) в рекомендовану дату платежу, але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості, згідно п. 1.4. договору та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. Кредит надається з метою задоволення потреб позичальника не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов`язків найманого працівника. Типу кредиту є кредит.
Згідно п. 1.2. договору сума (загальний розмір) кредиту становить 5000,00 грн.
Відповідно до п. 1.3. договору кредит надається загальним строком на 105 днів з 25.01.2024 року (дата надання кредиту) і складається з пільгового та поточного періодів.
Відповідно до п. 1.3.1. договору пільговий період складає 15 днів, що настає з дати видачі кредиту та завершується 09.02.2024 року (рекомендована дата платежу).
Відповідно до п. 1.3.2. договору поточний період складає 90 днів, що настає з дня наступного за днем завершення пільгового періоду і закінчується 09.05.2024 року (дата остаточного погашення заборгованості).
Згідно з п. 1.5 договору загальні витрати позичальника за пільговий період складають 2425,00 грн. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника за пільговий період складає 7425,00 грн. Загальні витрати позичальника за кредитом (за весь строк кредитування) складають 12775,00 грн. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника (за весь строк кредитування) складає 17775,00 грн. Денна процентна ставка (за весь строк кредитування) складає: (12775,00 грн. / 5000,00 грн.) / 105 днів * 100% = 2,43%. Орієнтовна реальна річна процентна ставка (за весь строк кредитування) дорівнює 8119,00 відсотків річних…
У заявці на отримання кредиту № 9521929 зазначена платіжна картка позичальника на яку має бути перерахована сума кредиту - НОМЕР_2 .
З листа AT «Універсал Банк» вбачається, що у період з 25.01.2024 року по 01.02.2024 року на платіжну картку № НОМЕР_1 , яка належить ОСОБА_1 були зараховані кошти в розмірі 5 000,00 грн.
Суд зобов`язаний забезпечити (організувати) дійсно змагальний процес, тобто створити особам, які беруть участь у справі, всі умови для реалізації ними своїх процесуальних прав і виконання покладених на них процесуальних обов`язків (постанова Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 404/6483/17 (провадження № 61-14432св19)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2023 року у справі № 11-228сап21 зазначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
На підставі ч. 1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
За змістом ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із положеннями частини першої, п`ятої, шостої ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 (пункт 41)).
Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21).
Відповідно до пункту 1 статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України.
Документи за операціями з використанням електронних платіжних засобів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань (пункт 4 розділу VII Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705).
З виписки з особового рахунку за кредитним договором вбачається, що станом на 12.02.2026 року заборгованість відповідача за відсотками становить - 12198,50 грн.
Колегія суддів вважає, що з урахуванням встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення заборгованості за відсотками в розмірі 2250,00 грн., тобто 50% від простроченої заборгованості за тілом кредиту, посилаючись на те, що розмір процентів є непропорційно високим та призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, оскільки свої зобов`язання перед відповідачем за договором про споживчий кредит були виконані з наданням відповідачу кредиту в розмірі 5000,00 грн., що підтверджується дослідженими доказами, які наявні в матеріалах справи.
Факт укладення вказаного договору відповідачем не заперечувався та в судовому порядку не оскаржувався, в тому числі й щодо отримання кредитних коштів у визначеному умовами договору розмірі.
Таким чином, з огляду на викладені обставини справи, зважаючи на обумовлення сторонами в кредитному договорі орієнтовну загальну вартість кредиту у випадку невиконання клієнтом своїх обов`язків щодо повернення кредитних коштів у визначений договором строк, відсутність відомостей щодо належного виконання відповідачем своїх зобов`язань, розмір заборгованості за відсотками становить 12198,50 грн., що підтверджується матеріалами справи та підлягає стягненню з відповідача у визначеному розмірі.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду ухвалою від 18.02.2026 року у справі № 552/672/23 прийнято до провадження та призначено до розгляду справу, що передана колегією суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, передаючи яку суд дійшов висновку, що не в праві надавати оцінку справедливості тим чи іншим умовам кредитного договору та змінювати на цій підставі розмір нарахованих процентів без заявлення відповідних позовних вимог стороною договору, інакше порушується загальна засада цивільного законодавства принцип свободи договору, перебраний пунктом 3 частини першої статті 3, статтею 627 ЦК України. Наразі відповідне питання не вирішено.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів того, що відповідач зверталася до суду із відповідними вимогами щодо зменшення заявленого позивачем розміру заборгованості за процентами, посилаючись на вищезазначені правові норми.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що з відповідача підлягають стягненню відсотки у визначеному позивачем розмірі 12198,50 грн.
При цьому, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо відмови судом першої інстанції у стягненні з відповідача комісії у розмірі 850,00 грн., оскільки вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в цій частині у задоволені позовних вимог, з огляду на наступне.
Згідно п. 1.5.1 договору про споживчий кредит комісія за надання кредиту: 850 грн., яка нараховується за ставкою 17.00 відсотків від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту.
Натомість, положеннями ч. 3 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (п. 3 ч. 3 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), зокрема надання споживчого кредиту.
Відповідно, банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо).
Інакше кажучи, банк неуповноважений стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.
Згідно з пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15 зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Верховний Суд звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 640/14229/15, від 21 квітня 2021 року у справі № 677/1535/15, від 15 грудня 2021 року у справі № 209/789/15.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
За наведених обставин справи в своїй сукупності, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення заявлених вимог позивача про стягнення комісії у розмірі 850,00 грн.
Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. 4 ч. 1, абз. 1 ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду в частині стягнення заборгованості за відсотками скасуванню, з ухваленням в цій частині нового судового рішення, стягнувши з відповідача на користь позивача заборгованість за відсотками у розмірі 12198,50 грн.
Відповідності до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на те, що рішення суду в частині стягнення заборгованості за відсотками підлягає скасуванню, сплаченого позивачем судового збору за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанціях, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 6333,18 грн.
З огляду на положення ст. 19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому згідно ст. 389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -
у х в а л и в:
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» - задовольнити частково.
Рішення Арцизького районного суду Одеської області від 28 квітня 2026 року в частині стягнення заборгованості за відсотками та судового збору - скасувати.
Ухвалити в цій частині постанову.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (код ЄДРПОУ 35234236) заборгованість за відсотками в розмірі 12 198 гривень 50 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (код ЄДРПОУ 35234236) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 6 333 гривні 18 копійок.
В інший частині рішення залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 19 серпня 2026 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ М.М. Драгомерецький
______________________________________ С.М. Сегеда