Справа №950/3705/25
Номер провадження 22-ц/816/2486/26
Категорія - 70
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 серпня 2026 року м. Суми
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Худика А.М. (суддя-доповідач), суддів: Криворотенка В.І., Петен Я.Л.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , поданої її представником - адвокатом Четвертак Ларисою Віталіївною,
на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 14 травня 2026 року, ухвалене у складі судді Бакланова Р. В. у м. Лебедин Сумської області, повний текст рішення виготовлений 19.05.2026,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання дитини,
У С Т А Н О В И В:
Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції
12.12.2025 ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Четвертак Л.В.,за допомогою підсистеми «Електронний суд» звернулася до Лебединського районного суду Сумської області з позовом до ОСОБА_2 у якому просила розірвати шлюб, укладений між сторонами 23 червня 2018 року, та стягнути з відповідача аліменти на утримання малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі 8 300 грн щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову і до досягнення дитиною повноліття.
Свої вимоги мотивує тим, що шлюб між нею та відповідачем фактично припинив існування з листопада 2024 року, подружжя спільного господарства не веде, проживає окремо, між сторонами втрачено почуття любові, поваги, взаєморозуміння, подальше спільне життя і збереження шлюбу суперечить її інтересам. У шлюбі народилася дочка ОСОБА_3 , яка проживає разом із матір`ю та перебуває на її утриманні.
Вказує, що відповідач належної участі в утриманні дитини не бере, добровільно аліменти у достатньому розмірі не сплачує, а тому просить визначити аліменти у твердій грошовій сумі з огляду на потреби дитини, витрати на проживання, харчування, навчання, одяг, розвиток, а також з урахуванням відсутності у відповідача стабільного офіційного доходу. Зазначає, що дитина проживає з нею у Республіці Польща, перебуває на її утриманні, навчається, потребує витрат на харчування, одяг, проживання та розвиток.
Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 14 травня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково; розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , актовий запис № 475; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти в твердій грошовій сумі у розмірі 3 512 грн на утримання ОСОБА_3 але не менше, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, з подальшою індексацією відповідно до закону, починаючи від дня пред`явлення позову (15 грудня 2025 року), і до досягнення дитиною повноліття; в іншій частині відмовлено; стягнуто з ОСОБА_2 витрати на користь держави - судовий збір в розмірі 1 211,20 грн; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у справі - 1 211,20 грн - сума сплаченого судового збору, а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн, всього стягнути - 6 211,20 грн.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що сторони тривалий час проживають окремо, спільного господарства не ведуть, позивачка наполягає на розірванні шлюбу, відповідач проти розірвання шлюбу не заперечує. За таких обставин суд приходить до висновку, що шлюб сторін існує формально, сімейні відносини фактично припинені, а подальше збереження шлюбу суперечить інтересам позивачки і не відповідає реальному стану сімейних відносин. Підстав для надання сторонам строку для примирення суд не вбачає, оскільки це не призведе до відновлення сімейних відносин.
Щодо стягнення аліментів суд виходив із того, що відсутність у відповідача постійного офіційного доходу не спростовує, а навпаки підтверджує доцільність визначення аліментів у твердій грошовій сумі, оскільки такий спосіб забезпечує дитині передбачуваний і стабільний мінімальний рівень матеріального забезпечення. Водночас надані позивачкою докази не підтверджують у повному обсязі необхідність стягнення саме 8 300 грн щомісячно, а тому суд дійшов висновку, що стягнення аліментів у твердій грошовій сумі 3 512 грн щомісячно буде відповідати найкращим інтересам дитини, забезпечить їй передбачуваний мінімальний рівень утримання та є співмірним із встановленими у справі обставинами.
Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги
17 червня 2026 року представник позивача - адвокат Четвертак Л.В. подала до Сумського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Лебединського районного суду Сумської області від 14 травня 2026 рокув частині визначеного фіксованого розміру аліментів в твердій грошовій сумі у розмірі 3 512 грн, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у фіксованому розмірі, а саме 8 300 грн щомісячно, починаючи стягнення з 12 грудня 2025 року і до повноліття дитини ОСОБА_3 ; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в тому числі і витрати на правову допомогу в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення Лебединського районного суду Сумської області від 14.05.2026 підлягає скасуванню в частині визначеного розміру (3 512 грн. на місяць) фіксованого розміру аліментів на утримання ОСОБА_3 у зв`язку з необґрунтованістю рішення суду внаслідок неповноти встановлення обставин, які мають значення для справи та неправильністю установлення обставин, які мають значення для справи внаслідок неправильного дослідження та оцінки доказів.
Апелянт зазначає, що суд першої інстанції необґрунтовано визначив розмір фіксованої суми аліментів на утримання дитини як 3 512 грн на місяць, оскільки позивачка в повному обсязі належними та допустимими доказами у справі довела суду суму середніх витрат на місяць. Суд першої інстанції не врахував той факт, що позивачка разом із дочкою тимчасово проживає в Польщі та з врахуванням вимог «Протоколу про право, що застосовується до зобов`язань про утримання», якщо дитина постійно проживає в Польщі, береться до уваги польське право. Фактично постійні витрати складають: оренда житла на місяць - 1 524,42 злотих, комунальні послуги - 252,29 злотих, одяг дитині - 119,73 злотих, шкільне приладдя - 206,13 злотих, підручники для навчання - 45,60 злотих, харчування - 473,13 злотих, дозвілля, спорт, танцювальний гурток - 338,40 злотих, всього на місяць 2 959,70 злотих, що складає 36 285,92 грн.
Апелянт також посилається на те, що дитина проживає на період воєнного стану з позивачкою у Польщі та знаходиться на її утриманні, відповідач ухиляється від покладеного на нього обов`язку утримувати дитину, хоча є здоровим, працездатним чоловіком молодого віку; доказів того, що відповідач не може надавати дитині матеріальну допомогу, має на утриманні інших неповнолітніх дітей чи непрацездатних осіб, суду не надано. Позивачка надає суду докази витрат, які вона щомісяця сплачує на утримання дитини, забезпечення їй рівня життя, необхідного для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Узагальнені доводи та заперечення відзиву на апеляційну скаргу
12.07.2026 відповідач ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 14 травня 2026 року у справі № 950/3705/25 в повному обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу аргументований тим, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є законним, обґрунтованим та таким, що відповідає нормам матеріального і процесуального права, а підстави для його скасування або зміни, передбачені статтею 376 ЦПК України, відсутні; додані апелянтом нові докази не повинні прийматися до розгляду, оскільки апелянтом не доведено поважності причин їх неподання до суду першої інстанції; витрати на оренду житла та оплату електроенергії є спільними витратами домогосподарства позивачки, а не витратами, понесеними виключно на дитину; апеляційна скарга не спростовує недоліків доказів і фактично відтворює той самий розрахунок витрат, який уже був предметом оцінки суду першої інстанції та обґрунтовано відхилений ним у відповідній частині.
Також у відзиві зазначено, що довід щодо застосування норм права Республіки Польща є новою правовою підставою вимог, вперше сформульованою в апеляційній скарзі, а апелянт не подав жодного офіційного тексту відповідних норм права Республіки Польща, висновку експерта в галузі іноземного права чи довідки компетентного органу Республіки Польща; апеляційна скарга не містить жодних нових доказів щодо зміни матеріального становища, наявності доходу, майна чи інших джерел коштів відповідача, а визначення аліментів у розмірі 8 300 грн щомісячно без доведення реальної платоспроможності платника є непропорційним; апеляційна скарга не містить доводів, які б свідчили про неповноту встановлення обставин справи, неправильну оцінку доказів чи неправильне застосування норм матеріального або процесуального права судом першої інстанції, а доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції
23 червня 2018 року ОСОБА_1 , до державної реєстрації шлюбу ОСОБА_4 , та ОСОБА_2 уклали шлюб, який зареєстрований Ковпаківським районним у місті Суми відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Сумській області, актовий запис № 475 (а.с. 11).
У шлюбі народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком якої є ОСОБА_2 , матір`ю є ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 25 жовтня 2018 року (а.с. 9).
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин 1-2 ст. 3 Конвенції про права дитини держава в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини (частин 1-2 ст. 27 Конвенції про права дитини).
Статтею 51 Конституції України встановлено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1 ст. 12 Закону).
Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Частина 3 ст. 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Аналіз наведених норм закону дає підстави для висновку, що за загальним правилом спосіб виконання батьками своїх обов`язків по утриманню неповнолітніх дітей, зокрема, сплаті аліментів, залежить від домовленості між ними, однак, у разі відсутності такої домовленості той з батьків, з ким проживають діти, має право звернутися до суду з відповідним позовом і в цьому разі аліменти на них можуть бути присуджені в частці від заробітку (доходу) їх матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (постанова Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 642/80/18).
Статтею 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Згідно з частиною першою статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Відповідно до частини першої статті 3 Конвенції про права дитини, частин сьомої-восьмої статті 7 СК України, під час вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з найкращого забезпечення інтересів дітей.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» закріплено, що кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до статті 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).
Правові позиції Верховного Суду щодо визначення розміру аліментів
Спір щодо витрат на утримання дитини може містити незгоду між батьками, як щодо самого факту сплати аліментів, так і щодо розміру аліментів, які сплачуються добровільно. Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дитини (постанова Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі № 344/10971/16-ц).
Верховний Суд у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 355/511/17 (провадження № 61-32606св18) зазначив, що «суд не врахував та визначив аліменти у розмірі меншому, ніж це передбачено частиною другою статті 182 СК України у редакції, чинній на час ухвалення рішення апеляційного суду. Той факт, що відповідач офіційно не працевлаштований і має на утриманні двох малолітніх дітей, не звільняє його від обов`язку забезпечувати належне утримання свого неповнолітнього сина та сплачувати аліменти у мінімальному розмірі, визначеному законом».
Зазначений висновок Верховного Суду узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові від 16 червня 2021 року у справі № 308/9827/19 (провадження № 61-3155св21), у якій суд зазначив, що «з урахуванням обставин, які підлягають з`ясуванню при визначенні розміру аліментів (зокрема, матеріальне становище платника аліментів, з урахуванням віку, стану здоров`я, матеріального становища дітей і платника аліментів), та обставин встановлених в справі, що переглядається, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про те, що розмір аліментів, який сприятиме належному забезпеченню інтересів неповнолітньої дитини сторін - ОСОБА_3 та який підлягає стягненню з ОСОБА_2, має складати 1/3 частку доходу щомісяця, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Вказаним спростовуються доводи касаційної скарги про те, що висновок апеляційного суду про можливість стягнення нього аліментів у розмірі 1/3 частки доходів є неправильним».
При цьому Верховний Суд у цій же постанові окремо висловився щодо застосування частини п`ятої статті 183 СК України та зазначив, що «тлумачення частини першої статті 182 та частини п`ятої статті 183 СК України свідчить, що обмеження щодо розміру аліментів, передбачене частиною п`ятою статті 183 СК України встановлено виключно для справ, що розглядаються у порядку наказного провадження, яке призначене для стягнення грошових сум незначного розміру.
Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 09 жовтня 2019 року у справі № 760/7045/18 (провадження № 61-44790св18).
З огляду на викладене, доводи касаційної скарги щодо помилкового незастосування апеляційним судом положень частини п`ятої статті 183 СК України до спірних правовідносин не знайшли свого підтвердження».
Наведені правові позиції Верховного Суду підлягають врахуванню при вирішенні питання щодо розміру аліментів та застосування положень статей 182, 183 СК України.
Практика Верховного Суду щодо зміни розміру аліментів
У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.
У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 та у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2021 року у справі № 554/3355/20 (провадження № 61-7397св21) зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
У постановах Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 727/1599/22 (провадження № 61-7814св22) та від 10 жовтня 2023 року у справі № 682/2454/22 (провадження № 61-10748св23) Верховний Суд підтвердив: підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів. При цьому такі положення закону не виключають одночасне настання обох підстав для зміни розміру аліментів: і зміни сімейного і зміни матеріального стану. Однак, зміна сімейного стану є самостійною, не залежною від зміни матеріального стану підставою для зміни розміру аліментів.
Щодо доводу про неповноту встановлення обставин справи судом першої інстанції
Позивач вказує, що суд першої інстанції необґрунтовано визначив розмір аліментів у сумі 3 512 грн, оскільки позивач довела більший розмір щомісячних витрат на дитину.
Колегія суддів відхиляє зазначений довід з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд першої інстанції надав оцінку наданим позивачем доказам (договору найму житла, документам про навчання дитини, квитанціям за грудень 2025 року) і дійшов обґрунтованого висновку, що частина заявлених витрат (оренда житла, комунальні платежі) є спільними витратами домогосподарства, а не витратами виключно на дитину, а тому не можуть у повному обсязі покладатися на відповідача.
Отже, суд першої інстанції не допустив неповноти встановлення обставин справи - навпаки, дав належну диференційовану оцінку доказам, розмежувавши витрати на дитину та загальногосподарські витрати позивачки.
Щодо додатково поданих в апеляційній інстанції доказів (квитанції за квітень-червень 2026 року)
Апелянт долучає до апеляційної скарги квитанції за квітень-червень 2026 року, які об`єктивно не існували на момент розгляду смправи та ухвалення рішення судом першої інстанції (14 травня 2026 року).
За змістом ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що не залежали від неї.
У цій справі йдеться не про докази, які позивачка не могла подати з поважних причин, а про докази обставин, які виникли після ухвалення оскаржуваного рішення. Такі докази за своєю природою не можуть спростовувати правильність оцінки доказів, здійсненої судом першої інстанції станом на дату розгляду справи, оскільки суд не може і не повинен оцінювати обставини, які на момент ухвалення рішення ще не настали.
Водночас зазначені документи можуть мати значення не для скасування рішення в цій справі, а як підстава для окремого позову про зміну розміру аліментів відповідно до ст. 192 СК України - у зв`язку зі зміною матеріального становища платника аліментів. Постанова Верховного Суду України від 5 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 та постанова Верховного Суду від 9 вересня 2021 року у справі № 554/3355/20 прямо вказують, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не є незмінним і може бути переглянутий за окремим позовом у разі зміни обставин.
Щодо доводу про заниження розміру аліментів порівняно з матеріальними можливостями відповідача
Апелянт наполягає на стягненні 8 300 грн щомісячно, посилаючись на потреби дитини та працездатний вік відповідача.
Водночас, згідно з відомостями автоматизованої системи Пенсійного фонду України, сукупний дохід відповідача за 2025 рік становив 8 784,19 грн (а.с. 70; 45), а в січні 2026 року дохід був відсутній повністю (а.с. 71).
При цьому суд враховує сталу практику Верховного Суду про те, що сама по собі відсутність стабільного офіційного доходу не звільняє платника від обов`язку утримувати дитину (постанова Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 355/511/17). Водночас ця практика не означає, що розмір аліментів може визначатися без будь-якого зв`язку з реальною платоспроможністю платника. Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Оскільки підтверджений дохід відповідача є явно недостатнім для присудження аліментів понад мінімальний рекомендований розмір, визначення судом першої інстанції аліментів у розмірі 3 512 грн щомісячно (що відповідає прожитковому мінімуму для дитини відповідного віку, встановленому ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік») є таким, що повністю узгоджується з ч. 2 ст. 182 СК України, і жодних підстав для збільшення цієї суми до 8 300 грн, зважаючи на реальний майновий стан відповідача, не вбачається.
Разом з тим суд роз`яснює, що встановлений розмір аліментів не є незмінним. У разі документального підтвердження суттєвого поліпшення матеріального становища відповідача позивач не позбавлена права звернутися з окремим позовом про збільшення розміру аліментів на підставі ст. 192 СК України (постанова Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 727/1599/22, постанова Верховного Суду від 10 жовтня 2023 року у справі № 682/2454/22).
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України).
Судове рішення першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому за наслідками розгляду апеляційної скарги на таке судове рішення суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін (ст. 375 ЦПК України).
Висновки суду апеляційної інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги за результатами апеляційного перегляду рішення свідчать про те, що суд першої інстанції, вирішуючи питання щодо визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі, повно і всебічно з`ясував обставини, що мають істотне значення для справи, надав належну оцінку наявним у справі доказам щодо матеріального становища платника аліментів, фактичних витрат на утримання дитини та інших обставин, передбачених статтею 182 СК України, і дійшов обґрунтованого висновку про визначення аліментів у розмірі, який відповідає мінімальному рекомендованому розміру - прожитковому мінімуму для дитини відповідного віку.
Таким чином, з урахуванням найкращих інтересів дитини, встановленого та підтвердженого матеріального становища відповідача, недоведеності апелянтом заявленого розміру необхідних витрат на дитину саме у сумі, що відповідає 8 300 грн щомісячно, передбачені статтею 182 СК України підстави для встановлення аліментів у більшому розмірі понад визначений судом першої інстанції відсутні. Сам факт проживання дитини за кордоном та понесення позивачкою побутових витрат не є достатньою підставою для покладення на відповідача аліментного обов`язку в розмірі, що є непропорційним його документально підтвердженому доходу.
Отже, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру аліментів - залишенню без змін.
Висновки суду щодо судових витрат
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).
Оскільки апеляційна скарга залишена апеляційним судом без задоволення, то відсутні підстави для відшкодування заявнику апеляційної скарги судових витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Оскільки предметом розгляду у цій справі є позов про стягнення аліментів, який відповідно до пункту 3 частини шостої статті 19 ЦПК України належить до категорії малозначних справ, постанова апеляційного суду відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України касаційному оскарженню не підлягає.
Керуючись статтями 19, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, Сумський апеляційний суд
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , поданої її представником - адвокатом Четвертак Ларисою Віталіївною, залишити без задоволення.
Рішення Лебединського районного суду Сумської області від 14 травня 2026 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий - А.М. Худик
Судді: В.І. Криворотенко
Я.Л. Петен