Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
УХВАЛА
про залишення позовної заяви без розгляду
19 серпня 2026 року Справа № 520/23453/26
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Тарасенко І.М., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (юридична адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ); Військової частини НОМЕР_3 (юридична адреса: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
В провадженні Харківського окружного адміністративного суду знаходиться справа за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 ; Військової частини НОМЕР_3 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.
Позивач просить суд: 1) визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації; зобов`язати Військову частину НОМЕР_3 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби та виключення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_3 .
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2026 року, було відкрито провадження в даній адміністративній справі, розгляд справи призначено проводити суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2026 року, залишено без руху позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 ; Військової частини НОМЕР_3 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії. Встановлено ОСОБА_1 десятиденний строк з дня вручення даної ухвали для усунення виявлених судом недоліків позовної заяви, шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та докази поважності причин його пропуску.
17 серпня 2026 року від представник позивача надійшла заява про поновлення строку звернення до суду, в якій він зазначив, що 26.03.2025 року позивач був примусово та проти своєї волі під фізичним впливом затриманий на вулиці та доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_2 співробітниками ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Після фактичного примусового затримання, доставлення та перебування в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 , позивачу не було вручено жодного належного документа, який би підтверджував його призов на військову службу під час мобілізації, зокрема не був наданий витяг з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо мобілізації, рішення ВЛК щодо «нібито» придатності, припис про відправлення на військові навчання, тощо.
Коли позивача примусово доставили на територію військової частини НОМЕР_3 , йому не видали жодних документів, які можуть свідчити про те, що його призвали на військову службу під час мобілізації і що він набув правовий статус військовослужбовця, зокрема не був наданий витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_3 щодо зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_3 , не був зроблений військовий квиток в паперовому вигляді з відмітками щодо прийняття військової присяги, присвоєння звання, тощо.
За таких обставин, позивач об`єктивно не мав можливості достеменно усвідомити факт завершення процедури мобілізації у розумінні вимог чинного законодавства.
При цьому відображення в електронному військово-обліковому документі інформації не свідчило для позивача про законність та завершеність процедури його мобілізації.
Представник відповідача також зазначив, що відображення інформації в ЕВОД сприймалось позивачем як технічний запис у відповідних електронних реєстрах, який сам по собі не підтверджує законність прийнятих рішень та не дає можливості особі належним чином оцінити обсяг своїх прав та обов`язків.
Саме відсутність будь-яких належним чином оформлених та засвідчених документів та офіційного повідомлення про прийняття відповідних рішень державними органами створила для позивача стан правової невизначеності щодо його фактичного статусу.
Під час вимушеного знаходження позивача в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 та на території військової частини НОМЕР_3 , ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) не мав фізичного доступу до суду, був обмежений в доступі до інтернет та мобільного зв`язку і тому не мав можливості звернутись до суду дистанційно чи підписати угоду з адвокатом. Не мав можливості ознайомлення з законами України та іншими нормативно-правовими актами, щоб встановити факт порушень та переконатись в незаконних діях відповідачів.
Як тільки в позивача з`явилась така можливість, ми з ним одразу ж підписали угоду, а саме 01.08.2026 року та я одразу звернувся до суду з позовом.
З огляду на викладене, та посилаючись на постанову Верховного Суду у справі № 500/1912/22 (адміністративне провадження № К/990/20688/22) від 29 вересня 2022 року просить суд поновити строк звернення до суду.
Суд вважає, що позивачем не виконано вимоги ухвали суду від 07 серпня 2026 року в частині надання обґрунтованої заяви про поновлення строку звернення до суду та докази поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду з даним позовом.
Суд зазначає, що позивачем не зазначено жодного аргументованого факту поважності пропуску строку звернення до суду, який би був доведений доказами.
Суд критично ставиться до аргументів представника позивача про відсутність можливості звернутися до суду, а також відстуність зв`язку на протязі більш ніж року після мобілізації, оскільки не надано жодного доказу, щодо перебування позивача у зонах бойових ді, де відсутній зв`язок.
Відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Як слідує з пункту 17 частини першої статті 4 КАС України, військова служба є різновидом публічної служби, а тому саме місячний строк застосовується до зазначених спірних правовідносин, що не заперечується Позивачем.
Позивач власноруч зазначає дату, з якої, на його переконання, розпочався перебіг цього строку, - 26.03.2025 року, тобто саме той день, коли він, за його твердженням, дізнався про порушення своїх прав (примусове доставлення без вручення документів про мобілізацію).
Відлік місячного строку від цієї дати спливає 26.04.2025 року.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: (1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; (2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; (3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; (4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що представником позивача не надано жодної поважної причини пропуску позивачем строку звернення до суду із даним позовом, які б були підтверджені доказами, а отже й не виконані вимоги ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2026 року.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Зрештою право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.
Таким чином, станом на тепер суд позбавлений можливості поновити позивачу строк звернення до суду через неповідомлення ним обставин, що унеможливили його своєчасне звернення до суду, зокрема, відомості про такі обставини, що тривати б у період пропуску строку звернення до суду та до часу такого звернення.
Безпідставне поновлення строку є порушенням вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як правова визначеність.
Верховний Суд у постанові у справі № 460/9170/24 сформував правову позицію, за якою строк звернення до адміністративного суду обчислюється з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, а саме твердження необізнаності про порушення права не є достатнім - особа повинна довести, що об`єктивно не могла дізнатися про таке порушення.
Крім того, суд зазначає, що триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду також не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справи Стаббігс та інші проти Великобританії рішення від 21.02.1986 справа, «Девеер проти Бельгії» рішення від 27.02.1980 року, «Голдер проти Сполученого Королівства» рішення від 21.02.1975 року).
На думку Європейського суду з прав людини у справі «Мельник проти України» (2006) необхідно досліджувати, чи можна вважати перебіг строку прогнозованим з точки зору заявника.
Отже, поновленню підлягають строки, які порушені з поважних причин, а поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, яка звернулася з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Аналогічний висновок висловлений, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2023 року у справі № 990/139/23.
Аналогічна правова позиція щодо даних правовідносин викладена у постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19.
Посилання Позивача на проходження військової служби саме по собі не є безумовною підставою для поновлення строку звернення до суду, якщо не доведено, що позивач не мав доступу до засобів комунікації та не міг реалізувати право на судовий захист з об`єктивних, непереборних причин, а відсутність доказів прямого причинного зв`язку між проходженням служби та пропуском строку виключає можливість визнання таких причин поважними.
Усталеним підходом Верховного Суду визначено, що запровадження воєнного стану чи факт мобілізації є не безумовною, а лише потенційною підставою для поновлення строку, яка підлягає оцінці в сукупності з конкретними доказами обставин, що реально й об`єктивно перешкоджали зверненню до суду.
У свою чергу, заява про поновлення строку не містить жодного документального підтвердження викладених у ній обставин: відсутні довідки про фактичне місце перебування позивача протягом усього періоду з 26.03.2025 року по 01.08.2026, відсутні докази обмеження доступу до зв`язку чи неможливості звернення до відповідних органів, адвоката, омбудсмана або родичів.
Посилання на відсутність вручених документів «про мобілізацію» не спростовує, а навпаки підтверджує обізнаність позивача про сам факт мобілізації станом на 26.03.2025 року - саме з цієї дати, за його ж твердженням, він вважав свої права порушеними, а отже саме з цієї дати й розпочався перебіг строку звернення до суду.
Суд підкреслює те, що 26.03.2025 року ОСОБА_1 було доставлено до ТЦК та СП; 26.03.2025 року він пройшов військово-лікарську комісію; 26.03.2025 року позивача було призвано на військову службу під час мобілізації; 26.03.2025 року ОСОБА_1 було направлено для проходження військової служби та зараховано до військової частини.
Отже, усі фактичні обставини, які покладено позивачем в основу позову, були відомі йому безпосередньо у день їх виникнення - 26 березня 2025 року.
Саме з цієї дати позивач об`єктивно дізнався або повинен був дізнатися про нібито порушення своїх прав.
Таким чином, останнім днем для звернення до адміністративного суду був 26 квітня 2025 року.
З матеріалів позову вбачається, що позовна заява подана до Харківського окружного адміністративного суду 03 серпня 2026 року.
Таким чином, між датою виникнення спірних правовідносин (26.03.2025 року) та датою звернення до суду (03.08.2026 року) минуло понад шістнадцять місяців.
Суд також зазначає, що не усвідомлення позивачем факту завершення процедури мобілізації у розумінні вимог чинного законодавства також не може бути поважною причиною пропущення строку звернення до суду.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
Іншими словами, для поновлення строку звернення суд має встановити наявність об`єктивно непереборних обставин, що перешкоджали вчасному зверненню з адміністративним позовом, у зв`язку з чим позивач має довести суду їхню наявність і непереборність з доданням відповідних доказів, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків, а також принцип res judicata.
Викладені позивачем причини пропуску строку звернення до суду не є поважними, адже не доводять дійсної перепони для звернення до суду у встановлені строки.
Додаткового суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача, формування судової практики чи інше. При цьому, не реалізація цього права зумовлена власною пасивною поведінкою позивача.
Отже, наведені позивачем причини пропуску звернення до суду слід вважати такими, які не є об`єктивно непереборними, не залежать від його волевиявлення чи пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій. Позивач не навів обґрунтованих підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду, які б свідчили про поважність причин пропуску такого строку.
Більш того, суд вказує, що у клопотанні про поновлення строку звернення до суду, представником позивача не вказано, яким чином проходження військової служби обмежувало можливість позивача звернутись до суду з цією позовною заявою у встановлений законом строк, будь-то участь у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях.
Суд зазначає, що сама по собі обставина перебування позивача у складі Збройних Сил України не свідчить про пропуск строку звернення до суду за захистом своїх порушених прав внаслідок виникнення обставини непереборної сили.
Водночас, у разі доведення належними та допустимим доказами, що саме обставина перебування на військовій службі під час воєнного стану об`єктивно унеможливила виконанням ним зазначено процесуальної дії у встановлений законом строк, тобто доведення причинно-наслідкового зв`язку між перебуванням на військовій службі під час воєнного стану та пропуском строку звернення до суду, така обставина може бути визнана обставиною непереборної сили.
При цьому, до суду не надано доказів та не доведено, що з моменту зарахування до списків Військової частини НОМЕР_3 позивач безперервно перебував у зонах безпосереднього ведення бойових дій, у віддалених, в тому числі небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду та могло б поза розумним сумнівом, вплинути на можливість своєчасно звернутися до суду із цим позовом за захистом порушеного права, або ж не мав можливості залишити територію військової частини, у якій проходить службу.
Вказане спростовує довід щодо відсутності можливості вчасно звернутись до адвоката чи інших правових ресурсів.
Суд зауважує, що виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави беззаперечно враховуються судом при оцінці підстав для поновлення строку, проте, наявність статусу військовослужбовця не є беззаперечною підставою для поновлення строку звернення до суду, а враховується у сукупності із встановленими судом обставинами неможливості звернення до суду та наданими на їх підтвердження доказами.
Окрім того, суд зазначає, що відповідно до ст. 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки, зокрема свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок.
Суд також враховує, що проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами права на рівний доступ до правосуддя, а отже, проходження військової служби може визнаватися об`єктивною причиною пропуску процесуального строку.
Проте, проходження військової служби не є беззаперечною підставою для поновлення строку звернення, та в кожному окремому випадку підлягає оцінці судом, з огляду на обставини та наданні докази на підтвердження існування таких обставин.
За відсутності документів, які свідчать про наявність безпосереднього та прямого причинного зв`язку між пропуском позивачем строку звернення до суду і запровадженням в Україні воєнного стану та несенням позивачем військової служби, вказана позивачем причина не може бути визнана судом як поважна причина пропуску строку звернення до суду з цим позовом.
Аналогічна позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 10.04.2025 року у справі № 200/2237/24, від 08.07.2025 року у справі № 440/10214/24, від 29.04.2025 року у справі № 340/2467/24.
Відтак, суд визнає неповажними зазначені представником позивача причини пропуску строку звернення до суду із цим позовом.
Про наявність інших підстав, які б свідчили про поважність причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом, представник позивача не повідомляє.
Відповідно до ч. 3 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо провадження в адміністративній справі було відкрито за позовною заявою, яка не відповідає вимогам статей 160, 161, 172 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у строк, встановлений судом.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ч. 1 ст. 240 КАС України, про залишення позову без розгляду суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про залишення позову без розгляду може бути оскаржена.
Враховуючи вищенаведене, адміністративний позов підлягає залишенню без розгляду.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 123, 243, 248, 253, 256, 295, 297 КАС України, суд,
У Х В А Л И В:
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (юридична адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ); Військової частини НОМЕР_3 (юридична адреса: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без розгляду.
Ухвала може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги на ухвалу суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складання повного тексту ухвали.
Суддя Тарасенко І.М.