Дата документу 19.08.2026 Справа № 337/737/26
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний № 337/737/26
Провадження №22-ц/807/1435/26
Головуючий в 1-й інстанції - Мурашова Н.А.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 серпня 2026 року місто Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідача Кухаря С.В.,
суддів: Кочеткової І.В., Подліянової Г.С.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 19 березня 2026 року, ухвалене у місті Запоріжжі у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
В С Т А Н О В И В:
У лютому 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог посилалось на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 , 04.07.2023 року уклали кредитний договір №04.07.2023-100003467. Відповідно до умов договору позичальнику надано кредит у розмірі 13 000,00 грн., строком на 42 дні - до 14.08.2023, без можливості продовження вказаного строку, зі сплатою процентів за користування кредитними коштами 2,1% в день. Вказаний кредитний договір було переоформлено 27.07.2023 шляхом укладання між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 кредитного договору №27.07.2023-010000058, відповідно до якого розмір кредиту склав 13 000,00 грн., строк кредитування - 42 дні, до 06.09.2023, без можливості продовження вказаного строку, зі сплатою процентів за користування кредитними коштами 2,1% в день. Відповідачка належним чином не виконала взятих на себе зобов`язань щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування ним, у зв`язку з чим утворилась заборгованість в загальній сумі 24 466,00 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту - 13 000,00 грн., заборгованості за процентами - 11 466,00 грн. Посилаючись на зазначені обставини позивач просив суд стягнути з відповідачки суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 24 466,00 грн. та стягнути судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2 662,40 грн.
Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 19 березня 2026 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №27.07.2023-010000058 від 27.07.2023 в загальному розмірі 24 466,00 грн., в рахунок повернення судових витрат по сплаті судового збору 2 662,40 грн., усього 27 128,40 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи,порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні вимог позову.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що позивачем не надано належних та достовірних доказів укладання між сторонами кредитного договору, перерахування коштів на користь відповідача, а також факту належності відповідачці відповідного номеру мобільного телефону та банківської картки. Розрахунок заборгованості не підтверджено первинними бухгалтерськими документами. Розмір відсотків передбачений умовами договору є непропорційно високим у порівнянні з наданою сумою кредитних коштів. Повноваження представника позивача не підтверджені належними доказами.
В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2026 року це 90840,00 грн. (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік» з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3028,00 грн. (3028,00 грн. Х 30 = 90840,00 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що між ТОВ «Споживчий центр» (кредитор) та відповідачкою ОСОБА_1 (позичальник) 04.07.2023 було укладено кредитний договір №04.07.2023-100003467, відповідно до якого відповідачці було надано кредит в розмірі 13 000,00грн., строком на 42 дні - до 14.08.2023, без можливості продовження вказаного строку, зі сплатою процентів за користування кредитними коштами в розмірі 2,1% в день.
27.07.2023 між ТОВ «Споживчий центр» (кредитор) та відповідачкою ОСОБА_1 (позичальник) було укладено кредитний договір №27.07.2023-010000058 на тих самих умовах із строком кредитування - 42 дні, до 06.09.2023.
Вказані кредитні договори укладені в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», і складаються із Пропозиції про укладання кредитного договору (оферти), розміщеної на веб-сайті кредитодавця в загальному доступі та в особистому кабінеті позичальника, Заявки позичальника, сформованої на сайті кредитодавця після ідентифікації позичальника, про обрання ним конкретних умов та їх схвалення кредитодавцем, Відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформованої на сайті кредитодавця, та підписаної позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (кода), отриманого ним в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний при його ідентифікації на сайті.
Згідно з п.2.3 вказаних кредитних договорів вони укладаються в такому порядку: 2.3.1. кредитодавець розміщує на власному вебсайті пропозицію укласти електронний договір (оферту); 2.3.2. позичальник, який має намір укласти електронний кредитний договір, ідентифікується (реєструється) в особистому кабінеті на вебсайті кредитодавця за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, отриманим позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний позичальником при його ідентифікації (реєстрації) в особистому кабінеті на вебсайті; 2.3.3. позичальник в особистому кабінеті на вебсайті кредитодавця обирає умови, на яких бажає укласти електронний кредитний договір; 2.3.4. у випадку погодження кредитодавця на обрані позичальником умови кредитодавець у особистому кабінеті на вебсайті кредитодавця направляє позичальнику пропозицію про укладення кредитного договору (оферту) та заявку, а також формує формуляр форми відповіді про прийняття пропозиції (акцепту) в електронній формі для її заповнення та підписання позичальником; 2.3.5. також для підписання позичальником відповіді про прийняття пропозиції (акцепту) позичальнику передається одноразовий ідентифікатор в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний позичальником при його ідентифікації (реєстрації) в особистому кабінеті на вебсайті; 2.3.6. позичальник, який прийняв (акцептував) пропозицію укласти електронний договір на умовах, викладених у вищевказаних пропозиції про укладення кредитного договору (оферту) та заявці, підписує відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) електронним підписом одноразовим ідентифікатором, отриманим ним у вищевказаному порядку; 2.3.7. примірник договору споживача підписується кваліфікованим електронним підписом уповноваженого працівника кредитодавця із кваліфікованою електронною позначкою часу.
Ідентифікація позичальника ОСОБА_1 здійснена шляхом отримання ідентифікаційних даних через систему BankID НБУ.
За змістом кредитних договорів, додатків до анкети позичальника смс-повідомлення з кодом (одноразовим ідентифікатором) для підписання договору були надіслані на зазначений позичальником ОСОБА_1 основний/фінансовий номер телефону « НОМЕР_1 ».
Кредитний договір №04.07.2023-100003467 від 04.07.2023 підписаний позичальником ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором «Н576», кредитний договір №27.07.2023-010000058 від 27.07.2023 - «А655».
Згідно з кредитними договорами надання кредиту здійснюється шляхом перерахування коштів на зазначений позичальником ОСОБА_1 електронний платіжний засіб - « НОМЕР_2 ».
Згідно з квитанцією №[номер приховано], через платіжну систему LIQPAY, ідентифікатор еквайра АТ КБ «ПриватБанк», 04.07.2023 о 22.05 год було здійснено переказ грошових коштів в сумі 13 000,00грн. на картку № НОМЕР_3 , призначення платежу - видача за договором 04.07.2023-100003467.
Згідно з заявою позичальника ОСОБА_1 від 27.07.2023 остання просила зарахувати вимогу позичальника про видачу кредиту в розмірі 13000,00грн за кредитним договором №27.07.2023-010000058 в рахунок вимоги кредитора про повернення суми кредиту в розмірі 13000,00грн за кредитним договором №04.07.2023-100003467 від 04.07.2023.
Відповідно до умов кредитного договору №27.07.2023-010000058 від 27.07.2023 та Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної процентної ставки, яка є невід`ємною його частиною, загальна сума процентів за користування кредитом в розмірі 13000,00грн. за період з 27.07.2023 до 06.09.2023 становить 11466,00грн і сплачується рівними платежами - по 3822,00грн 09.08.2023, 23.08.2023, 06.09.2023. Загальна вартість кредиту - 24466,00грн.
Згідно з довідкою-розрахунком, складеною представником ТОВ «Споживчий центр», заборгованість позичальника/відповідачки ОСОБА_1 за кредитним договором №27.07.2023-010000058 від 27.07.2023 становить 24 466,00грн, яка складається з заборгованості за тілом кредиту - 13 000,00грн, заборгованості за процентами - 11466,00грн. (нараховані за період з 27.07.2023 до 06.09.2023).
З`ясувавши повно, всебічно та об`єктивно обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані сторонами докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності і взаємозв`язку, суд першої інстанції вважав позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» обґрунтованими та такими, що підлягають повному задоволенню.
З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.
У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 641 ЦК України пропозицією укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.
Згідно ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України).
За змістом статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У частині першій статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Таким чином, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.
Установлено, що кредитні договори між сторонами були укладені в електронній формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Позивач ТОВ «Споживчий центр» як кредитор та відповідачка ОСОБА_1 як позичальник, діючи вільно, на власний розсуд, уклали 04.07.2023 кредитний договір №04.07.2023-100003467, відповідно до якого відповідачка отримала в кредит грошові кошти в сумі 13000,00 грн. шляхом їх перерахування на її платіжну банківську картку, зобов`язавшись повернути їх та сплатити проценти за користування ними в порядку та строки, визначені договором.
В подальшому 27.07.2023 між сторонами було укладено кредитний договір №27.07.2023-010000058 на тих самих умовах, але із іншим строком повернення кредиту - до 06.09.2023.
Обидва договори укладені в електронній формі через ІТС Товариства, оформлені письмовим документом і підписані сторонами в передбачений чинним законодавством спосіб, зокрема, позичальником/відповідачкою - електронним цифровим підписом з одноразовим ідентифікатором, що узгоджується з положеннями ст.207,1055 ЦК України, ст.12 Закону України «Про електронну комерцію».
При цьому, відповідачка ОСОБА_1 під час укладення кредитних договорів була ідентифікована через систему BankID. Зазначені в кредитних договорах персональні дані позичальника/відповідачки ОСОБА_1 є актуальними на час розгляду цієї справи.
Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіну особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитні договори не були би укладені.
Отже, встановивши, що без здійснення вказаних дій кредитні договори не були би укладені між сторонами, колегія суддів доходить до висновку, що ці правочини відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважаються таким, що за правовими наслідками прирівнюються до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цих договорів у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача та відповідача.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).
Належних і документальних доказів на спростування тверджень позивача щодо наявності на договорі електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором відповідачем не надано.
Кредитор ТОВ «Споживчий центр» виконав свої зобов`язання та за посередницьких послуг АТ КБ «ПриватБанк» як еквайра платіжної системи LIQPAY перерахував 04.07.2023 грошові кошти в сумі 13000,00грн на платіжну картку відповідачки « НОМЕР_2 », яка була зазначена останньою в Заявці на укладання кредитного договору.
Відповідачем не надано і не представлено належних і допустимих доказів того, що відповідні кредитні кошти не були зараховані на її картковий рахунок, вказаний у договорі, або доказів того, що вказаний картковий рахунок їй не належить.
Про вчинення шахрайських дій, заволодіння персональними даними, мобільним номером телефону та адресою електронної пошти, їх використання третіми особами з метою заволодіння грошовими коштами відповідач не вказувала.
Саме по собі ненадання позивачем до позовної заяви первинних документів, які підтверджують перерахування суми кредиту на вказані у кредитному договорі реквізити, не може слугувати підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення кредитної заборгованості, оскільки кредитний договір є укладеним з моменту його підписання обома сторонами, а надання кредитних коштів є виконанням кредитного договору з боку кредитора.
В подальшому при укладанні кредитного договору №27.07.2023-010000058 від 27.07.2023 сторони погодили зарахування вимоги позичальника ОСОБА_1 про видачу кредиту в розмірі 13000,00грн за кредитним договором №27.07.2023-010000058 в рахунок вимоги кредитора ТОВ «Споживчий центр» про повернення суми кредиту в розмірі 13000,00грн за кредитним договором №04.07.2023-100003467 від 04.07.2023.
Тобто відповідачка ОСОБА_1 після укладання кредитного договору №27.07.2023-010000058 від 27.07.2023 фактично продовжила користуватись грошовими коштами, які були отримані нею 04.07.2023 на підставі кредитного договору №04.07.2023-100003467 від 04.07.2023.
За умовами кредитного договору №27.07.2023-010000058 від 27.07.2023 відповідачка зобов`язана була повернути кредит в сумі 13000,00грн в кінцевий строк 06.09.2023, сплативши за цей період проценти за користування ним в загальному розмірі 11466,00грн.
Разом з тим, відповідачка порушила умови укладеного кредитного договору, свого зобов`язання щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування ними в погоджений сторонами строк належним чином не виконала, що призвело до виникнення заборгованості, стягнення якої позивач як кредитор має право вимагати в судовому порядку.
Позивач вимагав стягнення з відповідачки заборгованості за кредитним договором №27.07.2023-010000058 від 27.07.2023 в загальному розмірі 24446,00грн, яка складається із заборгованості за сумою кредиту - 13000,00грн., заборгованості за процентами - 11466,00 грн.
Вказаний розмір заборгованості визначений кредитором/позивачем станом на 06.09.2023, тобто на момент закінчення строку кредитування, погодженого сторонами в кредитному договорі. Жодних нарахувань поза межами вказаного строку позивач не здійснював, що узгоджується з приписами ст.631,1048 ЦК України, відповідно до яких сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки, зокрема, щодо нарахування та сплати процентів за користування позикою, лише протягом строку дії такого договору.
Ухвалюючи рішення у цій справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що вказані позовні вимоги підлягають задоволенню.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 19 березня 2026 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена 19 серпня 2026 року.
Головуючий С. В. Кухар
Судді: І. В. Кочеткова
Г. С. Подліянова