Дата документу 19.08.2026 Справа № 317/960/26
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний № 317/960/26
Провадження №22-ц/807/1762/26
Головуючий в 1-й інстанції - Турчинський М.І.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 серпня 2026 року місто Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідача Кухаря С. В.,
суддів: Кочеткової І. В., Мінгазова Р. В.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 червня 2026 року, ухвалене у місті Запоріжжя (повний текст рішення складено 16 червня 2026 року) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
В С Т А Н О В И В:
У лютому 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог посилалось на те, що 18.06.2021 між ТОВ "МАНІВЕО Швидка фінансова допомога" як кредитодавцем (первісним кредитором) та відповідачем як позичальником в електронному вигляді було укладено Договір кредитної лінії №607958879, відповідно до умов якого кредитодавець надав позичальнику кредит на узгоджених сторонами умовах у розмірі 7 000,00 грн. Кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти відповідно до умов укладеного кредитного договору, натомість відповідач всупереч умовам кредитного договору, взяті на себе зобов`язання не виконав, порушивши умови кредитного договору, оскільки не повернув кредитні кошти та не сплатив відсотки за користування кредитом належним чином. Загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем на момент подання позовної заяви за кредитним договором становить 26 011,24 грн., яка складається з: 6 995,62 грн. - заборгованість по тілу кредиту, 19 015,62 грн. - заборгованість по несплаченим відсотками за користування кредитом. Відповідач в добровільному порядку заборгованість за кредитним договором не сплачує. Враховуючи вищевикладене, позивач, який набув право вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором на підставі Договору факторингу, просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 26011,24 гривні та судові витрати по справі.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 червня 2026 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК "Ейс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК "Ейс" заборгованість за Договором кредитної лінії №607958879 від 18.06.2021р. у розмірі 3 923,00 грн. та судові витрати щодо сплати судового збору у розмірі 426,00 гривень та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4 500,00 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду, постановити у справі нове рішення, яким позовну заяву задовольнити в повному обсязі.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги узгодження між сторонами у справі нарахування відсотків поза межами строку кредитування. Оскільки відповідні умови сплати відсотків прийняті відповідачем про, що свідчить часткова оплата заборгованості по кредиту, суд першої інстанції дійшов хибних висновків щодо зменшення суми заборгованості.
В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2026 року це 90840,00 грн. (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік» з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3028,00 грн. (3028,00 грн. Х 30 = 90840,00 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на такі обставини.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 18.06.2021 року між ТОВ "МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА" як кредитодавцем та ОСОБА_1 як позичальником за допомогою електронного підпису з використанням одноразового ідентифікатору було укладено Договір кредитної лінії №607958879, за умовами якого визначено: "за цим договором, Кредитодавець зобов`язується надати Позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії, в розмірі кредитного ліміту на суму 7000,00 гривень на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, визначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту "СМАРТ" ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" (п.1.1 Договору).
Умовами кредитного Договору сторонами визначено інші умови, як-то: кредитна лінія надається строком на 20 днів від дати отримання кредиту позичальником ("дисконтний період"). У випадку надання першого траншу не в день укладення договору, строк дії кредитної лінії автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення договору по відношенню до дати надання першого траншу кредитної лінії (п.1.7 Договору).
Сторони погодили, що встановлений в п.1.2 Договору строку дисконтного періоду та відповідно строк надання кредитної лінії може бути продовжено позичальником шляхом здійснення протягом дисконтного та пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів, за умови якщо позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця активовано функцію продовження строку дисконтного періоду…(п.1.8 Договору).
Сторонами підписано також Паспорт споживчого кредиту продукту "СМАРТ" до вказаного договору, відповідно до якого: сума/ліміт кредиту, грн: 100-22 000,00 грн; строк кредитування, днів: 1-30 днів (з можливістю продовження строку); мета отримання кредиту - на споживчі цілі.
Як свідчать матеріали справи та не спростовано відповідачем, позичальник на виконання зазначеної кредитної угоди отримав грошові кошти у загальному розмірі 7000,00 гривень, та відповідно з боку позичальника було здійснено часткову оплату у загальному розмірі 4257,00 гривень.
28.11.2018р. між первісним кредитором - ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" як Клієнтом та ТОВ "Таліон Плюс" як фактором було укладено Договір Факторингу №28/1118-01, відповідно до умов якого фактор набув право вимоги за кредитним договором, укладеним між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ОСОБА_1 (зобов`язання, яке виникло в майбутньому).
30.10.2023р. між ТОВ "Таліон Плюс" як клієнтом та ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" як фактором було укладено Договір Факторингу №30/1023-01, відповідно до умов якого фактор набув право вимоги за спірним кредитним договором.
В свою чергу, 11.07.2025р. між ТОВ "ФК "Онлайн фінанс" та ТОВ ФК "Ейс" як фактором було укладено Договір Факторингу №11/07/25-Е, відповідно до умов якого до фактора перейшло право вимоги за Кредитним договором набув право вимоги за спірним кредитним договором.
Задовольняючи вимоги позову частково, суд першої інстанції виходив з того, що за умов спірного договору, сторони погодили, що кошти надаються у розмірі 7000,00 гривень на строк 20 днів, орієнтовна загальна вартість кредиту - 1180,00 гривень. Право кредитодавця нараховувати передбачені Договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного Договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України. Позивачем не було надано доказів продовження позичальником строку кредитування після укладення угоди. Нарахування позивачем відсотків поза межами строку позики (кредиту), передбаченого договором, є необґрунтованим, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині - щодо понадстрокове користування кредитом. Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково у розмірі суми основного боргу та нарахованої вартості кредиту за узгодженими між сторонами умовами з урахуванням здійснених оплат суми боргу позичальником, а саме: 8180,00 - 4257,00 = 3923,00 гривень, зазначена сума підлягає стягненню з відповідача.
З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.
Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
Згідно з ч. 4 ст. 631 ЦК України закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Згідно з ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
З огляду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, нарахування позивачем відсотків за користування кредитними коштами поза межами строку дії договору позики є безпідставним.
У постанові об`єднаної палати КГС ВС від 02.10.2020 N 911/19/19, Верховний Суд зазначив, що суд має з`ясувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується; у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання та максимального розміру стягуваних сум нарахувань.
Відповідно до умов кредитного договору № 607958879 від 18.06.2021 ТОВ "МАНІВЕО Швидка фінансова допомога" надало ОСОБА_1 кредит на споживчі цілі в розмірі 7000,00 гривень строком на 20 днів. Вказаний договір підписано в електронній формі.
Враховуючи, що відповідачем сплачено суму у розмірі 4257,00 грн., а сума заборгованості за кредитними коштами і відсотками за весь період кредитування складає 8180,00 грн., заборгованість що залишилася не сплаченою складає 3923,00 грн.
Пролонгація строку кредитування, на яку вказує скаржник, не дає можливості позичальнику користуватися кредитними коштами, а лише дає можливість кредитору нараховувати відсотки необмежену кількість часу, що безумовно призводить до дисбалансу договірних відносин.
Ухвалюючи рішення у цій справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що вказані позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 червня 2026 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена 19 серпня 2026 року.
Головуючий С. В. Кухар
Судді: І. В. Кочеткова
Р. В. Мінгазов