Справа № 465/7390/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Мартьянова С.М.
Провадження № 22-ц/811/354/26 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С.М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 липня 2026 року м. Львів
Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Бойко С.М.,
суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В.,
секретаря - Хоцяновича О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні без фіксування судового процесу звукозаписувальним технічним засобом цивільну справу за апеляційною скаргою Франківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 14 січня 2026 року у справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Франківський відділ державної виконавчої служби у м. Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в особі начальника відділу Нагорняка Володимира Ярославовича, ОСОБА_2 , про визнання неправомірною бездіяльності Франківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо незняття арешту з майна та зобов`язання вчинити певні дії,
встановив:
22.12.2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із скаргою, в якій просила: визнати протиправною бездіяльність Франківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі - Франківський ВДВС у м. Львові) в особі начальника відділу Нагорняка В.Я. щодо незняття арешту з усього майна, що належить ОСОБА_1 , накладеного у виконавчому провадженні №53074792; зобов`язати Франківський ВДВС у м. Львові в особі начальника відділу Нагорняка В.Я. зняти арешт з усього майна, що належить ОСОБА_1 , накладений у виконавчому провадженні №53074792.
В обґрунтування скарги заявниця зазначала, що рішенням Франківського районного суду м. Львова від 03.03.2016 року у справі №465/7390/15-ц з неї, ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_2 стягнуто заборгованість в розмірі 921173 грн. 40 грн. та 6090 грн. судового збору. Всього заборгованість у розмірі 927263 грн. 40 коп.
07.12.2016 року державним виконавцем Франківського ВДВС у м. Львові Савкою В.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №53074792 на підставі заяви стягувача та виконавчого листа №2/465/58/16, виданого 18.11.2016 року Франківським районним судом м. Львова про стягнення заборгованості у розмірі 927263 грн. 40 коп. без зазначення суми виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.
Також, 07.12.2016 року державним виконавцем Франківського ВДВС у м. Львові Савкою В.В. винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, згідно з якою було накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_1 , та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику ОСОБА_1 , в межах суми боргу. При цьому, державним виконавцем не було зазначено суми виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.
04.02.2020 року головним державним виконавцем Франківського ВДВС у м. Львові Харко М.М. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження». В межах виконавчого провадження №53074792 постанова про стягнення суми виконавчого збору та витрат виконавчого провадження не виносилася.
Після повернення виконавчого документа стягувачу, боржник ОСОБА_1 добровільно сплатила заборгованість на користь стягувача ОСОБА_2 у розмірі 927263 грн. 40 коп., що підтверджується заявою ОСОБА_2 , посвідченою приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пауком А.Я. за реєстраційним №165, відтак, виконання рішення Франківського районного суду м. Львова від 03.03.2016 року здійснювалося ОСОБА_1 добровільно за межами виконавчого провадження №53074792.
В подальшому, 15.11.2025 року боржником ОСОБА_1 подано заяву до Франківського ВДВС у м. Львові про вжиття заходів для зняття арешту з нерухомого майна, накладеного в межах виконавчого провадження №53074792 згідно постанови від 07.12.2016 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, проте, у знятті арешту було відмовлено у зв`язку з тим, що до заяви про зняття арешту з майна не долучено доказів підтвердження сплати виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.
Заявниця вважає, що бездіяльність Франківського ВДВС у м. Львові полягає у незнятті арешту з майна боржника, що призводить до втручання у право власності ОСОБА_1 .
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 14 січня 2026 року скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Визнано неправомірною бездіяльність Франківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Львівського міжрегіонального управління юстиції України щодо незняття арешту з усього майна, що належить ОСОБА_1 , накладеного у виконавчому провадженні №53074792.
Зобов`язано Франківський відділ державної виконавчої служби у м. Львові Львівського міжрегіонального управління юстиції України зняти арешт з усього майна, що належить ОСОБА_1 , накладений у виконавчому провадженні №53074792.
Ухвалу суду оскаржив Франківський відділ державної виконавчої служби у м. Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, просив її скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 .
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що у пункті 3 постанови про відкриття виконавчого провадження №53074792 від 07.12.2016 року державним виконавцем прямо визначено обов`язок боржника сплатити виконавчий збір відповідно до статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», а тому твердження суду про те, що державним виконавцем не було визначено обов`язок боржника зі сплати виконавчого збору, не відповідає фактичним обставинам справи та змісту вказаної постанови.
При цьому звертає увагу, що відповідно до статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий збір є обов`язковим платежем, що справляється на всій території України за примусове виконання рішень органами державної виконавчої служби, стягується з боржника до Державного бюджету України та підлягає стягненню державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню або вартості майна боржника, яке підлягає передачі стягувачу.
Вказує, що розмір виконавчого збору в межах даного виконавчого провадження є таким, що прямо визначається законом, не потребує додаткового розрахунку в постанові про відкриття виконавчого провадження і становить 92726 грн. 34 коп.
Додає, що в автоматизованій системі виконавчого провадження відсутні відомості щодо сплати боржником виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, що підтверджує правомірність застосування арешту та інших заходів примусового виконання.
Вважає, що суд першої інстанції, задовольняючи скаргу, не врахував законодавчі норми та обов`язки боржника, встановлені Законом України «Про виконавче провадження».
Звертає увагу, що повернення виконавчого документа з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», не тягне автоматичного зняття арешту з майна боржника, проте, суд першої інстанції, ототожнивши факт завершення виконавчого провадження з наявністю підстав для зняття арешту, фактично вийшов за межі наданих йому повноважень та неправомірно розширив зміст норми закону, що суперечить принципу законності.
В судове засідання апеляційного суду учасники справи не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи всі були належним чином повідомлені, клопотань про відкладення розгляду справи не подавали, тому, відповідно до вимог ч.2 ст.247, ч.2 ст.372 ЦПК України, розгляд справи проведено апеляційним судом у відсутності учасників справи без фіксування судового процесу звукозаписувальним технічним засобом.
Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 21.07.2026 року, є дата складення повного судового рішення - 31.07.2026 року.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що рішенням Франківського районного суду м. Львова від 03.03.2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 26.10.2016 року, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість в сумі 921173 грн. 40 коп. та 6090 грн. судового збору.
Постановою державного виконавця Франківського ВДВС у м. Львові від 07.12.2016 року відкрито виконавче провадження №53074792 з примусового виконання виконавчого листа №2/465/58/16, виданого Франківським районним судом м. Львова 18.11.2016 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості в розмірі 927263 грн. 40 коп.
В межах даного виконавчого провадження 07.12.2016 року державним виконавцем Франківського ВДВС у м. Львові винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_1 , та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику ОСОБА_1 , лише в межах суми боргу.
В подальшому, постановою головного державного виконавця Франківського ВДВС у м. Львові від 04.02.2020 року вказаний вище виконавчий лист повернуто стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» (у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними).
Згідно заяви, посвідченої 04.02.2020 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Паук А.Я., зареєстрованої в реєстрі за №165, боржник ОСОБА_1 добровільно сплатила заборгованість на користь стягувача ОСОБА_2 у сумі 927263 грн. 40 коп.
Листом начальника Франківського ВДВС м. Львові Нагорняка В.Я. №102796 від 10.12.2025 року відмовлено у знятті арешту з майна ОСОБА_1 , оскільки вона не сплатила виконавчий збір та витрати виконавчого провадження.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Відповідно до статті 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначений цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з ч.ч.1, 2 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно з ч.1 ст.56 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
При цьому, відповідно до ч.3 ст.37 ЗаконуУкраїни «Про виконавче провадження», арешт з майна знімається лише у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої цієї статті.
Повернення виконавчого листа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» не є підставою для зняття арешту з майна боржника.
Частиною п`ятою статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
Ураховуючи положення ч.ч.1, 5 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», повернення виконавчого документа стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, не означає закінчення (закриття) виконавчого провадження і не тягне за собою наслідків у вигляді неможливості розпочати його знову та не позбавляє стягувача права повторно звернутися до органу державної виконавчої служби (приватного виконавця) за виконанням судового рішення протягом встановлених законом строків, також не позбавляє стягувача звернутися до суду із заявою про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання.
Отже, повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» не встановлює прямого обов`язку державного виконавця знімати арешт з майна боржника.
За змістом статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», за заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Відповідно до положень частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.
Частиною другою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.
Водночас, у випадку повного виконання виконавчого документа та сплати витрат, пов`язаних з його примусовим виконанням, підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні.
Згідно з ч.1 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Згідно з абз.2 п.8 розділу 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 року за №512/5 (в редакції, яка діяла на момент відкриття виконавчого провадження 07.12.2016 року), про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.
Разом з тим, у постанові про відкриття виконавчого провадження №53074792 від 07.12.2016 року розмір виконавчого збору не вказаний.
Відповідно до ч.1 ст.42 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на момент повернення виконавчого документа стягувачу 04.02.2020 року), кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Згідно з ч.4 ст.42 Закону України «Про виконавче провадження», на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Згідно з абз.2 п.8 розділу 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 року за №512/5 (в редакції, яка діяла на момент повернення виконавчого документа стягувачу 04.02.2020 року), виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, в якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.
Відповідно до абз.13 п.8 розділу 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 року за №512/5 (в редакції, яка діяла на момент повернення виконавчого документа стягувачу 04.02.2020 року), державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.
Згідно з п.5 ч.1 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на момент повернення виконавчого документа стягувачу 04.02.2020 року), підлягають примусовому виконанню рішення на підставі постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на момент повернення виконавчого документа стягувачу 04.02.2020 року), виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07.07.2021 (справа №2-356/12), від 03.11.2021 справа (№161/14034/20), від 22.12.2021 (справа №645/6694/15), від 12.10.2022 (справа №203/3435/21).
Вказані висновки викладені також й в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 серпня 2023 року у справі №756/4902/22 (провадження №61-1883св23).
У справі, що переглядається, встановлено, що після повернення виконавчого документа стягувачу, боржник ОСОБА_1 добровільно сплатила всю суму заборгованості на користь стягувача ОСОБА_2 , що підтверджується нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_2 .
Законом України «Про виконавче провадження» не врегульовано правовідносини щодо припинення заходів примусового виконання виконавчого документа у зв`язку з його добровільним виконанням після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав відсутності майна у боржника, на яке може бути звернено стягнення.
Подаючи заяву про зняття арешту з майна, ОСОБА_1 вказала, що сплатила борг перед ОСОБА_2 у добровільному порядку.
Відмовляючи у знятті арешту, державний виконавець не оспорював факт відсутності вказаної заборгованості.
За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано вважав доцільним зняти арешт, накладений на майно боржника для забезпечення виконання вже виконаного судового рішення, оскільки у подальшому застосуванні арешту відсутня необхідність.
При цьому, суд першої інстанції підставно врахував те, що наявність протягом тривалого часу (майже 10 років) нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
За таких обставин та враховуючи добровільне погашення боржником боргу за наявної заяви ОСОБА_2 , відсутність виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, відсутність будь-яких відомостей стосовно рішення виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника та відсутність у необхідності подальшого застосування такого арешту на майно боржника, висновок суду першої інстанції про визнання бездіяльності виконавчої служби щодо незняття арешту з майна заявника, що є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном, є законним та обґрунтованим.
Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Отже, в колегії суддів немає підстав для інших висновків по суті вирішення даної скарги, ніж тих, що дійшов суд першої інстанції, задовольняючи скаргу ОСОБА_1 , під час розгляду справи суд першої інстанції не допустив порушень норм матеріального та/або процесуального права, які б були підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - залишити без змін.
Керуючись ст.ст.367, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд
ухвалив:
апеляційну скаргу Франківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України залишити без задоволення.
Ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 14 січня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 31 липня 2026 року.
Головуючий С.М. Бойко
Судді: С.М. Копняк
А.В. Ніткевич