П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
------------------------
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
19 серпня 2026 р. м. Одеса Справа № 420/33776/25
Перша інстанція: суддя Завальнюк І.В.
Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Вербицької Н.В.,
суддів - Джабурії О.В.,
- Кравченка К.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа - Міністерство оборони України про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И Л А :
03 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у невиплаті позивачу відповідно до п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах;
- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити, відповідно до п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153, одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він, будучи призваним на службу у 18-річному віці, набув право на одноразову винагороду в розмірі 1 млн грн згідно з постановою КМУ №153 від 11.02.2025, оскільки сумарно брав участь у бойових діях понад шість місяців. Позивач наголошує, що станом на дату звернення до суду відповідач (в/ч НОМЕР_1 ) допустив протиправну бездіяльність, не нарахувавши виплату та проігнорувавши поданий рапорт без надання письмової відповіді. Позивач наголосив, що відповідач безпідставно стверджує про втрату позивачем права на винагороду через кримінальне провадження. Позивач зазначає, що кримінальна відповідальність настає лише з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду, якого у даній справі немає. Натомість повідомлення про підозру є лише стадією кримінального переслідування, яка у випадку ОСОБА_1 почалася 21.04.2025, тобто вже після набуття чинності постановою №153. Позивач акцентує увагу на тому, що його звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ч.5 ст.401 КК України, а провадження закрито ухвалою суду від 29.04.2025. Позивач посилається на витяг з інформаційно-аналітичної системи, який підтверджує відсутність у нього незнятої чи непогашеної судимості. Позивача стверджує, що сам факт підозри, яка завершилася звільненням від відповідальності, не може бути законною підставою для відмови у виплаті винагороди, передбаченої постановою № 153.
Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, що позивач не має законних підстав для отримання винагороди через факт його притягнення до кримінальної відповідальності. Відповідач заперечує факт протиправної бездіяльності, стверджуючи, що позивач взагалі не звертався до частини з належним чином оформленим рапортом, оскільки доданий до позову документ не містить підпису та доказів отримання. Оскільки командування не приймало офіційного рішення за зверненням, відповідач вважає, що право позивача ще не було порушене, а звернення до суду є передчасним.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не розгляді рапорту ОСОБА_1 про виплату відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах.
Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 про виплату відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, та прийняти рішення по суті порушеного в ньому питанні.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Зокрема, апелянт зазначає, що позивач не має законних підстав для нарахування одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах з огляду на притягнення до кримінальної відповідальності та звільнення його від кримінальної відповідальності за нереабілітуючих підстав. Крім того, апелянт наголосив, що позивач не звертався до військової частини НОМЕР_1 з рапортом щодо нарахування та виплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах (доданий до позовної заяви рапорт не містить особистого підпису позивача та належних та допустимих доказів щодо його отримання відповідачем) і військова частина НОМЕР_1 , відповідно, не приймала рішення по суті розгляду рапорту, що в свою чергу свідчить про відсутність порушеного права та як наслідок, відсутність законних підстав для звернення до суду. Також апелянт зазначив, що Окреме доручення Міністра оборони України від 20.02.2025 № 999/уд не застосовується з 07.08.2025, що підтверджується Окремим дорученням Міністра оборони України від 26.09.2025 № 5601/уд та відповідачем не надано належних та допустимих доказів, що одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах не виплачувалась позивачу у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів зазначає наступне.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призваний за мобілізацією 15.02.2023 року у віці 18 років, та наразі є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 .
Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_2 (попереднє місце служби), позивач брав безпосередню участь у бойових діях протягом 171 дня, а згідно з довідкою поточної військової частини НОМЕР_1 , він залучався до заходів з оборони в Запорізькій області у періоди з грудня 2024 по лютий 2025 та з травня по серпень 2025 року, що сумарно становить понад 6 місяців бойового досвіду.
Позивач зазначає, що у червні 2025 року звернувся до командування із рапортом про виплату коштів відповідно до постанови № 153 та оформлення необхідних довідок.
У відповідь на звернення командування в/ч НОМЕР_1 в усній формі відмовило у виплаті, мотивуючи це необхідністю самостійного збору позивачем додаткових документів (зокрема витягів із журналів бойових дій та «форми 12»), а також відсутністю підтвердних даних з попереднього місця служби (в/ч НОМЕР_2 ).
Відповідач не визнає зазначені факти та зазначає, що з відповідним рапортом позивач не звертався.
Адвокат позивача надіслав запити до Міністерства оборони та в/ч НОМЕР_2 , в результаті чого у серпні 2025 року ВЧ НОМЕР_2 видала довідку № 1643/2/6/436/35, яка підтверджує бойовий стаж позивача та відсутність у нього діючих дисциплінарних стягнень чи судимостей на той момент.
11 грудня 2024 року ОСОБА_1 вчинив самовільне залишення частини (СЗЧ), не прибувши до місця дислокації підрозділу в АДРЕСА_1 , та перебував за місцем проживання до 28.02.2025 року, коли добровільно з`явився для продовження служби.
За фактом СЗЧ відкрито кримінальне провадження № 6202517[телефон приховано], 21.04.2025 року ОСОБА_1 офіційно повідомлено про підозру у вчиненні злочину за ч. 5 ст. 407 КК України. Під час досудового розслідування підозрюваний ОСОБА_1 добровільно звернувся із клопотанням до старшого слідчого про намір повернутися для продовження проходження військової служби, отримано письмову згоду командира військової частини НОМЕР_1 про можливість продовження підозрюваним проходження військової служби.
Підозрюваний ОСОБА_1 підтримав клопотання про звільнення його від кримінальної відповідальності на підставі ч. 5 ст. 401 КК України, пояснив, що дійсно не прибув до місця дислокації підрозділу в АДРЕСА_1 , більш точну адресу не пам`ятає, перебував за місцем свого проживання, 28.02.2025 добровільно з`явився до військової частини НОМЕР_3 з наміром продовжити військову службу. Зазначив, що йому зрозумілі наслідки звільнення його від кримінальної відповідальності, згоду на звільнення від кримінальної відповідальності він надав добровільно без застосування будь-якого примусу, готовий надалі продовжувати військову службу.
Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 29.04.2025 року позивача звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ч. 5 ст. 401 КК України (у зв`язку з першим вчиненням СЗЧ та добровільним поверненням), а провадження закрито за нереабілітуючою підставою.
ОСОБА_2 , вважаючи, що він має законні підстави на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, у відповідності до приписів п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153, звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив того, що відповідач безпідставно ототожнює процесуальну стадію повідомлення про підозру (яка відбулася 21.04.2025 за ч. 5 ст. 407 КК України) із самим фактом притягнення до відповідальності, посилаючись на п. 14 ч. 1 ст. 3 КПК України. Крім того, враховуючи обставини справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача в даному випадку є зобов`язання відповідача належним чином розглянути рапорт позивача з урахуванням наданих довідок та прийняти за результатами такого розгляду вмотивоване рішення про виплату винагороди або відмову у ній.
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до частин 1-3 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII), захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.
Приписами частини 6 статті 2 Закону № 2232-XII передбачено такі види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з п. 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
В подальшому строк дії воєнного часу неодноразово продовжувався та триває на дату розгляду даної справи. Отже, як у спірний період, так і нас час розгляду даної справи на території України діє особливий період.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану» вирішено погодитись з пропозицією Міністерства оборони стосовно реалізації протягом двох років з дня, що настає за днем набрання чинності цією постановою, експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану (далі - постанова №153).
Пунктом 3 постанови №153 установлено, що учасниками експериментального проекту є громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил на посади рядового складу; Збройні Сили; Міністерство оборони; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил.
Разом із тим, як роз`ясненням департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України від 04.06.2025 року так і окремим дорученням Міністра оборони України від 20.02.2025року № 999/уд визначено, що постановою № 153 передбачено виплату двох окремих видів винагороди:
- одноразову грошову допомогу після укладення контракту на проходження військової служби у ЗСУ на посадах рядового складу;
- одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах (про виплату якої просить позивач).
Так, пунктом 4 постанови №153 визначено, що громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 року № 64, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;
військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується;
виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та:
були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу;
проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу молодший лейтенант;
проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання.
З положень абз. 2 п. 4 постанови №153 слідує, що кваліфікуючими умовами для набуття права на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у порядку п.4 постанови №153 є одночасна сукупність таких факторів як:
1) належність військовослужбовця до осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил;
2) призов або прийняття військовослужбовця на військову службу у віці до 25 років;
3) особиста та безпосередня участь здобувача виплати у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою.
З матеріалів справи вбачається, що позивач, вважаючи, що він відповідає всім умовам для виплати винагороди за тривалість за тривалість проходження служби в бойових умовах, у відповідності до приписів п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153, звертався до відповідача з відповідним рапортом, що відповідач заперечує.
Разом із тим, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що з огляду на матеріали справи, зокрема адвокатські запити та наявність тривалого конфлікту щодо виплати, то факт ігнорування звернення військовослужбовця без надання письмової відповіді підтверджує протиправну бездіяльність відповідача та знімає сумніви щодо дійсного звернення позивача із рапортом.
Крім того, Окремим доручення Міністра оборони України від 20.02.2025 № 999/уд доручалось Головнокомандувачу Збройних Сил України, командиру військової частини НОМЕР_4 та Голові Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту зобов`язати підпорядкованих командирів військових частин (установ) провести аналіз наявності військовослужбовців у підпорядкованих військових частинах (установах) які підпадають під дію постанови № 153; провести серед цих військовослужбовців роз`яснювальну роботу щодо умов та особливостей виплати винагороди тощо.
Тобто, зазначене окреме доручення покладало на командирів військових частин обов`язок щодо з`ясування наявності військовослужбовців, які мають право на такі виплати станом на час набрання чинності постановою № 153, а не зобов`язувало позивача звертатись з відповідним рапортом.
Доводи апелянта, що Окреме доручення № 999/уд не застосовується з 07.08.2025 у зв`язку із виданням Окремого доручення Міністра оборони України від 26.09.2025 № 5601/уд висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки зазначене доручення було чинне станом на момент набрання чинності постанови № 153.
Щодо посилання апелянта на те, що позивач притягувався до кримінальної відповідальності, а тому не має права на виплату винагороди, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до абз.5 п.4 постанови № 153 в первісній редакції, військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.
Згідно чинної редакції, військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.
Отже, з порівняльного аналізу наведених положень вбачається, що в первісній редакції постанови № 153, пункт 4 передбачав, що спірна винагорода не виплачується відповідним військовослужбовцям, у разі якщо вони два або більше разів притягувалися до кримінальної відповідальності та/або адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення, або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився.
У чинній редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 № 942, якою внесені зміни, в тому числі, до абзацу 5 пункту 4 постанови № 153, змінено умови за яких не виплачується спірна винагорода, а саме зменшено до одного встановлену кількість разів притягнення до кримінальної відповідальності та збільшено можливу кількість притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення до двох і більше разів.
При цьому слід вказати, що наведені положення не визначають виду кримінального правопорушення, за притягнення до відповідальності за яке військовослужбовець позбавляється права на відповідну грошову винагороду, як це визначено для адміністративної відповідальності, а отже, сам факт притягнення військовослужбовця до кримінальної відповідальності за будь-яке кримінальне правопорушення є підставою для застосування наведених положень постанови № 153.
Разом із тим, суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідач безпідставно ототожнює процесуальну стадію повідомлення про підозру (яка відбулася 21.04.2025 за ч. 5 ст. 407 КК України) із самим фактом притягнення до відповідальності.
Позивача не було засуджено до кримінальної відповідальності, вирок відносно позивача відсутній, що підтверджується довідкою в/ч НОМЕР_2 від 01 серпня 2025 року.
Додатково варто врахувати, що відповідно до роз`яснень департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України від 08.12.2025 року, навіть факт умовно-дострокового звільнення від відбування покарання не є підставою для відмови у виплаті військовослужбовцям винагороди. Обмеження щодо виплати винагороди застосовуються до військовослужбовців, які в період з дня прийняття (призову) на військову службу (після 24.02.2022) до 13.02.2025 два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за військові правопорушення чи дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни. Таким чином, військовослужбовці, які були умовно-достроково звільнені від відбування покарання, проходять військову службу у відповідних спеціалізованих підрозділах військових частин та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, мають право на отримання винагороди на загальних підставах, визначених постановою № 153.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання відповідача належним чином розглянути рапорт ОСОБА_2 про виплату одноразової винагороди у відповідності до п.4 постанови № 153.
Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 13 жовтня 2025 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Керуючись ст.ст.308, 311, 312, 315,316,321,328 КАС України, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.
Головуючий: Н.В. Вербицька
Суддя: О.В. Джабурія
Суддя: К.В. Кравченко